Голод 1932-1933 рр. : причини, масштаби, наслідки

Один американець у  селі, розташованому на відстані 30-ти кілометрів від Києва, виявив, що його мешканці поїли всіх котів і собак. "В одній хатині варили якусь бовтанку, що не піддається описові. В горщику були кістки, шкіра та щось подібне до верха черевика. Те, з якою пожадливістю шестеро, що залишилися в живих (із 40 душ населення), спостерігали цю слизьку масу, виявляло їхній голодний стан".

Один із письменників, уже за часів хрущовської "відлиги" зміг розповісти про те, який "у 1933 році був жахливий голод. Цілі родини вмирали, хати розвалювалися на шматки, сільські вулиці порожніли". Якби це відбувалося якийсь тиждень чи місяць, але ж місяцями більшість родин не мала чого покласти на стіл. Начисто підмели все, що було в підвалах, жодної курки не лишилося в селі: навіть бурякове насіння пішло на поживу. Першими вмирали від голоду чоловіки. Пізніше діти. І останніми жінки. Але перед тим, як умерти, люди часто втрачали розум і переставали бути людьми.

Найжахливіше виглядали  малі діти, зі скелетними кінцівками, що звисали з роздутих животів. Голодування стерло з їхніх облич будь-які сліди молодості, обернувши їх на вимучених потвор; лише в їхніх очах теплилися залишки дитинства. Скрізь знаходилися чоловіки і жінки, що лежали ниць, з розпухлими обличчями та животами, з очима, позбавленими будь-якого виразу.

Життя поступово завмирало. Ще взимку малеча перестала ходити до школи; залишилися тільки учні старших класів. А навесні школи взагалі почали закриватися. Голодні вчителі подалися в міста. Сільські фельдшери теж - адже ліками голод не вилікуєш [11.128].

Доведені до відчаю селяни прагнули будь-що дістатися до міст, але знаходили там мало допомоги. Так було у Дніпропетровську, в Донбасі, в інших місцях, де майже половина прибулих уже доживала свої останні дні.

Аби потрапити до Києва, уникаючи перекритих шляхів, селяни продиралися скрізь ліси та болота. Інколи виживав один на кілька тисяч, але щастя його було не довгим: у місті йому все одно судилося помирати. у все одно судилося помирати.

На вулицях міста можна  було бачити моторошні сцени. Люди, як звичайно, поспішали у своїх справах, а поміж ними, на землі, повзали діти та дорослі, знесилені голодом. Досить часто на них майже не звертали уваги. Проте траплялися й інші випадки. Деякі кияни допомагали селянам переховуватися від міліції. А ось що повідомляє харків'янка: "Я бачила жінку, опухлу від голоду, що лежала на кінній площі. Хробаки буквально поїдали її живцем. Уздовж тротуару ішли люди, які клали маленькі шматки хліба поруч з нею, але бідолаха була вже надто близька до смерті, щоб їсти їх. Вона лише плакала і просила медичної допомоги...".

В одній українській родині, пише ще один свідок, де деякі лежали ледве дихаючи, а інші зовсім не дихали, "дочка господаря лежала на підлозі в якомусь приступі божевілля, гризучи ніжку стільця... Коли вона почула, як ми входимо, вона не повернулася, а загарчала, точно як гарчить собака, якщо підійти близько, коли він гризе свою кістку".

Голод породжував згубні психічні симптоми, які декому важко було подолати. Люди писали анонімні доноси на своїх сусідів, що ті приховують зерно. Частим явищем стали вбивства, подібні до цього: "у селі Білки Денис Іщенко вбив свою сестру, зятя, та їхню 16-ти річну дочку, щоб взяти собі 12 кілограмів борошна, яке вони мали. Він же вбив свого приятеля, коли той ніс 4 хлібини, які дістав у місті".Отож, засліплені голодом, люди подекуди втрачали людську подобу.

Існують численні повідомлення про самогубство, майже завжди повішання. Але найстрашнішим фактом було інше: "деякі божеволіли... Були такі, що різали та варили трупи, що вбивали власних дітей та поїдали їх". Моторошний випадок стався в селі Каламазівці на Одещині, коли по всьому селі шукали вкрадену свиню, а знайшли зварені дитячі трупи [11,129].

Ось ще деякі свідчення:

«...1933 р. в Україні був голод. На наших очах люди конали на вулицях. Було жахливо бачити мертву людину. Вона й досі переді мною, навіть, коли я заплющую очі. У нашому селі була невеличка церква, службу у ній не правили, і ми там гралися. Пам'ятаю, як туди зайшов чоловік. Він ліг, дивлячись широко відкритими очима, і помер на місці. Він був невинною жертвою радянського ре жиму, хоча й не був куркулем. Голод - наслідок радянської політики».

