Голод 1932-1933 рр. : причини, масштаби, наслідки

(/X,

Жахливий зміст цієї новорічної телеграми стає зрозумілим тільки при  аналітичному вивченні. Перший пункт був попередженням: здавайте хліб, інакше стане погано. Характер репресій не визначався. Другий пункт є зрозумілим у зіставленні з першим. Він адресувався селянам, які проігнорували попередження. Але таких селян треба було визначити. Яким способом? Досі не придумали нічого іншого, крім обшуку. Отже, сталінська телеграма була попередженням про масові обшуки. Під час обшуків зерно могли знайти або не знайти. У першому випадку селян чекали репресії на основі закону від 7 серпня 1932 р. Які дії Кремль передбачав у другому випадку, не повідомлялося. Але з листопада 1932 р. на всіх, у кого хліб не знаходили, накладати натуральні штрафи. Звідси випливав зрозумілий усім селянам висновок: у кого не знайдуть хліб, заберуть інше продовольство тривалого зберігання.

Тут замало місця, щоб показати картину  обшуків за спогадами тих, хто  вижив. Зазначу основне: забирали не тільки зерно, м'ясо з салом і картоплю, як передбачалося партійно-урядовими постановами. Забирали буряки, горох, квасолю, пшоно, цибулю, фруктову сушню і все інше, чим селяни запасалися до наступного урожаю.

 Державні заготівлі хліба з урожаю 1932 р. почалися в липні. До кінця жовтня було заготовлено 136 млн пудів [8,51-52].

Люди вже вмирали. Але  Москва, яка ні на крок не відступала від своїх вимог, понеслася у справжній вир голодового терору, безжалісно прискорюючи швидкість цього гону.

За умов голоду, що розпочався, знаючи, що помирають мільйони власних громадян, політичне керівництво СРСР експортувало хліб, мотивуючи це потребами індустріалізації. Всіх, хто не розумів "державних потреб", нещадно карали.

Коли на ланах з'явилися "перукарі", тобто селяни, які  ночами "стригли" колоски, щоб  вижити, відповідь влади не забарилася: 7 серпня 1932 р. з'явився відредагований особисто Сталіним Закон про охорону соціалістичної власності (закон "про п'ять колосків", як його називали), яким за розкрадання передбачалися розстріл або десять років ув'язнення. На початок 1933 року за цим законом було засуджено 54 645 осіб, з них розстріляно 2000  [9,31].

Газета "Пролетарська правда" повідомила про те, що в селі Новоселиця на Житомирщині одного селянина засудили до дили до розстрілу лише за те, що в нього знайшли 10 кг колосків, які назбирала в полі його десятирічна донька. Одну жінку заарештували разом із сином за спробу зжати трохи власного жита. Відомі випадки, коли подібні "злочини" розглядалися за іншими, хоч й не менш суворими, законами. В селі Мала Лепетуха поблизу Запоріжжя кількох селян стратили лише за те, що вони поїли м'ясо похованого коня. Подібних прикладів можна було б навести чимало [11,121].

У другій частині закону про недоторканість соціалістичної власності передбачалось ув’язнення від 5 до 10 років у концтаборі для  колгоспників за спробу змусити інших  вийти з колгоспу. Упродовж 1932 року радянські суди винесли вироки згідно з цим декретом приблизно 20% засуджених [2,194].

Місцеві провідники партійне-державного курсу, звичайно, не терпіли від голоду, оскільки отримували добрі пайки. Кращі з них часом давали їжу селянам, але загалом типовим було таке ставлення: "Нічого з того путящого не буде, якщо жалість зробити пужалном. Треба навчитися годувати себе, навіть якщо інші вмирають з голоду". Результатом кожного разу було те що "майже всі люди в нашому селі опухли з голоду, за винятком голови колгоспу, бригадирів та активістів". Існує чимало відомостей про брутальних бригадирів, які наполягали на тому, щоб відносити вмираючих, так само як і мертвих, на цвинтар, аби уникнути зайвого клопоту.

Один із активістів пригадує: "Я чув, як діти душилися, задихалися в криках від кашлю. І я бачив вигляд цих людей, - він був переляканий, благальний, ненавидячий, тупо байдужий, затьмарений відчаєм або палахкотів напівбожевільною зухвалістю і люттю [11,125].

