Історія гідрологічних досліджень в Україні

Іншим санаторно-курортним  центром Тернопільщини стало  смт Гусятин, де відкрито у 90-х рр. санаторії „Збруч”, „Медобори”. У смт Гусятин проводиться розлив мінеральних вод „Новозбручанська Нафтуся”, „Збручанська”.

На Тернопільщині відомо 18 родовищ та водопроявів столових вод і лише на декількох з них розробляють затверджені запаси (“Бережанська”, “Вікторія”, “Русилівська”, “Ковалівська” тощо). По багатьох водопунктах відсутні дані про видобуток та хімічний склад вод. Води розливаються без відповідних ліцензій та обстежень науково-дослідних установ. На базі відомих родовищ мінеральних вод функціонують 11 заводів розливу вод, при чому розливають в основному природні столові води з мінералізацією до 1,0 г/дм3.

У 2001 році Державне науково-виробниче  підприємство інженерної геодезії провело аерофотознімання усієї території Національного природного парку „Подільські Товтри”. На основі виконаної роботи здійснюються проекти збалансованого розвитку бальнеологічного потенціалу НПП „Подільські Товтри”.

Ідеї раціонального використання мінеральних вод Поділля, зокрема  у смт. Сатанів висвітлюються в публікаціях наукового співробітника НПП „Подільські Товтри” С.І. Ковальчука.

Конструктивний підхід до вивчення мінеральних вод Поділля  запропоновано у монографії М.Я. Сивого „Мінеральні ресурси Поділля: конструктивно-географічний аналіз і синтез”. У праці проаналізовано сучасний стан вивченості та освоєності різних типів мінеральних вод Поділля, запропоновано шляхи оптимізації їх викоритання.

У статті В.Кітури та М.Сивого «Мінеральні води Тернопільщини» подана характеристика мінеральних вод області, стан та перспективи використання бальнеологічного потенціалу Тернопільської області.

Аналіз перспектив розвитку санаторно-курортного комплексу Хмельниччини здійснено у статті Т.Гільберг «Рекреаційне господарство Хмельницької області».

Отже, вивчення та використання бальнеологічних ресурсів Поділля  має багату історію – понад чотири століття. За цей час розвідані нові родовища мінеральних вод, установлено регіональні закономірності їх поширення, визначено хімічний склад і лікувальні властивості, можливості використання в бальнеології тощо. На основі розвіданих родовищ та водопроявів створено санаторно-курортний комплекс регіону, налагоджено промисловий розлив мінеральних вод.

Розділ 4. Сучасний стан гідрології

Сучасний етап розвитку гідрології спрямований на дослідження водних ресурсів і водного балансу Землі  та окремих регіонів, в тому числі  і з урахуванням можливих кліматичних  змін, прогнозування майбутнього  стану водних ресурсів та на розв'язання проблем водозабезпечення посушливих регіонів, управління басейнами транскордонних річок. Він характеризується автоматизацією гідрологічної мережі та регіональним узагальненням інформації про водний режим стосовно потреб різних галузей  економіки.

 Сьогодні активно розвиваються  методи гідрологічних досліджень  з використанням аерокосмічної  інформації

Розвиваються методи гідрологічних  досліджень з використанням аерокосмічної  інформації, що дає змогу враховувати  просторову неоднорідність багатьох природних  факторів, та методи математичного  моделювання процесів гідрологічного циклу. Результати гідрологічних досліджень використовуються для задоволення потреб водокористувачів (водопостачання, гідроенергетика, меліорація, водний транспорт, рибне господарство та ін), при проектуванні гідротехнічних соруд, мостобудуванні, при плануванні і здійсненні заходів з охорони вод. Важливий напрям розвитку гідрології в Україні — розробка наукових основ комплексного використання та охорони водних ресурсів транскордонних річок басейнів Дніпра, Тиси, Західного Бугу, Сіверського Дінця спільно з відповідними органами сусідніх держав.

В Україні дослідження  з гідрології проводять в Українському науково-дослідному гідрометеорологічному  інституті, Інституті гідробіології  НАН України, Українському науково-дослідному інституті водогосподарсько-екологічних  проблем, Інституті водних проблем  і меліорації, інституті «Укрводпроект», а також на відповідних кафедрах вищих навчальних закладів — на кафедрі гідрології та гідроекології  географічного факультету Київського національного університету імені  Тараса Шевченка, кафедрі гідрології суші Одеського державного екологічного університету, кафедрі гідроекології, водопостачання і водовідведення географічного  факультету Чернівецького національного  університету імені Юрія Федьковича, кафедрі водогосподарської екології та гідрології Національного університету водного господарства та природокористування. Підготовку фахівців з гідрології, крім названих університетів, ведуть на кафедрах гідрометеорології у Дніпропетровському національному університеті імені  Олеся Гончара та Східноукраїнському національному університеті імені  Володимира Даля. Українські гідрологи  беруть участь у Міжнародній гідрологічній  програмі ЮНЕСКО. Матеріали гідрологічних  спостережень на мережі гідрологічних  постів на річках України зводяться  в «Гідрологічний щорічник», який випускає Центральна геофізична обсерваторія гідрометслужби України.

Результати наукових досліджень з гідрології публікуються у фахових  періодичних виданнях: «Українському  гідрометеорологічному журналі», наукових збірниках «Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія», «Метеорологія, кліматологія і гідрологія», «Наукові праці Українського науково-дослідного гідрометеорологічного інституту».

