Дипломатія Давнього Сходу

     655 р. синові ассирійського намісника в Єгипті Нехо Псамметіху І за допомогою грецьких та інших найманців вдалося звільнити країну від ira Ассирії. Нові ускладнення виникли у Вавилоні, коли Шамашшумукін очолив антиассирійську змову. Йому вдалося створити коаліцію в складі Еламу, халдеїв, араменців, царків Фінікії та Сирії. Невдовзі до них приєднався й цар Лідії Гіг. Змова готувалася в найсуворішій таємниці. Щоб остаточно приспати пильність Ашшурбанапала, Шамашшумукін напередодні повстання вирядив до Ніневії посольство з багатими дарами. Послів прийняли з щирою прихильністю та гостинністю. Ашшурбанапал відпустив їх з багатими подарунками. Повстання, що вибухнуло, застало Ассирію зненацька.

     Однак повстання не мало успіху. Коаліція, зібрана з такою ретельністю, виявилася неміцною. Серед союзників почалися незгоди, насамперед між Вавилоном та Еламом. Внаслідок придворних завад Елам вийшов із гри. Фараон Псамметих не рушив далі Південної Палестини, а іудейський цар Манассія потрапив у полон до ассирійців. Скориставшись цим, Ашшурбанапал спрямував головний удар проти Вавилону. Після тривалої облоги 648 р. до н. е. місто було взяте. Цар Шамашшумукін загинув в облозі. Ашшурбанапал оголосив себе царем Вавилонії.

     Внаслідок походу 642 р. Елам було розгромлено. В руках Ашшурбанагіала опинилися три претенденти-суперники на трон у Сузах. Він запряг усіх трьох й на додачу - полоненого арабського шейха в свою колісницю, й вони повезли його до храму під час свята Нового року.

     Підкоренням Еламу та сусідніх аравійських племен завершилися ассирійські завоювання, внаслідок яких утворилася величезна держава, що охоплювала землі від Ірану до Середземного моря і від Закавказзя до Єгипту.

     Ашшурбанапал  помер у похилому віці, коли могутність країни була надламана. Боротьба з Еламом забрала в Ассирії стільки сил, що на здійснення наступальної політики Ассирія вже не мала сил. Після його смерті відпав Вавилон і 626 р. його царем було проголошено Набопаласара. Ассирійці почали наступ на Вавилон. Проти них виступили арабські племена, що поспішили на виручку місту. Наступного року володар мідян Кіаксар, уклавши угоду зі скитами, відновив напад на Ассирію. На допомогу Ассирії виступив її колишній ворог єгипетський цар Псамметих, однак він зазнав поразки від вавилонян.

     Зустрівшись з Набопаласаром, Кіаксар розробив план спільних дій проти Ніневії. Землі, що належали Ассирії мали бути поділені між Мідією та Вавилонісю. Для зміцнення дружби союзники вирішили породичатися. Цар Мідії Кіаксар видав свою доньку Амітиду за сина Набопаласара царевича Навуходоносора. 612р. союзники з’явилися біля стін ассирійської столиці й почали її облогу. Загативши Тигр, вони змусили його змінити течію, й води могутньої ріки ринули до міста. Потужний потік пробив міську стіну, відкривши широку дорогу нападникам. Ніневію було взято. Кіаксар і Навуходоносор вчинили з ассирійською столицею так само, як свого часу Синаххериб з Вавилоном. Однак Вавилон через десять років був відбудований сином Синаххериба Асархаддоном, а Ніневія - піддана забуттю. Будинки й храми зруйновано, всю ассирійську знать перебито. Величезні багатства вивезено. Ассирійська держава припинила існування. 
 

4. Дипломатичні  зв’язки країн  далекого Сходу

     Приблизно тоді ж, коли за імператора У Ді були відкриті сухопутні шляхи на Захід, перші китайські кораблі, ймовірно, знайшли шлях до Індії, зв’язок з якою через посередництво малайських «варварських кораблів» існував, можливо, вже в 300 р. до н.е. За літописом, у І ст. між китайським імператором та володарем далекої країни Хуанчі відбувся обмін цінними подарунками. Країна Хуанчі, ймовірніше за все, знаходилася на Ко- романдельському березі Індії на південний захід від сучасного Мадраса. Відповідно до доктрини зовнішньої політики Китаю, його володарі свої дари називали подарунками, а одержані ними від іншої сторони-даниною. Найважливішим із дарів, одержаних з Хуанчі, був живий носоріг. Слід мати на увазі, що при дипломатичних зносинах в давнину, як і в середні віки, принесення вдар зарубіжним володарям дивоглядних тварин відігравало значну роль. Ще римський імператор Август під час свого перебування на Самосі в 20 р. до н.е. одержав від індійського посольства серед інших дарів також тигра та пітона.

