Англійська буржуазна революція XVII ст.

Київський Національний Університет імені Т. Шевченка

Історичний факультет

 

 

 

 

Нова історія  зарубіжних країн

 

 

РЕФЕРАТ

«Англійська буржуазна революція  XVII ст.»

 

 

 

 

 

Виконала: студентка 3 курсу 6 групи Тимофєєва Любов

 

 

Викладач: Папенко Н. С.

 

 

 

Київ, 2012

 

Зміст

1. Вступ
2. Економічний розвиток Англії у першій половині XVIIст. та інші передумови революції (пуританізм, левелери).
3. Перша громадянська війна.
4. Друга громадянська війна й Індепендентська республіка.
5. Відновлення монархії.
6. Висновок.
7. Список джерел та літератури.
8. Додатки:

Додаток 1. Основні події Англійської революції

Додаток 2. Олівер Кромвель. Портрет

 

 

1.Вступ

Термін «Англійська громадянська війна» є загальновідомою назвою революції, проте історики часто  поділяють її на 2 або 3 різні війни. Незважаючи на те, що поняття описує події, що відбувалися в Англії, конфлікт також включав в себе війни  проти Шотландії та Ірландії і  їх громадянські війни.

Історію англійської буржуазної революції прийнято ділити на чотири етапи:

1. Конституційний етап (1640 - 1642 рр.);

2. Перша громадянська  війна (1642 - 1646 рр..);

3. Друга громадянська  війна (1646 - 1649 рр..);

4. Індепендентська республіка (1649 - 1653 рр..);

Кінцевим етапом цієї революції  можна назвати - реставрацію монархії.

 

Серед економічних передумов  революції слід особливо відзначити наступні:

• Процес першопочаткового накопичення капіталу
• Перевага сільського господарства над промисловістю Англії XVII ст.
• Процес огородження, осушення та селянські невдоволення
• Розвиток промисловості
• Зовнішня торгівля та кредит.

При цьому варто зазначити  також, що каталізаторами революції  також виступав пуританізм та зрівнялівці  позиції левелерів, які отримали влучну нагоду зля реалізації своїх  задумів в ході революції.

Звісно, не останню роль відігравали  абсолютистські позиції монархії та орієнтації капіталістичного (буржуазного) і великого землевласницького кіл. В результаті їх взаємодії, перед  населенням постав вибір між «найменшою бідою» - монархією чи державою-церквою  на чолі з лордом-протектором, узурпувавши  владу.

Щоб краще зрозуміти причини, хід і лейтмотиви однієї з перших (і першої, що мала загальноєвропейське  значення) революції, необхідно докладніше розглянуті наведені мною вище позиції, що в данному випадку виступає головним завданням даного реферату.

 

2. Економічний розвиток  Англії у першій половині XVIIст. та інші передумови революції (пуританізм, левелери).

 

У першій половині XVII ст. в Англії все ще переважав феодальний лад.Земля була основним засобом виробництва, була феодальною власністю, що перебувала в руках дворян, церкви та короля. Манор, як феодальне помістя, що підкорило собі всю старовинну селянську общину, з її звичаями та судово-адміністративним органом – маноріальною курією – продовжував існувати в усіх графствах Англії.

Лорди манорів здавали  в аренду значну частину землі, але  ця аренда не рідко виступала архаїчною  у питаннях строків та розмірів платежів. Строки здачі в аренду визначалися  не роками, а життями кількох поколінь, плату феодал нерідко брав довільну, особливо у випадку переходу землі  до іншої особи.

Але феодалізм в Англії вже перебував на стадії розкладу, ріс і укріплювався капіталістичний  лад. Важливу роль у розвитку капіталістичних  відносин відіграли заміна оброків  та барщини грошовими платежами (комутаціями), ліквідація кріпосної  залежності, розшарування селянства, зростання  міжселянської аренди землі, практика короткострокових земельних тримань,виникнення та розвиток фермерства.

Процес початкового нагромадження  капіталу формувався на основі обезземелення  селян і експропріації сільськогосподарського виробника. В класичній формі  ця експропріація здійснилася лише в Англії, але не була завершена  в XVII ст.