З 1993 року в Одеському  державному екологічному університеті та Київському національному університеті імені Тараса Шевченка функціонують спеціалізовані вчені ради із захисту  докторських і кандидатських  дисертацій (на географічні науки) за науковою спеціальністю 11.00.07 — гідрологія суші, водні ресурси, гідрохімія. З 2011року відкрито захист кандидатських дисертацій за цією спеціальністю у спеціалізованій  вченій раді Чернівецького національного  університету імені Юрія Федьковича.

В 2001 році кафедрою гідрології та гідроекології Київського національного  університету імені Тараса Шевченка було започатковано проведення наукового  форуму — Всеукраїнської наукової конференції «Гідрологія, гідрохімія, гідроекологія» (1-а, 2-а, 3-а — Київ, 2001, 2003, 2006 рр.; 4-а — Луганськ, 2009 р.; 5-а — Чернівці, 2011 р.). Українські гідрологи разом із запрошеними  іноземними спеціалістами на цих  форумах обговорюють досягнення і проблеми у своїй галузі, визначають шляхи подальшого розвитку гідрологічних  досліджень.

Висновки

В Україні перші систематичні гідрологічні дослідження проводилися  на Дніпрі на початку 19 століття, переважно  для потреб водного транспорту. Планомірні гідрологічні дослідження виконували партії Навігаційно-описової комісії (1875—1898), «Західна експедиція з осушення боліт» під орудою полковника Генерального Штабу Йосипа Жилінського (для потреб осушення Полісся, 1873—1898), експедиція зі зрошування на Півдні Росії (1880—1898). Наприкінці 19 століття були здійснені  перші узагальнення щодо гідрології Дніпра (М. І. Максимович, Є. В. Опоков —  основоположники гідрології в Україні), почато вивчення окремих річкових басейнів. У 1925—1930 роках Українською метеорологічною  службою була створена стаціонарна  гідрологічна мережа з вивчення режиму поверхневих вод, розпочато випуск «Гідрологічного щорічника».

Значний поштовх дослідженням водних об'єктів, зокрема розвитку гідрологічних  прогнозів, дали проектні роботи і будівництво  Дніпрогесу в тридцятих роках  минулого століття, а також розробка і реалізація «Плану комплексного використання водних ресурсів Дніпра» (автори Є. В. Опоков, А. В. Огієвський, В. О. Назаров та ін.). У повоєнний час необхідність вирішення проблеми водопостачання великих промислових центрів, гідротехнічне  і меліоративне будівництво, розробка заходів щодо боротьби з паводками  на річках зумовило розвиток інженерної гідрології — створення наукових основ водного балансу, вдосконалення  методів розрахунку гідрологічних  характеристик, розробку методів захисту  берегів водосховищ. Видний науковий доробок в цій царині внесли А. В. Огієвський, С. М. Перехрест, В. І. Мокляк, Й. А. Железняк, Г. І. Швець, П. Ф. Вишневський, Л. Г. Онуфрієнко, А. М. Бефані, Б. А. Пишкін.

Подальше зростання антропогенного впливу на водні об'єкти України  в другій половині 20-го і на початку 21 століття зумовило поглиблення вивчення максимального і середньорічного  стоку (Н. Ф. Бефані, О. Ф. Литовченко, О. Г. Іваненко, Я. О. Мольчак, Є. Д. Гопченко, А. І. Шеришевський, А. В. Щербак, М. М. Сусідко, В. І. Вишневський, Н. С. Лобода, Б. В. Кіндюк, В. В. Гребінь), водного балансу гірських водозборів Карпат (М. І. Кирилюк), питання комплексного використання та охорони водних ресурсів (А. В. Яцик), руслових процесів на річках (О. Г. Ободовський, Ю. С. Ющенко); виявлення зв'язку гідрологічних процесів з екологічним станом водних об'єктів (В. М. Тімченко, В. М. Самойленко); постчорнобильської гідрологічної тематики на основі чисельних методів математичного моделювання (М. Й. Железняк, О. В. Войцехович); інтеграцію методів гідрологічних і гідрохімічних досліджень при комплексному вивченні річкових басейнів (В. К. Хільчевський, В. І. Осадчий).

Список використаних джерел:

1. Гребінь В.В. Ландшафтно-гідрологічний аналіз та його застосування для досліджень території України // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія : науковий збірник / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Географічний ф-т. Кафедра гідрології і гідрохімії. – Київ, 2008. – Т. 14. – С. 46-54.
2. Гребінь В.В. Основні напрямки гідрологічних досліджень кафедри гідрології і гідрохімії Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1948-2000) / В.В. Гребінь, В.К. Хільчевський // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія : науковий збірник / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Географічний ф-т. Кафедра гідрології і гідрохімії. – Київ, 2001. – Т. 2. – С. 204-211
3. Зузанський М.Б. Гідрологічні дослідження заболочених і перезволожуваних земель (результати і перспективи) // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія : науковий збірник / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Географічний ф-т. Кафедра гідрології і гідрохімії. – Київ, 2001. – Т. 2. – С. 319-323
4. Приймаченко Н.В. Становлення і розвиток гідрологічних досліджень у басейні р.Дністер // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія : науковий збірник / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Географічний ф-т. Кафедра гідрології і гідрохімії. – Київ, 2005. – Т. 7. – С. 182-189.
5. Українські гідрологи, гідрохіміки, гідроекологи: Довідник / Хільчевський В. К., Осадчий В. І., Гребінь В. В., Манукало В. О., Самойленко В. М.— К.: Ніка-Центр, 2004.
6. Хільчевський В.К. Розвиток та перспективи гідрологічних і гідрохімічних досліджень в Україні // Наукові записки Київського національного університету імені Тараса Шевченка / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2004. – Т. 3 : Географічний факультет. Геологічний факультет. – С. 94-99