5 листопада 1932 р. В.Молотов і  секретар ЦККП(б)У Мендель Хатаєвич надіслали директиву обкомам партії, вимагаючи від них термінових і рішучих дій по виконанню закону від 7 серпня 1932 р. "з обоз'язковим і швидким проведенням репресій і нещадної розправи із злочинними елементами у правліннях колгоспів. 18 листопада ЦК КП(б)У за участю В.Молотова ухвалив постанову "Про заходи по посиленню хлібозаготівель", якою передбачалися масові репресії проти селян України. Зокрема, щодо одноосібників, які не виконують план хлібоздавання, дозволялося застосовувати натуральні штрафи по м'ясозаготовівлям у розмірі 15-місячної норми і річної  норми картоплі. І при тому треба було здавати хліб. Куркулів просто репресували по статті за "контрреволюційні злочини".

 Ось одне свідчення того,якими методами діяла влада. Це свідчення належить В.Балицькому: "За 4 месяца после начала хлебозаготовок до 15 ноября было арестовано по хлебозаготовительным делам Итыс. чел. За месяц с 15 ноября по 15 декабря — 16 тыс. чел., в том числе 435 партийцев, 2260 чел. из колхозного аппарата, в том числе 409 председателей и 441 бухгалтер и счетовод, а также 107 предсельсоветов. К расстрелу тройкой приговорено 108,но еще на рассмотрении 100 человек. За 2 последние декады в ямах и черных амбарах (7 тыс. ям и 100 амбаров) найдено 700 тыс. пудов хлеба. Единоличники прячут у колхозников,особенно тех колхозов, которые выполнили хлебозаготовки.

Последние 2-3 дня на Харьковщине  мы применили новую форму воздействия. Приходит в колхоз сотрудник О ГПУ в форме и ведет беседу с председателем, членами правления о сдаче хлеба. Разговор настойчивый. В результате колхоз "Червонный Господарь" за 2 дня повысил хлебосдачу с 58% плана до 96%, "Нове Життя" с 54% до 80% и т. п. Думаем это распространить и на другие области" .

20 листопада 1932 р. Раднарком УСРР  ухвалив рішення про запровадження  натуральних штрафів: "До колгоспів,  що допустили розкрадання колгоспного хліба і злісно зривають план хлібозаготівель, застосувати натуральні штрафи порядком додаткового завдання з м'ясозаготівель розміром 15-місячної норми здавання даним колгоспом м'яса як усуспільненої худоби,так і худоби колгоспників".

6 грудня ухвалено постанову ЦК КП(б)У і Раднаркому УСРР "Про занесення на "чорну дошку" сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі". Це рішення спричинило збільшення жертв голодомору.

19 грудня 1932 р. ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР знову повертаються до питання про хлібозаготівлі в Україні. Вони визнають ситуацію незадовільною і доручають "виправити" її Л. Кагановичу та П.Постишеву як "окремо уповноваженим".

Про те, який стиль наведення порядку  вони застосовували, яскраво свідчить телеграма, що її Лазар Каганович надіслав Сталіну вже 21 грудня 1932 р.: «Вечером 20 и 21 декабря на заседании Политбюро ЦККП(6)У наметили ряд практических мер по усилению хлебозаготовок… 38 основных районов Украины должны еще дать 32 мил. пудов хлеба — свыше 40% оставшегося к заготовке без гарнца хлеба по республике. Еще 50 мощных районов должны дать около 30% оставшегося к заготовке хлеба…» [9,33-35].

22 січня 1933 р. Сталін і Молотов розіслали секретну директиву з вимогою не допустити масового виїзду селян в інші регіони. Всі шляхи з України і Північно-Кавказького краю, у тому числі грунтові дороги, перекривалися органа ми ДПУ, міліції і місцевого комнезамівського «активу». Голодуючі селяни, за винятком тих, кого держава починала годувати на польових станах, повинні були вмирати повільною смертю в ' своїх власних селах. Від 1 лютого хлібозаготівлі в Україні офіційно припинялися. Республіка почала одержувати продовольчі і насіннєві позички. Тих селян, які могли працювати, держава тепер, і годувала. [8,52].

