Внешняя политика Швеции

Зокрема вдалося з’ясувати, що економічний курс північноєвропейських країн формувався під впливом двох протилежних тенденцій. З одного боку, скандинавські урядовці відштовхувалися у своїй політиці від концепції побудови держави загального благоденства, характерної для північної соціал-демократії. З іншого боку, цьому своєрідному скандинавському економічному націоналізму протистояло  усвідомлення об’єктивної потреби у розширенні зовнішньої торгівлі,  необхідної для швидкого відновлення  країн після війни.

Норвегія, Данія, Швеція та Фінляндія у своїх зовнішньополітичних курсах займали різні позиції, що було обумовлено в першу чергу геополітичними факторами, такими як протистояння в рамках «холодної війни» та  членство в НАТО, особливе становище Швеції через її нейтралітет, специфіка фінсько-радянських відносин. Разом з тим, відбулося певне пожвавлення зовнішньополітичної активності північноєвропейських країн, що знайшло своє відображення у членстві в міжнародних організаціях, розбудові планів регіональної співпраці на економічному та стратегічному рівнях.  Відповідно, протягом 1950-х – 1970-х рр. зросла питома вага європейської політики у комплексі державних проблем країн Північної Європи. Неоднозначність європейських курсів країн Скандинавії проявилася у двох невдалих спробах вступу Данії та Норвегії до ЄЕС.

У підрозділі 3.2. «Позиція північноєвропейських партій щодо процесу європейського об’єднання» представлено різні бачення політиків та державних діячів Данії, Норвегії, Швеції та Фінляндії з питань розбудови Європи та участі в цьому процесі скандинавських країн. Проаналізовано розбіжності між уявленнями євроскептиків та проєвропейськи налаштованих політичних еліт щодо майбутнього Європи. Виокремлено ключові аргументи, до яких зазвичай вдавалися у своїй партійній риториці провідні політики. Показано неоднозначність становища соціал-демократів у Скандинавії, які, з одного боку, повинні були підтримувати офіційний урядовий курс на зближення із ЄЕС, а з іншого – захищати здобутки держави загального достатку.

Висвітлено позиції представників інтелектуальної еліти північноєвропейських країн – письменників, журналістів тощо з приводу проблем зовнішніх відносин та перспектив європейської інтеграції, зокрема таких відомих економістів та публіцистів як  Г. Мюрдаль, Т. Екстрьом, Р. Польссон, що відстоювали здобутки скандинавської соціал-демократії та виступали проти вступу до ЄЕС. Це має неабияке значення з огляду на той вагомий вплив, який вони мали на громадську думку  у своїх країнах.

У  підрозділі 3.3. «Національні референдуми щодо членства в ЄЕС в Данії та Норвегії та ставлення громадськості до європейської інтеграції» розкрито зміни у настроях суспільства обох країн щодо різних питань європейського співробітництва впродовж досліджуваного періоду. Залучено матеріали соціологічних опитувань населення обох країн, які дають змогу простежити зміни у настроях громадськості в залежності від тих чи інших внутрішньо- та зовнішньополітичних подій.

Під час аналізу громадського ставлення до ЄЕС особлива увага  приділялася опонентам вступу країн до ЄЕС. Зважаючи на те, що євроскептики йшли в розріз із провідним зовнішньополітичним курсом уряду, у своїй інформаційно-просвітницькій діяльності, спрямованій на вичерпне роз’яснення проблемних сторін вступу країн до ЄЕС своїх країн, як і у створенні відповідних організацій, вони могли розраховувати лише на власні сили. Масштаби їхньої діяльності дають підстави стверджувати, що саме євроскептицизм, поділявся значною кількістю пересічних мешканців Данії та Норвегії.

Охарактеризовано також  ефективність пропагандистських кампаній, розгорнутих напередодні референдумів,  названо їхніх ключових лідерів, наведено джерела фінансування, аргументацію та способи поширення інформації. З огляду на діаметрально протилежні результати референдумів в Данії та Норвегії, розглянуто причини відмінностей у ставленні громадськості до ЄЕС, визначено комплекс специфічних факторів, що вплинули на вибір, зроблений населенням цих країн.

Дослідження політики країн  Скандинавії крізь призму процесів європейської інтеграції у 1950-х- 1970-х рр. дає підстави для наступних висновків:

- З’ясовано, що у  науковій літературі, присвяченій  зовнішній політиці країн Скандинавії,  темі європейської інтеграції  приділяється увага лише в  контексті суміжних досліджень, пов’язаних із окремими елементами зовнішньополітичних курсів Данії, Норвегії, Швеції та Фінляндії. Відповідно, потреба в подальшому вивченні місця і ролі країн Скандинавії у євроінтеграційних процесах та зворотного впливу цих процесів на взаємини між скандинавськими державами протягом 1950-х –1970-х рр. є очевидною. Незважаючи на широке коло монографій, наукових статей, газетних публікацій, чимало питань досліджуваної проблеми вимагає більш ретельного розгляду і узагальнення із залученням комплексу різноманітних джерел.

