Козацька держава

 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ

На тему:

«Козацька держава»

(1775-1806 рр.) 
 
 
 

     Виконала 

     учениця 8-Г класу 

     школи № 86

     Кобець  Олена 
 
 
 
 
 

м. Одеса, 2007 р.

 

Зміст

І. Виникнення козацтва .Найвидатніші гетьмани

ІІ. Чорноморське козацьке військо 

    1. Утворення

    2. Взяття Хаджибея

    3. Задунайці

    4. Полегшення відносин  між задунайцями  і чорноморцями

ІІІ. Перемир’я між  Росією і Туреччиною

ІV. Переселення козаків

V. Останній із запорожців

 

      І. Виникнення козацтва .Найвидатніші гетьмани

       Неможливо уявити історію України без такого періоду як історія козацтва.

       Козацтво почало формуватися на початку хvi і половини хvіі століть. Причинами виникнення козацтва стали слідуючи фактори:

• посилення соціального і політичного гніту з боку Польщі;
• поступове окатоличення населення України;
• економічні причини.

     Починається поступова колонізація дикого поля. Це обширний малозаселений регіон в життя якого панівна верхівка рідко втручалася .Цей південний степовий регіон був надзвичайно благодатний, що до природних умов. У чисельних річках водилося багато риби, у дрімучих лісах багато звірини. Цю місцевість і облюбували волелюбні козаки.

     Колискою козацтва стала Запорізька Січ. Першим гетьманом на Запоріжжі був Дмитро Вишневецький.

       Дмитро Вишневецький був нащадком князівського роду. Деякий час був канівським і черкаським старостою, організовував оборону від турецько-татарських нападів. Ставши гетьманом, він збудував січ на острові Хортиця. Це було укріплене земляними валами і частоколом поселення козаків. Козаки часто здійснювали походи на кримські міста-фортеці. У 1556 р. вони здійснили ще один похід на татарські фортеці Аслам-Керман і Очаків. Та влітку наступного року татари зруйнували Хортицьку Січ. Тоді козаки заснували нове центральне на острові Томаківка . Ставши на службу до московського царя, Вишневецький кілька разів зі своїми загонами здійснював походи на Крим. Походи козаків послаблювали агресію татар, тому що змушували їх тримати свої війська для оборони власних фортець. Під час походів козаки звільняли невільників і повертали їх на Україну. У 1563 році Вишневецький очолив похід на Молдавію, де потрапив у полон. Його відіслали у Царгород і там стратили. Другим найвидатнішим гетьманом на Січі був Богдан Хмельницький. Богдан народився в сім’ї дрібного шляхтича – Михайла Хмельницького, в Суботові у1595 році. Початкову освіту здобув удома та в школі при одному з київських монастирів. Згодом батько віддає його до Львівської єзуїтської колегії. Після навчання вступає до козацької сотні, ходить у походи, набуває військового досвіду. У 1620 р. Богдан відправився у похід до Молдавії. У вересні цього ж року в битві під Корсунем потрапив у полон. Через два роки був звільнений. Хмельницький опинився на Запорожжі, де брав участь у походах і повстаннях. А через деякий час був обраний гетьманом. Богдан Хмельницький зробив великий внесок в історію України, очоливши її народ на визвольну боротьбу проти польсько - шляхетського ладу і заклавши фундамент нової держави.

 

ІІ. Чорноморське козацьке військо

1. Утворення

       Слід помітити ,що козаки втілювали уявлення народу про справжню силу волі, справедливість, незалежність. Героїзм козаків оспівувався в баладах, піснях…

       Але в 1775 році за наказом Катерини II, яка вважала Запорізьку січ небезпечною для Російської самодержавності, її було зруйновано російськими військами.

       Частина козаків була насильно  завербована до російського війська, інша втекла в Туреччину та за Дунай. Але знайшлися й такі які не захотіли йти ні під «бабу» ні під турка , а почали ховатися у диких тоді степах північного причорномор’я.

     Російський  уряд коли направив на Запоріжжя військо П.Текелія не передбачив усіх наслідків. При виникненні проблем у відносинах з Туреччиною виникла проблема у військових частинах. В свою чергу козаки, що залишилися на території Росії домагалися відновити козацьке військо хоча б на умовах Нової Січі. Козацька старшина не одноразово зверталася на протязі 70-80 років з проектами утворення такого війська. Особливо відзначилися в цій справі старшини Сидір Білий та Антон Головатий.

     Війна з Туреччиною змусила Російський уряд задуматись де брати додатково військових ,які б добре знали театр воєнних дій і противника та бойові якості яких були загально відомі. Друга причина це те що з ліквідацією Запорізького Коша у 1775 році південна ділянка російського кордону стала майже прозорою через відсутність контролю з боку урядової адміністрації над запорозькими козацькими населенням.

