Київська Русь за часів правління князів Олега, Ігоря, Ольги та Святослава

 

        МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

      ДНІПРОПЕТРОВСЬКА  ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА  АКАДЕМІЯ

      КАФЕДРА  ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН 
 

      Центр заочного навчання та дистанційної освіти 
 
 

  
 
 
 
 
 
 
 

      Індивідуальна науково-дослідна робота  

      з дисципліни  Історія України        

      на  тему: «Київська Русь за часів правління князів Олега, Ігоря,

      Ольги та Святослава» 
 
 

   
 
 

                                                     Виконала: студентка

                                                     першого курсу

                                                     групи ФК-10-4з

            Семесенко Н.С. 

                                                     Перевірив:

      доцент  кафедри 

      гуманітарних  дисциплін

      з Історії України

      Федюк В.Ю. 
 
 
 
 
 

        Дніпропетровськ – 2010

 

 ЗМІСТ

 

ВСТУП ……………………………………………………………………3

Розділ 1. Київська Русь за часів правління князів Олега та Ігоря….....4

Розділ 2. Політичний розвиток Київської Русі в роки князювання

                  княгині Ольги…………………………………………………12

Розділ 3. Воєнна активність Київської Русі за часів правління

                  Святослава……………………………………………………..16

ВИСНОВКИ………………………………………………………………19 

Список  використаної літератури…………………………………………20 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

           ВСТУП

     Часи  перших князів (кінець IX — перші три чверті X ст.) — це становлення країни, формування Русі, її території, населення. Розквіт держави, її культури, економіки і апогей її могутності та слави — ось характерні риси часів правління Олега, Ігоря, Ольги та Святослава.

     Актуальність даного дослідження полягає у розкритті історичних  постатей київських князів Олега, Ігоря, Ольги та Святослава, їх вагомий внесок

у розвиток Київської  Русі.

     Метою даного дослідження є розкриття  етапів розвитку Київської 

держави. У висвітленні  внутрішньополітичних та зовнішньополітичних проблем при її формуванні.

     Основним  завданням даної роботи є:

1) проаналізувати діяльність Київських князів Олега та Ігоря;

2) висвітлити історичне значення перших спроб княгині Ольги регламентувати  

    данину й адміністративно-судову систему;

3) охарактеризувати воєнну політику Святослава. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Розділ 1. Київська Русь за часів правління князів Олега та Ігоря.

       Останнім  часом в історичній науці пожвавилися  дискусії навколо  давньої проблеми: звідкіля, з Півночі чи Півдня, ,,пошла Руская земля” (держава).Очевидно, вони можуть бути вирішені лише на користь Півдня. Південноруські землі у VII – IХст. на сто-двісті років випереджали в соціально-

економічному  та культурному розвитку північні. Однак і на півночі Східної

Європи,  в  землі ільменських словен,  у  другій половині  IХст.  простежується

за джерелами  існування протидержавного осередку, одним з центрів якого було Городище поблизу Новгорода (останній виник лише в Хст.).

       Вирішальний крок на шляху становлення східно - слов’янської 

державності було зроблено наприкінці IХст. Близько 882 року Олег, прозваний сучасниками Віщим, здійснив похід з городища до Києва, де й вокняжився. Утвердження Олега в Києві знаменувало собою початок створення східнослов’янської  державності  –  виникнення  вже  загальноруської держави.  Руська  Північ була об’єднана  з  руським Півднем, Олег оголосив  Київ стольним градом  новоствореної держави: ,,Хай буде Київ матір’ю градам руським’’[2, с.24-25].

