Теоретико-методологічні основи геополітики і геоекономіки

Наприкінці ХІХ ст. завдяки вдалому  застосуванню досягнень промислової революції особливо посилились США та Німеччина. Американці зі своїх континентальних просторів почали активно освоювати заморські ринки, витіснивши іспанців з Куби та Філіппін. Німеччина під керівництвом «залізного канцлера» Отто фон Бісмарка перетворилась на величезну континентальну державу, яка почала відігравати провідні ролі у світовій політиці. Під керівництвом Німеччини був утворений Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія). Іншим геополітичним блоком, утвореним в даний час стала Антанта (Франція, Англія, Росія). Мета блоків – переділ зон впливу та недопущення цього переділу на користь молодих та агресивних європейських держав.

Версальська епоха, що почалась після поразки Троїстого союзу в Першій світовій війні (1914 – 1918), кардинальним чином змінила геополітичний розклад сил. Припинили існування Німецька, Австро-Угорська, Російська, Турецька імперії, які раніше були потужними політичними центрами. На руїнах цих потужних держав з’явились декілька невеликих, які автори Версальської системи планували включити у сферу свого впливу. Версальський мирний договір 1919 р. віддав пальму першості континентальної держави Франції, а морської – Англії.

Від імені Ліги Націй – невід’ємної  частини Версальської угоди –  були поділені колонії Німеччини та Туреччини. Згідно плану президента США В.Вільсона Росію, у якій в 1917 р. відбулась Жовтнева революція, передбачалось розділити на сфери впливу. Наприклад, Кавказ слід було розглядати як частину Туреччини, Середню Азію віддати під протекторат країнам Європи, а на Європейській частині Росії та в Сибіру створити уряди. Для досягнення даної мети в різних точках Росії було здійснено військові інтервенції, які щоправда не принесли очікуваного результату. Зачепили дані події і територію сучасної України, де було зроблено спробу відновити державність та проголосити УНР. Без підтримки ззовні завершити це не вдалось.

В Першій світовій війні більше всіх здобули США. Відчуваючи свою силу Штати  на Вашингтонській конференції домоглись  права мати нарівні з Англією військово-морський флот, який надавав можливість контролювати не тільки найважливіші морські комунікації, але і морський простір.

За участю Ліги Націй країни-переможці  створили між Німеччиною та Росією «санітарний кордон» з держав, орієнтованих на Францію та Англію. Тим самим створювався геополітичний бар’єр між двом потенційними гравцями на світовій арені з метою ослаблення кожного з них. Обмежуючі заходи були здійснені і щодо Китаю.

Втім, система Версальської епохи  виявилась нестійкою. Головних причин було декілька. По-перше, виключення з системи міжнародної взаємодії Німеччини, новоствореного СРСР, Китаю не могло тривати довго. По-друге, виснажені Першою світовою війною економіки країн Європи не могли підтримувати дану ізоляцію. По-третє, ініціатори Версальської системи після подій в Росії зіштовхнулись з ростом антиколоніальних настроїв у своїх колоніях. Останньою крапкою для Версальської моделі став початок Другої світової війни.

З 1945 р. розпочалась Потсдамська епоха (від Потсдамської конференції, де були закладені базові принципи на наступні роки). Саме Потсдамська система закріпила новий баланс сил на політичній карті світу. По суті світ з багатополярного на наступні шістдесят років перетворився на біполярний. Одним полюсом стали США та їх союзники, що в більшості були представниками т.з. «морської сили». Іншим – СРСР з союзниками, що стали втіленням «континентальної сили».

Протистояння цих двох полюсів  і визначило зміст Потсдамської геополітичної епохи. Її характерною  рисою було те, що протистояння двох потужних блоків йшло на межі між «холодною» та ядерною війнами. Вдосконалення авіації, поява ракетної техніки та інших нових видів озброєнь корінним чином змінили роль повітряного та космічного простору. На планеті не залишилось точок, які були б недосяжні для ракетної зброї, електронних ЗМІ, комп’ютерних систем тощо.

Потсдамську систему змінила нова епоха, яка отримала умовну назву Біловезької (за назвою місця, де були укладені угоди про припинення існування СРСР). Вже зараз можна констатувати, що багато в чому її риси є схожими до Версальської системи. А зусилля її спрямовуються на стримування Росії, Китаю, Індії, ісламського світу.

4. Основні закони геополітики, її методи та функції.

Геополітика, як і інші науки про  суспільство та природу, вивчає закони становлення, функціонування та розвитку соціальних, економічних, географічних, політичних, військових та інших систем. Головним законом, який більш за все звертає на себе увагу дослідників цієї науки, на думку багатьох фахівців, є закон фундаментального дуалізму, який проявляється як в географічному устрої планети, так і в історичній типології цивілізацій. Наприклад, Р.Челлен, А.Мехен, Х.Маккіндер, К.Хаусхофер, В.П. Семенов-Тян-Шанський вважали, що даний дуалізм виявляється у протиставленні суходільної могутності (теллурократії) та морської могутності (талассократії). Перша знаходить свій прояв у вигляді військово-авторитарної цивілізації (наприклад, Спарта або Давній Рим), друга – торговельної цивілізації (Давні Афіни та Карфаген).

