К. О. Неволін – перший теоретик права у Київському університеті

   Наукові розробки такого відомого теоретика права, як К.О. Неволін, неоднозначно оцінюються в юридичній літературі. Деякі автори зазначають гегельянський підхід К.О. Неволіна в філософії права, інші - вплив богословського трактування. Відомий історик Київського університету професор B.C. Іконніков вважав вченого представником історичної школи. Такого погляду дотримується і М.Є.Казмер, висловлюючи думку, що К.О. Неволін був проти ідей природного права в дусі Савіньї і став пізніше засновником історичного напряму в правовій науці Росії . Натомість Є.В. Кузнєцов вважає, що до 30-х років в правовій науці домінував природно-правовий напрям, представником якого був і К.О.Неволін. І.В. Михайловський відносить його до засновників філософії права в Росії та Україні. В.С. Нерсесянц вважає, І що підхід К.О.Неволіна в трактуванні змісту філософського вивчення права і закону близький до гегелівського. На його думку, "хоча зовсім гегелянцем Неволін не був, проте він в своїй "Энциклопедии законоведения" використав ряд ідей і методологічних підходів гегелівського вчення". Аналіз праць К.О. Неволіна свідчить також, що певний вплив на початкове формування його правових поглядів мали відомий російський професор О.П.Куніцин, особливо своєю монографією "Право естественное", а також перший російський професор права С.Є. Десницький, погляди якого викладені в працях "Слово о прямом и ближайшем способе к изучению юриспруденции" (1768) і "Юридическое рассуждение о пользе знания отечественного законоискусства..." (1778) та ін. Це, можливо, дало підстави деяким авторам віднести роботи К.О.Неволіна до прородно-правового напряму. Але найцікавіше, що в кожній з цих думок є своя частина істини, однак частина, а не істина.

      Щоб правильно зрозуміти позицію К.О. Неволіна стосовно праворозуміння, не можна звертатися до якогось окремого його висловлювання. Необхідно врахувати історичні обставини становлення особистості вченого, рівень розвитку теорії права в той період, всю систему ідей київського правознавця з питань походження права, трактування його загальних початків, розвитку в межах конкретної національна системи та ін. І вже тоді відкриваються всі особливості й оригінальність правової теорії К.О. Неволіна.

   Найповніша  відповідь на загальнотеоретичні питання права у теорії К.О. Неволіна міститься у його 'Энциклопедии законоведения." Ця фундаментальна праця заклала міцну основу його визнання і справила великий вплив не тільки на підвищення рівня освіти на юридичному факультеті Київського університету, але й на подальший розвиток всього російського правознавства. Робота за своїм обсягом і змістом перевершила всі відомі тоді юридичні енциклопедії як російські так і іноземні. Вона відрізнялася своєю самостійністю, глибиною досліджень і логічністю висновків, що були підкріплені багатьма фактами. Вчений знайомив російських юристів з останніми досягненнями теорії права, яка була підвалиною вивчення права. Своєю роботою він відкрив шлях для розвитку нових самостійних теоретико-правових ідей і розробок. У передмові автор справедливо зазначив, що навіть іноземна література не має нічого подібного у повному обсязі. Тим більш вагомим було значення його праці для України й Росії, де вона тривалий час залишалася єдиною в своєму роді. Важливо також зазначити на той факт, що в "Энциклопедии законоведения" К.О. Неволін "висловив ту ідею внутрішньої періодизації історії римського права, яка багато років по тому, навіть в тих же висловах, з'явилася в І томі знаменитого "Geist des Rom" Ієринга".

   "Энциклопедия  законоведения" К.О. Неволіна складалася із вступної загальної частини, де розкривалися методологія юридичних наук, походження і суть держави і права, а також розділів з історії філософії законодавства. Особливу роль правознавець надавав філософському підходу, оскільки філософські знання про право дають можливість правильно розуміти чинні закони, поважати їх і прагнути виконувати.

   У розділі про походження і поступове  створення законів вчений спочатку зупиняється на причині різноманітності законодавства загалом і в різні періоди історії, а потім розкриває розвиток законів всередині однієї держави. "Закон взагалі, - пише К.О. Неволін, - є правилом, за яким що- небудь необхідне повинно відбуватися". Він виділяє фізичні й моральні норми, підкреслюючи примусову силу закону: "Некорисним був би сам закон, якби його виконання і здійснення не було б забезпечене".

   На  думку науковця, метою закону є  не тільки турбота про відновлення  порушеного права, але й попередження порушення прав.

