Козацьке військове мистецтво

Державний вищий навчальний заклад

“Українська академія банківської справи

Національного банку України”

Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін 
 
 

РЕФЕРАТ

з дисципліни історія України

на тему

“Козацьке військове мистецтво” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Суми-2009

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………….3

1. Козацька рада..........................................................................................................4

     2. Військова старшина................................................................................................5

     3. Поділ війська...........................................................................................................7

4. Військові відзнаки.................................................................................................8
5. Зброя.....................................................................................................................10
6. Похід.....................................................................................................................12
7. Бій. Табір..............................................................................................................13
8. Бій кінноти............................................................................................................15

     9. Тактика піхоти......................................................................................................15

10. Артилерія.............................................................................................................16
11. Замки і фортифікації............................................................................................18
12. Флот.....................................................................................................................18

Висновок.........................................................................................................................20

Список використаної літератури……………………………………………………..21 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   3.

   Вступ

   В українській національній свідомості козак традиційно змальовується вершником з шаблею чи списом. Насправді ж козацька кіннота була далеко не найкращою і в багатьох питаннях поступалася, наприклад, польській. Найсильнішою ж стороною української армії того часу була піхота, що відзначають всі автори-сучасники визвольних змагань XVII-XVIII ст.

   Хоча, відкидаючи всі технічні питання, варто  відзначити, що народна уява зберегла головне – характер козацького війська  як війська народного. Основною характеристикою  його можна вважати демократизм, який (що не може не викликати подиву) не перетворився в анархію типу “донского казачества” . Однак не можна не відзначити і деструктивний вплив Запоріжжя в певні моменти історії.

   В козацькій історії багато суперечливих моментів. Одним з головних є ставлення  козацтва до проливу “православної крові”. З одного боку – основна причина поразок 2 пол. XVII-XVIII ст., з іншого ж варто пригадати похід на Москву Петра Сагайдачного, коли “проклятиє запорогі” на жаліли, за словами скривджених аборигенів (тубільців), навіть жінок та малолітніх дітей. Іншим цікавим моментом є боротьба з ісламським світом, з яким, однак, Січ перебувала в більш тісних зв’язках ніж з православними братами-московитами, що позначилося як на мові, так і на звичаях запорожців.

Так чи інакше, з’ясувати, чим керувалися люди три століття тому нам, мабуть, не вдасться. Як і не вдасться зрозуміти людей, що воліли кинути все і жити на межі, де кожен день міг виявитися останнім. Проте жити без вказівок згори. Можливо в цьому й криється “деструктивність Запоріжжя у процесі українського державотворення”, проте аналіз таких питань не є темою цього реферату, темою є незаперечне – козацьке військове мистецтво та українська армія XVI-XVIII ст. 
 
 
 
 

4.

   1. Козацька рада. Козаччина витворила в себе своєрідний демократичний устрій: всі важливі організаційні й політичні справи вирішувало все військо, зібране на раду. Козацька загальна рада мала різні назви: військова рада, Генеральна, повна (“зуполна”), чорна або чернецька. Всі ці назви означали більш-менш те саме, а саме право участі в раді мають усі козаки, так само старшина, як і “чернь”, тобто рядове військо. На раду з’являлися всі козаки, які мали бажання чи можливість прийти на місце зборів. Так наприклад, у відомій Ніжинській раді 1663 р. Повинно було бути 40.000 учасників. Зрозуміло, що тоді на раді мали перевагу козаки з тих полків, де рада відбувалася. Гетьман Іван Виговський планував провести реформу, дати рівне представництво всім полкам і наказав, щоб на раду з'являлися тільки старшина і по 10 козаків із кожного полку. Але ця спроба репрезентаційної системи не зустріла схвалення і козаки вважали це за порушення своїх прав.

