Київська Русь та її історичне значення

Київська Русь та її історичне значення

Зміст

Вступ

1.              Соціально-економічні та політичні передумови утворення Київської Русі

2.              Розквіт та занепад Київської Русі

3.              Значення Київської Русі в історії українського народу

Висновки

Використана література

Вступ
 

Характер політичної діяльності Київської Русі, який визначився за Олега, лишався незмінним і за його наступника Ігоря, він продовжив боротьбу за підкорення деревлян і уличів, у 941 і 944 рр. ходив із військом на Константинополь. Ці походи не були такими вдалими, як попередні. В роки князювання Ігоря на південних рубежах Русі починають відчутно дошкуляти печеніги. Постійні військові походи виснажували економіку Русі. Князь та його дружина збирали у підлеглих племен нічим не нормовану данину. Все це викликало обурення й опір на місцях. Повторний візит Ігоря до деревлян за даниною восени 945 року закінчився для князя трагічно – деревляни вбили його.

Повстання деревлян жорстоко придушила вдова Ігоря Ольга, яка через малолітство свого сина Святослава стала великою княгинею. За час правління Ольги зріс міжнародний авторитет Русі. Цьому сприяли, зокрема, візит великої княгині до Константинополя, а також прийняття нею християнства. Активний характер мали відносини Давньоруської держави з іншими країнами, наприклад Німеччиною, з якою вона у 959 і 961 роках обмінювалася посольствами. Ольга провела і ряд внутрішніх реформ, перш за все впорядкувала норми повинностей населення.

1.                   Соціально-економічні та політичні передумови утворення Київської Русі

З VIII ст. іноземні джерела починають вживати для позначення племен полян та сіверян назву «Русь». Походження цього терміна до кінця не з'ясовано, але головних теорій дві: 1) варязька теорія вважає, що ця назва походить від шведського (норманського, варязького) племені, яке прийшло на східнослов'янську територію; 2) теорія місцевого походження цього терміна. Це знаходить підтвердження в топоніміці України (назвах місцевостей і річок, наприклад: притока Дніпра – Рось, притока Росі – Росава, Осколу – Рось, на Волині – річка Роска тощо). Пізніше термін «Русь» вживався щодо Київщини, Середнього Подніпров'я – земель полян, сіверян і древлян, тобто в етнічному плані він стосувався тих племен, які започаткували український народ.

Наприкінці IX ст. відбувається процес об'єднання східнослов'янських племен навколо Києва, і за іменем столиці державу називають Київською Руссю. Існують дві основні теорії утворення держави на Русі: 1) норманська; 2) природно-історичного процесу, Норманська теорія була висунута німецькими вченими Байєром і Міллером ще у XVIII ст. і стверджує, що держава на Русі була створена норманами (шведами), апелюючи при цьому до літопису «Повість минулих літ», в якому йде мова про запрошення у Новгород норманських вождів на чолі з Рюриком. Друга теорія стверджує, що держава на Русі була створена в результаті природно-історичного процесу. Для цього були необхідні політичні та соціально-економічні передумови. У процесі розвитку східнослов’янського суспільства союзи племен перетворюються на племенні князівства (VIII ст.) Не можна заперечити, що нормани у ІХ-Х ст. відігравали на Русі активну політичну роль, поклали початок династії Рюриковичів. Проте вони не утворили східнослов'янську державу, (вона існувала й до їхнього приходу), а скоріш за все каталізували об'єднання східнослов'янських земель і племен.

Другій половині IX ст. в Східній Європі сформувалися три політичні утворення слов'янських племен, які арабські джерела називають Куявією, Славією та Арсаніею. Куявія –це Київська Русь; Славія – північна частина східнослов'янських земель з центром у Ладозі, Артанія – нинішня Тамань.

Передумови виникнення:

1.         Розселення східних слов’ян

2.         Створення союзів племен (найбільший союз полян)

3.         Боротьба союзів племен з сусідніми племенами за свою територію

4.         Утворення чіткого кордону розселення слов’ян

5.         Подальший розвиток ремісництва, торгівлі, землеробства, скотарства

6.         Розподіл суспільства на соціальні групи багатих і бідних

7.         Формування класу вельможних землевласників – земельної аристократії

8.         Будівництво міст

9.         Поява нових соціальних відносин – феодальних

Виникнення держави у східних слов'ян було пов'язане:

1.         із зародженням і утвердженням на Русі феодальних відносин;

2.         поступовим, але стійким формуванням державотворчих традицій (антське, склавинське, полянське об'єднання);

3.         необхідністю захисту від сильних сусідів, які вже мали свої держави (Хозарський каганат, Візантія тощо);

4.         територіальною, етнічною, мовно-культурною спільністю цих племен;

5.         економічними зв'язками, розвитком торгівлі, що вимагало подолання відокремленості племен, стимулювало їх інтеграцію;

6.         посиленням Києва завдяки його географічному положенню, економічному становищу, політичному значенню та попередній історичній еволюції.