   У всьому законодавстві К.О. Неволін, як і багато інших вчених (про що справедливо зазначається в праці В.С. Нерсесянца "Право і закон"), розрізняє закони природні, які можуть бути пізнані безпосередньо розумом і мають обов'язкову силу, незалежно від суспільної влади, та закони суто позитивні, які пізнаються не інакше, як через саме законодавство, встановлене державою. Перші, на думку вченого, утворюють ідею законодавства і залишаються самі в собі завжди ті самі, але їх усвідомлення народом може мати різні рівні. Позитивні ж закони можуть як співпадати з природнім правом, так і мати суттєві розходження. Втілення ідеї природних законів в позитивні залежить від "особливого характеру народу, міри його розвитку, історичного відношення до інших народів". Таке трактування К.О. Неволіна співзвучне з позицією Гегеля, оскільки, як бачимо, вчений використовує ряд його ідей і методологічних підходів. Особливо вплив Гегеля відчувається у розумінні суті волі в її зв'язку з правом під час розгляду проблем суті і явища, необхідності і випадковості, об'єктивного та суб'єктивного, історичного та логічного. Свої дослідження як у сфері права, так і держави К.О. Неволін намагався проводити з урахуванням їх історичного розвитку. За такого підходу, дійсно, можна знайти докази на користь зарахування вченого до якої-небудь з правових шкіл, що поширювалися тоді на Заході.

   Відомо, що в Німеччині великий вплив  на розвиток правової думки тоді мали ідеї Гегеля, а після "Німеччини не було країни, на яку так сильно вплинув би він, як Росія" . Дійсно, К.О. Неволін був одним із перших хто високо цінував і розвивав ідеї Гегеля в Київському університеті.

   Говорячи  про досягнення філософії права  Гегеля, К.О.Неволін підкреслює, що "всі  частини великої будівлі права  у Гегеля розміщені з дивовижною стрункістю, оброблені з якнайбільшим мистецтвом і навіть витонченістю; ціле відрізняється внутрішньою твердістю" . Але разом з тим К.О.Неволін звертає увагу на недоліки німецького філософа, зазначаючи, що "ця філософія права здебільшого знаходиться під впливом духу свого часу. Вона замало придає важливості духу інших часів і віків. У цьому полягає її недосконалість".

  В іншому дослідженні, зокрема, походженні і поступовому утворенні законів  К.О. Неволін зазначає, що "при утворенні законодавств діють два початки: початок необхідності, і початок свавілля". Аналізуючи початок необхідності вчений застосовує переконання Гегеля. Приймаючи необхідність історичну, згідно з якою життя кожного народу розвивається в необхідному порядку, К.О. Неволін частково слідує вченню Савіньї і наводить деякі думки у своїй праці.

Відхиляючись  від положень Гегеля щодо розвитку всесвітньої історії, К.О. Неволін говорить про необхідність всесвітньо-історичну. Дотримуючись принципів історичного підходу, він доводить необхідність фізичну, за якою кожний законодавець, маючи справу з природою і діючи в межах природи, повинен погодитися з її законами; необхідність, яка виникає внаслідок відносин між напрямами народної діяльності, оскільки ці напрями мають певний вплив один на одний (напр., під впливом релігії'/ науки, мистецтва, занять розвивається і необхідне законодавство); необхідність історичну, бо життя кожного народу розвивається в певному порядку, сучасне становище народу завжди перебуває в найтіснішому зв'язку з минулим.

   Під впливом релігійних думок, що сформувалися під час початкової освіти в Роси (до 1828 р.), учений виводить необхідність етичну: оскільки в серці кожного живуть божественні заповіді, то у всіх своїх діях людина звіряється з ними. Учений додає сюди ще необхідність логічну, оскільки утворення однієї частини закону спричиняє утворення іншої. Але це не означає, що К.О. Неволін був прихильником богословської школи, яка хотіла збудувати своє вчення про право на основі святого писання, не відмежовуючи при цьому право від релігії'.

   Значну  увагу К.О. Неволін приділяв питанню  створення законів. Так, розглядаючи  процес походження і поступового утворення законів з боку їх форми, вчений говорить спочатку про звичай, а потім про закони і вчення законознавців. Він зазначав, що "міра участі, яка в утворенні законодавства належить звичаям або законам, - свідомої або несвідомої діяльності, а одинаково і законознавців, залежить від міри розумового і етичного розвитку суспільства".

   Розвиваючи  цю думку, К.О. Неволін зупиняється на проблемі створення зводів законів і укладень. Це питання в Німеччині стало приводом до суперечки. Савіньї на основі своєї теорії виступав проти нових укладень. Але ця думка зустріла великий опір з боку супротивників історичної школи. К.О. Неволін, зачіпаючи це питання, тримається середини між двома протилежними думками. Він визнає користь нових укладень у випадку багатоскладності і заплутаності різнорідних постанов, але водночас застерігає від крайності: "написання укладень не є необхідним, але іноді треба вжити рішучих заходів до написання нових укладень. До того ж не потрібно забувати, що будь-який твір людський завжди буде більш або менш недосконалим і що жодне укладення не може бути придатне для всіх часів і поколінь".