На думку родоначальників геополітики, особливо А.Мехена та Х.Маккіндера, даний дуалізм початково містить у собі насіння ворожості, яка, потрапляючи на сприятливе політичне та військове підґрунтя, дає плоди у вигляді ворожнечі між двома стихіями, двома типами культурно-історичних цивілізацій (демократії та ідеократії).

Могутність, що базується на суходолі (теллурократія) характеризується чітко  визначеними межами, фіксованим простором, способами життєдіяльності населення, стійкістю його якісних орієнтацій (осілість, обмеженість у виборі застосування праці, консерватизм, строгі моральні або юридичні норми та закони, яким підпорядковуються усі індивіди, групи людей, роди, племена, народи, країни, імперії. Як стверджують сторонники даного підходу, суходіл – це все те, що завжди міцне та стійке, а така твердість формує твердість моралі, закону та традиції. За рахунок даної обставини формуються кодекс етичних норм та принципів, які передаються з покоління в покоління. Це проявляється у тому, що суходільним народам, особливо осілим, притаманне почуття колективізму, а не індивідуалізму, чужими є принципи підприємництва та наживи. В управлінні великими та малими групами домінує ієрархічність.

Морська могутність (талассократія), на думку творця даної концепції Мехена, – зовсім інший тип цивілізації. Талассократія, або торговельна цивілізація, є більш динамічною та схильною до технічного прогресу. Їй притаманні дух індивідуалізму, наживи та підприємництва. Ці та інші властивості індивідів або їх груп визначає море, яке вимагає такого типу особистості, що може швидко адаптуватись до мінливого середовища та вижити в екстремальних умовах. Тому індивідуум, здатний до підприємливості та нестандартні рішення, є найбільшою цінністю. Відповідно, у такій цивілізації моральні та юридичні норми, принципи, закони, стають відносними. Подібний тип цивілізації розвивається активніше, ніж теллурократичний, легко змінює моральні орієнтири та культурні цінності та ознаки, зберігаючи лише одну установку – устремління вперед, до нових відкриттів, пригод та наживи.

Впродовж сторіч континентальні цивілізації (Спарта, Афіни, Рим) домінували над  морськими, але по мірі розвитку техніки (підвищення рівня кораблебудування, вдосконалення озброєнь, розподіл суспільної праці, розвиток товарообміну та торгівлі) об’єктивно посилювались позиції морських цивілізацій.

Звідси випливає другий закон геополітики – посилення чинника простору та людської історії. Це особливо підкреслюється Мехеном у роботі «Вплив морської сили на історію». Зокрема, він підкреслює, що англійська нація зобов’язана своєю величчю морю більше, аніж будь-яка інша. Ріст впливу талассократії починається разом з епохою Великих географічних відкриттів, а досягає вершини своєї могутності в кінці ХХ ст., коли англосаксонський капіталізм та індустріалізм сформувались як єдиний комплекс. Найяскравішим сучасним представником талассократії з середини ХХ ст. стали США (в роки холодної війни теллурократія в працях з геополітики ототожнювалась з СРСР, а талассократія – з США).

У якості похідного основного закону геополітики (дуалізму талассократії та теллурократії) можна з певною часткою умовності назвати закон синтезу суходолу та моря, тобто наявність «берегової зони». Дане поняття також розглядається як одне з ключових в геополітиці. «Берегова зона» або Rimland – фрагмент, що має риси талассократії та теллурократії. Вплив моря визначає тут активніший розвиток, аніж на суходолі, а тому її слід розглядати як більш складне та культурне утворення. «Берегова зона» виступає як суб’єкт історії зі своєю волею та призначенням, але реалізуються вони в рамках геополітичного дуалізму. Таким чином, Rimland виступає своєрідним кордоном, прикордонною зоною. Необхідно відзначити, що в геополітиці термін «кордон» має інший зміст, аніж поняття кордону між державами. Вихідці з моря сприймають берег не як лінію для самого континенту, а як територію, яку можна відокремити від континентальної маси, перетворити у базу, торговельний або військовий анклав для подальшого просування вглиб суходолу.

5. Методи геополітичної науки

Геополітика як наука застосовує різні методи вивчення досліджуваних явищ та процесів. Як правило, вони розроблялись іншими науками: політичною географією, історією, соціологією, політологією тощо. В принципі це можуть бути будь-які методи, що застосовуються наукою: системний, діяльністний, порівняльний, історичний, нормативно-ціннісний, функціональний, до якого прилеглими є структурно-функціональний аналіз, інституційний, антропологічний, загально логічний, емпіричних досліджень тощо.

