Богдан Хмельницький

Контрольна  робота

з дисципліни

Історія України

на тему:

Богдан  Хмельницький 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ПЛАН

Вступ....................................................................................................................3

1.Ситуація в  якій знаходилась Україна в  часи Богдана Хмельницького......4

2. Біографія  Богдана Хмельницького...............................................................9

3. Визвольна  боротьба на чолі з Богданом  Хмельницьким............................10

Висновок.............................................................................................................20

Список використаної літератури......................................................................21 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

    Богдан  Хмельницький відіграв дуже важливу  роль у формуванні  незалежної України. В часи Богдана Хмельницького  Україна знаходилась під владою Польщі. Польська шляхта, пани і магнати  чинили великі безправ’я на території  України. Селян вважали за інвентар, шляхтич міг вбити хлопа, щоб шляхтич поніс відповідальність у суді за вбивство треба було, щоб сім інших шляхтичів показали на свого ж брата, що він дійсно винен, звісно показання у суді проти шляхтича не давали. Селян обкладали великими податками. Були старости королівські на Україні, які нібито мусили стежити за порядком, але старости не звертали уваги на хлопські скарги, то му, що самі кожен день робили такі безправ’я. Богдан Хмельницький  підняв повстання. Хмельницький був добрим військовим стратегом, дипломатом, політиком і оратором. Вдало вів війну проти Польщі, практично вщент розгромив польські війська, у Богдана Хмельницького була можливість  захопити короля Польщі, але він приказав козакам зупинитись, тим самим відпустив короля. Він не хотів від’єднуватися  від Польщі, хотів щоб Україна залишилась під владою польського короля, але щоб тільки змінилося те безправ’я яке чинилось на Україні, без людяне  ставлення до селян, пани вели себе, як розбійники, нападаючи на інших панів, сильніший був правий, треба було урелюгувати це безправ’я. король підписав так званий Зборівський договір, після якого козакам вертали їхні давні права, реєстр побільшав на 40 тисяч, київський митрополит мав крісло в сенаті, селянам надали право вільно переходити у козаки… Але відношення до селян не з боку панства не змінилося. Звісно всі селяни не могли перейти до козаків, і тому була нова хвиля повстання. Цього разу  Хмельницький  зрозумів, що Україна повинна бути самостійною державою. І ці битви були за незалежність.

      Хмельницький  у війні з Полькою надіявся на поміч інших держав. Переписувався з Москвою, шведами, Туреччиною – з усіма. Він заключив воєнний договір з Москвою. Він хотів втягнути най скоріше Москву у війну з Польщею, поки Польща не втягла Москву у війну з Україною.           

  1.Ситуація  в якій знаходилась  Україна в часи  Богдана Хмельницького.

    Україна за часів Богдана Хмельницького  була поділена на князівства, в неї  не було одного володаря, так вже  сталося історично. Україна була православною державою. Велику роль відіграло духовенство, а передовсім – духовенство римсько – католицьке. Також поглянемо на ті часи. Як часто король виступав проти можних панів, а можні пани проти короля; як часто високої, державної ваги справи валилися, бо один магнат не хотів був погодитись з іншим. На всім великім просторі Речі Посполитої не було клаптика землі, де би хтось проти когось не ворогував: вельможі поміж собою, дрібна шляхта проти великої, а жовнір проти шляхти, хлоп проти всіх…

    І от в тім морі безладдя, дрібних  і великих ворожнеч – враз колосальної твердості стіна католицького духовенства, з шаленою деспотичною дисципліною, з ясною і однією цілю – власті, власті, власті. Володіючи незчисленними багатствами, маючи політичну власть (примас вже по самій уставі державній був першою особою по королю ), духовенство могло збирати все більшу й більшу силу, - і так і робило. Наука була підвладною духовенству, наукові труди опирались на труди духовних осіб, скріплялася цитатами отців церкви і постановами вселенських соборів. Таким чином найосвіченіші люди стояли під впливом церкви, - а що ж  говорити про масу, котра часто невміла молитися навіть церковною молитвою, а найбільшою її наукою було уміння читати. Духовенство вдобрювало вбивства, війни тобто насильство.

    Приїжджає, який пан чи князь українець або, як тоді говорилось, русин до двору королівського чи обіймає якійсь уряд поза двором. Але доти він не матиме спокою, на нього дивитимуться криво, не довірятимуть, обходитимуть, - доки він іншої віри. А князь хіба не людина? Хіба йому не приємно, як хтось кланяється, а хтось руку цілує, а там хвалять його заслуги, яких він не мав, а там пре возносять його розум, його благородство, його силу. Не на великих почуттях робляться будні життя, а от на таких дрібненьких, поганеньких, однакових для всіх людей. І от коли грати на всіх тих почуттях, та грати вміючи, - можна щось виграти. Духовний отець грав, не спиняючись нічим, - і от руський пан, бажаючи там уряду, там почесті, там ще чого, - переходив на католицтво. Ціль осягнена. Більше овець – більше власті.

