Дипломатія Давнього Сходу

     ЗМІСТ

     Вступ

1. Міжнародні відносини та дипломатія в давньому Межиріччі.
2. Хетська держава в міжнародних відносинах
3. Зовнішня політика Ассирійської держави в II ст. до н.е. та дипломатія VII ст. до н.е.
4. Дипломатичні зв’язки країн далекого Сходу

     Висновок

     Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 
 

     Витоки  міжнародних відносин сягають тривалої взаємодії між племенами та союзами племен, які воювали, вели переговори та укладали союзи. З виникненням перших держав у долинах Нілу, Тигру та Єфрату, на берегах Інду та Хуанхе почали складатися й відносини між ними. Але через далекі відстані культурні і політичні взаємозв’язки між цими двома великими осередками цивілізації були ще дуже слабкі. Примітивність засобів транспорту і зв’язку створювала перешкоди для становлення регулярних взаємовідносин між ними. Але не дивлячись на це, все ж таки встановлюються відносини між державами, спочатку епізодичні, а пізніше – систематичні; з часом вони набувають форм міждержавних договорів. Договори про союз і взаємодопомогу, про нейтралітет та обмін спірними територіями, про порядок поділу воєнної здобичі, про видачу втікачів, про правила торгівлі свідчать про розширення сфер міжнародної взаємодії та міжнародно-правове регулювання.

     В історії стародавніх країн Далекий Схід займає дуже важливе місце. Історія стародавніх країн, які існували на території Східної Азії в II-I ст.      до  н.е., свідчить про дію закону єдності та різноманітті шляхів складення та розвитку ранньокласових суспільств.

     Важливою  особливістю соціально-економічного розвитку Давнього Китаю є складний характер регулювання русла ріки Хуанхе, відкритість кордонів землеробських районів Китаю, які сприяли хорошому розвитку як політичних так і культурних відносин.  

     Метою мого реферату є розкриття міжнародних взаємозв’язків між країнами Давнього Сходу.

     Об’єктом  даної теми являються країни Давнього Сходу.

     Предметом реферату є дипломатичні та міжнародні відносини з плином часу на Давньому Сході. 

1. Міждержавні відносини та дипломатія в давньому Межиріччі

     У нижній Месопотамії наприкінці IV тис. до н. е. існували численні незалежні  держави-громади, які прагнули до гегемонії  над сусідами та жили в постійних сутичках одна з одною. Вони воювали за родючі смуги землі, за канали, за накопичені багатства, за можливість розпоряджатися людськими ресурсами. Серед держав, правителі яких претендували на панування, найважливішими були Ном Кіш на півночі Нижньої Месопотамії та Ур, Урук, Умма й Лагаш на півдні.

     Найдавнішими  з донині відомих міждержавних документів Давнього Межиріччя є договір між правителями міст Лагаша й Умми, укладений близько 2500 р. до н. е. Текст договору було написано шумерською мовою та вирізьблено на кам’яній стелі. Договір підтверджував кордон, що існував між містами-державами, встановлював недоторканість прикордонних знаків. Обидві сторони зобов’язувалися вирішувати спори мирним шляхом на основі арбітражу. Виконання договорів гарантувалося присягами за зверненням до богів.

     Правитель Умми Лугальзагесі близько 2312 р. зумів  завдати відчутної поразки Лагашу й Кішу. Він домігся того, що північні правителі стали пропускати його торговців на північ – до Середземного моря, Сирії та Малої Азії, звідки доправлялися цінні сорти лісу, мідь, срібло. Торговий шлях Перською затокою до Індії для них був відкритий ще раніше.

     Лугальзагесі  довелося зіткнутися з володарем  міста Аккаде з північної частини Нижньої Месопотамії, відомим під ім’ям Саргон Старий. Саргон підніс значення майже невідомого містечка Аккаде, яке відіграло в історії Месопотамії значну роль. Згодом уся область північної частини Нижньої Месопотамії почала називатися Аккадом. Саргон почав з того, що поширив свою владу на Верхню Месопотамію. Потім він запропонував Лугальзагесі поріднитися з ним шляхом дипломатичного шлюбу. Лугальзагесі відмовився. Саргон перейшов до воєнних дій і швидко розгромив супротивника. Лугальзагесі було взято в полон і в мідних кайданах проведено в урочистій процесії через «ворота бога Енліля» в Ніппурі, а потім, імовірно, страчено. За короткий час Саргон завоював усі найважливіші міста Нижньої Месопотамії аж до Перської затоки. Згодом його війська здійснили й інші походи - до Малої Азії (до «Срібних гір») та до Еламу.