Системний метод за основу приймає структурно-функціональний підхід, який використовували Карл Маркс (1818 – 1883), Толкотт Парсонс (1902 – 1979) та інші економісти, соціологи, політологи. Прийнято вважати, що саме Парсонс детально розробив його у соціології та політології. Сутність методу полягає в розгляді будь-якої сфери суспільного життя, науки, та геополітики зокрема, як цілісного, складного організму, що саморегулюється, та перебуває в безперервній взаємодії з оточуючим середовищем за допомогою входів та виходів системи. Будь-яка система прагне до самозбереження (геополітична не виняток) і виконує певні функції, найважливішими з яких є розподіл цінностей та ресурсів і забезпечення прийняття громадянами розподільчих рішень як обов’язкових.

Діяльністний метод в науці (особливо в політології, психології, соціології тощо) ще називають психологічним або соціально-психологічним. Він орієнтований на вивчення залежності поведінки індивідів та груп індивідів від їх включення в більш глобальні спільноти, а також на дослідження психологічних характеристик націй, класів, натовпу, малих груп тощо.

В геополітиці діяльністний метод  спрямований на аналіз геополітичної  активності в динаміці. Вона (активність) розглядається як специфічний циклічний процес, що має конкретні стадії (або етапи):

• Визначення цілей діяльності, прийняття рішень;
• Організація мас та мобілізація ресурсів на реалізацію поставлених цілей;
• Регулювання діяльності груп та мас;
• Контроль за досягненням поставлених цілей;
• Аналіз результатів діяльності та постановка нових цілей і завдань.

Як вважає чимало науковців, специфічним розвитком і конкретизацією діяльністного підходу виступає критико-діалектичний метод, який орієнтує на критичний аналіз явищ, фактів, течій у геополітиці, з’ясування протиріч як джерела економічних, соціально-політичних та геополітичних змін. Він активно застосовувався марксистами, неомарксистами (Ю.Хабермас, Т.В.Адорно та ін.), вченими та політиками ліво ліберального та соціал-демократичного спрямування. Даний метод є достатньо ефективним та широко вживаним.

Порівняльний метод поширений в багатьох науках про суспільство: в історії, соціології, географії, політології). Його використовували Платон, Аристотель, інші мислителі античного світу. В соціологію його запровадив французький філософ Огюст Конт (1798 -1857). Політологія, відокремившись від соціології, також узяла його на озброєння.

Геополітика як синтетична наука також  широко користується даним методом. Він передбачає співставлення однотипних явищ життя для виокремлення їх загальних  рис та специфіки, знаходження оптимальних шляхів розв’язання задач тощо. Даний метод дозволяє плідно використовувати досвід інших народів і держав. Проте це не повинно бути сліпе копіювання тих чи інших засобів досягнення геополітичних цілей, а творче розв’язання завдань відносно умов, місця та часу.

Історичний  метод також здавна застосовується в усіх суспільних науках. Він вимагає вивчення всіх явищ життя в послідовному часовому розвитку, з’ясуванні зв’язків між минулим, теперішнім та майбутнім. Даний метод є одним із найважливіших в таких науках як геополітика, філософія, соціологія, політологія, історія. Деякі вчені пропонують також застосовувати інтегрований порівняльно-історичний метод.

Сутність нормативно-ціннісного методу, як можна зрозуміти з самої назви, полягає в з’ясуванні значення тих чи інших фактів, явищ, їх оцінку для блага та користі з точки зору особи, групи осіб, держави. Оцінка надається з позицій справедливості або несправедливості, поваги або порушення прав та свобод народів інших країн. При цьому передбачається, що політик, державний діяч повинен в своїй діяльності при прийнятті рішень виходити з загальновизнаних людських цінностей та норм, а також поводити себе згідно них.

Даний метод, безумовно, містить ряд  недоліків. Найчастіше реальна політика та моральні норми – поняття з різних площин, що не перетинаються. Нормативний метод, як правило, ідеалізує політику та політичних лідерів, які приймають подекуди непродумані політичні рішення, що можуть корінним чином змінити геополітичну картину світу. Прикладом можуть служити рішення Горбачова-Шеварнадзе передати 60 тис. км² Берінгова моря США. З цього ж ряду і суто емоційне рішення про без’ядерний статус України та подальшу ліквідацію ряду озброєнь.

Нормативний метод нерідко буває  відірваним від реальності. Його слабкість  – у відносності ціннісних суджень, їх залежності від соціального положення та індивідуальних особливостей людей. Але саме він надає геополітиці людський вимір, вносить до неї певні моральні основи.

Функціональний  метод вимагає ретельного вивчення залежностей між різними сферами суспільного життя або між країнами та групами країн: їх економічними, політичними відносинами; рівнями військових контактів або протистояння; щільністю заселення території країни та ступенем урбанізації населення; політичною активністю громадян і висотою морально-політичного духу тощо. Даний метод на практиці є далеким від етичних оцінок геополітичних рішень і базується на позитивістсько-прагматичних установках.