     Найдавніше японське посольство прибуло до Китаю в 57 р. н.е. В китайських літописах згадується передача як подарунка печатки зі стрічкою від китайського імператора. Передача китайськими імператорами закордонним послам таких золотих печаток, огорнутих шовковими стрічками, мала особливе значення. Вручення медалі було символом забезпечення захисту з боку Китаю і встановлення його суверенітету. Такі печатки вручалися й пізніше японським послам, коли вони з’явилися при дворі китайського імператора. Від них, імовірно, ретельно приховували символічне значення подібного акту, яким проголошувався суверенітет Китаю над Японією та низведения останньої до становища васала. Таким чином, хоча в Японії про це нічого не було відомо, країну Во ( гак тоді в Китаї іменували Японію) з 57 р. до н.е. і надовго стали вважати державою, що перебувала під верховною владою Китаю.

     Знаменно, що лист, написаний 607 р. японським володарем китайському імперагорові, був залишений без відповіді, оскільки він починався такими словами: «Син неба, правитель країни, де сонце сходить, посилає цього листа синові неба, правителеві країни, де сонце заходить». За поняттями китайців «васал» цим листом незаконно поставив себе на один ступінь із «сином неба». Протягом тривалого часу японців у Китаї називали «вону», що означає «карлики - раби». В цьому виявилася пихатість китайського імператора щодо японських васалів. Ця назва вживалася доти, аж доки через декілька століть, за їхньою наполегливою вимогою, для Японії було запроваджено новий, ввічливіший вираз «Жибеньго», тобто «країна сонця, що сходить».

     Розвиток  морських зв’язків між Китаєм та Індією, в яких Ява відігравала роль транзитної бази, сприяв встановленню дипломатичних  зносин між Явою й Китаєм. 132 р. цар Деваварман і іаправив посольство з д арами до двору китайського імператора. Давні літописи Ханьської династії називають ці подарунки «даниною». Китайський імператор спробував і цього разу вручити послам золоту медаль із шовковою стрічкою — символ суверенітету над Явою, так як він це робив з першими послами Японії.

     Після 132 р. посольства з Яви припинилися на тривалий час. Аж у V ст. вони неодноразово повторювалися. 
 

     ВИСНОВОК 

     Дивлячись на все вищевикладене, витоки міжнародних  відносин сягають тривалої традиції взаємодії між племенами та союзами  племен, які воювали, вели переговори та укладали союзи. Як бачимо, в давнину для укладання договорів та здійснення інших зовнішньополітичних завдань держави Дворіччя й єгипетські фараони виряджали посольства. Вони мали тимчасовій характер, хоча трапляються й постійні посольства, не обмежені спеціальними повноваженнями. Поступово почали формуватися й дипломатичні ранги (посли, герольди, гінці), поняття недоторканності посла, градація посольства відповідно до статусу держави, розробляється процедура прийняття посла. Вважалося, що посли мають покровительство фараона (царя, князя), й тому особисто є недоторканими. Часто вони одержували утримання від держави, яка їх приймала. Однак принцип особистої недоторканності послів ще не набув поширення, навпаки, історичні пам’ятки донесли приклади їхнього порушення. Під час дипломатичних і військових ускладнень посол міг стати заручником або бути вбитим. Відсутність рівності на переговорах викликала необхідність для послів і навіть для царів малих держав виконувати принизливу процедуру. Так, еламський правитель цілував землю біля ніг послів царя Ассирії Ашурбаніпала, які прибули до нього. На кінець ІІ тис. до н.е. коло питань, що розв’язувалися шляхом міжнародних договорів, значно розширилося. Окрім договорів про союз і взаємну військову допомогу, зустрічаються договори про нейтралізацію прикордонних фортець та міст. Договорами визначався порядок поділу воєнної здобичі, видачі втікачів і надання притулку; ними встановлювалися правила ведення торгівлі чи заборона на неї. У дипломатичній практиці Давньої Індії та Китаю були розроблені правила посередництва й звернення до третейського розгляду. Політико-правова думка цих країн багата розробкою важливих проблем тогочасних міжнародних відносин, зокрема міжнародного права, функцій і статусу посла. Багатою й своєрідною була переговорна практика держав цих регіонів. Головними засобами забезпечення дотримання договорів у давнину вважалися здійснення магічних обрядів, присяги та видача заручників. Найуживанішими методами міждержавних відносин стародавніх держав були натиск, погроза, застосування сили й війна та широко розбудована система розвідки, яка охоплювала не лише військову, а й політичну сферу. Відрядження посольств до інших країн, дипломатичне листування, договори й зустрічі між монархами – такими були форми тодішньої дипломатії. 
 
 
 
 
 

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Арешидзе Л.Г. Международные отношения в Восточной Азии. Угрозы и надежды, М: Международные отношения, 2007.- 296 с.