Чеська громада на ториторії України

      Товариству відчутно допомагає  Центр гуманітарної допомоги  краянам у Празі, який його  забезпечує учителями чеської  мови, книгами тощо, та Відділ  культурних і краянських зв’язків  МЗС ЧР, який організовує для закордонних краян курси чеської мови та надсилає чеську періодичну пресу. Декілька разів Богемку відвідали керуючий ВККЗ МЗС ЧР Яромір Плішек та представниця Канцелярії Президента ЧР Гелена Длугошова. У 1999 р. село відвідала також група вчених Етнологічного інституту академії наук Чеської Республіки ( Зденек Угерек, Надя Валашкова, Петр Лозовюк та фотограф Дагмар Гавранкова), яка була взагалі першою науковою експедицією з Чеської Республіки у Богемку. Ще раніше, у 1962-1987 роках, записували в селі чеський фольклор та вивчали звичаї українські фольклористи доцент Одеського університету ім..І.І. Мечникова Петро Маркушевський та Світлана Чернявська з Києва.

   Від 1926р. громадяни Богемки  беруть участь в громадському та політичному житті сільської Ради , району і області та постійно обираються до їх виборних органів. Першими депутатами сільської Ради були обрані Броніслава Єлінек та Анна Вабік. На найвищу виборну посаду голови Доброжанівської сільської Ради народних депутатів обиралися Вацлав Рейхрт, Адолф Рейхрт, Йозеф Гарт. Депутатом Миколаївської обласної Ради народних депутатів обиралась Марія Кратохвіл.

       У 1905-30 роках існувало у Богемці  приватне землеробство. Під час  колективізації у 1930 р. виник колгосп «Червоний прапор» ( після реорганізації у 1976 р. центр колгоспу було перенесено в сусіднє село Доброжанівку). Головами колгоспу обирались Йозеф Матєйка, Йозеф Рейхрт, Павел Полачек,  Лудвік Жорнорович, Александр Мартинов,Вацлав Рейхрт, Фрідріх Андрш,  Вілем Янчік, Лудвік Рейхрт, Вілем Андрш, Владімір Вабік, Петро Буняков, Валерій Тімановський, Іван Бахмач та Василь Уштан. У 1988 р. виник новий колгосп «Мир» з центром у Богемці. Його головами обирались Іван Бурдейний та Йозеф Гарт. У лютому 2000 р. на основі колгоспу виникло товариство з обмеженою відповідальністю «Мир»,директором якого став Йозеф Гарт.

    Родюча українська земля та  працьовитість краян щорічно  приносили добрі господарські  результати. Тому за кошти окремих  господарів, громади та колгоспу були побудовані школа(1907-1927) , млин( 1941 -176), ставок(1950), електростанція(1953), водогін (1960 р.), будинок культури ( 1963 р., проект Карела Кулгавого), цементні тротуари (1967р.) , нова школа ( 1972р.), газопровід ( 1994-1995рр.), по якому вперше в районі газ прийшов до будинків мешканців, Віфлеємська каплиця ( 1996р., проект Петра Пірохти з м. Брно) та новий млин (1998 р.). Але безперечно найпомітнішою будівлею не лише для села, але й для району , побудованою у повоєнні роки, є Віфлеємська каплиця, якою Богемка вступила до ряду історичних сіл України.

      За кошти колгоспу було придбано  ще перед Другою світовою війною  і перший вантажний автомобіль  «АМО» (1939 р.). З того часу і  у особистій власності богемківців  з’являються технічні досягнення цивілізації : мотоцикл (1940 р.), легковий автомобіль « Москвич» (1954 р.), телевізійний приймач (1961 р.) тощо.

      В рамках державної політики  були відкриті у Богемці посади  медичної сестри (1930 р.), ветеринарного  лікаря (1934 р.) і листоноша (1936 р.), проведено радіофікацію (1930 р.), кінофікацію (1932 р.), телефонізацію ( 1956 р.), відкрито крамницю ( 1937 р.), медичний пункт (1961 р.), пошту (1966 р.), бібліотеку (1967 р.) та регулярне автобусне сполучення з районним центром смт. Врадіївкою( 1962 р.)