Історію Київської Русі можна поділити на такі основні періоди:

882-978 рр. – утворення та становлення східнослов'янської держави з центром у Києві;

978-1054 рр. – розквіт Київської Русі; зростання її політичної могутності, збільшення території, значні досягнення у сфері культури;

1054-1360 рр. – поступовий занепад і розпад Київської Русі, і утворення самостійних князівств.

860 р. київські князі Аскольд і Дір здійснюють похід на Константинополь і спустошують його околиці. Вперше Європа дізнається про існування великої і сильної східнослов'янської держави. 862 р. варязький вождь (конунг) Рюрик стає князем у Новгороді, створивши базу для подальшої варязької експансії. Після його смерті 879 р. влада переходить до Олега (Гелґі), який 882 р. захоплює Київ, підступно вбиває Аскольда і Діра і об'єднує основні східнослов'янські землі. У своїй діяльності Олег досяг значних успіхів. 907 р. він здійснив вдалий похід на Константинополь. Цей похід був поєднанням кавалерійського рейду через Болгарію і морської операції. В останній брало участь 2 тис. човнів. Русичі досягли Константинополя одночасно з суші та з моря і захопили окраїни імперської столиці. Візантійці перегородили доступ до внутрішньої частини Константинополя – Золотому Рогу – цепами, але князь Олег наказав поставити човни на колеса і частина руської ескадри досягла слабо захищеної частини столиці по суші. Візантійці змушені були пійти на переговори. На знак перемоги Олег прибив свій щит на воротах Константинополя і уклав досить вигідну угоду з Візантією. За договором 907 р. греки мали заплатити величезну контрибуцію – по 12 руських гривень за кожну уключену 2 тис. руських човнів і додатково виділити спеціальні фонди для найважливіших руських міст (Києва, Чернігова, Переяслава та інших). З цих фондів візантійський уряд повинен був заплатити за їжу для купців цих міст за весь час їх перебування в Константинополі, а також завантажити їхні човни провізією для зворотного шляху на Русь. За Руссю визнавалось право безмитної торгівлі. Договір 907 р. був доповнений договором 911 р., за яким врегульовувався розгляд кримінальних злочинів, здійснених громадянами однієї краї-проти громадян іншої. Передбачалося надання допомоги тим купцям корабель яких зазнав аварії. Це суперечило так званому “береговому праву”, поширеному на той час, згідно з яким у разі аварії корабля місцева влада мала право конфісковувати усі викинуті на берег речі з цього корабля і обертати його власника в раби разом із командою. Таким чином, з точки зору міжнародного права, Ці положення були прогресивнішими, ніж тодішня європейська практика. Договір 907-911 рр. Олега з Візантією свідчить, що Русь виступає в ньому як держава, що не поступається перед Візантійською імперією, а східні слов'яни виходять на історичну арену як рівні грекам.
Лінію на зміцнення Русі намагався продовжити наступник Олега – князь Ігор (Інґвар) – 912-945 рр. Він приєднав територію уличів та тиверців між Дністром і Дунаєм, захопив Дербент на Каспійському морі, здійснив два походи на Візантію, проте не зовсім вдалі. 944 р. він уклав нову угоду з Візантією, але менш вигідну, ніж укладена за Олега. Ігор змушений був зректися володінь на Чорному морі, платити мито за крам і зобов'язався захищати Візантію. Компенсувати втрати руська знать сподівалася посиленням збору податків з підлеглих Києву племен. Данину збирали з населення, періодично об’їжджаючи країну («полюддя»). Ігор загинув 945 р. під час спроби вдруге зібрати данину з древлян, які, обурившись з цього приводу, вбили його.

Його вдова Ольга, яка стала княгинею (945-964), жорстоко помстилася за Ігоря, але зробила висновки з його невдач. Було проведено податкову реформу: чітко встановлено розмір данини – «уроки», місце їх збору –«погости». Ольга прийняла християнство, майже 20 років мирно правила державою, приділяючи основну увагу внутрішнім справам. У добу середньовіччя, коли скрізь панувала фізична сила, а кожен володар був, перш за все, воєначальником, Київський престол обіймала жінка, яка головним чином мудрістю, а не силою управляла своєю великою державою. При ній значно зміцніло землеволодіння, посилився процес феодального освоєння земель. У результаті виникли нові замки, центри феодального землеволодіння. Найбільшим землевласником була сама княгиня Ольга: їй належали місто Вижгород біля Києва, село Ольичі у районі Десни, кілька сіл біля Новгорода. Вона здійснила дві важливі дипломатичні місії на Візантію і Німеччину, зміцнюючи престиж Руської держави.

Князювання Ольги – важливий етап у розвитку державності коли відбулося одержавлення племенних княжінь, перетворення земель племенних князів на державну територію Київської Русі. Ольга передала владу своєму сину Святославу (964-972), який значну частину свого правління провів у походах. Він підкорив в’ятичів, розгромив Хозарський каганат, включив у свої володіння землі Північного Кавказу. Перемога над хозарами прискорила, процес консолідації східних слов'ян, але одночасно відкрила кочівникам шлях на Схід, що створило для Русі нову небезпеку. З цього часу господарями південно руських степів стали печенеги.