- Показано, що у 1950-х – на початку 1970-х рр. взаємовідносини між країнами Скандинавії мали конструктивний характер і були спрямовані на розробку спільних підходів і пошук спільних позицій щодо процесів єднання на європейському континенті. Своєрідним «стартовим майданчиком» поглиблення зв’язків із країнами ЄЕС стала участь скандинавських країн у плані Маршалла, Організації з європейського економічного співробітництва і Європейській асоціації вільної торгівлі, що спричинило певні зрушення в усвідомленні Скандинавією своєї ролі у світі, та дало поштовх еволюції північної самоідентифікації її мешканців. Міждержавна співпраця сприяла також зміцненню «північного балансу» у сфері безпеки та інтеграції до європейських структур на більш вигідних умовах.

- Встановлено, що передумовами розвитку північноєвропейської регіональної співпраці були сприятливе географічне розташування, спільні цінності, подібність юридичних та соціальних систем країн Скандинавії. Необхідність високого рівня взаємодії і злагодженості в діях північноєвропейських країн на зовнішній арені в умовах «холодної війни» обумовила подальшу інтенсифікацію міжскандинавських зв’язків і стала основою для більш змістовного суспільного, економічного та політичного зближення. На взаємини між цими державами вплинули як наявність взаємних традиційних історико-культурних стереотипів, нерівномірність економічного розвитку, так і зовнішні фактори, спричинені тиском наддержав, що намагалися використати розбіжності між країнами в своїх інтересах.

- Визначено, що змістом  скандинавських відносин було нарощування співпраці у міждержавному, економічному та військово-політичному напрямах. Водночас, під тиском низки внутрішніх а також зовнішніх факторів співвідношення між різними складовими комплексу північноєвропейських взаємин змінювалося. Процес організації та координації регіонального співробітництва мав свої межі як з точки зору масштабів, так і з точки зору ефективності.  Це найбільш очевидно проявилося у невдалих спробах заснування Скандинавського оборонного союзу, запровадження північного «спільного ринку». До особливостей північноєвропейської співпраці слід віднести відсутність наднаціональних прагнень у її учасників, повагу до проведення самостійної зовнішньої та внутрішньої політики кожної окремої держави, несхвальне ставлення до бюрократизму, прагматизм та акцентування уваги на співробітництві у окремих секторах економіки, соціальної політики, культури, науки і техніки. Разом з тим, північноєвропейське співробітництво дозволяло узгоджувати позиції країн-учасниць з актуальних питань зовнішньої політики, підсилювало роль Скандинавського регіону в світі в умовах глобальних процесів інтеграції на європейському континенті.

- Виявлено, що ключовим  чинником становлення та розвитку  європейських політичних курсів  Данії, Норвегії, Швеції та Фінляндії стала необхідність дотримання стратегічного «північного балансу» в умовах протистояння між Заходом та Сходом. Вимушена виваженість у зовнішньополітичних кроках знайшла відображення у нерівномірному ступені залучення північноєвропейських країн до європейських економічних схем. Варіативність їхніх підходів до участі в міжнародних та регіональних проектах з інтеграції та співробітництва залежала і від внутрішніх чинників: специфіки економіки кожної з країн, відмінному політичному спектрі північних держав, їхніх міжнародних зобов’язань. Під тиском зовнішніх обставин, зокрема переорієнтації основного торгового партнера країн Скандинавії – Великої Британії – на членство в ЄЕС, невдач північного співробітництва у економічній та військово-політичній сфері, зростання імпорту скандинавських товарів до країн-членів ЄЕС – Франції та ФРН, на зміну традиційному скандинавському євроскептицизму поступово прийшов новий прагматичний підхід до перспектив входження Данії, Норвегії, Швеції та Фінляндії у процес європейської інтеграції. Відхід від позиції «стороннього спостерігача» в зовнішньополітичних орієнтаціях, зокрема Данії та Норвегії, засвідчили дві спроби вступу цих країн до ЄЕС, які зазнали невдачі через непорозуміння між учасниками процесу переговорів. 