       Громадяни Богемки взяли участь  також у Першому та Другому  Русі Опору. Під час Першої  світової війни вони платили  національний податок на рахунок  масариківської Чехо-Словацької  Національної Ради, а в « Чеській  Дружині» та чехо-словацьких легіонах служили Франтішек Андрле та Карел Рейхрт.  Під час Другої світової війни у Чехо - Словацькій східній армії служили 62 вояки і в Червоній Армії – 16 вояків з Богемки. За час свого існування Богемка пережила багато подібних історичних подій : чотири війни ( російсько-японська,  Перша світова, громадянська та Друга світова), декілька окупацій , Лютневу революцію 1917 року, Жовтневий переворот 1917 р., чотири голодомори ( 1921-1922 , 1928, 1932-1933, 1947-1948 рр.), репресії ( 1927-1937 рр.), націоналізацію та колективізацію , епідемії , національні та релігійні переслідування, неврожаї ( 1922, 1932, 1947 рр.), Чорнобильську катастрофу(1986 р.) та існування найбільшої і найсильнішої тоталітарної держави в історії людства – СССР (1922-1991рр.). Загальні втрати точно невідомі , але лише під час голодомору-голокосту 1932-1933 рр. померло 15 краян, внаслідок репресій загинуло 24 краяни, під час Другої світової війни загинуло 13 краян в Чехо-Словацькій східній армії і 3 – в Червоній Армії. У 1967 р. було відкрито у селі Пам’ятник загиблим чехо-словацьким воякам і червоноармійцям.

     Нині у Богемці проживає біля 450 осіб, вона все ще чеська (незважаючи  на те, що там вже мешкають  представники 13 національностей) і  не дивлячись на складну економічну  ситуацію в Україні з надією дивиться в майбутнє. ³⁴   
 
 
 
 
 
 
 
 

2.2.    Чеські колонії на Житомирщині

     Житомирщина є одним з тих  регіонів України, де широко  розгорнулася чеська колонізація  , яка почалася в 1870-і роки. Перша  чеська колонія тут – Вільшанка  Чуднівського району – заснована  1874 року, Високе – 1878- го, Зеленщина – 1879– го , Крошня та око лек – 1880 року. Це п’ять найбільших чеських колоній у Житомирському повіті , які завжди були самостійними та окремими адміністративними одиницями , тобто мали свого чеського старосту та інше.  Від них походили дрібні колонії – Івановичі -  1892 рік, Виногради та Плехова – 1890 рік,  Кручинець та Аліновка – 1893 , Городище  та  Горбаші. На Житомирщині на середину 20-х років жило понад  4000 чехів. Головне заняття чехів – землеробство. Із спогадів Валентини В’ячеславівни Шварц( Борисова) 1926 року народження, можна дізнатися, що чехи переважно сіяли пшеницю, жито овес, вирощували картоплю, буряки. Чехи працювали всією родиною, родичами, інколи допомагали сусіди. В кого землі було більше, ті жили заможніше.³⁵

       Щодо культури і освіти чехи  Житомирщини стояли нижче від  інших чеських колоністів. Організація  національних чеських шкіл починається  з 1923 року на підставі декретів  Радянської влади.³⁶ Але все-таки чехи-колоністи залишили політичний слід у розвиток культури Житомирського краю. Так етнограф Євген Антонович Рихлік, уродженець с. Ольшанка Чуднівського р-ну, працював доцентом у Київському університеті. Проводив дослідження про розвиток чеських поселень. Проте ця робота так і не була надрукована, тому, що в 1931 р. Є.Рихлік був репресований і помер на засланні. Чехом за народженням був видатний укр.. письменник Василь Земляк ( В’ячеслав Сидорович Вацик). Так його повісті “Рідна сторона” (1956р.), “Кам’яний брід” (1957 р.) та інші були написані у Житомирі.

     В після воєнні роки на Житомирщині працювали видатні лікарі-чехи: Пишель Ярополк, Вабець Людмила, Пишел В’ячеслав, Перглер Володимир, Вабець Поліна.

      В умовах незалежної України, чехи нарівні з іншими національними меншинами дістали можливість вільно влаштовували своє життя. З 1991 року в м. Житомирі існує Спілка Волинських чехів. Засновниками Спілки є сестри Литвинець Анна та Снідевич Емілія.Родом сестри походять з Чеського поселення – колонії Мала Зубовщина з родини лікарів. Підтримали та допомогли створити Чеське товариство їх друзі та родичі: родина Тарасенка В’ячеслава, Гашек Володимира, Перглери, Цімбровичі та інші. Коли більшість родичів виїхали до Чехії в 1991 – 1994 роках по програмі переселення, сестрам вдалося об’єднати Чехів м .Житомира (Крошня Чеська) та області: Вільшанське, Окілок, Івановичі, Словечно, Крученець, Високе Чеське.