Проте стратегічні інтереси Русі вимагали війни з Візантією. У війні з нею Святослав використав новий спосіб комплектування війська. Попередні військові кампанії він проводив невеликими силами, використовуючи лише дружину. Тепер до бойових дій було залучено і народне ополчення в кілька тисяч людей. Сучасники порівнювали Святослава з барсом за швидкість руху його війська. Спочатку візантійці запросили Святослава для боротьби з болгарами, згідно зі своєю тактикою нацьковувати варварів на варварів. Святослав, як розумний політик, попросив субсидії для підготовки до болгарського походу. Йому надали 1500 фунтів золота як завдаток. Святослав легко розбив болгарську армію, але, на здивування візантійців, не збирався покидати Болгарію і навіть хотів перенести столицю з Києва у Переяславець на Дунаї, який був перехрестям торгових шляхів. Протягом 969-970 рр. київський князь завоював Північно-Східну Болгарію, вторгся у Фракію, яка належала Візантії. Але 971 р. ситуація змінилася, імператор зміг зібрати велике військо і взяв у облогу фортецю Доростол, де знаходився Святослав. Тримісячні бої ослабили обидві сторони. Після переговорів Святослав змушений був відмовитись від завойованих земель і зобов'язався допомагати Візантії у боротьбі проти арабів. У договорі нічого не говорилось про виплату Візантією данини. За це імператор не перешкоджав відходу руського війська зі зброєю і повинен був надати йому продовольство. Проте, візантійці, побоючись Святослава, попередили печенігів про повернення русичів з трофеями. Печеніги, маючи значну перевагу, напали на невеликий загін Святослава і він загинув у нерівній битві. Куря, хан печенігів, наказав зробити з його черепа кубок, який покрили золотом та сріблом. На чаші був зроблений напис: «Чужого шукаючі своє загубиш». Російський історик М. Карамзін порівнював Святослава з Олександром Македонським, називав його рівним героям Гомера. Святослав глибоко включився у міжнародні відносини, намагався відігравати в них активну роль, його ім'я лунало по всій Європі. Але постійний відтік людей і матеріальних ресурсів послаблював державу.

Київська Русь складалася з різних елементів, племен з різної культурою, релігією, тому Володимир шукає об'єднавчі чинники особливо в ідеологічній сфері. Спочатку він реформує язичницькі релігію, зводить її до шести богів, але потім звертається до християнства. Йому імпонувала ідея, яку вже втілили в сусідніх державах: єдиний бог в єдиній державі на чолі з єдиним правителем. Вибір впав на християнство у православному варіанті, оскільки воно було поширене у Візантії – найближчій сусідці Русі, київські князі певною мірою намагалися копіювати. Очевидно, ще Володимиру подобалося те, що ця церква знаходиться під контролем держави, проповідує тезу про те, що будь-яка влада від бога, 988 р. Володимир схрещує Русь, за що його церква потім оголошує рівноапостольним, «святим». Князь призначив 1/10 (десятину) своїх доходів на утримання церкви. Введенням християнства Володимир підніс міжнародний авторитет Русі, сприяв поширенню культури у багатьох аспектах (архітектура, освіта, мораль). Проте прийняття християнства у православному варіанті істотно віддалило Русь від Західної Європи, де панував католицький варіант християнства і багато в чому детермінувала подальший розвиток та історію Русі - України.

У програмі з хрещення Русі можна визначити три напрями: будівництво церков;  освіта; доброчинність.

Для поширення освіти Володимир наказав зібрати дітей з кращих сімей і послати їх у школи «в книжное учение». Велику увагу князь Володимир приділяв доброчинності, допомозі бідним та жебракам. Він наказав постійно роздавати їм їжу, одяг та гроші. У давньоруських билинах князь Володимир зображується як гостинний хазяїн, який влаштовує постійні банкети (піри) з богатирями. Тому його і прозвали Володимир Красне Сонечко.
Володимир впровадив «Статут про церковні суди і десятини», в якому регулювалося особисте життя русичів, тобто та сфера, якої раніше не торкалася князівська влада. До церковного суду були віднесені такі порушення християнських норм, як “умикання нареченої”, двоєженство, шлюб між особами, які знаходяться у близькому родстві, розлучення, майнові спори між чоловіком і жінкою, побої та бійки у сім'ї, а також відьомство та єресь. Таким чином, церква посіла своє місце і у правовій системі суспільства. На Русі спочатку не було смертної кари, але згодом, за порадою єпископів, Володимир ввів її і почав страчувати розбійників. Проте пізніше князь переглянув своє рішення, вважаючи, що стягування штрафів (віри) вигідніше, оскільки вона йде на забезпечення дружини, яку Володимир дуже цінував. Якось дружинники висловили незадоволення тим, що їм доводиться їсти дерев'яними ложками. Почувши це, Володимир наказав викувати срібні ложки, сказавши: «Сріблом та золотом не знайду собі дружини, а з дружиною добуду і срібло, і золото...»