     Не  контрольоване а від того і  небезпечне стаціонарне населення на порубіжні. Навіть при наявності військових укріплених ліній перетворювалася на не надійний, вибуховий для Імперії матеріал. Адже дії мешканців колишніх Запорізьких Вольностей важко було передбачити. Ситуація ускладнювалася і тим ,що за поступовим просування Російської імперії у Приазов’я та Причорномор’я посилилась і народна колонізація цього регіону за рахунок нижчих верств населення з різних куточків країни і особливо з Лівобережжя, що значно збільшувало кількість і щільність небезпечних в урядовому розумінні мешканців. Наплив великих мас населення незв’язаних умовами кріпацької системи позбавлених кругової відповідальності й охоплених духом підприємництва створив особливу суспільну атмосферу на півдні України. У разі виступів цієї маси волелюбного люду досягнення Російської імперії (насамперед воєнні і політичні) ставилися під серйозний удар. Однак припинити чи принаймні зменшити переселенський рух було не на користь держави. Враховуючи всі ці обставини Російський уряд відмовився від політики відвертого противостояння щодо колишніх запорожців і досить обережно ставився до всього що було пов’язане із Запорозькою традицією. Факт того що 30 серпня 1777 року більше 12000 осіб було прийнято під підданство турецького паші .якому було складено присягу, масове переселення запорозької старшини у межі Османської імперії і позитивна реакція на це Турецького уряду не могли не викликати стурбованості у російських високопоставлених осіб. Російська сторона не чекала такого розвитку подій у справі із Запорожцями. Запорозьке козацтво виявилось вкрай небезпечним для Російської імперії, яка намагалась закріпити за собою авторитет визволительки християнського світу від мусульман гнобителів. Небезпека полягала не у військовій силі запорожців, а в першу чергу в самій присутності колишніх підданих Російської імперії на території ворога. Кількість козацтва в Османській імперії постійно зростала і необхідно було терміново альтернативу Задунайській січі. У своєму донесенні Г.О.Потьомкін переконує Катерину 11 , що завдяки створенню козацького війська вона збільшить кількість регулярної армії, та й «вернуться, безсумнівно, майже всі запорожці, що в армії турецькій служать».

       Вказані причини призвели до того що уряд змушений був звернутися до колишніх запорожців які залишилися в Україні. Восени на базі утвореного 1783році полку запорозьких козаків почалося формування козацького війська. Указом від 22 січня 1888році воно одержало назву Війська Вірних козаків у противовагу невірним задунайським запорожцям. Очолили його колишні запорозькі старшини кошовим було призначено Сидора Білого, суддею Антона Головатого, кіннотою командував Захар Чепіга.

     Сидір Гнатович Білий походив із знатного роду, мав добру освіту користувався повагою за розум та хоробрість за участь в Російсько-Турецькій війні 1768-1774 років, одержав золоту медаль та Георгіївський хрест.

       Військовий суддя Антон Головатий був з роду українських старшин. В юнацькі роки подався на Січ. Антон відмічався неабиякими адміністративними здібностями та військовими подвигами. Все це висунуло його на курінного отамана, а згодом він отримав звання полкового старшини.

     Одним із старшин нового війська став Захарій Олексійович Чепіга. Він народився в 1726 році в дворянській родині Кулішів в Чернігівській губернії. Потрапив до Запорожжя, отримав призвісько Чепіга. В 1775 році займав посаду полковника Протовчанської паланки.

     Призиваючи  запорожців під знамена новоутвореного війська, царський уряд погоджувався признати лише деяку зовнішню схожість в управлінні та устрої війська з Запорозькою Січчю. Відновлювалися номенклатура старшинських посад, поділ на курені, традиційний одяг. Зберігалося право війська на вибрання нищої адміністрації та право мати свій суд, який отримав дуже обмежену компетенцію. Афішуючи свою повагу до війська, урядова адміністрація передала Кошу конфісковані у 1775 році клейноди. Він одержав також військовий прапор "За віру та вірність" та 7 малих курінних прапорів. Все було розраховано на те, щоб нове військо не лише брало участь у військових діях, але й залучало до себе задунайців. Незабаром за героїзм і мужність, виявлені у боях в Причорномор'ї, в тому ж 1788 році воно було перейменоване в Чорноморське козацьке військо.

     Ще  в ході війни, в 1790 році, Кіш Чорноморського козацького війська розділив територію між Бугом і Дністром, яку заселяли козаки, на три полкових паланки (окружні управління) - Подністрянську, Березанську, Кінбурнську (тепер Одеська, Миколаївська та Херсонська обл.). Вони очолювалися призначеними Кошем старшинами і паланковими полковниками. Кожна паланка включала в себе декілька козацьких поселень.

     Так, на території, яку займала Подністрянська паланка, виникли поселення чорноморців по Дністру: Біляївка, Калаглія, Кучургани, Глинна, Чобручі, Незавертай, Головківка, Аджидер, Яська та багато інших. За далеко не повними даними, на 1792 рік у Подністрянській паланці існувало ЗО селищ, в яких проживало близько 1500 козацьких родин. В Кінбурнській паланці ж було всього біля 150 родин. Крім того, виникло багато хуторів і поселень при риболовецьких заводах, по річках та лиманах.

     Центром Чорноморського козацького краю і Подністрянської  паланки стала Слободзея, де проживало 180 козацьких родин. Тут знаходилася військова резиденція. Кіш, головне військове управління, зберігались військова казна, артилерія, а по закінченні військових діл у Слободзеї була стоянка суден козацької флотилії.

