Голод 1932-1933 рр. : причини, масштаби, наслідки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

ННI ЕКОНОМІКИ І ПРАВА

 

 

КАФЕДРА ІСТОРІЇ ТА

ЕТНОЛОГІЇ УКРАЇНИ

 

 

 

 

Голод 1932-1933 рр. : причини, масштаби, наслідки

 

 

 

 

 

Реферат підготувала

студентка групи 1-ЕТ

ННІ економіки і права

Карабан

Людмила Олександрівна

 

 

 

ЧЕРКАСИ 2012

 

ЗМІСТ

 

 

 

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. Причини голодомору...............................................................................4

1. Голодомор як наслідок хлібозаготівель………………………..…4
2. Голодомор як прояв українського геноциду…………………...…6

РОЗДІЛ 2. Розвиток подій в період голодомору………………………………..9

2.1. Сталінський терор голодом………………………………………...…9

2.2. Пристосування селян  в умовах голоду………………………………..14

2.3. Замовчування голодомору…………………………………………….15

РОЗДІЛ 3. Масштаби й наслідки голодомору…………………………………..18

3.1. Наслідки голодомору т свідчення очевидців………………………..18

3.2. масштаби голоду 1932-1933 рр………………………………………..21

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..24

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………..….25

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

 

Тема голодомору є досить актуальною на сьогоднішній день. Часто  по телебаченню чи в журналах, чи в газет ми стикаємося з нею. Як голодомор 1932-1933 років відзначився на українцях? До яких наслідків він привів? Чому так сталось? І чому влада не завадила цьому? Всі ці питання я висвітлила в своїй роботі, намагаючись як можна глибше вникнути в них.

Метою мого реферату є показати події 1932-1933 років, зануритися у саму суть проблеми, зайти до неї з декількох боків,. Я хочу показати всю ту трагічну картину, яка точилася на українському селі, як люди страждали.

Моїм завданням є проаналізувати ті події жахливих 1932-1933 років, показати наслідки цього. Голодомор мав досить громіздкі масштаби, які я також  висвітлила в своїй роботі.

Для написання реферату я  використала чимало літератури. В  цьому мені допомогло не одне видання  журналу «Історія в школах України», в якому Станіслав Кульчицький, довго досліджуючи питання голодомору, написав декілька статей про голодомор, називаючи його українським геноцидом. В розгляді цієї теми також допомогло  видання журналу «Пам’ять століть», який відрізнявся своєю точністю і глибоким розкриттям якогось окремого питання. Вагому інформацію мені подали стаття Джеймса Мейса  «Штучний голод 1933р. в радянській Україні: що сталося  й чому?» в  «Українському історичному  журналі» та стаття Станіслава Кульчицького «Загадки українського голодомору»  в журналі «Політика і час».

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ПРИЧИНИ ГОЛОДОМОРУ

 

 

1.1 Голодомор як наслідок кризи хлібозаготівель

Документи радянських архівів не містять прямої відповіді на запитання про те, чому були знищені мільйони українських селян. В нас є вичерпна документальна база для відповіді на запитання, як селян знищували, але нема документів про те, чому їх нищили. Виконавці злочинів Кремля потребували інструкцій, і вони збереглися в архівах. Але Сталін нікому не мусив доповідати, чому він застосував терор голодом.

У квітні 1930 року уряд прийняв закон про хлібозаготівлі: колгоспи мусили здавати державі від третини до чверті валового збору (у незернових регіонах — не більше однієї восьмої). Основна частина врожаю підлягала розподілу по трудоднях. У березні 1932 р. ЦК ВКП(б) спеціальною постановою засудив практику утворення в колгоспах тваринницьких ферм за рахунок селянської худоби. У травні 1932 р. була дозволена колгоспна торгівля за цінами, що складалися на ринку.

Дійсність, однак, виявилася іншою. У хлібовиробляючих регіонах держава фактично відновила продрозкладку часів громадянської війни. Три роки підряд у колгоспів забирали майже весь урожай, прирікаючи колгоспників на голодування. У хлібоспоживаючих регіонах держава зменшила постачання хлібом і позбавила продовольчих карток цілі категорії населення, що теж призвело до голодування. Куди подівся хліб?

У 1929 р. в світі спалахнула небачена за глибиною та інтенсивністю економічна криза, яку назвали Великою депресією. В умовах кризи впали ціни на промислове устаткування. Радянські зовнішньоторговельні організації радісно скуповували за валюту все підряд по низьких цінах і на пільгових умовах оплати. Та виявилося, що ціни на сільськогосподарську продукцію впали ще більше. Довгострокових позик Радянському Союзу ніхто не давав. Щоб заробити валюту, доводилося продавати більше хліба. Зволікання з поставками хліба на експорт загрожувало великими неприємностями. На Заході з'явилася «чорна біржа» радянських векселів. Щоб знайти валюту для чергових платежів по векселях, радянський уряд поставив на аукціон музейні скарби в такій кількості, що це викликало обвал цін. Довелося продавати безцінні полотна Рафаеля, Тіціана, Рембрандта та інших майстрів такого рівня, які завжди користувалися попитом.

