Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу

    Головною  окрасою міст і сіл Київської  Русі були церкви. Більшість їх будувалась з дерева, а храми великих міст були кам’яними. Перший оздоблений мозаїками і фресками храм Богородиці збудував у Києві Володимир Святославович 989 – 996 років. Крім величного Софійського собору в Києві, збудованого за Ярослава Мудрого, прекрасні храми зводились і в інших містах Південної Русі.

    У Києві, Чернігові, Галичі та інших містах існували іконописні майстерні, їхніми витворами прикрашалися храми. Окрасою  монументальних кам’яних церков був  фресковий живопис. Найкраще зберігся він у київському Софійському  соборі. Високохудожні фрески храмів є цінним джерелом вивчення світогляду, побуту, одягу наших далеких предків.

    Прикладне мистецтво у Київській Русі досягло  дуже високого рівня. Його масова продукція: недорогі вироби із срібла й міді, скляні намиста й браслети набули великого поширення на Русі й за її межами. Давньоруські ювеліри досконало володіли різними способами обробки дорогоцінних металів. У середньовічній Європі давньоруських ювелірів вважали неперевершеними майстрами своєї справи. Дорогоцінні золоті вироби з перегородчастими емалями та срібні карбовані браслети з черню київського виробництва належать до найвитонченіших зразків мистецтва.

    Доба  феодальної роздробленості настала  завдяки соціально – економічному поступові Давньоруської держави  та її народності й пов’язані з  ним політичній відособленості різних земель і князівств. У XII ст. складаються  земельні території, що стало одним  з чинників виникнення української, так само як російської й білоруської народності.

    У XII ст. у державних рамках Давньої  Русі виділялося півтора десятка  князівств і земель які незабаром по тому почали об’єднуватись в групи. Це історично об’єктивно закладало підвалини формування територій трьох східнослов'янських народностей, яке почалося з XIII ст. Розвиток процесів соціально – економічної концентрації сприяло тому, що починаючи з XIII ст на основі цих груп земель формується території російської, української та білоруської народностей.

    Київська, Чернігово-Сіверська, Переяславська, Волинська, Галицька, Подільська землі, а також  Буковина і Закарпаття стали тією територіальною основою. На якій склалася і розвивалася українська народність. За середньою Наддніпрянщиною раніше, ніж за іншими землями Південної Русі, закріпилася назва “Україна”, якою пізніше, з XVII ст., стали позначати етнічну територію українського народу.

    Фінальним рубежем києворуського періоду  історії були 40-ві роки XIII ст. Монголо  – татарська навала завдала Русі, що посідала одне із чільних місць  у загальноєвропейському історичному  розвої середньовіччя, непоправної  шкоди. Упродовж кількох століть  вона успішно протистояла кочовим народам степів, боронила себе і країни Центральної та Західної Європи. Свою високу історичну місію – рятівниці європейської цивілізації – Київська Русь виконала і в 40-ві роки XIII ст., але цього разу ціною власного існування. Перестала існувати держава, загинули сотні тисяч людей, у вогні пожеж були знищені міста і села, палаци і храми, книги і ікони. Та руській народ зумів вистояти й відродити життя. Традиції Київської Русі виявилися настільки живучими й міцними, що дійшли до наших днів. Здобувши нове життя в матеріальній і духовній культурі українців, росіян, білорусів. 

    Висновок. Понад одинадцять століть тому східні слов’яни створили першу державу. Вона належала до найбільших, найкультурніших, найрозвинутіших економічно й політично  держав середньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білого морів, від Карпатських гір до Волги жили витривалі, хоробрі й мужні русичі. Вони вирощували хліб і розводили худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на торгах Багдада, Константинополя, Кракова та ін. Могутньою, високорозвинутою й цілісною була матеріальна й духовна культура Київської Русі. Її народ зводив величні кам’яні храми й ошатні дерев’яні житла, створював могутні фортифікаційні споруди своїх великих і малих міст, будував на тисячі верст захисні вали проти кочовиків причорноморських степів. На весь світ уславились вироби давньоруських майстрів, наприклад дорогоцінні золоті речі й більш скромні срібні прикраси.

    Київська  Русь багато важила в політичному  житті Європи і Близького Сходу. З нею змушені були рахуватися візантійські імператори й хазарські  кагани. Протягом п’ятисот років Давньоруська держава закривала собою європейській світ і Візантію від кочовиків. Вона прийняла на себе страшний удар залізного тарана 150-тисячної татаро-монгольської кінноти Батия, ціною життя сотень тисяч своїх воїнів та мирних жителів послабила його і тим врятувала Європу від спустошення й загибелі.

    Київська  Русь зробила величезний внесок до світової історії IX – XIII ст., тому інтерес  до неї не згасає серед учених сучасного  світу. В Америці, багатьох країнах  Європи, слов’янських і навіть неслов’янських. Навіть у загубленій в океані Австралії й екзотичній Японії плідно працюють над проблемами давньоруської історії десятки вчених.