     Населення Чорноморського війська складалось з різних соціальних верств. Тут були дрібні дворяни, міщани, відставні солдати, селяни-втікачі. Однак основна маса була представлена колишнім запорозьким козацтвом. Найбільше у війську було українців. До нього входили також молдавани, росіяни, болгари, серби, вихідці з Польщі.

     З початку формування війська одну з найважливіших господарських  галузей складало рибальство. В цей період господарство на новому місці ще не встигло зміцніти. Велика частина козацтва продовжувала хазяйнувати на старих місцях, за територією війська. Основним осередком господарства були хутір та слобода.

     В військовому відношенні Чорноморське військо підлягало командуванню російської армії.

     Чорноморці  увійшли до складу Катеринославської  армії, яку очолював Г. О. Потьомкін, і були підпорядковані безпосередньо О. В. Суворову. Він командував передовим корпусом військ, що діяли на дільниці Кінбурн - Херсон.

     У структурному відношенні козаків було поділено на піхоту, кінноту і флотилію. Піхотою командував С. Білий, кіннотою - 3. Чепіга, флотилією - А. Головатий. У військових діях брало участь близько 2,8 тисячі чоловік кінноти, 9,8 тисячі - піхоти. Кількість козаків, які служили на флотилії, невідома. Загалом же учасниками російсько-турецької війни було понад 12,6 тисячі козаків.

     В квітні 1788 року Військо вірних козаків  розпочало військову службу, зайнявши сторожову лінію на Бузі. Першою серйозною справою козаків став бій в червні 1788 року біля Кінбурнських берегів, в якому вони виявили себе мужніми і хоробрими воїнами. 16 червня відбувся ще один запеклий бій з турецьким флотом. Козаки брали турецькі кораблі на абордаж. В цьому бою загинув перший кошовий отаман козацького війська Сидір Білий. На його місце було призначено 3. Чепігу.

     До  осені 1788 року Військо вірних козаків несло аванпостну службу. У листопаді воно під командуванням військового судді А. Головатого брало участь у штурмі укріплень на острові Березань, а в грудні - Очакова.

     У 1789 році козаки стали учасниками здобуття турецьких фортець Хаджибей, Акерман, Бендери. Великий внесок їх був у веденні розвідувальної служби. їм добре були знайомі райони військових дій, вони вчасно повідомляли командування про розміщення та пересування ворожих військ, проводили армійські загони зручними дорогами, сприяли своєчасному довозу у призначені пункти боєприпасів та провіанту. В усіх цих операціях чорноморці зустрічались зі своїми братами - задунайськими козаками.

2. Взяття Хаджибея

     После разгрома Запорожской Сечи екатерининским генералом Текелием в 1775 году украинские казаки потеряли свою вольность. Одни, насильно завербованные в "москали", вошли в состав русских войск. Другим удалось бежать в Турцию и за Дунай. Но нашлись и такие удальцы, которые, порешив, что они не желают идти "ні під турка, ні під бабу' (под власть Екатерины), стали скрываться от всякого начальства в диких тогда степях, окружавших северное побережье Черного моря, на т. н. Очаковской земле. А где было селение, хотя бы басурманское, там эти казаки находили себе приют в его окрестностях, не смешиваясь с туземными жителями и не служа никому.

     Одним из таких селений, подвластных Турции, была татарская деревушка около турецкой крепости Хаджибей, Расположена она была у самого моря на месте нашей нынешней Пересыпи и тянулась к подножию небольшой горы (впоследствии названной Жеваховой), разделявшей два лимана (Куяльницкий и Хаджибеевский). Вольнолюбивые казаки устроились здесь на некотором расстоянии от селения на так называемых Усатовых и Нерубайских (по имени первых пришельцев-запорожцев) хуторах. Они не строили здесь себе жилищ, а просто пользовались уже готовыми природными пещерами или выдалбливали себе новые в мягком допотопном камне, изобиловавшем в этой местности, (Эти пещерные обиталища имеются еще теперь на названных хуторах; некоторые из них непременно следовало бы сохранить как историческую достопримечательность.) Близость моря и лиманов давала казакам возможность жить здесь свободною жизнью, без всякой чужой помощи, то занимаясь рыбною ловлею, то разводя огороды, то добывая лиманную соль, которую всегда можно было менять на продукты питания.

     Но  боевая струнка все еще звучала  в сердце обиженных запорожцев, и  они поглядывали с вожделением на турецкую крепость, возвышавшуюся над селением Хаджибей, на плоскогорье над обрывом (приблизительно там, где левая сторона нашего нынешнего бульвара). Крепость эта имела вид замка, защищенного бойницами и пушками и окруженного широким земляным валом. В нем был значительный турецкий гарнизон с двухбунчужным пашою Ахметом во главе. И было досадно казакам, что пропала ни за что их прежняя сила и что они не могут попользоваться богатою добычею, лежавшею у подножия крепости в виде больших запасов всякого провианта, пороха и оружия...