   У перших часах військова рада відбувалася  там, де було зібране військо, на Запорожжі, або в “полі”, під час походу. На “волости” улюблене місце зборів було над річкою Росавою, особливо над Масловим Ставом, в околиці Корсуня, а на Лівобережжі — в Переяславі. Раду скликали в міру потреби, найчастіше навесні або восени. На Січі в XVIII. в. був звичай збирати раду на Новий Рік, на Великдень і на Покрову. Раду скликав гетьман, а як гетьмана не було, старшина, на Січі — кошовий. Були також у полках ради полкові, по сотнях сотенні, а на Запорожжі куренні й паланкові — для місцевих потреб різних відділів війська, чи округ.

   Рада  відбувалася за давніми військовими  звичаями. На раду скликали, б’ючи в бубни чи литаври. На Січі був у XVIст.. звичай, що неохочих до ради силою зганяли на майдан. Пізніше неодноразово гетьмани давали наказ з’являтися на раду “під горлом”, тобто під загрозою смерті. Військо ставало у велике коло або півколо, відповідно до місця. Насамкінець приходив гетьман зі старшиною (або кошовий на Січі), з відзнаками влади в руках, з відкритими головами на знак пошани для війська. 

   5.

   Раду  проводив гетьман (чи кошовий), а допомагала йому старшина. Особливу важливу роль мали осавули, що були посередниками між старшиною й радою. Вони обводили “коло” козаків, вияснювали справу й питалися їх, які їх погляди. Деколи старшина добирала собі визначніших козаків і спільно з ними обговорювали спірні питання. Формального голосування на раді не було. Козаки виявляли свою раду “гучком”, голосними окликами, кидаючи шапки догори. Перемагала сторона, що мала безсумнівну більшість.

   Військова рада мала широкі права. Вона вирішувала напрями державної політики, укладала умови з іншими державами, вибирала й скидала гетьмана й старшину, давала згоду на воєнні походи, вирішувала те, які військові формації творити, деколи виконувала теж військове судівництво. Це був найвищий законодавчий й організаційний орган, йому повинні були коритися всі інші установи запорозького війська.

   Аж  під кінець XVII ст., коли на Гетьманщині добилася вирішального впливу старшина, генеральна рада втратила своє попереднє значення. Її скликали, рідко, для полагодження найважливіших справ, в основному для вибору гетьмана чи, щоб затвердити договірні статті з Московщиною. Всі інші справи вирішувала рада старшини, до якої належала генеральна старшина, полковники, деколи ще й представники полкової й сотенної старшини. Ця рада збиралася в XVII ст. двічі на рік: на Різдво або на Водохрещі та на Великдень, в XVIII ст. – була неперіодичною. Ця рада, між іншими справами, укладала також плани воєнних походів, час походу, число війська, співпраці різних частин, а також вирішувала питання про утримання деяких формацій, про будову фортець та ін. Отже, рада старшини мала деколи характер воєнної ради.

   2. Військова старшина. Командування над військом виконувала військова старшина різних ступенів. Головні козацькі уряди утворилися вже під кінець XVI ст., як тільки козаччина організувалася в постійне військо. Пізніше загальна схема тільки ще поширювалася та розросталася в деталях.

   На  чолі війська стояв гетьман. Він  був головою й представником  держави, мав повну адміністративну  владу, широку участь в законодавстві  й судівництві, — але

   6.

передусім він був головнокомандувач і  організатор війська. Під час  війни його влада над військом була необмежена, він керував усіма  військовими силами й неслухняних  мав право карати на горло. В організаційних справах гетьман мусив рахуватися з думкою ради старшини, в основних державних питаннях — також із генеральною радою. Під час походу гетьмана міг заступити наказний гетьман, звичайно хтось із генеральної старшини або полковників.

   При гетьмані допоміжні функції мала військова або .генеральна старшина, до якої належали генеральні обозний, судді, підскарбій, писар, осавули, хорунжий і бунчужний.

