Карпатська Україна

Сьогодні слід відверто визнати, що саме ідеї українського націоналізму стали тією консолідуючою силою, під впливом якої свідомість переважної частини населення краю в історично  короткий термін зробила колосальний  стрибок від політичного русинства  та локалізму до розуміння себе в  загальноукраїнському контексті як частини єдиної нації.

1938 року гітлерівська  Німеччина прилучає до себе  спершу Австрію, а згодом чинить  тиск на Чехословаччину, домагаючись  територіальних поступок. Карпатська  Україна стала об’єктом домагань  з боку Угорщини та Польщі, які почали претендувати на  її землі.

За таких умов національно-патріотичні  сили Закарпаття за допомогою ОУН  розпочали відкриту боротьбу за незалежну  українську Карпатську державу. У відозві  Теренової Екзекутиви ОУН, поширеної  по всій території Карпатської України  закликалося:

«Надходить великий час! Закарпаття мусить стати Самостійною  Українською Державою! Воно мусить стати зародком одної великої  Самостійної Соборної Держави від  Попраду і Татрів аж до Каспійського моря і гір Кавказу!

Стати цим зародком мусить бути для нас найбільшою честю! Ми будемо горді, що якраз ми перші будемо тими, що зачнуть відбудовувати Українську Державу! Що ми поможемо нашим братам скинути московське, польське й румунське  ярмо! В цій відбудові поможе нам  тільки єдність народу, велика віра в свої сили й віра в те, що Бог  призначив нас повести свій нарід  до Волі!».

Визвольні змагання карпатських  українців знайшли широку підтримку  з боку українських організацій  у Європі (особливо активно виступали  українці Галичини) та Північній Америці, де заходами Проводу ОУН та націоналістичної Організації Державного Відродження  України у головних містах США  відбулися багатолюдні мітинги  й маніфестації, постав Комітет оборони  Закарпаття в Америці.

На хвилі загального національного  піднесення Перша Руська (Українська) Центральна Народна Рада на чолі з  Августином Волошиним, яка об’єднувала  широке коло українських партій та організацій національно-патріотичного  спрямування, перетворилася на провідну політичну силу краю. 4 вересня 1938 р. за ініціативою С. Росохи та І. Рогача засновується молодіжна напіввійськова організація Українська Національна  Оборона. В короткий термін до її лав  вступило близько 15 тис. членів.

За цих умов, під гаслом створення єдиного національного  українського фронту та здобуття автономії  Закарпаттям у складі Чехословаччини, 8 жовтня 1938 р. об’єднана українська делегація виїхала до Праги. Після  кількох днів складних переговорів  чеський уряд вимушено пішов на поступки і затвердив перший уряд сфедерованої з чехами і словаками Карпато-Української  Держави.

А 22 листопада 1938 року Парламент  Чехо-Словацької Республіки ухвалив  закон про автономію Карпатської  України.

Однак процес національно-державного будівництва українців Закарпаття наразився на змову Польщі та Угорщини (підтримуваних Німеччиною та Італією) щодо передачі Карпатської України  під владу Угорщини.

За несправедливими умовами  Віденського арбітражу від 2 листопада 1938 року, до Угорщини мали відійти Ужгород, Мукачеве та Берегове. Центральні українські установи вимушено перебралися до Хуста. Перед постійною збройною загрозою з боку Угорщини та Польщі Організація  Національної Оборони була реорганізована на ОНО «Карпатська Січ», яка мала яскраво виражений воєнізований характер і структуру. На заклик нового Голови Проводу ОУН полковника А. Мельника захищати Карпатську Україну  прибула ціла низка авторитетних діячів організації, в т. ч. його заступник  О. Ольжич (Кандиба), досвідчені військові  старшини — генерали М. Капустянський  та В. Курманович, Я. Барановський, М. Гузар-Колодзінський, З. Коссак, С. Сулятицький, Я. Оршан-Чемеринський, М. Бажанський, М. Михалевич, М. Чирський, В. Комаринський, Ю. Таркович та інші, влившись у структури Карпатської Січі та сформувавши її Генеральний штаб.

З метою повної реалізації принципу народовладдя уряд на чолі з  А. Волошиним оголосив вибори до Першого  Сойму Карпатської України. До того ж, рішенням федерального уряду Чехословаччини від 23 грудня 1938 р. в країні було припинено  діяльність усіх політичних партій. Тому з огляду на майбутні вибори в середині січня 1939 р. національно-патріотичними  силами Закарпаття, серед яких домінувала ОУН, у Хусті було засновано Українське Національне Об’єднання. За свідченнями  А. Волошина, ідейною основою політики УНО став український націоналізм, до об’єднання влилися колишні члени  багатьох партій та організацій. У короткий термін почали діяти його 200 низових  осередків.

12 лютого 1939 року відбуваються  на території Карпатської України  вільні вибори. Діставши 92,8% голосів  виборців, УНО переконливо виграло  вибори.