Тим часом обсяг державних хлібозаготівель  у 1931 р. істотно скоротився порівняно з попереднім роком. У 1932 р. він ще більше скоротився порівняно з 1931р. Такий результат був передбачуваним. Селяни тільки імітували працю на колгоспних ланах, тому що майже нічого не одержували за вироблену продукцію.

Кремль дав політичну оцінку цій недобросовісності — куркульський саботаж. З кожним роком хлібозаготівлі ставали все жорсткішими [6,55].  Дж. Мейсон зафіксував таку тенденцію: згадуючи події понад піввікової давнини, свідки голодомору відчували намір властей покарати голодною смертю «саботажників» хлібозаготівель [3,51]

Порівняно з 1929 р. план хлібозаготівлі зріс уже наступного року на 25% і становив 2 млн 31 тис. тонн зерна. Вже восени 1930 р. до обкому ВКП(б) почали масово надходити повідомлення про неможливість виконання такого плану через його надмірність. Та з боку влади почалося адміністративне насилля: хліб почали конфісковувати у бідняків та середняків, оскільки заможних селян після так званого розкуркулення вже не залишилося [10,51]

У доповіді С. Косіора була представлена точка зору ЦК КП(б)У на причини труднощів, що виникли. По-перше, серйозною, хоча й не головною причиною були названі складні кліматичні умови 1932 р. (як відомо, складні кліматичні умови завжди заважали більшовикам керувати господарством колишнього Радянського Союзу). По-друге, труднощі весняної засівної кампанії пов'язувалися "з незадовільним керуванням організацією господарства колгоспів, проведенням торішньої осінньої збиральної і хлібозаготівельної кампанії". По-третє, джерелом багатьох проблем була названа безгосподарність у колгоспах [9,24].

Ми знаємо, що надзвичайні комісії  в деяких регіонах або їх частинах не обмежувалися конфіскацією наявного хліба, включно з зерном для весняної сівби. Тут реквізувалися всі продовольчі ресурси, нагромаджені в селянських садибах до нового врожаю. Ясно, що конфіскація їстівних запасів виходила за рамки хлібозаготівельної кампанії і була формою репресії, спрямованої на спричинення смерті від голоду [6,55].

Отже, причиною голодомору вважається розкуркулення, колективізація стали  причиною масового зубожіння населення, але головна причина була обов’язкова  державна хлібозаготівля.

 

 

1.2 Голодомор як прояв українського геноциду

У комісії Конгресу CША, яка розслідувала голод 1932-1933 pp. в Україні, свідкам ставили одне запитання: «Чому Сталін вас нищив?» - «Тому, що ми українці», - відповідали вони. Яку іншу відповідь могли дати малоосвічені селяни? Та з часом таке переконання зміцнилося в українській діаспорі, а після 1991 р. поширилося і в Україні.

Кого ж насправді нищив  Сталін? Американський дослідник українського націонал-комунізму Дж. Мейс першим із науковців заявив, що сталінський терор в Україні спрямовувався не проти людей певної національності чи певного роду занять, а проти громадян Української держави, яка виникла під час розпаду Російської імперії та пережила свою загибель, відродившись у вигляді радянської держави [1, 40].

Аналізувати голод 1932—1933 рр. в Україні треба в контексті  політико-правового змісту терміна  «геноцид» [5,53].

Німецький професор Штефан Мерль у  статті, опублікованій у російському журналі, заявив, що сам факт голоду в Україні у 1932—1933 рр. не доказує наявності геноциду. Загальна кількість жертв голоду для цього теж «не мала істотного значення». Від такого твердження моторошно, але доводиться списати його на недоліки правового визначення терміна «геноцид». Ш. Мерль радив Р. Конквесту та його однодумцям доказати на фактах, що українці гинули внаслідок своєї національної належності, що «голодний мор був викликаний саме з таким умислом».

Ш. Мерлю вторив російський професор Віктор Кондрашин: «Голод рівною мірою торкнувся села з російським і неросійським населенням і не мав «національної специфіки», тобто спрямованості проти якого-небудь одного народу».

Істина не на боці Мерля і Кондрашина, і не на боці вчених, які заперечують  висловлені ними твердження. Полеміка на полі, яке обрали для себе опоненти Р. Конкве-ста, обов'язково заведе в глухий кут. Хибною є сама постановка питання.

Розглянемо наявну статистику. Статистика смертності в СРСР існувала в національному  розрізі — окремо по місту та селу. Слід тільки взяти до уваги, що органи ЗАГСу, по-перше, зареєстрували  в Україні в 1933 р. не більше половини реальних смертних випадків, по-друге, що смерть від голоду в цій статистиці окремо не була виділена. Статистика фіксує ненормально високу смертність у сільській місцевості й однаковий рівень смертності на селі в національних групах, якщо зіставити кількість померлих з кількістю усього сільського населення даної групи. Це означає, що люди гинули в Україні за місцем проживання, а не за ознакою національності. Від голоду постраждала сільська місцевість, а за соціальною ознакою — селянство.