Це багатосторонній процес. Руйнується дрібна домашня селянська промисловість, що виготовляла речі для власного вжитку родини селянин, що відігравала роль підсобного виробництва при землеробстві, яку складало базис. Зростає капіталістична форма промисловості – мануфактура, розкладається середньовічне міське ремесло, руйнується цеховий устрій.але руйнується лад не одразу: може входити в розпорошену мануфактуру.

Капіталізм, що зароджується в надрах феодальної формації, породжує ряд нових явищ в царині економіки: привілейовані монопольні торгові  компанії, систему міжнародного кредиту  і систему державного боргу, сучасну  податкову систему, протекціонізм, торгові війни, колоніальну систему.

При всіх названих успіхах  капіталізму Англія XVII століття залишалася переважно аграрною країною.

Англійській економіст та статист XVII ст. Кінг визначав все населення Англії на той час в 5, 5 млн. осіб; на його думку, в цїй цифрі було 1400 міських жителів і 4100 сільських. Ці данні повідомлюять про значне переважання сільського господарства над промисловістю.

У Глостерширі на початку  XVII ст., за даними перепису населення по заняттям («Occupational census») 42% населення чоловічої статі працювали у сільському господарстві, а 53% - в різного роду промислових підприємствах та промислах. Це свідчить про появу графств з явно вираженим промисловим спрямуванням.

Економічний розвиток окремих  частин Англії протікав нерівномірно і неоднаково. Водночас з областями, де розклад феодальних відносин відбувався досить швидко, де вже розвивалися  мануфактури зростала торгівля ( в  першу чергу це області на сході  і південному заходу Англії) – були області, де феодальні відносини  мали більший базис (слабо заселена північ і північний захід країни, ряд центральних графств).

Ця нерівномірність краще  за все прослідковується на прикладі Лондона, який на XVII ст. вже був найбільшим містом в Англії. До кінця століття в ньому проживало близько 10% всього населення країни, у той час як на інші міста Англії припадало в кращому випадку 15%.

На сході та південному сході країни знаходились найрозвиненіші у сільськогосподарському плані  області. Але і тут  все ще були широкі полоси необроблених земель. На сході, який виділявся своїми успіхами в сільському господарстві та ремеслах (Норфолк – старовинний центр  шерстяної промисловості), знаходились  заболочені простори, що називалися Великі болота. Вони охоплювали території 6 графств  – Норфолк, Сеффолк, Кембріджшир, Гентінгдоншир, Нортгемптоншир і Лінкольншир; питання  про іх осушеня обговорювалося ще у першому парламенті Якова І.

У першій половині XVII ст. стали відбуватися заход по осушенню цих територій, спочатку окремими особами, а пізніше цілими компаніями з затратою великих коштів та робочої сили. Значна частина земель, що були меліорованими переходили з рук общини у власність осушувачів.¹

Огородження і обезземелення встигли розділити сільську громаду й пролетаризувати значну частину селянства. Великих успіхів досягли промисловість і морська торгівля. За сторіччя, що передує революції, Англія в 14 разів збільшила видобуток кам'яного вугілля, залізної руди тощо. Широкий розвиток одержує кораблебудування. Головним предметом експорту з'явилася вже не бавовна, а готове сукно. Виникали й швидко багатіли великі торговельні компанії, організовані капіталістичним шляхом. Уже не рідкістю були підприємства, на яких під одним дахом працювали сотні найманих працівників.

Проте буржуазія була незадоволена. Її не влаштовувала типова для феодалізму урядова опікоа над виробництвом товарів і їх продажем, обмеження числа підмайстрів й учнів, збереження цехового ладу й перешкоди, які створювалися для мануфактурного виробництва. Постійне роздратування викликало відверте вимагання грошей, яким займався уряд то під видом довільних податків, то за допомогою нових мит, то примусовими позиками.

Предметом гострої критики  стає система керування країною: позасудова юстиція, зосереджена в  політичних трибуналах; постійні насильства над судами загального права; солдатські постої в будинках приватних осіб; жалюгідний стан збройних сил, особливо військово-морського флоту; ігнорування  парламенту; зловживання всесильного  й безчесного фаворита, герцога Бекінгема, тощо.