В умовах розпаду Чехословаччини та спираючись на право націй на самовизначення, 14 березня 1939 року голова уряду Карпатської України о. Августин Волошин оголосив її повну  державну незалежність. А 15 березня 1939 року Перший Сойм Карпатської України  ухвалив Конституційний закон.

Після прийняття цього  закону Сойм обрав о. А. Волошина першим Президентом Карпатської України, який, склавши присягу перед головою  Сойму А. Штефаном, затвердив новий  уряд тепер вже суверенної Карпатської  України на чолі з Ю. Реваєм, як прем’єром.

Таким чином, Карпатська Україна  стала незалежною державою українського народу, дотримавшись всіх демократичних  державно-правних засад, прийнятих  у цивілізованому світі.

Та вже 15 березня 1939 року одночасно на трьох напрямках 100-тисячна  угорська армія вдерлася на територію  Карпатської України. Президент  і головнокомандуючий Августин Волошин  дав наказ захищати молоду державу. Організацію Національної Оборони  «Карпатську Січ» було проголошено  регулярною армією. Уряд Карпатської  України оголосив загальну мобілізацію. Однак озброїти вдалося лише трохи  більше тисячі бійців.

Під керівництвом начальника штабу М. Колодзінського січовики мужньо обороняли столицю, стримуючи угорську армію на Красному Полі під Хустом. Того ж дня на квартирі Президента А. Волошина відбулася нарада. Угорський  парламентер вимагав негайної капітуляції. Цього домагався і німецький  консул в Хусті Гофман. Присутній  на нараді Колодзінський відповів, що в словниковому складі українського націоналіста такого поняття, як «капітуляція»  немає. Жменька озброєних гвинтівками  січовиків протягом кількох днів тримала фронт проти всієї  угорської армії, а окремі партизанські загони згодом боролися ще впродовж кількох  тижнів. Власне, саме їхня героїчна боротьба дала змогу Сойму Карпатської  України ухвалити історичні рішення  та забезпечила евакуацію уряду.

Ідея суверенної Карпатської  України не згинула разом з  окупацією Закарпаття мадярською армією. Президент та уряд Карпато-Української  Держави були впевнені, що рано чи пізно  політична кон’юнктура може змінитися. Тож важливо було зберегти легітимний характер демократично обраної влади Карпатської України з огляду на можливий розгляд питання її долі міжнародними інституціями. Ідейну та політичну підтримку їм у цьому надала ОУН. 21 липня 1939 р. у Венеції був затверджений акт, який офіційно оформив відносини та основні засади співробітництва між Проводом ОУН та урядом Карпатської України.

Подальша доля першого  Президента Карпатської України  склалася трагічно. Радянські агенти заарештували о. А. Волошина у Празі 15 травня 1945 року і доставили в  Москву, де його «поселили» в Лефортовську тюрму. Допити розпочалися 22 травня. З  інтервалами вони тривали до 20 червня, по 3—4 години кожного разу. Провина  Волошина, за висновками слідчих, полягала в тому, що він був зв’язаний  з українським націоналістичним рухом і проводив роботу для створення  самостійної Української Держави. У своєму заключному чині у двобої з тираном Й. Сталіним, який вимагав  від нього офіційної відмови  від поста Президента Карпатської  України або приєднання Карпатської  України до СРСР, о. А. Волошин проявив  непохитну вірність раз і назавжди обраним ідеалам. 19 липня його нескорене  серце перестало битися. В застінках  НКВД загинули й інші будівничі Карпатської  України — Юлій та Михайло Брайщаки, М. Долинай, Ю. Перевузник, С. Клочурак, Ф. Ревай та багато інших.

Однак започаткована ними справа дістала своє продовження. Змушені  емігрувати до США, до кінця 70-х —  середини 80-х років продовжували свої офіційні репрезентативні функції  прем’єр Карпатської України  Ю. Ревай, голова Сойму Карпатської  України А. Штефан та його заступник  С. Росоха, секретар Сойму Л. Романюк. Представник уряду Карпатської  України входив до Уряду Української  Народної Республіки в екзилі на правах заступника голови уряду. Таким чином  була забезпечена спадковість та легітимність державотворчих змагань  українців майже до кінця ХХ ст. З передачею повноважень екзильного уряду України його останнім Президентом  і Головою Проводу ОУН М. Плав’юком  в 1992 р. Президенту України Л.Кравчуку незалежна Україна офіційно стала  правонаступником УНР та Карпатської  України.

Висновки

З вищенаведеного можна зробити  наступні висновки:

Після розпаду Австро-Угорщини більшість населення Карпатської  України не бажала залишатись у складі Угорщини, навіть у автономній "Руській  Країні". На Всенародних зборах угорських  українців у Хусті 21 січня 1919 року було ухвалено з'єдиненнє українських  комітатів зі Соборною Україною.