   Генеральний обозний мав передусім нагляд над військовим обозом. До нього, мабуть, належало й уставляти оборонний  табір під час воєнного походу. Генеральний обозний керував також військовою артилерією, особливо ж тією, що була при гетьмані. Йому підлягали теж полкові обозні з полковою артилерією. Також він за відсутності гетьмана був головою на раді старшини, в поході бував наказним гетьманом.

   Генеральні  осавули (два) мали передусім військові функції: командування над окремими частинами української армії підчас походу, проведення огляду війська, керівництво “охотничими” полками. На гетьманському дворі осавули від імені гетьмана зустрічали іноземних послів.

   Генеральний  хорунжий доглядав військові корогви та керував відділом надвірного гетьманського війська.

   Полковник мав подвійну функцію: адміністративну  й військову. Він стояв на чолі території полку, мав під своєю  рукою всі уряди, виконував гетьманські  доручення, наглядав за фінансами, вів суд, одне слово — об’єднував у своєму уряді всі адміністративні справи своєї округи. З військового погляду він був полководцем і організатором полку, дбав про добрий стан війська, його боєздатність і дисципліну, доглядав фортифікацій, а в часі війни вів полк у похід і командував ним. Полковника заступав наказний полковник. 
 

   7.

   Над частиною сотні, куренем, командував курінний отаман. Коли він мав іще й адміністративну  владу у своїм місті, тоді його звали городовим отаманом. По селах бували сільські отамани.

   На  Січі старшим над цілим військом був кошовий отаман, а при ньому  старшинські уряди мали суддя, осавул, писар. Над відділом війська з  паланки стояв полковник, осавул і писар.

   3. Поділ війська. Козацьке військо ділилося на полки, сотні й курені.

   Полк  означав і відділ війська, і округу, де цей відділ дислокувався. В 1620-1630 рр. було 6 реєстрових полків: Білоцерківський, Канівський, Корсунський, Переяславський, Черкаський, Чигиринський і короткий час ще — Миргородський й Лубенський. За Богдана Хмельницького було 17 полків: Білоцерківський, Брацлавський, Кальницький або Вінницький, Канівський, Київський, Корсунський, Кропивенський, Миргородський, Ніженський, Паволоцький, Переяславський, Полтавський, Прилуцький, Уманський, Черкаський, Чернігівський, Чигиринський, а деякий час ще й Бихівський або Білоруський, Подільський й інші. В XVIII ст. залишилося козацьке військо тільки на Лівобережжі (й у Києві); тоді полків було 10: Гадяцький, Київський, Лубенський, Миргородський, Ніженський, Переяславський, Полтавський. Прилуцький, Стародубський, Чернігівський.

   Величина  козацького полку за ці два століття безнастанно зростала.

   На  переломі ХVІ-ХVІІ ст. козацький полк складався пересічно з 500 людей. Так, відділ козаків, набраних за Баторія, мав 530 чоловік; в 1601. р. козацьке військо числом 2000, мало 4 полковників; австрійський посол до козаків 1594. р. Еріх Лясота каже, що на Запорожжі полковник це старший над 500 людьми. В 1620-1630 рр. козацький полк був уже удвоє більший, мав 1000 людей. Таку величину полку прийнято в організації реєстрових козаків того часу. Деколи полк був іще більший; у війську Сагайдачного під Хотином 1621 р. були полки по 3000, а то й 4000 кіннотників.

   За  Хмельниччини ця висока чисельність  козацького полку збереглася. Так, під Збаражем 1649 р. було 23 полковники, а в кожному полку від 5.000 до 20.000;

   8.

менше 5.000 в полку не було. В 1651 р. козацькі полковники говорили московським послам, що у війську то прибуває, то відбуває людей.. Але при організації реєстрового війська, після Зборівської угоди 1649 р., прийнято величину полків від 2000 до 3000 і тільки єдиний ніженський полк доходив до 1000 чоловік.