Інші свідчення образніші. Скажімо  ось це, що належить росіянці:

«У 1932-1934 pp. я була членом комісії, яку відправили інспектувати стан свердловин. Ми мали відвідати село, перевірити, чи правильно встановлені стовбури, і я побачила там те, чого не бачила ніколи у житті. Я побувала у селах, де не було не тільки людей, а навіть собак і котів. Пам'ятаю випадок, який чи забуду колись. У мене завжди стоятиме перед очима, як ми зайшли у село. Відчинили двері убогої хати. Там лежав чоловік. Мати й дитина вже померли. Батько вирізав шматочок м'яса з-поміж ніг свого сина, та й сам помер. Під час поїздки ми зіткнулися і з іншими подібними випадками».

Такі страхіття не обмежувалися селом. Людоїдство було поширене навіть у містах. Один робітник засвідчив:

«Пам'ятаю випадок, що стався 1933 р. Я був у Києві. Прийшов на бесарабськй базар. Там побачив жінку з валізою. Вона відкрила валізу й виставила на продаж товар: холодець за п'ятдесят карбованців. Голодний чоловік купив порцію і почав їсти. Він помітив у холодці людський палець, почав лаяти жінку й щосили верещати. Підбігли люди, зібралися навколо неї і, побачивши, що то була за їжа, відвели її до міліції. Там два енкеведисти підійшли до неї і замість того, щоб вжити заходів, розреготалися: «Ти що, вбила куркуля? Молодець! Після цього її відпустили».

Про бачене розповідали не тільки прості люди. У той час голод  був звичайною темою розмов у  середовищі еліти і закордонних  кореспондентів. Деякі про це повідомляли. Одне зі свідчень, що не втрачає цінності, хоч воно й переказане, належить Хрущову. Він писав у неофіційних  мемуарах;

«Мікоян розповів мені, що товариш Демченко - перший секретар Київського обкому партії якось зустрівся з ним у Москві. Ось що сказав Демченко: «Анастace Івановичу, чи товариш Й.Сталін, чи хтось у Політбюро знає, що відбувається в Україні? Якщо ні, я вам підкажу. У Київ нещодавно прибув потяг, навантажений трупами людей, які вмерли з голоду. Трупи підбирали на усьому шляху від Полтави до Києва...» [2,195]

Отже, свідчення очевидців  показують нам всю жахливу  картину того періоду. Жахливі картини  життя людей постають перед очима. Голодомор привів до жахливих наслідків.

 

 

3.2 Масштаби голоду 1932-1933 рр.

Безперечно, що всі радянські  селяни переживали 1933 р. важкі часи. Масово вмирали від голоду не тільки в Україні, а й на Північному Кавказі й у Поволжі, і не тільки. Та у будь-якому разі рівень смертності був тут набагато нижчим, ніж в Україні та на Північному Кавказі (Північний Кавказ був переважно неросійським районом, заселеним українцями й кубанськими козаками). Суть у тому, що всі райони, які постраждали від штучного голоду, були заселені національними групами, котрі, ймовірно, могли стояти на заваді формуванню такого Радянеь кого Союзу, який одразу після голоду створив Сталін [2,197].

Масштаби демографічної катастрофи, якої зазнали українці, особливо разючі порівняно з іншими націями. Так наприклад, у 1926 р. чисельність росіян становила 77.791.100, а в 1939р. цей показник становив 99.591.500, тобто населення збільшилось на 28%. Чисельність українців в 1929 р. становила 31.195.000, а в 1939 р. – 28.111.000, тобто на 9,9% менше [2,196].

Але перепис населення, що відбувся В 1937 р., так і не було оприлюднено, оскільки тих, хто його готував, звинуватили у спробі саботажу ідеї будівництва соціалізму в одній країні «шляхом зумисного недорахування» населення. Тому цілком ймовірно що частка населення була набагато нижчою [2,196].

Дані про голод страхітливих масштабів у Росії продовжували прориватися крізь «залізну завісу». 21 серпня 1933 р. газета «Нью-Йорк геральд трибюн» опублікувала матеріал Ральфа Барнса з першою оцінкою кількості жертв — мільйон осіб. Факт голоду підтвердив У. Дюранті в «Нью-Йорк таймс». З його короткої замітки, опублікованої 24 серпня 1933 р., випливалося (хоч прямо про це не говорилося), що кількість загиблих становить щонайменше 2 мільйони осіб. Через день у цій же газеті з'явилос повідомлення Фредеріка Берчелла, де вказувалася інша цифра - 4 мільйони осіб [4,52].

Адам Тодел свідчив, що Скрипник розповідав йому про 8 млн. померлих в Україні й на заселеному переважно українцями Північному Кавказі. Коли М.Скрипник вчинив самогубство, голод ще тривав. Інші радянські урядовці називали йому цифру від 8 до 10 млн. померлих в Україні й на Північному Кавказі та ще мільйон чи більше в інших регіонах. Британський психолог Вільям Горслі Гант стверджував, що, за деякими свідченнями, загинули 15 млн. Згідно з Джоном Коласкі видатний український поет розповідав йому, що у таємнй доповіді ЦК КП(б)У йшлося про загибель від голоду 10 млн [2,196].