Отже, на основі викладеного матеріалу  ми бачимо наскільки радянський уряд жахливо ставився до українського народу, и безжалісно нищив його за допомогою  голоду.

 

 

2.2 Пристосування селян в умовах голоду

Щоб вижити, бідні селяни їли все що бачили. Їхній стан зров’я був вкрай катастрофічним. У людей розпухли обличчя, ноги та животи. Вони не могли втримати сечі. Для того, щоб якось себе прокормити ловили мишей, щурів, горобців, мурашок, земляних хробаків. Мололи кістки на борошно і робили те саме зі шкірами та підошвами від взуття. Обтинали старі шкури та хутра, щоб приготувати якусь подобу "локшини", і варили клей [11,129].

Найпоширенішою їжею було, звичайно, листя дерев, найкращим  у тій страшній ситуації вважалося  листя липи. По берегах невеликих  річок збирали мушлі, довго їх варили, відтак споживали юшку. Виварені мушлі сікли, змішували з листям дерев і пекли коржі. їх ковтали, бо жувати було важко, але саме тваринний білок багатьом врятував життя. Трагічно закінчувалося споживання бавовняної макухи, з зерна якої добували технічну олію: тіло вкривалося червоним сипом, що перетворювався на відкриті рани. Так звані моторженики — коржі зеленого кольору з розтовчених у ступі кори та листя (або ж мелені качани кукурудзи,гнила картопля) — вживалися замість хліба

 До кори, макухи, бур'яну,  собак, котів ворон, їжаків та чорногузів додавалася дохлятина, а то й людське м'ясо [10,55].

Звичайно цього не достатньо, щоб вижити і люди гинули, трупів людей була така велика маса, що  часто їх  вивозили потягами, забирали не тільки трупи, але й живих, які  були немічні. Всі трупи закопувались до спільної ями.

Отже, умови життя селян  були просто не людські. Люди виживали як могли. Але ніхто не спішив їм на допомогу, тому кожного дня помирали тисячі людей.

 

 

2.3 Замовчування голодомору

На відміну від політичних діячів, які мовчали, західні журналісти найчастіше виконували свій професійний обов'язок, якщо їм вдавалося побувати у регіонах, уражених голодом. Одеська державна наукова бібліотека ім. М. Горького за рахунок частково власних коштів, а головне — грошей української діаспори, зібраних В. Мотикою (Австралія) і М. Коцем (США), опрацювала і видала бібліографію українського Голодомору. Упорядники Л. Бур'ян та І. Рікун знайшли понад 6 тис. публікацій (до 1999 р. включно). Зокрема, у зарубіжній пресі вони зафіксували 33 у 1932 р., а в 1933 р. — 80 публікацій .

Як можна бачити з цього бібліографічного покажчика, особливо активно тему голоду відслідковувала україномовна газета «Свобода», яка видавалася в Джерсі-Сіті (штат Нью-Джерсі, США). Характерним є заголовок її кореспонденції від 15 лютого 1932 р.: «Москва хоче голодом виморити українських селян». Він засвідчує, шо оцінка голоду, який став наслідком хлібозаготівель з урожаю 1931 р., була емоційною. Насправді цей голод не підпадає під категорію геноциду (так, як вона сформульована). Держава забрала весь хліб, унаслідок чого селяни гинули (за весь 1932 р. загинули голодною смертю, за моїми підрахунками, 144 тис. осіб). Проте ознак терору голодом у першій половині 1932 р. ми не бачимо. Навпаки, коли факт голоду був офіційно встановлений, голодуюче населення одержало насіннєву і продовольчу допомогу в розмірі 13,5 млн пудів зерна. Рад- нарком УСРР постановою від 21 травня визначив райони, які найбільше постраждали від голоду.

Вони одержали й додаткову допомогу харчовим зерном, рибою і консервами .