       Михайло Грушевський у своїй ,,Історії України – Руси” називає першим  українським князем Олега [10, с.18].’’ Тільки князь Олег, що княжив у Києві на початку 10.віку, запав глибоко в пам’ять народню. Вона оповідала його дивними оповіданнями, казками й піснями перенісши, на цього всяку всячину, що памятала з давніх часів. Кінець кінцем зробила з нього не тільки великого і видатного войовника, а й «віщого» чудодія, що вмів творити діла надлюдські, міг обернутися звірем і птахом і малою комахою, і так за тим казковим чудотворцем нарешті майже зовсім зник дійсний, правдивий князь Олег, що княжив у Київі ”[3, с.47-48]. Праця видатного історика тривалий час була   під забороною. Зі шкільної лави ми пам’ятаємо, що Олег – варяг норманського походження. Головним доказом на користь цього положення вважається 

запис  у ,, Повісті  врем’яних літ” від 879 року,  де сказано  про те,  що  Рюрик 

перед смертю передав княжіння Олегові – представнику свого роду і доручив йому сина Ігоря, який був ще малий [10, с.18].

       Літопис ,,Повість врем’яних літ” розповідає, що на шляху до Києва Олег підкорив Смоленськ і Любеч. Себто, починав Олег не з Києва, а йшов до нього поступово, прокладаючи шлях перемогами в інших землях, а всі ті шляхи неминуче вели до руської столиці. Так, несучи малого Ігоря на руках (як пише літопис), Олег підійшов до Києва. Автор найдавнішого руського літопису переворот Олега фактично виправдовує, наголошуючи на його словах, сказаних до Аскольда і Діра:

      ,, Не князі ви  і не княжого  роду.

      Але я княжого роду ”.

      І виніс Ігоря: ,, А це син Рюриків ”. 

Це перша заявка на те, що влада має належати обраному [10, с.19-21].

     Князювання  Олега в Києві (882-912 роки) почалося згідно зі свідченням ,,Повісті ” зі створення опорних пунктів центральної влади у племінних княжіннях міст, зі встановлення попервах приблизного порядку стягання данини на підвладних князеві землях: ,, Це ж Олег почав міста ставити і встановив данини словенам, кривичам і мері ”[2, с.25].

     Далі  Нестор розповідає про поступове  поширення влади Києва на землі  незалежних раніше племінних княжінь: ,,Почав Олег воювати древлян і примучив (підкорив) їх, збираючи з них данину по чорній куниці ”. По тому до складу держави, що формувалася, увійшла більшість південно - руських (а також радимицьке) племінних княжінь: спочатку сіверян і радимичів, потім уличів. Давньоруська держава почала складатися на півдні. Землі інкорпорованих до держави князівств одразу ж обкладали даниною, на них поширювалися системи судочинства й адміністрації. Так утворювалася держава територія Давньої Русі [5, с.45-46].

     Посівши великий київський стіл, саме Олег проголосив, що Київ – мати міст Руських. Формально Олег правив від імені  Ігоря, але фактично був повновладним князем. За часів його правління Київська Русь перетворювалася  на велику державу, що об’єднувала більшу частину східнослов'янських племен – ільменських слов’ян, кривичів, полян, древлян, а також сіверян і радимичів, визволених з-під влади хозар [4, с.14].

     Київська  Русь почала складатися й розвивалась як політична держава. Її створили руські люди, які були переважною більшістю її населення. Разом з ними в Київській Русі жило понад 20 різних народів [5, с.46]. Соціальний, культурний та економічний вплив слов’янського світу сприяв суспільному розвиткові неслов’ян, що були тоді майже виключно мисливцями і скотарями [2, с.25].

      Давньоруська  держава часів Олега залишалася все ж таки не досить консолідованою. Влада київського князя в землях племінних княжінь була ще слабкою, часом формальною, а системи управління, стягання данини й судочинства – примітивними й діяли час від часу, коли наїжджали княжі дружинники з Києва. Та країна була, як на свій час, економічно розвинутою й мала велику військову потугу, про що свідчить сама можливість здійснення грандіозного воєнного походу Русі на Візантію [5, с.46-47].

     Перший похід Олега на Константинополь відбувся у 907 році. Літописці свідчать, що тоді київський князь обрав улюблений спосіб – напад сильної морської флотилії, а кораблів було у нього аж дві тисячі. Олег любив підбиратися морем. Колись саме морем він підійшов до Києва. Греки, поглянувши за вали свого міста, побачили як наближається могутня руська сила. Гарячково вони шукали способу її зупинити. Вирішили перегородити затоку Золотий Ріг ланцюгом, аби не дати флотилії Олега рухатися далі. На морських підступах до Царгорода Олег вчинив, те, про що напишуть всі літописи та візантійські хроніки. Руський князь наказав своїм воїнам поставити кораблі на колеса. І руська флотилія невблаганно наближалися суходолом до столиці Візантії. Руський літописець захоплено описує ту видовищну картину:

      ,,І  звелів Олег воям  своїм колеса поробити

      І поставити кораблі  на колеса.

