Господарські досягнення китайців в період Середньовіччя

культур (шовку-сирцю, чайного  листа та бавовни).

У добу Середньовіччя, тобто  до XVI ст., коли тривало європейське

Відродження і розпочалися  Великі географічні відкриття, Китай  залишався

наймогутнішою державою в  Східній Азії. Політика у васальних  державах – Кореї,

країнах Південно-Східної  Азії – супроводжувалася експансією у Центральну,

Південно-Східну та Північно-Східну Азію [2].

На залежних чи напівзалежних  територіях відбувався процес регіонального

управління, який не дуже відрізнявся  від того, що здійснювався в межах  власне

Китаю. Розпорядженнями імператорського  двору місцевим правителям

присвоювали чиновницькі  звання і титули, час від часу підтверджували

повноваження правителів. В окремі періоди імперія вдавалася  до каральних походів проти сепаратистів, задля відновлення механізму централізованого управління посилала війська для підтримки одних і покарання інших, дозволяла використання китайського календаря тощо.

Залежно від політичних чинників (панування іноземної династії, її ставлення до регіональних влад) та відповідно до конкретних умов господарювання (зруйнована економіка Півночі та процвітаюче господарство Півдня) адміністративно-економічний поділ був трансформований у період династії Юань. Зокрема, було введено новий, найвищий територіальний рівень районування – адміністративна провінція – сін шен. Натомість дао як одиниця територіального поділу булла скасована, а замість неї введені нові одиниці – лу. При цьому кількість ступенів територіально-адміністративної ієрархії збільшилася на один ступінь: сін шен – лу – чжоу – сянь. Такі таксономічні одиниці, як провінція – шен та повіт – сянь збереглися і є чинними до сьогодні.

2. Господарські інновації китайців

Важливі соціально-економічні зрушення в Китаї сталися в  період Східного Чжоу (VIII—III ст. до н. е.) (Східне, Західне — вживається залежно  від переміщення столиці держави  на схід, захід). Було розчищено під  ріллю великі лісові масиви та здійснено  перехід до іригаційного землеробства. У III ст. до н. е. побудовано три великі іригаційні системи, настільки досконалі, що вони служать китайцям дотепер. Завдяки  іригації, а також появі приватної  власності на землю та земельного податку продуктивність китайського  землеробства дуже зросла, що сприяло  загальному економічному процвітанню  країни. Змінився характер китайського  тваринництва, тварин уже розводили  не для жертвоприношення в храмах, а як тяглову силу. Розвиток ремесел  і торгівлі зміцнював торговельні  зв'язки між регіонами. Почався активний розвиток міст.

Унаслідок такої аграрної політики (спадкова власність, перехід  у власність цілинної землі, введення земельного податку тощо) прискорилося майнове й соціальне розшарування селянства. Проте оподаткування  не призвело до перетворення общинного  земельного фонду в царську власність, а селян — у царських підневільних людей. Сільська община з її органами самоврядування відстояла свої автономні  права.

Значна частина селян, не бажаючи сплачувати високі податки (часом вони сягали 2/3 урожаю), йшла у  більш прибуткову торгівлю. У суспільному  виробництві зросла частка рабської праці. Боргове рабство в Китаї  тогочасна мораль засуджувала. Тому раби — це в основному військовополонені  та злочинці. Рабів також купували, обмінювали. Наприклад, є запис про  обмін п'яти рабів на коня і  сувій шовку.

Реформи Шан Яна і його послідовників. Формуванню внутрішнього ринку перешкоджали численні митниці. У IV ст. до н. е. проведено реформи  Шан Яна, які прискорили об'єктивний процес руйнації землеробської общини, узаконили приватну власність на землю. Вони замінили податок з урожаю земельним податком, що забезпечувало сталий прибуток державі. Було ліквідовано систему спадкових рангів, сімейне майно розподілено між усіма дітьми. Ранги надавалися царем за заслуги перед державою. Поділом царства на повіти, якими керували царські чиновники, а повітів на п'ятірки й десятки, пов'язані круговою порукою, Шан Ян зруйнував систему спадкових володінь чжухоу. Це зміцнило владу царя й істотно посилило державу.

Продовжив ці реформи перший імператор Цинь Шіхуан (ді). Він поділив  імперію на 36 округів, а самі округи — на повіти, волості та тіни (до тіни входило близько 10 сімей). З  усієї країни до столиці (м. Саньян) він переселив 120 тис. аристократичних  родин, замінивши їх на місцях своїми чиновниками.

Чиновників наділяли адміністративними, фіскальними, судовими та поліцейськими  функціями, вони контролювали один одного, суттєво обмежували общинне самоврядування, хоча сама община як податкова одиниця  збереглася. Цинь Шіхуан уніфікував державну валюту, запропонував єдину систему  мір і ваги, розіслав усюди спеціальні еталони, уніфікував китайське письмо. Він насильно виселив десятки  тисяч селянських родин для підняття цілинних земель. По всій імперії узаконили  приватну власність на землю й  замінили податок з урожаю земельним  податком. Було складено земельний  кадастр. Верховним власником землі  і розподілювачем води для зрошення полів став цар. Він також монополізував  виробництво і збут солі та заліза, контролював ціни на зерно. Саме в  цей період було збудовано "найдовше кладовище у світі" — Велику китайську стіну. її довжина 3400 км, ширина стіни 5 м, а висота до 12 м. У стіну  вбудовано 25 тис. башт.