     У цей час в Еламі процвітала цивілізація, досить подібна до шумеро-аккадської. Еламська мова була спорідненою з дравідійськими мовами сучасної Південної Індії. Область еламської цивілізації охоплювала не лише західну мулову рівнину річок Карун та Керхе, а й гористі місцевості аж до кордонів нинішніх Афганістану й Пакистану. Через Елам ішов один із шляхів до Індії.

     Царям Аккаде, незважаючи на низку походів, не вдалося цілком підкорити Елам. Аккадський цар На- рам-Суен (2236-2200) нарешті уклав з еламітами письмовий договір, за яким Елам зобов’язувався узгоджувати свою зовнішню політику з Аккадським царством, але зберігав внутрішню незалежність. Договір написаний еламською мовою, але аккадським клинописом, який від того часу став поширюватися і в Еламі. За Нарам-Суена були доведені до кінця зміни в державному устрої, розпочаті ще його дідом Саргоном. Він відкинув усі старі титули й став називатися «царем чотирьох країн світу».

     Однак, відмовившись від жрецького освячення нових титулів та проголосивши себе богом, Нарам-Суен посварився зі жрецтвом. Соціальна опора Аккадської династії звузилася. Общинники були розорені війнами та каральними походами проти міст власної країни. На боці царя залишилася лише створена Саргонідами бюрократична знать. За таких обставин почалося вторгнення з Іранського нагір’я кутіїв. З цього часу починається поступовий занепад династії Аккаде. Спочатку боротьба з горянами йшла зі змінним успіхом. Але вже син Нарам-Суена повинен був поступитися титулом «царя чотирьох країн світу» цареві Еламу в обмін на допомогу, надану проти кутіїв (гугіїв). Проте невдовзі влада в Месопотамії цілком перейшла до рук ку- тійських вождів.

     Однак згодом влада кутіїв була зметена  загальним повстанням проти них. Політичним центром Месопотамії  стає місто Ур, а нова держава набуває назви «царства Шумера й Аккаде».

     У 1900-1850-х роках у Месопотамії  утворився ряд держав на чолі з аморейськими династіями. Укладалися численні союзи, правителі яких поборювали один одного. В цій боротьбі утворювалися значніші державні об’єднання, центрами яких були Іссін, Урук, Ешнунна, Марі, Ларса, Вавилон. Між найзначнішими царствами Месопотамії - Марі, Лшшуром, Ешнунною, Вавилоном та Ларсою велася активна боротьба за гегемонію, в ході якої укладалися союзи, створювалися коаліції, велися війни.

     Найзнаменитішим царем Вавилонської династії став Хаммурапі (1792-1750). Вавилонська держава за його правління охоплювала всю Месопотамію.

     1595 р. хети на чолі з Мурсілі  І вторгайся до Месопотамії  й скинули останнього царя  вавилонської династії - Самсудитану.  Царську владу у Вавилонії захопили касити. їхнє правління тривало понад 400 років.

     Вавилонські царі зав’язують дружні відносини з Єгиптом, хоча дещо запобігають перед ним. Відносини з Ашшуром складаються досить складно: правителі Ашшура були то ворогами каситів, то союзниками чи навіть родичами, то платили їм данину.

     Близько 1158 р. еламський цар Шутрук-Наххунге переправився через Тигр і захопив низку міст у Месопотамії. Каситського царя було скинуто, а Вавилонію віддано під владу еламського намісника. Міста Месопотамії були піддані жахливому пограбуванню та обкладені даниною. Опір вавилонян було нещадно придушено.

     Але згодом, скориставшись внутрішніми  звадами в Еламі, вавилоияни скинули  панування еламітів. За нової династії, найвидатнішим представником якої був Навуходоносор (1126-1105), почалося нове, хоча й короткочасне піднесення Вавилонії. їй навіть вдалося підкорити Ассирію й розгромити Елам, надовго вивівши його з політичної гри. Цим успіхам вавилонян поклали край спочатку поразка від ассирійців, а потім масове вторгнення південно-арамейських кочовиків (халдеїв). 
 

2. Хетська держава в міжнародних  відносинах

     На  території східної частини Малої Азії ще в III тисячолітті до н.е. виникло кілька політичних утворень типу міст-держав: Каніш (Неса), Хаттуса, Бурушхатум, Куссар, ІДаль- на, Амкува та ін. Між містами-державами гонилася боротьба за політичну гегемонію.

     На перших порах гору взяв Бурушхатум, правитель якого став «великим царем». З часом ситуація змінилася на користь міст-держав Каніша (Неси), Хаттуси та особливо Куссара.