    Духовенство займалось вихованням дітей. Знали  духовні отці, що той, хто має в  руках виховання дітей, той тим  самим має в руках і будуще, - і от захопили виховання в свої руки і вели його твердо, систематично, зміряючи до тої ж однієї своєї цілі. З дитинства научали людину, що найбільшою заслугою у Бога є послушенство перед Ним, а власне перед Його слугами. І в тім послушенстві виростали покоління.

    От  треба віддавати сина вчитися. Куди? Все одно, куди не віддай – чи до Львова, чи до Кракова, чи до Ярослава, чи до Франції, Іспанії, Італії, - всюди стріне хлопця одно: як приїде до школи українець – зроблено буде все, аби поселити в нім погорду до « хлопської віри» його народу, аби висміяти прості її обряди і виставити вперед аристократичний обряд католицький. І коли то робиться над молодим розумом, робиться консеквентно, з дня на день, - про наслідки нічого питати. Вернеться до себе молодий панич католиком, бодай в душі, все йому в дома здається бідним поганством, рідна мова здається котячою музикою, а хлоп – хлоп буде не тільки раб, бидло службове, а ще й релігійний ворог, істота, самим Богом забута, котру не гріх забити, бо вона однаково піде до пекла по смерті. І втім лежить причина – чому Україна зробилася ареною таких кривавих, жорстких подій. Бо власті і ненависті пана до хлопа не було границь; між паном і хлопом не було навіть посередньої верстви: міста були малі, міщанство нечисленне – і ці дві стихії, панство і селянство, були поставлені одна перед другою.

    Державне  право дозволяло убивати свого підданого. Пани обкладали селян тяжкими податками, здавали десяту частину від своїх доходів, за муку – сухомельщину, за воли – рогате, за поли – очкове, за рибу – ставщину, за попас – спасне, за жолуді – жолудяне і т. д. Трапилась у пана якась радість – хлопові горе, бо треба давати вітане, їде пан Богу молитися, чи на сойм, чи просто до сусіди в гості – хлоп повинен давати виправу. Приїхав чужий пан до села – ставить своїх гайдуків по хлопських хатах, і та гайдучня виробляє що хоче. Великому пану було тяжко побирати всі ті данини з хлопа -  і він ставив за себе свого посередника. Пан їхав собі до Варшави, за границю, пишатись перед чужоземцями своїми багатствами, а село, десяток сіл, ключ цілий віддавав в оренду меншому шляхтичеві. Цей менший видушував з селян стільки, щоб заплатити великому та ще й собі щоб зосталося, а сам ще дрібнішими частками віддавав посесію жидові. Жид був прибулець, тіло чужорідне на народному організмі; він не був зацікавлений в добробуті хлопа навіть стільки, як пан, для котрого все ж хлоп був інвентарем: чим більше хлопів тим більше багатства. І тому легко собі уявити, що жидівській спекуляції не було ні границь, ні міри. Тут уже ніхто не залишався без поборів, в саму душу чоловіка забирався орендатор і накладав податок на найсвятіші почуття. Родилося у християнина дитя – не можна було хрестити, доки не заплатиш жидові дудка; треба молодим вінчатись – плати поємщину; паску святи – плати, щоб жид церкву відімкнув.

    Були  старости королівські на Україні, вони ніби повинні були стежити за правдою, не давати сильному душити слабшого. А старости не звертали уваги на хлопські скарги. Як староста міг чинити правду, коли він сам кожний день, кожним своїм вчинком робив безправ’я? Чи можна було надіятись знайти чесний суд у старости, котрий посилає, наприклад, своїх слуг скидати з мосту проїжджих купців, а все їх добро забрати до замку. Або, як наприклад, в 1640 році Брацлавський воєвода перейняв на дорозі грецьких, отже, навіть чужоземних, купців, забрав їх товари і гроші, а їх посадив в тюрму. Та, зрештою, і староста сам дуже рідко жив у своєму старостві, найчастіше віддавав свій округ, в оренду – жидові. Котрий голосно називався тоді «підстаростою».  