     Основною метою діяльності товариства є сприяння всебічному розвитку чеської культури, мови, збереження та розвиток фольклору, відродження духовних і культурних традицій, народних обрядів та свят, захист громадських та соціальних прав, честі та гідності чехів України.  Видатну роль в житті товариства відіграють родини Єфимової, Новаків, Черних, Юшкової, Денисюк-Сищикової, Романової, Тамари Хмари, пана Слами, родина Гербеди, Чижевської, родина Борисової-Шварцової, Вікарчук, Гайдалович та багато інших.  В товаристві створені дитячий та дорослий ансамбль. Кожен рік ми приймаємо участь у фестивалі “Чеський плес”, де збираються чехи зі всієї України. Приймаємо участь у фестивалях “Поліська родина”, “Ми діти твої, Україно”. Разом з другими національними товариствами приймаємо участь в святі нашого міста  То ж і в наш час продовжують жити народні чеські традиції та пам’ять про добрі діла чехів, які внесли політичний слід у розвиток господарства та культури Житомирщини.³⁷ Детально розглянемо поселення на Житомирщині, на прикладі, Кроші Чеської.

      Крошня – одне з найстаріших  сіл Житомирської приміської  смуги. З архівних джерел довідуємося про його існування вже в ХVI сторіччі. До минулого сторіччя це було одне українське село . У другій половині ХІХ ст.. з Чехії сюди переселяються біля 52 чеських родин і засновують між Житомиром і Крошнею нове село – Крошню Чеську. Через те, що територія , яку посіло це чеське село , була незначною, а число господарств дедалі збільшувалося , виникла потреба поширити межі села. Чехи посіли нову території за Українською Крошнею , далі від Житомира, утворивши третю – Нову Крошню.

         Поява чехів в околицях Житомира мала неабияке значення і вплив на розвиток сільського господарства ( запровадження угноєння, вдосконаленіших способів обробітку землі тощо). Чехи запровадили плодозмінну систему, розвели садки , нові сорти городини. Вони почали розводити хміль , перетворивши хмелярство на одну з основних і найприбутковіших галузей господарства.  Внаслідок розвитку хмілярства поширюється виробництво пива, в районах, де осіла чеська людність, будуються пивоварні заводи. На грунті місцевої сировини виникли пивзаводи в самому Житомирі і в Крошні. Поруч досягнень у рільництві розвиваються й інші галузі господарства – тваринництво, садівництво. 1928 року колгосп організовує товарову молочарську ферму. Того ж року райвиконком передає колгоспові садок, що був в індивідуальному користуванні.

    В 1930 році два колгоспи об’єднується  і утворюють один чеський колгосп  « Праці Честь». , що 1930 року об’єднував 120 господарств , 1931 року – 160, у  1932 – 172. Чехів в них налічувалось 148 ( понад 65%) за даними на 1932 рік..

     1931 року збудували свинарник на 25 свиней, 1932 року – велику клуню  , будинок дитячих ясел, збудували  також корівника на 70 корів, а  наступного року нове зерносховище , свинарник , навіс для машини. З 1 січня 1934 року у Крошні  Чеській Червоний Хрест відкрив медичну амбулаторію. При амбулаторії є акушерський пункт з ліжками для породіль. 7-річна школа колгоспної молоді, що розростається у десятирічку, обслуговує не тільки Крошню, а і сусідні села. Спершу були тілкь українські класи, а після 1920 року і чеські. При школі організовано загін піонерів, працюють різні гуртки. Школа готує кадри для соціалістичного господарства , для культурно-освітньої роботи. Є вже чимало молоді з Крошні Чеської , що навчається у профшколах, технікумах.³⁸

