К. О. Неволін – перший теоретик права у Київському університеті

  Київський національний університет імені Тараса Шевченка

  Юридичний факультет 
 
 
 
 
 
 

                                  РЕФЕРАТ 

  на тему: «К. О. Неволін – перший теоретик права у Київському університеті» 
 
 

                                                       Виконала:

                                                                               студентка І курсу 11 групи

                                                                            юридичного факультету

                                                                            Сміла Аліна Сергіївна

                                     Київ

  Вступ 

  Історія правничоі думки на Україні в силу її значущості і неповноти наукових розробок з цілого ряду питань потребує спеціальних досліджень, особливо з вивчення унверситетської правової науки в дореволюційний період. Це повною мірою стосується і Київського університету, де виникла і отримала розвиток школа видатних вчених правознавців, які розглядали важливі загальнотеоретичні питання, викладаючи енциклопедію права, філософію права та інші правові дисципліни. Усі фундаментальні розробки в галузі теорії права нерозривно пов'язані з вдалими професорам Київського університету, хоча нам небагато відомо про їхні ідеї, погляди й особливості підходів до правових проблем.

  Кількість наукових праць, що стосується університетської правової думки, досить обмежена. З поміж них слід вирізнити дисертаційне дослідження Т.І. Бондарук «Основоположники Київської історико-юридичної школи М.Ф. Владимирський-Буданов, Ф.І. Леонтович». На жаль, воно не розкриває усієї наукової спадщини вчених Київського університету. Тому є потреба глибше дослідити теоретико-правову думку правознавців Київського університету.

  Завданням даної ст. є виявлення й розкриття теоретичних підходів у працях К.О. Неволіна.

    Першим видатним вченим Київського університету в галузі творі права був, як зазначалось вище, Костянтин Олексійович Неволін (1806-1855). Своїми науковими працями він зробив важливий внесок не тільки у розвиток правознавства України та Росії, але й у розробку правової теорії в цілому. Його цікавили проблеми виникнення та історичного розвитку права, форми права, кодифікація права та ін. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   К.О. Неволін народився у 1806 р. в місті Орлові В'ятської губернії у сім’ї священика. Початкову освіту отримав у семнарії, потім переведений в Московську духовну академію, але ще до її закінчення був обраний серед кращих студентів для підготовки на кафедру законознавства. У травні 1829 р. він отримує направлення в Берлінський університет. Там протягом трьох років слухає лекцїї відомих німецьких вчених-правознавців, серед яких особливо слід відзначити Г. Савіньї (1779-1861), а також В. Гегепя (1770-1831). Тому не дарма у роботах К.О. Неволіна відчутний вплив отриманої автором спочатку духовної освіти, а потім правових ідей німецьких філософів.

   У Німеччині  К.О.Неволіна цікавила енциклопедія і філософія права. Особливу увагу він приділяв римському, німецькому, загальноєвропейськему і міжнародному праву. Найкращі відгуки про К.О. Неволіна і його товаришів, які разом з ним навчалися в Німеччині, дав Г.Савіньї. Він зазначав, що при отриманні вченого звання ці студенти могли б зайняти професорські посади в німецьких університетах.

   Після повернення з-за кордону, на поч. 1834 р., К.О.Неволін в присутності видатних російських професорів права М.А. Балугянсьяого, О.П.Куніцина та М.Г.Плісова склав іспит на отримання ступеня доктора права і захистив дисертацію на тему: "Рассуждение о философии законодательства у древних". У цій роботі вчений стверджує про історичний зв'язок минулого і сучасності. Він зазначав: "Якщо не знати того, як судили стародавні філософи про різні предмети законодавства, навряд чи можна зрозуміти і вчення філософів нашого часу про закони". Особливу увагу вчений звертає на досягнення давньогрецької філософської думки, що поєднувала в собі "промені сходу і промені заходу, стародавньої Індії і Риму" [13; 3]. На думку вченого, без філософського пізнання права неможливе правильне розуміння існуючих законів та їх застосування. Цей факт підтверджується багатовіковим історичним досвідом. Проте в дослідженні проблем права К.О.Неволін особливу увагу приділяв вивченню вітчизняного законодавства. Він зазначав: "Вивчаючи закони, ми повинні й завжди будемо вивчати, передусім і більше за все те, що завжди знаходиться у нас перед очима, що уявляється нам найбільш чітко, до чого ми відчуваємо найбільшу прихильність. Це є порядок життя, існуючий в нашій вітчизні, влаштований нашими вітчизняними законами».