    А жовніри військо королівське! Коли для пана свавільний жовнір був пострахом, карою Божою, то чим же він був для беззахисного панського хлопа? „На війну йдуть жовніри - обдирають бідних селян; з війни йдуть – теж роблять. Одна хоругво прийде до села – грабує його; за нею друга, третя – і немає такого села, де не перебувало тридцять – сорок хоругв. Люди плачуть, кричать, тікають, - це говорили поляки. В поемі „Satyr Podgorski” автор говорить: „Ви так висмоктуєте своїх підданих, що ледве при душі їх оставляєте. Чините їм всякі кривди, кажете їм робити не тільки в панські дні, але й в ті , які належать їм по праву. Навіть у великі їх свята кажете їм робити. Берете їх жінок, дочок собі на потіху, наказуєте в корчмі пити панську горілку, а коли хто не хоче – змушуєте платити кару...” Хлопам не дозволялося гнати горілку, то міг робити лише пан. Пан гнав скільки продуктів вистачало, тай примушував селян купувати горілку. А другий автор (Старосольский) , порівнюючи життя українського народу під польським пануванням з тяжкою турецькою неволею писав:  „Азіатські деспоти в усе своє життя не замучать тільки людей, скільки замучать їх що року в свобод ній Речі Посполитій”.

    А коли ще прийшла церковна унія, яка  в ті часи була не стільки релігійною, скільки політичною. Вони силою почали відбирати у православних церкви і віддавати їх уніатам; не дозволяли  православним ховати мерців за своїм обрядом, забороняли православним священикам переходити місто зі священними дарами до хворого або вмираючого, забороняли дзвонити у православних церквах, а натовпи католиків загітовані ксьондзами, вривались до храму під час служіння та били й убивали людей. В Луцьку в 1634 році католики ринули на православний монастир, побили й покалічили ченців, вчителів, учнів, пограбували касу й усе церковне добро понищили, розігнали убогих і калік, що жили при монастирі, і ще величались, що зробили богоугодне діло; а у Києві відібрали у православних найдорожчі святині – святу Софію, Видубицький монастир, а Михайлівську кинули щурам і совам на поталу, не дозволяючи православним відправляти там службу Божу; сотні разів бувало так, що людина була тверда в релігійних переконаннях, за підмовою єзуїтів палили, заковували, кидали у тюрму, мучили „вогнем і водою ”, і це все тому, ніби ця людина вирікала на римо – католицьку церков.

    Польща , як і Греція, як і Рим, завоювала  собі могутність, коли була землею воїнів, коли полководець не знав безумної розкоші, видобутої з рабів. Але в 17ст. Тої Польщі вже не було і сліду. При дворах вельможних панів була нечувана пиха, непомірна розкіш, марнотратство, Які прямо дивували чужоземців. Французький інженер Боплан приїхав до Польщі, жив у ній довгий час, але не міг вийти з подиву, порівнюючи свою землю з Польщею:  „Звичайний обід польського магната перевищує розкішшю звані столи у нас в Франції”. Ознакою доброго тону було те, що слуги рукавами й полами своїх коштовних парчевих і оксамитових одеж витирали брудні тарілки при столі. При дворі кожного вельможного пана годувалися буквально сотні всякого дармоїдного люду, вони не виконували ніякої роботи, але прагнув утіх життя, жінок, вина і все це мав. Чим багатший пан тим більше він відгодовував біля себе, бо чим більший кортеж, - тим більше честі. А поруч з цим йшла розпуста.

    Все це разом могло зародити що хоч, але  не карність, політичне розуміння  ваги дисципліни. Кожний пан - сам по собі. Він не хотів нікого знати. Він сам собі і король, і бог, і право, і закон. Король в Польщі не мав власті, фактично країною керувала шляхта. Все, що було дозволено панові, - було не дозволено королю, пан міг громадити війська скільки хотів – королю обтинали навіть його особисту гвардію; пан був багатий – король, бувало, не мав чого їсти: „королівський двір був такий злиденний, що лише близько полудня приносили на кухню дрова і м’ясо, і голодна двірня аж до четвертої години мусила чекати обіду, а король змушений був вдовольнятися кількома стравами”.  
 
 
 

    2. Біографія Богдана  Хмельницького

    Богдан (справжнє ім’я Зіновій) Михайлович Хмельницький  (27.ХІІ. 1595—27.VІ. 1657). Небагато ми знаємо з передісторичного життя Хмельницького. Він народився в Чигирині, за іншими даними в Переяславі чи на Львівщині, в сім'ї дрібного українського шляхтича Михайла Хмельницького й козачки з Переяславського полку. Закінчив спочатку одну з київських шкіл, потім Львівську єзуїтську колегію, де дістав ґрунтовні знання з історії, географії, юриспруденції. Крім рідної української, добре володів польською, латинською та турецькою мовами, розумів по-татарськи. З молодих літ опанував військову справу. Брав участь у козацьких повстаннях 30-х років, займав посаду писаря реєстрового війська, але в 1637 р. був розжалуваний в сотники. Зробив не мало походів на турків і татар, мав славу і популярність серед вільних братчиків низових, був два роки в турецькому полоні. Хмельницький був видною постаттю, про це свідчить і його зносини з королем Владиславом 4.