     У III тисячолітті через Балкани або через східні райони, з Передньої Азії, до Малої Азії переселяються індоєвропейські племена. На початок II тисячолітті до н.е. індоєвропейські зайняли територію біля Каніша(Неси) та Куссара. Звідси вони розселялися на північ і північний схід Малої Азії, де вступали в контакт з хаттами, та на південний схід Анатолії.

     У цьому зіткненні, яке тривало  кілька століть, прибулі індоєвропейці  зливалися з аборигенним корінним населенням. У результаті цього утворився хетський етнос, який створив у середині XVII ст. до н. е. могутню Хетську державу, або Хатті.

     За  правління царя Лабарни хети силою  зброї підкорили сусідні країни, розширивши територію царства «від моря до моря». За царя Хаттусілі І (він же Лабарна II) було підпорядковано ряд областей у Малій Азії та здійснено похід у Північну Сирію. Столицею держави стає Хаттуса. Від цього часу сирійське питання стає одним із найголовніших у зовнішній політиці Хетської держави.

     Після підкорення Халеба наступник Хаттусілі Мурсілі І рушив на далекий Вавилон, де правив Самеудітана з династії Хаммурапі. 1595 р. місто було взяте й зруйноване. Під час цього походу були підкорені також хурити, що жили на лівому березі Євфрату. Ці перемоги поставили Хетську державу в ряд значних держав Близького Сходу.

     Наприкінці XV ст. до н. е. за Тутхалії III Хетська держава розгортає завойовницьку політику, яка успішно тривала до середини XIII ст. до н.е. Хети здійснювали походи в південно-західні райони Малої Азії, в країни, що об’єднувалися під спільною назвою Арцава, атакож на південь. Уся південна територія була населена спорідненими з хетами лувійцями і називалася загалом Лувією. Після військових операцій сина Тутхалії, Суппілуліуми І і сина останнього, Мурсілі II, країни Арцави були завойовані, а з більшістю з них було укладено мирні договори.

     Правителі арцавських країн зобов’язувалися: регулярно відправляти до Хатті військові допоміжні загони разом із бойовими колісницями; систематично надсилати данину хетському правителеві; вчасно повертати втікачів з Хатті тощо. Хети ж обіцяли допомагати Арцаві в разі нападу ворога. Мирні договори скріплювалися присягою на вірність. Ця присяга, проте, була ненадійною, бо правителі країн Арцави за найменшої нагоди поривали з хетами.

     Хетські історичні документи сповнені описів боротьби хетів з племенами касків, що мешкали на північ і північний схід від Хатті, в горах уздовж південного узбережжя Чорного моря. Боротьба з касками набула систематичного характеру ще за часів Тутхалії III. Вона зумовлювалася як частими набігами касків на територію хетів, так і загарбницькими прагненнями хетських правителів. Каскське питання не зміг остаточно врегулювати жоден із хетських правителів, хоча з касками іноді укладалися мирні договори. Воєнні походи проти касків лише тимчасово припиняли їхні руйнівні набіги.

     У період Новохетського царства (бл. 1400-1200 рр. до н.е.) держава Хатті розглядалася як рівна з Єгиптом, Вавилонією та Ассирією.

     Значних результатів хети домоглися в  боротьбі за Північну Сирію. Скориставшись тимчасовим ослабленням Хатті після падіння Давнього царства, великих успіхів на захід від Євфрату домоглися мітаннійці: Халеб, Алалах, Каркемиш та інші царства перебували у сфері їхньої політичної гегемонії. Хетський цар Суппілуліума І поклав край могутности Мітанні (60-ті роки XIV ст. до н.е.). Переправившись через верхній Євфрат, хетські війська вийшли з півночі до Вашшукканне - столиці Мітанні. Хети розгромили столицю. На престол Мітанні Суппілуліума І посадив свого прибічника Шаттіваззу, видавши за нього заміж свою дочку. Згодом Мітанні не змогла відбити удари ассирійців і до кінця XIII ст. до н. е. стала складовою частиною Ассирійської держави.

     Суппілуліума  І встановив тривале панування хеттів у північній Сирії. Після завоювання Халеба й Каркемиша, важливого міста біля переправи через Євфрат, Суппілуліума І посадив па трон у цих містах своїх синів - Піяссілі та Телепіну, поклавши цим основу хетських династій в Халебі й Каркемиші. Вся долина річки Оропту підпорядкувалася хетському цареві. Хетська держава стає суперницею Єгипту в Фінікії.