      І, маючи попутний вітер, напнули паруси

      І пішли по полю на город.

            Побачили  ж це греки і  злякалися…”

     Результатом  походу  Олега  на  Царгород  став договір Русі з греками  907 року. Русь отримала велику одноразову контрибуцію, а також Візантія була зобов'язана платити щорічну данину таким містам, як Київ, Чернігів, Переяслав, Полоцьк, Ростов, Любич та іншим, де сиділи підвладні Олегові князі. Протягом багатьох років саме цей документ був базовим для стосунків між двома державами. Його статті гарантували Русі мир та суттєві економічні вигоди. Суттєві пільги отримали руські купці, які торгували у Візантії. Вони навіть були позбавлені мита.  Купці з Русі могли  перебувати  у Царгороді  аж  9 місяців. Жили вони у передмісті, при монастирі св. Мами, а до столиці ходили партіями не більшими, ніж по 50 чоловік. У цьому договорі є й ряд статей, які встановлюють норми судівництва між греками і русичами. Останні мали право служити в імператорському грецькому війську.

     Літопис наголошує, що саме під час того походу Олег повісив свій щит на воротах  Царгорода – на знак великої перемоги і сили Русі:

         ,,Царі Леон і Олександр уклали мир з Олегом,

      І зобов’язалися данину платити,

      І клятву взаємну давали: самі хрест цілували,

      А Олега і мужів  його водили на роту за руським законом:

      Клялися оружжям своїм, і  богом своїм Перуном,

      І Волосом, богом скоту.

      І так утвердили  мир.

      І рече Олег: ,,Пошийте  русам паруси паволочитії,

      А словенам шовкові! ”

      І було так.

      І повісили щити свої на воротях на знак перемоги”.  

Тут же літопис  фіксує і те, що прозвали Олега Віщим. Від того часу він увійшов в історію як Віщий Олег, себто князь, наділений передбаченням пророцтва, глибокої мудрості, за допомогою якого й отримав ряд блискучих перемог.

      Стратегічно успішним був для Олега 911 (912) рік, коли ,,встановили мир і заключили договір між греками і руссю” – ,,на зміцнення і засвідчення багатолітньої любові між християнами і руссю”. У даній угоді бачимо поновлення та доповнення попередньої русько – грецької угоди. Новий документ фіксує правові норми щодо різних справ між русами і греками. Наприклад: ,,А коли уб’є, – християнина русин чи християнин русина, – хай помре на місці вбивства”; ,,А коли ми, русь, прийдемо до греків чи для торгівлі, чи з посольством до вашого царя, то ми, греки, з честю пропустимо для продажу товари з руських лодій” [10, с.25-31].

     Договір 907-911 (912) роки – найцінніше джерело нашої історії. Україна –Русь виступає в ньому як держава, що не поступається своєю культурою перед Візантією,  що має політичну організацію, устій нене право ( згадується «закон … язика нашего», «закон руский»). Значення його ширше, ніж свідчення про культуру тільки України: це – перший документ, в якому східні слов’яни виходять на історичний  кін, як рівноправні з греками [9, с.98].

     Іншим важливим напрямком зовнішньополітичної  діяльності Київської держави кінця IХ – початку Х ст. був східний. Згідно з арабськими джерелами було здійснено кілька походів Русі в землі Арабського халіфату на південно-західному узбережжі Каспійського моря. За свідченням арабського автора аль-Масуді, близько 912 року 500 руських лодій досягли Волгою південного берега Каспію. Дехто з істориків гадає, що саме в цьому поході наклав головою князь Олег Віщий, обставини смерті якого залишаються загадковими [5, с.47-48].