Богдан Хмельницький

    І ось у час коли Хмельницький був досить відомий з ним трапилось таке горе. Мав Хмельницький хутір Суботів. В 1646 р.  підстароста Чаплиньський, якому кісткою у горлі стояв і Хмельницький і його Суботів, набирає купу розбишак і в неприсутності Хмельницького нападає на Суботів. Хотів Хмельницький шукати правди  - та де? Староста каже, що це не моє діло; подав Хмельницький до суду, а там йому справу так прокрутили, що виходить, ніби й Суботів весь не його. Кинувся до вищої інстанції – до сойму, але там його висміяли,  зробили з нього дурня, насміялись в очі. Чаплинський, як шляхтич був виправданий в усьому, і вся справа була поставлена так, що сам Хмельницький вийшов в усьому винуватим. Пішов Хмельницький до короля, але король не зміг йому допомогти, влада короля була обмеженою, фактично влада була у магнатів, панства, Владислав 4 знав, Хмельницький не був винний. Не знайшовши правди Хмельницький розпочинає визвольну боротьбу. Ставлять, а найбільше польські історики, в вину Хмельницькому, що він підняв повстання з особистих причин.

              3. Визвольна боротьба на чолі з Богданом Хмельницьким

      Навколо Хмельницького гуртувалася  група незначної козацької старшини, яка добивалася відновлення козацьких прав і привілеїв. Серед неї виділялися сотники Чигиринського полку Федір Вешняк і Кіндрат Бурляй, колишні полковники Корсунського полку Максим Нестеренко, Білоцерківського — Яцина Люторенко і Яцько Клиша та військовий суддя Іван Гиря. Найближчими сподвижниками Хмельницького стали також учасники багатьох морських походів на турок і татар Іван Ганжа та Максим Кривоніг.

    Хмельницький  починає визвольну боротьбу. Він  зібрав на раду козаків та запалював  їхні серця. Зайшла на раді річ про  те що козакам тяжко буде вести  війну проти поляків. Порівняння сил було не на козацьку користь. Попередні повстання поляки задавлювали правдами й не правдами, козацьке військо дезорганізовували, гаківниці й гармати відібрали, а начальників поставили польських прихвостів. І коли козаки уявляли польські корогви регулярного війська, та наємні війська – непевність і пострах могли забратися в душу не тільки сміливих людей. Богдан Хмельницький шукав союзників у війні проти Польщі. Москву недавно побили поляки, і тепер між двома державами був „вічний мир” – отже треба просити татар. Хмельницький поїхав до Криму. Кримом правив тоді хан Іслам – Гірей. З одного боку татари жили тільки від того що забирали. Але поляки, і козаки  були ворогами татар. І вийшов з цього становища хитрий татар так: „Сам я з тобою, - сказав він Хмельницькому, -  не поїду, бо тоді Польща почне уважати це за початок війни з нашого боку, але я пошлю з тобою свого перекопського мурзу Тугай – бея. Тоді коли до чого, я можу сказати, що то він сам, на свою руку пішов з тобою. А щоб бути певним, що ти сам говориш правду, а не хочеш лиш нас піддурити, я зоставляю тут при собі твого сина в заклад. Добре?” Хмельницький згодився.

    На  Січ почали приєднуватися люди котрі  почули про повстання, Україна колихнулася. Люди тікали від панів на Запоріжжя. Пани перелякались, та писали письма до гетьманів польських,  до сенаторів, до Варшави. Коронований гетьман Потоцький видав універсал, в якому суворо заборонялося людям тікати від панів на Запоріжжя: „А хто посміє утікти, то за свою провину буде караний життям жінки своєї і дітей” – але сам універсал нікого не перелякав, і нікого не затримав. 

    На  початку лютого 1648р. зійшлась велика рада на Запорізькій Січі та  обирають Богдана Хмельницького гетьманом  України. 22 квітня вісім тисяч війська  Запорозького виступило, на сьомий день дороги стали біля Жовтих Вод. Поляки тим часом видали універсал яким викликали військо до збору. Козаки збиралися набагато швидше ніж поляки. Коли зібралися пани то почали хвастатись один перед одним золотим посудом, кіньми турецькими та панцерами німецькими. Кожний, хто приїздив до табору, мусив справляти банкет раніше прибулим. Коронований гетьман Потоцький вважав за сором йти проти холопів цілим військом, - і вислав проти козаків сильний відділ, керівництво котрого довірив своєму молодшому сину.  Молодий Потоцький поділив своє військо надвоє: сам пішов суходолом, а решту пустив вперед на байдаках Дніпром.

    Річ у тім, що військо Потоцького молодшого  складалося з українських селян  призваних на службу Польщі, тільки тепер вони називалися драгони. І  коли регулярне польське військо зіткнулося з козаками, то вийшов посланий Хмельницьким Ганджа і сказав: „та невже підійметься ваша рука на своїх братів? Та невже ви будете Польщі допомагати, а не своїй Україні? Польщі, котра заплатить вам кривдою, заплатить вам неволею, заплатить вам муками ваших дітей, сльозами жінок?” Промова дійшла до сердець українців, і на очах поляків реєстрові перейшли на сторону Хмельницького.

