Історія гідрологічних досліджень в Україні

Аналіз історії вивчення та освоєння бальнеологічних ресурсів Поділля дозволяєзапропонувати  наступну періодизацію їх:

I. Побутовий етап (від  перших поселень до початку  XVI ст.).

II. Науковий етап (XVI-XXI ст.ст.):

1) класичний період, або  період відкриття та первинного, не

систематизованого вивчення ресурсів (середина XVI – XIX ст.ст.);

2) новітній період, або  період цілеспрямованих досліджень  та

господарського використання ресурсів (XX – XXI ст. ст.):

а) довоєнний час (до 1939 р.);

б) післявоєнний час (від 1945 р. до наших днів).

Побутовий етап характеризується несистематичним використанням бальнеологічних ресурсів регіону без спроб вивчення та пояснення лікувальних властивостей. Звісно, важко з’ясувати його часові межі. І, якщо початок етапу можна приурочити до появи перших поселень, то завершення подається умовно, адже побутове використання мінеральних вод продовжується і зараз.

До основних джерел, на основі яких виділено даний етап, відносимо  усні фольклорні перекази, легенди, бувальщини тощо. Серед них часто зустрічаються пояснення назв відомих мінеральних вод, розповідаються історії їх відкриття, описуються лікувальні властивості тощо.

Нерідко мінеральним водам  приписувалась надприродна сила чи божественне походження, описувались випадки зцілення людей тощо. Наприклад, за народними переказами в околиці містечка Сатанів жив монах-відлюдник, котрий лікував людей цілющою водою, за іншими переказами цю воду часто використовували для напування худоби, що сприяло збільшенню її маси і жирності молока та ін.

Науковий етап характеризується першими спробами пояснення лікувальних властивостей мінеральних вод, вивченням їх генези, початком цілеспрямованого використання бальнеологічних ресурсів регіону (промисловий розлив вод, розбудова курортно-рекреаційного комплексу тощо). Значна протяжність в часі та неоднорідність етапу дозволяє розділити його на два періоди (див вище).

Початок класичного періоду пов’язаний з іменами Н.Радзивілла та В.Очка, які в 1576 та 1578 роках, відповідно, досліджували мінеральні води Передкарпаття і подали перші відомості про особливості бальнеологічних ресурсів даного регіону. Дослідники зробили перші кроки і у вивченні бальнеологічних ресурсів Західного Поділля.

До початку ХІХ ст. маємо  дуже мало відомостей про дослідження  на Поділлі, що, можливо, пояснюється втратою документальних джерел. Відомі літературні джерела кінця ХVІІ-ХІХ століть переконують, що Західне Поділля славилось своїми мінеральними водами. Так, В.Марчинський у трьохтомній праці (1820, 1823, 1825) подав першу спробу класифікації мінеральних вод: залізисті (Вишнівчик і Сокиринці), соляні (Сокіл, Ходорівці, Мукша), сірчані (Чорнокозинці), соляні і сірчані (Карсавари, Жабинці) тощо. Тоді ж на соляні води біля м.Кам’янець під назвами Гунських, Карсаварських і Жабинецьких звернув увагу лікар Шагин, який виявив їхні лікувальні властивості, зокрема можливість застосування для лікування простудних захворювань. У 1859 р. в своїй публікації Г.Белке описав вапнисті джерела в околиці м. Камянець.

Перші розрізнені дані про  геологічну та гідрогеологічну будову південно-західної окраїни Східно-Європейської платформи зустрічаються у літературі наприкінці XVІІІ – початку ХІХ ст. З архівних даних відомо, що у 20-х роках ХІХ ст. біля с. Скалинці Шепетівського району, були виявлені джерела мінеральної води. Вода з мулом виходила з тріщин у граніті. І у 1821 році біля цих джерел було збудовано санаторій-лікарню на 65 ліжок.

У 1881р. опублікована стаття Б.О.Райкевича, де описані мінеральні води північних районів Хмельницької області (у той час територія Ізяславського повіту Росії). Аналіз води декількох джерел, які витікають з-під скель меандруючого Смотрича у межах Кам’янця-Подільського, зробив у 1883 році І.І.Кіянишин. Пізніше у 1889 р. В.К.Гульдманом була відкрита сірчана Смотрицька мінеральна вода із запахом тухлих яєць.