- Обґрунтовано, що позиції  партій північноєвропейських країн  щодо  євроінтеграційних процесів  були неоднозначними. Європейське  питання розділило традиційний  політичний спектр Данії, Норвегії, Швеції та меншою мірою Фінляндії,  на декілька таборів: європрихильників,  євроскептиків та поміркованих. В цілому, прихильність до ЄЕС сповідували праві партії – консерватори та ліберали, які в своїй аргументації керувалися економічними мотивами вступу. Опозиційний табір був представлений лівими силами і послідовно та невтомно наголошував на негативних політичних та ідеологічних наслідках вступу до ЄЕС. Основним об'єктом критики євроскептиків стали подальші взаємовідносини між країнами Півночі, економічні умови вступу і його наслідки, проблема втрати парламентського та національного суверенітету. В таких умовах правлячі соціал-демократичні партії Данії, Норвегії та Швеції змушені були займати неоднозначну позицію; з одного боку, підтримувати офіційний курс урядів на зближення з ЄЕС, а з іншого – захищати здобутки соціал-демократії в Скандинавії.

- Доведено, що  ставлення  громадськості до ЄЕС в країнах  Скандинавії мало гострий дискусійний  характер. Остаточний розподіл симпатій  та антипатій відбувся в результаті  загальнонаціональних референдумів  в Норвегії та Данії з питань членства в ЄЕС. З огляду на кардинальні розходження між партіями щодо перспектив, доцільності та глибини євроінтеграційних процесів, вирішального значення в умовах скандинавських країн набув персональний фактор. Офіційні Осло та Копенгаген зайняли проєвропейські позиції, що опосередковано проявилося у нерівномірному фінансуванні і висвітленні позицій про- і антиєвропейських сил.  Визначено, що ключовими аргументами «за» вступ до ЄЕС були економічні переваги членства. Аргументи опонентів євроінтеграції охоплювали ширше коло питань: від цін на продукти харчування до ролі скандинавської єдності в історичній ретроспективі. Позитивні результати референдуму в Данії довели правильність виборчої тактики проєвропейського табору і засвідчили бажання данців разом із західними континентальними партнерами будувати єдину Європу. Негативна відповідь на членство в ЄЕС, яку дали на референдумі норвежці, продемонструвала соціально-політичні, економічні, географічні, особливості країни, та відмінний ступінь політичної волі щодо вступу. В цілому ж, історичний досвід країн Скандинавії щодо процесу європейської інтеграції не лише довів необхідність порозуміння між його учасниками, щоб забезпечити адекватну підтримку та активізацію інтеграційних зрушень, але й визначив шляхи та форми об’єднавчого процесу на різних рівнях на багато років вперед.

Низка важливих питань, піднятих у цій роботі, варта подальшого спеціального вивчення. Особливої уваги  заслуговують зокрема економічні, культурні  аспекти співробітництва між  країнами Скандинавії в рамках розбудови спільного європейського дому.

Основні положення та висновки дисертації викладено у публікаціях:

1. Залучення країн Скандинавії до процесу європейської інтеграції в 1950-1970-х роках ХХ століття // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. – 2006. – Вип. 86 .– С. 114 - 117.
2. Проблеми національної ідентичності країн Скандинавії в контексті процесу європейської інтеграції // Український історичний журнал. – 2007. — № 2. – C. 158-171.
3. Розвиток скандинавської співпраці в 1960-х роках на прикладі проекту НОРДЕК //  Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. – 2006. – Вип. 84. – С. 139 - 141.
4. Скандинавська регіональна співпраця в 1960-1970-х роках як альтернатива європейської інтеграції // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. – 2006. – Вип. 83. – С. 91 - 92.

Анотація

Швед О. В. Політика країн Скандинавії щодо процесу  європейської інтеграції (50 рр. – поч. 70-х рр. ХХ ст.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. – Київський національний університет імені Тараса  Шевченка. – Київ, 2007.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню проблеми політики країн Скандинавії щодо розвитку інтеграційних процесів, що мали місце на європейському континенті у 1950-х – першій половині 1970-х років. У дисертації здійснено аналіз розвитку північноєвропейської співпраці у зазначений час, досліджено європейські курси урядів Данії, Норвегії, Швеції та Фінляндії. Розглянуто процес формування суспільно-політичної думки країн Північної Європи щодо євроінтеграції та північноєвропейських відносин, всебічно висвітлено зовнішньополітичні концепції правлячих кіл країн, їхні погляди на майбутнє Європи, охарактеризовано ставлення політичних партій та громадськості до ЄЕС, досліджено як внутрішні, так і зовнішні чинники впливу на зовнішньополітичні стосунки країн Скандинавії в контексті європейського об'єднавчого процесу.

Ключові слова: європейська інтеграція, міжнародні відносини, зовнішня політика,  скандинавські відносини, регіональна співпраця, ЕЕС, НАТО.

Аннотация

Швед О. В. Политика стран Скандинавии относительно процесса европейской интеграции (50 гг. – нач. 70-х гг. ХХ в.). – Рукопись.