    Це  було 4 травня 1648р. , а вже 8 – все  було скінчено. Польське військо було розбите під Жовтими Водами, всі  великі пани – Потоцький, Сагіпа, Чернецький, Шемберг – всі попали у неволю. Дізнавшись про поразку поляки сильно злякались , гетьмани Потоцький і Калиновський замість того щоб приймати рішення, почали знімати вину з себе та лаялись між собою, даючи нечіткі розпорядження, так що пани не розуміли що їм робити. А тим часом наближався треба було прийняти битву. І один вельможа, багатий і свавільний князь Короцький, подивився що з гетьманами діла не буде, зібрав свій полк, призвав інших жовнірів, та повів за собою близько двох тисяч жовнірів і залишив величезну діру у польському війську. А козаки вскочили у ту діру та розгромили польське військо. Калиновський ранений віддався козакам у руки, а Потоцький вже не суетився, сидів у кареті, козаки так його з каретою і повезли. Ця битва відбулась під Корсунем.

    До  Хмельницького ще більше почало збігатися  людей. Треба було навчити селян  військовій справі. Великим стратегом  був Хмельницький, але може ще більше організатором. З аморфних мас утворити урегульовану силу, скувати її міцною дисципліною – на це треба було велике вміння.

    По  всій Україні почалось народне повстання. Селяни гнали панів. Сили Хмельницького  росли не днями, а годинами. Хто  не встигав добігти до Хмельницького  організовували свої загони, щоб очищати українську землю від панів. Тисячі таких загонів були на Україні.

    В цей в Польщі помер король Владислав VI. Двір, а за нею і вся Польща становилась ареною інтриг. Кожна  партія висувала свого кандидата, та просувала його всіма способами. Хмельницький теж прислав своїх комісарів, котрі мали добитися взведення на трон Яна – Казимира.

    І в цей же час проти козаків  встав князь Ярема Вишневецький. Весь рід Вишневецьких був український, православний. Не минуло ще й 80 років, як предок Вишневецького, Дмитро Вишневецький, Байдою козаками прозваний, вмер за козацьку справу лютою смертю. Всі Вишневецькі обороняли православну віру, багато їх поховано в Києві, в Печерській лаврі. І сам Ярема був православний, православною матір’ю вихований, дарував на церкви, монастирі, але підпав під вплив єзуїтів, і передався до католицтва. Ярема став найлютішим ворогом православних українців. І от коли він почув, що його хлопи повстання підняли це його обурило до глибини душі. Він зібрав вісім тисяч війська і почав ганятися за дрібними козацькими загонами, і всіх хто тільки попадався йому у руки вішав, садив на палю... Хмельницький вислав до нього послів, але Ярема велів посадити їх на палю.

    Хоч Хмельницький і послав комісарів  до Варшави на вибори короля, але  військо при цьому все одно збирав, Москву підмовляв воювати з Польщею... Та й поляки на перший план ставили не вибори короля, а питання придушення цього заколоту, був зібраний надзвичайний сейм. Постановлено було виставити 36 тисячне військо проти збунтованого хлопства, так як обидва гетьмани були в неволі, то вище начальство було доручене трьом: Домініку, князеві Заславському(потомкову українського роду Острозьких), Конецпольському і Острогові. Це була очевидна помилка зі сторони поляків. По-перше доручити командування трьом особам – це значить залишити військо без начальника. По-друге не було тоді відповідальнішої людини ніж Ярема Вишневецький, з його колосальною енергією, безоглядною жорстокістю і популярністю серед жовнірства. Але так як він мав багато ворогів серед шляхти, то всякими інтригами, закулісними махінаціями прийшли до того, що кандидатуру Яреми було знято.

    Послали поляки до Хмельницького комісарів  на чолі з Кисилем, може вдасться обдурити козацького гетьмана, вони мали говорити козакам: зірвіть союз з татарами, віддайте зброю, а главарів козацьких загонів нехай Хмельницький покарає смертю, - тоді буде розмова про козацькі права. Але Хмельницький не ловився на таку вудку: він удавав, що вірить комісарам, писав до Киселя ласкаві листи, присипляв поляків згодою на їхні умови, а сам збирав силу – і скоро міг стати на Случі в голові великого й упорядкованого війська. Комісари побачили, що вони не обдурили Хмельницького, а що Хмельницький обдурив комісарів.

    Польське  військо під начальством трьох  панів, регіментарів та двадцяти чотирьох сенаторів, які складали так звану Воєнну Раду, стало під Глинянами. Хмельницький ущипливо назвав трьох паныв периною, латиною ы дитиною. Бо князь Заславський був дуже ніжний пан, Осторог деже вчений, Конецьпольский дуже молодий. Поляки пішли на війну як, на весілля.

    Хмельницький, щоб відтягти час, затіяв переговори з Заславським, написав йому листа  з великою силою всяких підхлібних слів „Ви ж усім голова. Розсудіть  нас – а ми вже будемо в вашій  волі, бо ваше слово – ліпше золота, і як ви скажете, так і буде...”Хмельницький знав, що князь Заславський пустий честолюбець і до воєнних справ не годний, буде стояти за примирення, а інші пани не схочуть його слухати, і почнеться між ними сварка, а час іде, і татарська поміч наближається.