Проблема Карпатської  України восени 1938 року стала однією з провідних у європейській політиці. Крім Німеччини, свою зацікавленість у  подальшій долі Карпатської України  демонстрували Угорщина та Польща. Особливо активною була Угорщина, яка  домагалася відокремлення чехословацької території, заселеної угорцями, і  надання словакам і західним українцям  права на самовизначення. Польща підтримувала угорські загарбницькі плани, сподіваючись на те, що коли буде встановлено спільний угорсько-польський кордон у Карпатах, і вона матиме змогу створити державу  між Балтійським і Чорним морями, щоб протидіяти Німеччині та СРСР.

Та вже 2 листопада 1938 року за рішенням німецько-італійського арбітражу  у Відні Карпатська Україна мусила віддати Угорщині 1 856 км кв. своєї  території з населенням 180 тис. жителів, куди входили найбільші міста: столиця  Ужгород та Мукачеве. Уряд переїхав до нової столиці -- Хуста. Це рішення  було своєрідним авансом для Угорщини, яку Німеччина намагалася перетворити  на свого сателіта. Водночас, зберігши Карпатську Україну, Гітлер залишив  у своєму активі серйозні засоби тиску  не тільки на Угорщину, яка не отримала всього, чого бажала, а й на Польщу та СРСР, за рахунок територій яких могла з часом бути створена Велика Україна.

А ще 26 жовтня 1938 року, за рекомендацією  Берліна, уряд Чехословаччини звільнив із посади прем'єр-міністра Бродія, який виступав за приєднання Закарпаття до Угорщини. Новим прем'єр-міністром  став доктор теології о. Августин Волошин, який заснував і очолював Народно-християнську партію.

В останні місяці 1938 року Гітлер розпочав демонстративно підтримувати Карпатську Україну. 7 грудня було підписано  німецько-карпатсько-українську угоду. До Хуста розпочали з'їжджатись  дипломати, навіть уряд Японії вирішив  заснувати тут консульство, що свідчить про досить серйозне сприйняття намірів Гітлера створити Велику Україну.

12 лютого 1939 року відбулися  вибори до сейму Карпатської  України. У них взяли участь 92,5% населення, з них 92,4% проголосували  за Українське національне об'єднання  (УНО), яке очолював Августин Волошин.  Створено Українську національну  оборону, що була реорганізована  у Карпатську Січ, яку очолив  Дмитро Климпуш. На Закарпаття  з Галичини переходило багато  членів ОУН. Однак для створення  міцної держави та її надійної  оборони не вистачало ні часу, ні засобів, ні кадрів.

А Берлін знову змінив орієнтацію і став шукати союзу з Москвою. За таких умов від українських  планів треба було відмовитись. Тож 6 березня 1939 р. Гітлер вирішив остаточно  ліквідувати залишки Чехословаччини, окупувавши Богемію та Моравію і  давши дозвіл на створення незалежної Словаччини та окупацію Угорщиною Карпатської  України.

У ніч з 13 на 14 березня 1939 р. угорська армія розпочала воєнні операції біля Мукачевого. За цих обставин Августин Волошин на Хустському радіо  проголосив цілковиту самостійність  Карпатської України, надіславши до Берліна телеграму, у якій зазначалося, що самостійність проголошено під  охороною рейху. У відповідь Німеччина  не тільки відмовила у підтримці, а й порадила не чинити опору угорським  військам. А. Волошин сказав тоді кореспондентові  аґентства Рейтер: "Німці ганебно  нас обманули..."

Карпатська січ, яка на той час налічувала в своїх  лавах 10-12 тис. погано озброєних стрільців, чинила відчайдушний опір агресії, але  після   5 днів запеклих боїв територія  Закарпаття була окупована. Ще три тижні  тривала партизанська війна. Саме в  Карпатській Україні пролунали  перші постріли війни, яка за кілька місяців стала Другою світовою.

Список використаної літератури

1. Болдижар М. Закарпаття між двома світовими війнами: Матеріали до історії суспільно-політичних відносин: У 2-х ч. – Ужгород, 1993.
2. Белень М. Карпатська Україна в портретах: Науково-популярне видання. – Ужгород, 1998.
3. Вегеш М.М., Віднянський С.В. Країни Центрально-Східної Європи та українське питання. 1918–1939. – К.–Ужгород, 1998.
4. Вегеш М., ЗадорожнийВ. Велич і трагедія Карпатської України. Ужгород., 1993. — С. 25—26.
5. Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття. — С. 217.
6. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. Львів, 1992 —С.116.
7. Кандиба-Ольжич О. Вояки-будівничі // Голос України. — 1994.-  12 берез.
8. Литвин М. P., Науменко К. Є. Історія галицького стрілецтва. - С. 217.
9. Росоха С. Сойм Карпатської України: В 10-ліття проголошення самостійності. – Львів, 1991.
10. Стерчо П. Карпато-українська держава: До історії визвольної боротьби карпатських українців у 1919–1939 роках. – Львів, 1994.