Отже, виходячи з поданого матеріалу, бачимо, що масштаби постраждалих були разючими. По цей день невідома точна цифра загиблих. Хоч голод  поширився й на інші нації, але такої масштабної загибелі як українці, ні одна з  них не зазнала.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

.

 

 

Голодомор 1932-1933 років разюче відзначився на українцях. Населення просто було не в змозі виконати той план хлібозаготівель, який перед ним поставив уряд. Радянська влада бачила наслідки цього плану, але для поліпшення ситуації нічого не робила і все тримала в таємниці. Загинули мільйони людей.

В роботі було показано події  жахливих 1932-1933 років, людські муки, жахливі умови виживання. План хлібозаготівлі був просто нереальним для українського села, та нікого не щадили. Кожного дня  помирали тисячі українців і це ніхто  не намагався зупинити. Варто звернути увагу, що саме українська нація найбільше  постраждала від голоду. Голодомор  навіть часто називають українським  геноцидом.

Я намагалась висвітлити як можна ширше наслідки голоду. Люди жили в жахливих умовах, їли все  що бачили. Бувало, що вони просто божеволіли. Масштаби загиблих просто неймовірні. Точної цифри померлих не знає ніхто, адже влада всілякими способами  намагань тримати це в таємниці.

Аналіз використаної літератури дав мені змогу широко висвітлити всі питання даного реферату. Особливо мені допомогла статті С. Кульчицього  «Сталінський геноцид в Україні», яка була висвітлена в декількох  номерах журналу «Історія в школах України». С. Кульчицький як ніхто  інший називав голод 132-1933 рр. українським  геноцидом. Не раз до такого твердження схилявся і Г. Зімон в своїй  статті «Чи був голодомор 1932-1933рр. інструментом «ліквідації» українського націоналізму?». Про причини голодомору та події, а саме про план хлібозаготівель та його наслідки добре висвітлювали у своїх статтях Дж. Мейс та Ю. Шаповал. Та жоден з цих авторів не виправдовував радянську владу,  а звинувачував її і засуджував.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

1. Кульчицький, С. Згадки українського голодомору / С. Кульчицький //Політика і час : Суспільно-політичний журнал. – 2007. – №5. – С. 38 – 45.
2. Мейс, Дж. Штучний голод 1933 р. в радянській Україні: що сталося й чому?  / Дж. Мейс; Переклад, публ. Й передмова А. Сидорука // Український історичний журнал. – 2007. – №1. – С. 185 – 200.
3. Кульчицький, С. Сталінський геноцид в Україні. Стаття перша: «Геноцид як політико-правова категорія».  / С. Кульчицький // Історія в школах України : Науково-методичний журнал. – 2006. – №1. - С. 50 –55.
4. Кульчицький, С. Сталінський геноцид в Україні. Стаття друга: «Як осмислювали голодомор».  / С. Кульчицький // Історія в школах України : Науково-методичний журнал. – 2006. – №2. – С. 50 – 55.
5. Кульчицький, С. Сталінський геноцид в Україні. Стаття друга: «Як осмислювали голодомор».  / С. Кульчицький // Історія в школах України : Науково-методичний журнал. – 2006. – №3. – С. 50 – 56.
6. Кульчицький, С. Сталінський геноцид в Україні. Стаття четверта: «Соціально-економічний вимір геноциду».  / С. Кульчицький // Історія в школах України : Науково-методичний журнал. – 2006. – №8. – С. 50 – 56.
7. Кульчицький, С. Сталінський геноцид в Україні. Стаття п’ята: «Національний вимір геноциду».  / С. Кульчицький // Історія в школах України : Науково-методичний журнал. – 2006. – №9. – С. 50 – 56.
8. Кульчицький, С. Сталінський геноцид в Україні. Стаття п’ята: «Національний вимір геноциду».  / С. Кульчицький // Історія в школах України : Науково-методичний журнал. – 2006. – №10. – С. 49 – 52.
9. Шаповал, Ю. Голод 1932-1933 років – Кремль і політичне керівництво УРСС / Ю. Шаповал // Пам’ять століть. – 2003. – №3. – С. 22 – 50.
10. Брязгунов, Ю. Голод 30-х років у Центральному Чорнозем’ї та на Кубані: антиукраїнське спрямування / Ю. Брязгунов // Пам’ять століть. – 2003. – №3. – С. 51 – 60.
11. Зімон, Г. Чи був голодомор 1932-1933рр. інструментом «ліквідації» українського націоналізму? / Г. Зімон // Український історичний журнал. – 2005. – №2. – С. 118 – 131.