К. О. Неволін – перший теоретик права у Київському університеті

   К.О. Неволін вважає, що нерідко один народ може використати для себе закони іншого народу, які послужать  наповнювачем вітчизняних законів. У цьому випадку вчений проводить думку про можливість використати порівняльний метод в юридичних дисциплінах, а тому зазначає про необхідність вивчення "законодавства всіх часів і всіх народів, до того ж з усіх сторін, і не обмежувати себе одним часом або одним народом, або однією стороною законодавства". Тут простежуються й елементи соціологічного підходу в теоретико-правових дослідженнях.

   Вчений  вважає, що до розуміння ідеї правди і її реалізації в законі причетні всі народи. "Народи розвивають, - пише він, - одну і ту ж ідею правди: один народ більше, інший менше, один одну її частину, інший іншу. Таким чином, рід людський все більше і більш пізнає обшир і силу цілої ідеї, і все більше й більше втілює її в своє життя".

   Ще  одним з найважливіших положень теорії К.О.Неволіна про участь народів світу в реалізації "справедливого" законодавства є ідея про необхідність виховання в народу почуття законності, "яке дає можливість самим судити про праведне і неправедне, оскільки відомості без цього почуття є мертвим багатством". Як бачимо, реалізацію правового ідеалу вчений пов'язує не з окремою державою, а з участю всіх народів світу в його пізнанні і здійсненні.

   У ряд найважливіших правових проблем К.О.Неволін ставить проблему, яку ми в світлі сучасних реалій могли б назвати проблемою правосвідомості, правового виховання і правової культури. Він звертає увагу на необхідність вивчення громадянами, передусім, основоположних ідей права і розуміння загальнолюдської категорії правди, що існує і як загальна ідея, і як вираження духу конкретного законодавства. Ця проблема не втратила своєї актуальності в наш час, оскільки, як зазначає професор М.І. Козюбра, багато правопорушень "пов'язані з недостатньою культурою взагалі і правовою культурою зокрема, з незнанням законів або неправильним їх розумінням, з неповагою до них".

   Не  можна не побачити тут, по-перше, глибокої віри вченого в перемогу справедливих законів, а, по-друге, категоричного заперечення розвитку теорії права лише на національній основі, без урахування загальнолюдських, загальноцивілізаційних досягнень.

   Однією  з проблем, які розвивав К.О. Неволін ( яка залишається дуже актуальною і в наш час с проблема прав людини. Це питання вчений найбільше розкрив в 'Энциклопедии законоведения", ознайомлюючи своїх вихованців з досягненнями світової науки в галузі прав людини, підкреслюючи, що "люди існують не для того, щоб жити як-небудь, а щоб жити щасливо і доброчесно". 
 
 
 
 

   Висновки 

   Все це дозволяє зробити ряд висновків. По-перше, К.О. Неволін не замикався на позиціях однієї правової школи, а прагнув об'єднати різні підходи і знайти новий напрям в теорії права, який дозволяв би поглибити теоретико-правові дослідження. В його правовій теорії простежуються як позитивні принципи теорії природного права, що полягали в утвердженні ідеї природних, невідчужуваних прав людини, підходи історичної школи, так і вплив філософії права Гегеля, а також елементи соціологічного підходу.

   По-друге, К.О. Неволін, по суті, заклав в Київському університеті основи нової школи права, яку можна охарактеризувати як історико - філософську. Центральною її ідеєю було вчення про філософію законодавства, що за його визначенням "викладає вищі витоки кожного законодавства". І, нарешті, пошук цих загальних витоків законознавства вчений здійснював на базі дослідження великого кола історичних фактів і явищ з життя кожного народу. Він заклав підґрунтя для становлення і розвитку на науковій основі вищої юридичної освіти в Україні та Росії. Його правові погляди не втрачають своєї актуальності і в сучасних умовах розбудови правової держави. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  Список  використаної літератури

1. Большая Энциклопедия /Под ред. С.Н. Южакова. – 1903. – Т.13. – 794 с.
2. Брокгауз Ф.А. Ефрон И.А. Энциклопедический словарь. – СПб., 1897. – Т. ХХ. – 960 с.
3. Гегель. Философия права. – М., 1990. – 524 с.
4. Госуд. публ. библ. им. М.Е. Салтыкова-Щедрина. СПб., Дьяконов М.А. Ф.270. - №20. – 2 л.
5. Казмер М.Э. Социологические направления в русской дореволюционной правовой мысли. – Рига, 1983. – 129 с.
6. Неволин К.А. Энциклопедия законоведения. –К., 1840. – Т. 2. – 646 с.
7. Неволин К.А. Полн. собр. соч. Исследование о различных предметах законоведения: О сиидинении теории с практикою в изучении законов и в делопризводстве – СПб., 1859. – Т.6. – 643 с.