Інтенсивно прокладали шляхи  сполучення. Таких масштабів будівництва  доріг, як у Китаї, не знала жодна  держава Стародавнього світу. Якщо наприкінці III ст. до н. е. загальна довжина  державних доріг становила приблизно 6500 км, то до 200 р. н. е. вона зросла до 32 тис. км. Шляхове будівництво доповнювалося  будівництвом іригаційних споруд. Їх споруджували не тільки для зрошування і захисту від паводків, а й як транспортні магістралі. Уже в V ст. до н. е. ріки Хуанхе і Янцзи було з'єднано каналом завдовжки більше як 400 км. У III ст. до н. е. прокопано через гірську перепону двохсоткілометровий канал, який з'єднував північ і південь країни. Він став початком безперервного водного шляху протяжністю 2 тис. км. У 70 р. н. е. розпочато будівництво Великого каналу. Він оперезав увесь Східний Китай, а його довжина перевищила 1700 км при ширині до 30 м і глибині до 9 м.

Реформи Шан Яна і його послідовників. Формуванню внутрішнього ринку перешкоджали численні митниці. У IV ст. до н. е. проведено реформи  Шан Яна, які прискорили об'єктивний процес руйнації землеробської общини, узаконили приватну власність на землю. Вони замінили податок з урожаю земельним податком, що забезпечувало  сталий прибуток державі. Було ліквідовано  систему спадкових рангів, сімейне  майно розподілено між усіма  дітьми. Ранги надавалися царем за заслуги перед державою. Поділом  царства на повіти, якими керували царські чиновники, а повітів  на п'ятірки й десятки, пов'язані  круговою порукою, Шан Ян зруйнував  систему спадкових володінь чжухоу. Це зміцнило владу царя й істотно  посилило державу.

Продовжив ці реформи перший імператор Цинь Шіхуан (ді). Він поділив  імперію на 36 округів, а самі округи — на повіти, волості та тіни (до тіни входило близько 10 сімей). З  усієї країни до столиці (м. Саньян) він переселив 120 тис. аристократичних  родин, замінивши їх на місцях своїми чиновниками.

Чиновників наділяли адміністративними, фіскальними, судовими та поліцейськими  функціями, вони контролювали один одного, суттєво обмежували общинне самоврядування, хоча сама община як податкова одиниця  збереглася. Цинь Шіхуан уніфікував державну валюту, запропонував єдину систему  мір і ваги, розіслав усюди спеціальні еталони, уніфікував китайське письмо. Він насильно виселив десятки  тисяч селянських родин для підняття цілинних земель. По всій імперії узаконили приватну власність на землю й замінили податок з урожаю земельним податком. Було складено земельний кадастр. Верховним власником землі і розподілювачем води для зрошення полів став цар. Він також монополізував виробництво і збут солі та заліза, контролював ціни на зерно. Саме в цей період було збудовано "найдовше кладовище у світі" — Велику китайську стіну. її довжина 3400 км, ширина стіни 5 м, а висота до 12 м. У стіну вбудовано 25 тис. башт.

Інтенсивно прокладали шляхи  сполучення. Таких масштабів будівництва  доріг, як у Китаї, не знала жодна  держава Стародавнього світу. Якщо наприкінці III ст. до н. е. загальна довжина  державних доріг становила приблизно 6500 км, то до 200 р. н. е. вона зросла до 32 тис. км. Шляхове будівництво доповнювалося  будівництвом іригаційних споруд. Їх споруджували не тільки для зрошування і захисту від паводків, а й  як транспортні магістралі. Уже в V ст. до н. е. ріки Хуанхе і Янцзи було з'єднано каналом завдовжки більше як 400 км. У III ст. до н. е. прокопано через  гірську перепону двохсоткілометровий  канал, який з'єднував північ і південь  країни. Він став початком безперервного  водного шляху протяжністю 2 тис. км. У 70 р. н. е. розпочато будівництво  Великого каналу. Він оперезав увесь  Східний Китай, а його довжина  перевищила 1700 км при ширині до 30 м  і глибині до 9 м.

Висновок

Отож, економічна політика, система регіонального управління та районування

доби Середньовіччя пройшли  тривалий період еволюції та реформування,

перебуваючи у взаємозв’язку  та діалектичній взаємодії. Нині вони становлять

історичну специфіку сучасних процесів перехідної економіки Китаю.

Характерно, що за доби Середньовіччя  китайська економіка була

самодостатньою, оскільки у  господарстві країни виробляли майже  всі необхідні

товари. У Середньовіччі  вивіз товарів значно перевищував  їх увіз у країну, а

європейські імпортери розплачувалися за китайські товари переважно валютою  –

монетарними (благородними) металами. Проте регіональний устрій був

успадкований від давнього Китаю і тривалий час не зазнавав істотних змін. Зміни