Як правило, кореспонденції про голод у СРСР у 1933 р. у газетах країн Заходу істотно запізнювалися. Винятком з цього правила теж була «Свобода», яка друкувала свої повідомлення дуже оперативно. Ось їх назви за початок 1933 р.: «Большевики висилають на Сибір населення кубанських станиць» (21 січня), «Большевики змінюють спосіб здирання збіжжя з селянства» (23 січня), «Голод охопив Радянську Україну» (28 січня), «Після масової висилки українців з Кубані большевики почали виселяти селян з України» (11 лютого), «На Україні нема зерна для посіву» ^: (13 лютого)! Тепер ми розуміємо,с хто викликав появу роздратованої записки Сталіна членам політбю-" ро ЦК ВКП(б) Молотову і Кагановичу, яка датується 13 лютим 1933 р.: «Не знаете ли, кто разрешил американским корреспондентам в Москве поехать на Кубань? Они состряпали гнусность о положении на Кубани (см. их корреспонденции). Надо положить этому конец и воспретить этим господам разъезжать по СССР. Шпионов и так много в СССР» [4,54].

Радянська влада не шкодувала зусиль і коштів, аби приховати наслідки голоду від іноземців.

 Великого клопоту працівникам ДПУ завдала поїздка по СРСР відомого французького політичного діяча Едуарда Ерріо — голови комітету з іноземних справ Палати депутатів, а в минулому — прем'єр-міністра. Програму візиту склали з урахуванням побажань високого гостя побувати в Україні і на Північному Кавказі, що найбільше, як він чув, постраждали від голоду.

За день до прибуття Е. Ерріо в  Радянський Союз Сталін написав з  курорту на Північному Кавказі, де він  відпочивав, В. Молотову, Л. Кагановичу і фактичному керівникові ОДПУ Г. Ягоді: «По сведениям Евдокимова, белогвардейцы готовят терракт против Эррио в Одессе или других пунктах СССР. По-моему, предположения Евдокимова имеют основание. Надо немедля поручить Балицкому самому бывать в местах пребывания Эррио и принять все предупредительные меры против возможных эксцессов». Як бачимо, вказівку уберегти гостя від картин голоду Сталін давав в езоповій формі навіть своїм поплічникам. Це вражає.

26 серпня 1933 р. Е. Ерріо прибув пароплавом до Одеси, через день опинився в Києві, потім у Харкові і на Дніпробуді. Він всюди оглядав, що хотів, зустрічався з сотнями людей. 31 серпня з Ростова- на-Дону Ерріо поїхав у Москву, не помітивши будь-яких ознак того, що оглянута місцевість пережила голодомор. Клопіт щодо організації такої поїздки для Сталіна обернувся значним політичним капіталом. 13 вересня газета «Правда» надрукувала зроблену в Ризі заяву Ерріо. У заголовок кореспонденції були винесені слова останнього: «Виденное в СССР — прекрасно».

У другій половині 30-х рр. тема голоду в СРСР втратила на Заході актуальність. У пам'яті людей відклалися суперечливі  газетні повідомлення. Як водиться, більше вірили відомим політикам, таким, як Е. Ерріо, а не журналістам. Події Другої світової війни остаточно витіснили всілякі згадки про Голодомор [4,55].

Усі всі малого до великого знали, що голод таки був, але й  знали й те, що про нього говорити не можна. Не можна, і крапка! Щоб  до кінця зрозуміти поведінку  і спосіб мислення радянських людей, їм треба було б народитися  жити в цій країні [3,54].

Що ж, на основі викладеного  матеріалу бачимо, що радянська влада  всіма способами намагалась приховати  голодомор, і їй це в більшій мірі вдавалось. Всі мовчали і нікому не дозволялось говорити про справжні жахіття, які точились у 1932-1933 роках.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

МАСШТАБИ Й НАСЛІДКИ ГОЛОДОМОРУ

 

 

 

3.1 Наслідки голодомору  та свідчення очевидців

Існує стільки свідчень страхітливого життя у сільській Україні, що повну картину неможливо представити. У деяких районах люди почали пухнути з голоду ще навесні 1932 р., та найжахливішою була зима 1932-1933 рр. Ті, Хто вижив, розповідають про масову загибель від голоду, масові поховання у ямлх, про вимирання цілих сіл, про бездомних дітей і дорослих, які юрмилися у митах у пошуках їжі, про людей, які намагалися вижити, харчуючись листям І гілками дерев, про залізничні станції буквально переповнені селянами, які ими рали, жебракуючи лежачи, бо не в змозі були встояти на ногах [2,194].