Глибоке невдоволення існуючим порядком захопило англійське село, особливо копігольдерів, які становили не менше половини селянства. Огороджуваннями і довільним збільшенням земельної ренти, непомірно величини платежами, стягуваними при переході землі в спадщину (файнами), землевласники або зовсім зганяли селян з землі, або перетворювали їх у здольників, що працюють на чужій землі за частину врожаю. Заодно з копігольдерами були й батраки - котери - найбільш принижена й експлуатована частина англійського селянства.

Ознаки революційної ситуації виявлялися всюди - у селянських виступах і робітничих «безладдях», у відкритому опорі податковому обкладанню, у діяльності різного роду релігійних сект, що наполягали на розриві з офіційною церквою. Кризова ситуація з усією різкістю виявлялася й у парламенті. Сформована тут опозиція переходить у наступ на уряд.

Перші ознаки визрівання в парламенті опозиції короні з'явилися ще в останні роки правління Єлизавети 1. У повний голос ця опозиція заявила про себе вже в першому парламенті її спадкоємця - Якова 1, де предметом обговорення виявилася стрижнева проблема конституції - про граничні прерогативи, тобто виключні права корони, і привілеї парламенту. Яків 1 був схильний розглядати парламент лише як підсобний інститут, що виник і функціонує з милості короля, що володіє абсолютною владою божественного походження². Відповіддю на ці домагання стала «Апологія палати громад» - документ, складений палатою громад і поданий до «відомості» короля - чужоземця, що досить недвозначно затверджує, що король Англії не є ні абсолютним, ні незалежним від парламенту главою держави, конституційний устрій якої заснований на визнанні парламенту верховним органом країни на чолі з королем, але аж ніяк не одного короля, що діє незалежно від парламенту. Рішуче відкидаючи сам принцип божественності королівської влади, палата громад підкреслювала, що влада смертного короля не є ні божественною, ні одноосібною.

У 1614 р. парламент був розпущений, чотири його члени посаджені у  в'язницю. На згадку про «права парламенту» король відповів, що є тільки милості, які можуть бути дані й можуть бути відібрані. Бурхливі сцени супроводжують парламентську сесію 1621 р. Король власноручно вириває з парламентських протоколів сторінку із протестом, розправляється з вождями опозиції.

Основні протиріччя між політикою  короля й інтересами представлених  у парламенті торгово-підприємницьких  прошарків власницьких класів, що становили в парламенті громад опозицію цій політиці, складалися в питанні  про границі королівської прерогативи, навколо якого велася боротьба практично  у всіх парламентах Якова 1 і зводився в області внутрішньої політики до наступного: чи має король право  вводити нові мита й примусове  обкладання без відома й згоди парламенту й стягувати їх; А в області зовнішньої політики – чи повинен король «радитися» з парламентом, перш ніж уживати який-небудь крок у міжнародних справах.³

Відповідь опозиції була однозначна: верховна влада належить не королю поза парламентом, а королю в парламенті, тобто отримавши підтримку обох палат. Яків 1 навпаки, у відповідності зі своєю доктриною абсолютної влади короля вважав своїм «безперечним» правом обходитися в обох випадках без «ради» парламенту й, більше того, підтвердив цю доктрину на практиці, не скликавши після розпуску парламенту 1611 р. аж до 1621 р. жодного парламенту. Це було власне кажучи нова для Англії форма абсолютної монархії, яка імітувала «французький зразок».

Особливо пам'ятною стає парламентська сесія 1628 р. Ледь зібравшись, парламент приймає «Петицію про  право», що містить ідею буржуазної конституційної монархії: ніяких податків без парламенту, ніяких арештів інакше, як за законом, скасування всіх надзвичайних судів. Прийнявши петицію й давши спершу на неї позитивну відповідь, король незабаром перервав сесію парламенту, мотивуючи цей акт «неприйнятним для королівської прерогативи» змістом «Петиції».

Тоді в березні 1629 р., виразивши  відкриту непокору королеві, що наказав  відстрочити парламентську сесію, нижня палата оголосила, що всякий, хто введе нововведення в релігію, хто «спонукає накладати й  стягувати» мита, не затверджені парламентом, хто добровільно внесе або  сплатить такого роду мита, повинен  бути визнаний «зрадником вольностей Англії й ворогом батьківщини». Без обговорення палата одноголосно прийняла ці пропозиції, і її члени покинули зал засідань.

У відповідь на цю революційну  акцію Карл розпускає парламент  для того, щоб, як він сподівався, не збирати його зовсім.