     Незважаючи на відносно велику кількість католиків у цих селах, царська влада дозволила на будівництво католицької каплички лише після толерантного маніфесту в 1905 році. Раніше різними засобами чехів примушували прийняти православ’я. Земля під забудову костелу була подарована поміщиком Андрієм Аршинєвським у 1907 році. Каплиця була посвячена в 1908 році та існувала до 1948 року. Потім її зачинили, всередині розмістили ковбасний цех і так було аж до 2002 року. Протягом цих 50 років до будинку каплиці добудували кілька виробничих цехів. Протягом усього цього періоду вірні брали участь у св. Месах в катедрі св. Софії у Житомирі.Від 2001 року відродженням парафії займається невтомний організатор релігійного життя волинських католиків о. прелат Людвік Камілевський. Раніше займався цим у багатьох місцевостях Луцької дієцезії, а нині на терені Київсько-Житомирської дієцезії. Завдяки його старанням, каплиця на Крошні знову була передана вірним наприкінці березня 2002 року, а в червні цього ж року продукційне обладнання було вивезене, і від того часу триває ремонт каплиці та решти приміщень. У 2004-2005 роках були відремонтовані приміщення, які знаходяться біля каплиці. Розміщені в них ризниця, бібліотека, катехетичні класи, а також кімнати для молоді. Ці приміщення оснащенні відповідними меблями. У 2002-2005 роках були проведені реконструкція і ремонт всередині каплиці.Нині богослужіння відправляються щоденно. У неділю служаться три св. Меси, на яких присутні понад 500 вірних. У 2003 році розпочалася катехізація дітей і молоді. Три сестри з чернечих Згромаджень провадять шість катехетичних груп (приблизно 115 дітей). З кінця 2002 року є дитячий костельний хор (біля 30 осіб), керівником якого є органістка. До парафії св. Вацлава належить Крошня, а також навколишні села Соняшне, Олїївка та Світин. Сама Крошня нараховує близько 40 тис. мешканців. Костел св. Вацлава, окрім малої православної церкви, є єдиною сакральною будовою в цій частині Житомира.Парафія на Крошні веде також суспільно-культурну діяльність. О. Людвік Камілевський – промотор різних зустрічей і заходів, в яких беруть участь члени Польського Наукового Товариства в Житомирі, а також місцеві поляки та чехи.7 жовтня 2007 року, у відбудованому костелі св. Вацлава в Крошні, о. Людвік Камілевський організував святкування його 100-ліття. Прибуло багато запрошених гостей, колишні та нинішні парафіяни.  
 
 

2.3.ЧЕХИ В СЕМИДУБАХ

      Семи́дуби — село в Україні, Голованівському районі Кіровоградської області.  Вперше згадується це поселення 1559 р. Перші сімї, за переказом – втікачі, мешкали на галявині, де росло 7 могутніх дубів. Звідси й назва села. Існує ще й така легенда: найперший прибулець мав синів – велетнів, ось тому й – Синидуби. Село згадується в описах 1798, 1889 рр. Церква св. Дмитра збудована, очевидно, у ХVIII ст., точних відомостей нема. Але за далекими переказами – поруч, на Божій горі, храм був ще у ХІІІ ст.,де є пам’ятний історичний знак про скасування кріпацтва 1861р.Саме з цією подією пов’язане переселення чехів на Волинь, оскільки землі родючі були малозаселені.³⁹ Заліснені площі розчищалися саме чехами. Першого року вони посіяли просо і за його продаж розрахувалися за землю. Як правило, кожен чех був неабияким майстром. Наприклад, Сейвал і Буліш – ремісники, виготовляли м`ясокопчені вироби широкого асортименту. Запах тих виробів і шкварок  старі люди із захопленням згадують і сьогодні. Сих Віха мав майстерню, де виготовляли корита; він був дуже шанованим, бо розплачувався  з робітниками щотижня. Януш Новак мав трактир, Глаз – колісник, славився возами, санками, драбинами. Найбільшими землевласниками вважалися Шкапчик – 100 га, Рібел – 50 га та Влад Смолік.⁴⁰

      До 1935 р. у Семидубах працювала  лише чеська школа, приміщення  збереглося (підсобні гаражі пивзаводу). Вчитель Фіцек навчав чеської  мови й інших предметів, українські  діти ходили в с. Плоска. Згодом  на гроші громади відкрили  спільну школу, і вже педагог Заєць вчив дітей як українською, так і чеською  мовами, тому й нині у Семидубах є багато 70 – 80 – річних, що розмовляють і співають по чеськи. Серед тутешніх чеських пам’яток – і їхні будинки, і кладовище. До 1956 р. стояв пам’ятник просвітителям слов’янським – Кирилу й Мефодію, якого знищили.

      Чехи мали високу господарську  й побутову культуру. На престольний  празник св. Дмитра грав духовий  оркестр, садиби мали вельми  охайний вигляд. Весною 1947 р. чехи  з сім’ями виїхали до своїх чоловіків, синів, що воювали в чеській армії, були і вдови, які поверталися на споконвічну батьківщину разом з усіма. Всі дуже плакали. Ностальгія приводить чехів у Семидуби майже щороку. Походити біля своїх батьківських і дідівських садиб збираються і випускники семидубської школи, які нині є громадянами Чехії.