    Так і вийшло. Два тижня тяг Хмельницький переговори, але татар не було, прийшов  лиш малий його відділ. Тоді Хмельницький вдався до воєнної хитрості: посилає  переодягненого попом козака, так  щоб його могли схопити поляки, і цей піп в муках зізнається, що Хмельницький присяг платити ханові щороку велику данину, а за те хан присилав Хмельницькому 40 тисяч татар. А на ранок Хмельницький велів частині козаків замотати чолами голови і, змішавшись з татарами відділу Карабча – мурзи, з криками: „Алла, Алла”, - повалити до табору. Це мало створити ілюзію приходу 40 – тисячної татарської армії.

    Хмельницькому це вдалось. На свої очі поляки побачили, що піп говорив правду, - і страх  та напав на польське військо. Зібрались  на раду і вирішили тікати. І почалася тіканина. Історична срамота! Хто куди, хто як міг...спочатку втекли пани, втікали в ночі. Потім прокинулося раненько військо, а панів немає і тут переполох напав на них. І військо теж почало втікати. Козаки з першу не могли зрозуміти, що це з поляками робиться, і зрозумівши Хмельницький з усіма силами кинувся на поляків. Хлопство почало хазяйнувати в покинутому таборі. Тут знайшли нечуване багатство,  так що у бідних хлопів очі розбігалися. Козакам дісталося більше 120 000 возів з кіньми та усяким добром, більше, як 10 мільйонів польських злотих грошей і коштовностей, 80 гармат.

    Польща  залишилась оголена. Без війська, без  короля, без засобів захисту. І  як би Хмельницький двинув з усією  своєю силою на Польщу, йому ніхто  не зміг би опиратися. Він захопив  би і Краков і Варшаву. Але Хмельницький...  Він зробив помилку, остаточно не розбивши поляків. Але він був тільки людиною, зі здатність до помилок, з обмеженим апаратом бачення. Що робить Хмельницький? Він просто марнує силу народу. Іде під Збараж бере його без зайвих зусиль, іде під Львів, відступає за гроші. А потім стоїть 3 тижня під Замостям, веде таку облогу, що обложені поляки виходять з замку і купують у козаків провіант.

    Хмельницький  чекав виборів короля, хоч сам  тоді фактично був королем. В цей  час Хмельницький ще не мріяв про незалежну Україну, його мрією тоді була Річ Посполита, але кращою без утиску, з козацькою свободою і королем на чолі. Хмельницький був вихований в Речі Посполитій, і перед його уявою стояв король.

    Королем вибирають Яна – Казимира, кандидата, за котрим обставав і Хмельницький та ще в такій мірі, що велів казати своїм послам: „Козаки зложать зброю, в разі вибору королем Яна – Казимира”. Які надії покладав Хмельницький на Яна – Казимира? Ян – Казимир був убогою індивідуальністю. Ще з дитинства матір’ю він був приучений до вигод тіла та лінивств думки; зарозумілий, нерозумний, свавільний і безвільний. Що від нього міг сподіватися Хмельницький і роль він йому відводив? Достовірно не відомо.

    Як  би там не було а 15 листопада 1648р. Королем  обрали                      Яна – Казимира. Та негайно послали послів до Хмельницького, сповістити про бажаний ним результат. Хмельницький зрадів вістці, та зняв облогу з Замостя. Війна була закінчена.

    Хмельницький  переміг, вільна Україна зустрічала свого героя. Терція присилає послів з привітаннями, молдавський і валахський господарі просять дружби, трансильванський князь Ракочішукає союзу, і сам цар московський Олексій Михайлович присилає знаки своєї „милості” українському гетьману. І отут ми бачимо одну із психологічних криз Хмельницького: Хмельницький виростав, із бунтаря ставав володарем, його владу визнали... Із Замостя до Києва Хмельницький йшов шість неділь. І змінилась думка Хмельницького і відповів комісарам, що з тої вашої комісії нічого не буде, війна мусить починатися у цих трьох, або чотирьох тижнях... Хмельницький не думає вже про козацтво, але про Українську Річ Посполита і хоче йти в саму середину Польщі. Хмельницькому допомагав Туган – бей. Хмельницький громадить величезні сили. Поляки зібрали сейм на якому було постановлено зібрати проти Хмельницького 30 тисячне військо, на чолі, знов таки, з трьома особами: Фірлеєві, Лянцкоронському і Острогові. Військо виступило і стало під Константи новим. По довгих комедіях і лицемірстві на чолі тієї армії став і князь Вишневецький, - і з його волі військо відійшло під Збараж, де його і обліг Хмельницький. Круто дісталося полякам, з широких окопів вони переходили до вужчих. Голод панував у польськім стані, люди гинули. Король хотів іти на допомогу, але не було з чим: регулярного війська було мало, а посполите рішення збиралось дуже повільно. Король вимушений був вирушати з тим що було, він став під Зборов ом, на правому боці Сприти.