   Після захисту дисертації К.О.Неволін отримав призначення в Київський університет на кафедру енциклопедії законознавства і державних законів. Тут з 1835 р. до 1843 р. він викладав енциклопедію законознавства, та державне право, а також з 1837 по 1943 рік був ректором Київського університету.

  Особливої уваги заслуговує науково-педагогічна  діяльність К.О.Неволіна в організації  Київського університету і його юридичного факультету. Саме під час роботи в університеті він написав, зокрема, "Энциклопедию законоведения". Це була фундаментальна праця надзвичайної важливості й глибини дослідження.

  К.О. Неволін написав "Историю российских гражданских законов", за яку йому було присвоено повну Демидівську премію. Важливо зазначити, що на той час в російській юридичній літературі не було такої фундаментальної праці, яка вміщувала б усю систему цивільних законів від стародавніх часів до його днів.

   Прибувши  до Києва, на урочистих зборах Імператорського Університету Св. Володимира 15 липня 1835 р. вчений виголосив промову "О соединении теории с практикой в изучении законов и в делопроизводстве". Це невелика за обсягом робота, але в ній вже простежується інтерес та самобутній підхід автора до проблем практики. К.О.Неволін зазначав, що практична діяльність не тільки не повинна відволікати від науки, а навпаки, сприяти її безперервному розвитку. Учений підкреслював, що "при вивченні законів і діловодства справжні зв'язки теорії з практикою можуть бути тільки в поєднанні їх один з одним; у вивченні законів з теорією повинна бути з'єднана практика; в діловодстві повинна бути з'єднана теорія". На його думку, наукові знання дають поштовх до вдосконалення правової думки і втілення її в життя народу. Тому співвідношення теоретичних знань і їх практичного застосування - одна з фундаментальних методологічних проблем. Це два взаємопов'язані явища, що зазнають взаємного впливу. Теорія, віддалена від практики, може зупинитись на певний період і залишитись позаду свого часу, не маючи можливості для вдосконалення. На думку вченого, предмет можна знати теоретично добре, але без його практичного пізнання глибина думки залишиться недосконалою. Теорія окремо від практики, зазначає К.О.Неволін, не надає нам повного, чіткого і достовірного знання про закони. У свою чергу практика стає досвідом минулого, визначає тенденції теперішнього і майбутнього розвитку науки. Із узагальнення певної категорії правових норм можна відтворити картину правозастосовної діяльності. Практика є тим плацдармом, на якому перевіряється обґрунтованість теоретичних розробок.

   Щоб йти у ногу з часом і не зупинитися на вже досягнутому рівні, не залишитися позаду свого віку, на думку К.О.Неволіна, "необхідно завжди доповнювати теорію практикою". Удосконалюючи закони, потрібно мати надбання попередніх досліджень і "не відшуковувати з великим зусиллям те, що вже давно знайдено, не вводити в систему законодавства те, що давно вже спростовано досвідом". Це висловлювання, безсумнівно, не втратило своєї актуальності та викликає жвавий інтерес і в наші дні. Приділяючи особливу увагу практичній діяльності, К.О.Неволін зазначає, що практика "позбавляється всієї своєї твердості, всієї своєї внутрішньої переваги... і втратить відношення до нескінченного початку буття, якщо ми не будемо при ній підноситися до вічних витоків законодавства".

  Виникає природне запитання - що ж розуміє К.О. Неволін під "вічними витоками законодавства"? На той час це могли бути і принципи природного права, з яких виводили загальнолюдські витоки законодавства численні мислителі XVII-XVIII ст. і їхні послідовники початку XIX сг. Це, можливо, хоч і з деякими обмовками, трактування джерел права як народного (національного) духу, що служило засобом поступового розвитку права. Однак, таке трактування, властиве історичній школі права, суперечило ідеї загальних витоків законодавства для всіх країн, але й воно могло бути пристосоване для пояснення джерел "вічних витоків законодавства." Ще більше могла бути використана для розуміння загальних і вічних витоків законодавства філософія права Гегеля з її складною системою співвідношення права як сукупних законів з пізнанням сутності права взагалі, включаючи його ідею права, яка повинна втілитися в закон, проте не є з ним абсолютно тотожною.