   У вченні про правду, про дію божественної волі вчений пише: "Закон за суттю своєю є взагалі правда, а суть останньої є виявом у моральному світі буття божественної істоти в самій собі".

   У першій частині "Энциклопедии законоведения" К.О.Неволін прагне створити щось самобутнє, однак відчувається вплив Гегеля - так, як останній, він засновує право не на волі окремих осіб, а на загальному і державному порядку. Так само, як Гегель, вчений викладає суть і ступені розвитку волі, значення громадянського суспільства, держави.

   Великої уваги надає К.О. Неволін питанню  форм права, яке розглядає в контексті  проблеми його виникнення і поступального  розвитку. Вченому властиві деякі  риси, характерні для представників історичної школи права. Він визнавав формами законів "або звичаї, або закони в тісному значенні, або ж вчення законознавців. Під  звичаєм К.О. Неволін розумів "спосіб дій, що постійно спостерігається людьми у певних випадках”. На противагу звичаям "закон є прямим і безпосереднім оголошенням владою суспільної своєї волі про те, як повинні діяти підлеглі їй особи стосовно певного роду діянь”. На його думку, закон і звичай відрізняються не стільки змістом, скільки формою. Зміст їхній по суті один і той самий. Іноді закон визнає тільки те, що вже icнує в звичаях, а звичай затверджує тільки те, що вже виразилося в законі". Як бачимо, К.О. Неволін не пов'язував звичаї з проявами народного духу, як представники історичної школи права.

   У частині про розподіл законів на їх головні види він враховує систему російського зведення і розглядає законознавство переважно 1 практичного погляду. Тому К.О. Неволін вважає, що жодний бік народного життя не існує окремо від іншого. Всі сторони цього життя - релігія, наука, мистецтво, закони - перебувають в найтіснішому зв'язку між собою.

   Великою заслугою К.О. Неволіна було застосування порівняльного методу у вивченні вітчизняного та зарубіжного законодавства, оскільки, на його думку, не можна цілком зрозуміти жодне законодавство, не знаючи інших. Теоретичні аспекти права, наголошував він, можна вивчати, використовуючи порівняння таким чином, щоб по відношенню до предметів законодавства закони од ного народу і одного часу безперервно зіставлялися з законами інших народів і часів. Проте правознавець пропонує спочатку вивчати вітчизняне законодавство. Він також акцентує увагу на вивченні історії законодавства народів, що зняходяться поблизу. Велику увагу вчений звертає на філософію законодавства, що вивчає вищі початки законодавства всіх народів і всіх часів, оскільки "інакше не може бути осягнута загальна ідея будь-якого законодавства, частково тому, що особливі властивості вітчизняного законодавства можуть відкриватися тільки у порівнянні його з усіма іншими законодавствами, і ці останні можуть стати багатим джерелом для удосконалення".

   Як  бачимо, К.О. Неволін одним Із перших вчених Київського університету виступав за застосування порівняльного способу. Він вважав, що кожний народ має свої історичні особливості розвитку, своє законодавство, свій Інтелектуальний прогрес, але всі народи прагнуть підпорядкувати їх загальним потребам людства І природного права. Основною ідеєю порівняння і вдосконалення законодавства, на його думку, повинна бути Ідея справедливості.

  Одним Із головних принципів К.О. Неволіна під  час дослідження правових проблем було звернення до першоджерел, оскільки, на його думку, "вивчення законів із книг дуже легко може відволікти нас від вивчення джерел; ми швидко починаємо думку письменника плутати з викладенням самого закону і перестаємо звертатися до останнього, а тому лишаємося користі, яку могли б отримати від самостійного розгляду джерел законодавства".

   Вчений вказує на тісний зв'язок між філософією і історією для розвитку і вдосконалення законодавства. На його думку, "історія свідчить про таку безліч законодавств в найрізноманітніших видах, таку безліч форм суспільного життя, таку безліч моральних явищ, що філософії залишається тільки очищати цей грубий матеріал від різних домішок, і, відокремлюючи необхідне від випадкового, загальне від часткового, приймати загальне і необхідне в свою систему". Учений виступав за раціональний підхід до розуміння правових явищ, акцентував свою увагу на "прогресивному розвитку науки, на досягненні істини, яка, не дивлячись на всі відхилення від прямого шляху, на всі зупинки в розумових вправах, нові відкриття, все більше і більше розширює для нас коло пізнань".