Іншу картину дає зіставлення офіційної статистики смертності по регіонах. У 1933 р. смертність перевищувала народжуваність семи регіонах Європейської частини СРСР. Найбільше перевищення спостерігалося у регіонах, де діяли надзвичайні хлібозаготівельні комісії: УСРР (1459 тис. осіб), Північно-Кавказький крг (291 тис.), два краї Поволжя (178 тис. осіб). У Центрально-Чорноземній області кількість померлих була на 62 тис. більшою, ніж народжених, в Українській області — на 35 тис., у Північному краї - на 5 тис. У хлібоспоживаючих регіонах підвищена смертність спостерігалася в містах, де людей знімали з державного продовольчого постачання.

Порівнювати Україну і Північно-Кавказький край ми не можемо. Серед шести округів краю є дуже постраждалий від голод Кубанський округ, населення якого на 75 % складалося з українців. Інші округи постраждали істотно менше внаслідок чого сумарні показник смертності виглядають не так жахливо, як в Україні.

Зіставити можна Україну і Поволжя, причому не тільки за офіціійною статистикою 1933 р., яка надає повної картини смертності, а за розрахунками прямих втрат від голоду, що спираються на аналіз переписів населення 1926 і 1937 рр. та демографічної статистики між двома переписами. Ці території не можна порівнювати за кількістю населення, але можливо — за територією. Територія України до 1939 р. дорівнювала 450 тис. кв. м, а Поволжя — 435 тис. кв. м. За підрахункими В. Кондрашина, в Поволжі від голоду і спричинених ним хвороб загинуло від 200 до 300 тис. осіб. За підрахунками С. Кульчицького, Україні прямі втрати від голоду становили 3238 тис. осіб, тобто були на порядок більшими.

1933 р. люди гинули від голоді) в багатьох регіонах, але голодний мор з велетенською кількістю жертв спостерігався тільки в двох політико-адміністративних утвореннях, де українці становили понад 75 % загальної кількості населення, — в УСРР і в Кубанському окрузі Північно-Кавказького краю.

То можна сказати, голодомор спалахнув серед українців, а точніше — українських селян в Україні та Росії [7,54-55].

Отже, проаналізувавши ці події  можна сказати, що  Сталін цілеспрямовано нищив сільське населення адміністративно-політичних утворень, у яких чисельно переважали українці. Тому голодомор можна назвати  справжній українським геноцидом.

 

 

РОЗДІЛ 2

Розвиток подій в  період голодомору

 

 

 

2.1 Сталінський терор голодом

Технологія терору голодом має такий вигляд:

• вибіркове запровадження режиму „чорної дошки" на початковій стадії терору (листопад-гру- день 1932 р.);
• штрафування „боржників" з хлібозаготівель м'ясом і картоплею (теж на початковій стадії терору);
• запровадження в усій сільській місцевості безперервного пошуку прихованих запасів зерна з метою маскування під хлібозаготівлі акції вилучення всіх продовольчих запасів, нагромаджених селянами до нового урожаю (від листопада 1932 р. до початку лютого 1933 р.);
• заборона вживати термін «голод» навіть у документації партійних і радянських органів із грифом „цілком таємно" (аж до грудня 1987 р.);
• пропагандистська кампанія в засобах масової інформації, спрямована на розпалювання ненависті голодуючого міського населення до „куркулів-саботажників" [1,38]

Дж. Мейс характеризував події  того часу так: «Масштаби голоду мінімізовані, Комуністична партія зображена як така, що робила все можливе, щоб покращити  становище, а дії Комуністичної  партії і радянської держави, які  загострювали голод, ігноруються» [5,50].

Залежність громадян від радянської влади закріплювалася не тільки і навіть не стільки стандартними репресіями — знищенням або ув'язненням. Влада була роботодавцем, і майже кожній людині в разі необхідності могла «перекрити кисень», тобто позбавити її роботи. Майже кожний за непослух міг опинитися у становищі риби, викинутої на пісок [4,54].

Так от наприклад, Сталін 1 січня 1933 р. надіслав до Харкова телеграму, оформлену як постанова ЦК ВКП(б), в якій він писав:

«Предложить ЦК КП(б)У и СНК УСРР широко оповестить через сельсоветы, колхозы, колхозников и трудящихся единоличников, что: а) те из них, которые добровольно сдают государству ранее расхищенный и скрытый хлеб, не будут подвергаться репрессиям; б) в отношении колхозников, колхозов и единоличников, упорно продолжающих укрывать расхищенный и скрытый от учета хлеб, будут применяться строжайшие меры взыскания, предусмотренные постановлением ЦИК и СНК СССР от 7 августа 1932 г. (об охране имущества государственных предприятий, колхозов и кооперации и укреплении социалистической собственности».