Київська Русь та її історичне значення

Київська Русь мала міцні дипломатичні стосунки з Німецькою імперією. У 1030-1031, 1040-1043 рр. сторони обмінювалися посольствами. Німецький хроніст XI в. Ламберт розповідає про посольство короля Русі Ярослава до імператора Генріха III (1043). Давньоруська держава дивилася на Німеччину як на кращого з усіх можливих союзників у протиборстві з Візантією, а Генріх III прагнув використовувати війська Русі у своїх зовнішньополітичних акціях. За Ярослава руські дружини допомогли Польщі проти об'єднаних сил Мазовії, Помор'я, Пруссії та ятвягів. Усе це зміцнювало великий міжнародний авторитет давньоруській державі. На вулицях Києва з'являються посли «заморських» держав, а дипломатичних представників київського князя шанобливо вітали в палацах Константинополя і Рима, Лондона й Парижа, Буди і Кракова. Царські династії Європи почали укладати шлюбні союзи з родиною київського князя, історики називають Ярослава «свекром і тестем Європи». Сам він був одружений зі шведською принцесою Інгигерде. Польський король Казимир взяв шлюб із сестрою Ярослава Добронегою, а свою сестру видав заміж за сина Ярослава Ізяслава. Всеволод став зятем імператора Візантії. Дочки Ярослава – Ганна, Настасія і Єлизавета вийшли заміж за королів Франції (Генріх І), Угорщини (Андрій І), Норвегії (Гарольд Суворий).

За кілька років до смерті Ярослав скликав усіх синів і розділив між ними руські міста і землі. Він наказав синам поважати один одного, жити у мирі й згоді, дружно стати на захист усієї руськой землі, якщо на неї нападе ворог.

«Майте любов між собою, тому що усі ви брати... Якщо будете в ненависті жити, у чварах і сварках, то загинете...»
Згідно з літописом, холодної зими 1054 р. на 76-му році життя помер Ярослав. З ним пішла ціла епоха.

Саме в часи князювання Ярослава завершилося будівництво давньоруської держави. Був остаточно зламаний місцевий сепаратизм, стабілізувалися державна територія й кордони, удосконалився апарат влади, відбувався розквіт давньоруської культури.

За Ярослава Володимировича Русь досягла зеніту свого розвитку і могутності, ставши в один ряд із головними країнами середньовічного світу: Візантією і Німецькою імперією. Але його сини не змогли втримати державу на тому рівні, на який вона піднеслася за їхнього діда й батька.

Висновки

Київська Русь виникає на рубежі VIII-IX ст. внаслідок тривалого процесу економічної, політичної та етнокультурної консолідації східнослов'янських племінних князівств і у різних формах існуэ до середини XIII ст. Київська Русь займала територію Східної Європи від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, від Сяну на Заході до Волги та Оки на сході, її площа становила близько 800 тис. кв. км.

У історії Київської Русі можна виділити три послідовних періоди:
1. Період становлення та еволюції державних структур (кін. VII - X ст.)
2. Період найбільшого піднесення і розвитку К.Р. (кін. X - XI ст.)
3. Період політичної роздробленості К.Р. (кін. XI - сер. XIII ст.)

Провідне місце в економіці Київської Русі посідало сільське господарство, яке розвивалося у відповідності до природніх умов. У лісостеповій зоні Київської Русі застосовувалась вогнево-підсічна система обробітку землі, у степовій – перелогова. Давньоукраїнські землероби використовували досконалі знаряддя праці: плуг, борони, заступи, коси, серпи. Сіяли злакові І технічні культури. Значного розвитку досягло скотарство. Зберігали своє значення мисливство, рибальство, бортництво. Початкове в Київській Русі переважало землеволодіння вільних общинників. З кін. XI ст. формується і зростає князівське землеволодіння – вотчини.

Важливе місце у господарстві Київської Русі займало ремесло. Через територію Київської Русі проходили торгівельні шляхи, що з'єднували Русь із Скандінавією і країнами чорноморського басейну, “соляний” (у Галичину), “залозний” (на Кавказ), Київ-Регенсбург (у Західну Європу). В Київській Русі розпочато карбування монет – срібників і златників.

Високого рівня досягла культура Київської Русі. Ще до IX ст. місцеве населення користувалося абеткою із 27 літер (класична кирилиця нараховує 43 літери). Для письма використовувались береста і пергамент. Прекрасними зразками писемності на Русі є Остромирове Євангеліє (1053-56 рр.), Ізборники Святослава (1073-76 рр.). У роки правління Володимира Святославича у Києві, Новгороді та інших містах засновано перші школи. У 1086 р. онука Ярослава Мудрого Анна Всеволодівна заснувала у Києві при Андріївському монастирі жіночу школу. При Софії Київській Ярослав Мудрий створив першу бібліотеку. Розвивалося літописання і література. У Києві було укладено перший літописний звід 1037-39 рр., тут редагувалась “Повість минулих літ”. До визначних літературних пам'яток належать “Слово про закон і благодать” митрополита Іларіона, “Повчання” Володимира Мономаха, “Слово о полку Ігоревім” та ін. Високого рівня розвитку досягли природничі науки: математика, астрономія, географія, ботаніка. В XI ст. на Русі засновано перші лікарні. Одне з провідних місць у мистецтві Київської Русі належить архітектурі, що у своєму розвитку пройшла ряд періодів. Київська Русь витворила унікальний тип споруд, у яких поєднувалися передові досягнення будівничих інших країн і самобутній національний стиль. Відомий зодчий Петро Милогіг досягнув вершин дерев'яного зрубного будівництва. У церковному будівництві широко використовувалися фрески і мозаїки. Визначним майстром іконопису був Алімпій Печерський. Київські майстри оволоділи багатьма видами ювелірного мистецтва: зернь, скань, чернь, перегородчата емаль. Важливу роль у Київській Русі, віддавалася музичному мистецтву, відомі декілька видів струнних, духових і ударних інструментів, що побутували у X-XIII ст. Широкого поширення набуло мистецтво скоморохів та співців. Культура Київської Русі заклала підвалини до наступного розвитку культури українського народу, мала значний вплив на культурні процеси у порубіжних країнах.

Найбезпосереднішим спадкоємцем політичної та культурної традиції Київської Русі стала Галицько-Волинська держава, яка продовжила ранній період української державності.

Використана література:

1.         Білоцерківський В. Я. Історія України. – Харків: «ОВС», 2007

2.         Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академвидав, 2005

3.         Брайчевський М. Ю. Походження Русі. – К.: Наукова думка, 1968

4.         Греков Б.Д. Киевская Русь. – М.: Государственное издательство политической литературы, 1956

5.         Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П.С.Сохань (голова) та ін. – К.: Наук. думка, 1991

6.         Полонська-Василенко Н. Історія України. – К.: Наукова думка, 1993

7.         Толочко Й. П. Древняя Русь. – К.: Наукова думка, 1987

8.         Фроянов Й. Я. Киевская Русь. – Спб.: Издательство Ленинградского университета, 1980

17