  Всі вищезгадані школи права могли  бути сприйняті К.О.Неволіним не тільки завдяки його близькому ознайомленню з ними (саме в роки становлення його правового світогляду), але й тому, що в кожній з них є прагнення до глибокого пізнання ідеї права. Чи можна вважати К.О.Неволіна прихильником однієї з цих шкіл або навіть компілятором усіх їх разом? Це непросте запитання і стосовно нього існують різні думки. На вчення К.О.Неволіна про право, дійсно, певний вплив мала історична школа права. її прихильниками були Густав Гуго (1764-1844) - професор Геттінгенського університету, Фрідріх Карл Савіньї (1779-1861) - відомий цивіліст, професор Берлінського університету, Георг Фрідріх Пухта (1798-1846) - наступник Савіньї по університетській кафедрі та ін.

   Слід  зазначити, що підхід К.О.Неволіна до розуміння права і причин його розвитку набагато ширший, ніж у прихильників історичної школи, основні ідеї якої були викладені професором Гуго, а пізніше розвинені Савіньї в таких його творах як, "Beruf unserer Zeit zur Gesetzgebung" і "System des heutigen romischen Recht". На думку Савіньї, право народжується у певного народу разом з його мовою, звичаями і характером суспільного життя. Воно є виразом його свідомості на тому чи іншому ступені розвитку, а не свідомою діяльністю законодавця. Тож історична школа втратила віру в творчість особистості та вважала її лише знаряддям історичного процесу. Її прихильники вважали, що позитивне право є необхідним результатом поступового закономірного історичного розвитку.

   Савіньї стверджував, що історичний процес відбувається незалежно від індивідуальної волі, а також заперечував участь людської волі в історичному розвитку. Він зазначав, що шляхом прийняття законів не можна поліпшити життя - лише підтримати. Там, де таких прагнень нема, будь-яка законодавча спроба може мати негативні наслідки. Представники історичної школи вважали, що коли право розвивається шляхом дії внутрішніх сил, то завдання законодавця полягає в тому, щоб санкціонувати ті норми які походять із внутрішнього розвитку суспільства. Але пізніше ці вчені відступили від своїх початкових поглядів.

   Вплив законодавця на утворення законів Савіньї вбачав у випадках, коли відповідно до політичних цілей необхідно змінити закони, а також коли необхідно точніше викласти закон. Савіньї виступав також проти проведення кодифікації, вважаючи це справою або непотрібною, або справою, що не виконується досконало, і тому шкідливою.

   Історична школа права виражала ідею закономірного розвитку права в досить загальній формі. Вона вбачала в ньому продукт історії кожного народу окремо, а не історії всього людства. З її позиції, право є виключно національним і розуміється як витвір народного духу, народної свідомості. У свою чергу народний дух є не таким, що поступово розвивається, змінюється, а навпаки, вважалося, що кожний народ, з'являючись на історичній арені, вже має остаточно сформований народний дух. Тому у вченні історичної школи залишалося нез'я- сованим, яким чином утворюється народний дух, що визначає особливості кожної національної системи права, в якому відношенні перебуває національне до загальнолюдського. Історична школа не визнавала думки про трансформацію і можливість зміни основ народного духу. Тому теорія цієї школи отримала консервативне забарвлення. Таким чином, історична школа права не могла дати вичерпного пояснення правовим явищам. Вона пояснювала право тільки як продукт так званого народного життя, опускаючи його загальнолюдське значення.

   Проте історична школа мала й позитивні досягнення. Серед її надбань багато ґрунтовних досліджень, де розкрито історію і систему чинних на той час в Німеччині законів. Представники історичної школи права, як підкреслює B.C. Нерсесянц, "відіграли значну роль у створенні німецької юридична науки XIX століття, яка справила, до речі, помітний вплив І на розвиток юриспруденції в Росії. Вона також порушила питання походження права.

   Перша відмінність поглядів К.О. Неволіна від представників історичної школи, про що він сам зазначав, полягала в тому, що всередині самої історичної школи була причина утворення іншої школи - філософської і всесвітньо-історично, оскільки "погляд історичної школи був поглядом обмеженим". Її представники намагалася зрозуміти закони сучасності, що діяли в країні, натомість не приділяли уваги законам минулих часів та інших країн. Вони обмежувалися вивченням чинного законодавства Німеччини, залишаючи поза увагою законодавство інших народів. Історичній школі бракувало філософського духу. її філософія "не мала великого впливу на опрацювання в ній позитивних законодавств".