Одним з перших дослідників  сірководневих мінеральних вод  Теребовлянщини (с. Конопківка) слід вважати В.Шайноху. Дослідження останнього були пов’язані зі складанням Геологічного атласу Галичини. Після вдалого лікування дочки польського графа О.Скабанського – Регіни у 1898 році починається розлив води „Реґіна” безпосередньо з джерела у с. Житники на Вінниччині. Слід зазначити, що цьому передували хімічні та медичні аналізи води в лабораторіях Берліна і Риги.

Отже, до кінця класичного періоду було відкрито та почалось вивчення лише незначної частини відомих сьогодні родовищ та водопроявів мінеральних вод.

До основних здобутків  класичного періоду слід віднести:

- публікації перших дослідників  мінеральних вод Поділля;

- перші спроби пояснення  лікувальних властивостей вод;

- спроби класифікації  та оцінки запасів бальнеологічних  ресурсів;

- початки господарського  використання бальнеологічних ресурсів  Поділля.

Основними проблемами цього  етапу досліджень є: хаотичність  і не систематизованість досліджень, розрізненість і, часто, суперечливість отриманих результатів та ін.

Новітній період охоплює XX ст. і продовжується досі. Для нього характерні:

- організація перших гідрогеологічних  експедицій;

- систематизоване вивчення  умов формування, речовинного складу  та

фізіологічних властивостей мінеральних вод Поділля;

- створення санаторно-курортного  комплексу регіону;

- організація промислового  розливу вод.

Аналіз проведених досліджень та освоєння мінеральних вод Поділля  протягом новітнього періоду дозволяє виділити два часи: довоєнний (до 1939 р.) та післявоєнний (після 1945 р.). Якщо перший час є логічним продовженням класичного періоду і пов’язаний з поглибленням та спеціалізацією досліджень, а саме, з гідрогеологічними дослідженнями П.А. Тутковського, В.І. Лучицького, то другий характеризується початком інтенсивного освоєння бальнеологічних ресурсів Поділля та проведенням планомірних гідрогеологічних спостережень.

Довоєнний час. До 1917 р. відноситься перша робота з гідрогеології регіону (П.А.Тутковський), а до 1924 -1925 рр. – перші роботи з гідрогеологічного районування території (В.І.Лучицький). У 1934 р. з Києва у м. Хмільник прибула гідрогеологічна експедиція з метою пошуків питної води. Але видобута з глибини 65 м вода мала особливі смакові якості (солонувата, жорстка). Після проведених досліджень Українським науково-дослідним інститутом курортології та Інститутом геологічних наук Академії наук УРСР було з’ясовано бальнеологічну цінність знайденої у Хмільнику мінеральної води (радонової з високим вмістом марганцю). У 1938 р. згідно з урядовою постановою район залягання лікувальних вод у Хмільнику визнано курортом.

В 30-х роках стали відомі й інші джерела мінеральних вод, зокрема Кривченське у Борщівському районі, лікувальні властивості якого підтвердив лікар Шрайт (лікує хвороби шлунково-кишкового тракту), залізисте - Велико-Кужелівське Дунаєвецького району, Китайгородсько-Мукшанське Кам’янець-Подільського району. У 1938 р. М.І. Толстіхін зробив спробу районування мінеральних вод СРСР, у тому числі окремо виділив провінції мінеральних вод Західної України.

Післявоєнний  час. Детальне вивчення підземних вод Тернопільської області почалося у 1946 р. у зв’язку зі складанням гідрогеологічної карти СРСР масштабу 1:200000. Аналогічні дослідження були проведені в інших областях Поділля.

Починаючи з 1949 р. вивчення геологічної  та гідрогеологічної будови проводилось з використанням значних обсягів буріння. При проведенні цих робіт (пошук корисних копалин, вивчення нафтогазоносності краю тощо) у багатьох випадках були отримані дані про наявність мінеральних вод на різних ділянках регіону.

Додаткову інформацію про  мінеральні води Теребовлянщини (Тернопільщина) дали роботи Українського науково-дослідного геологорозвідувального інституту (УкрНДГРІ), пов’язані з вивченням перспектив нафтогазоносності цієї території, а також роботи співробітників Інституту геології корисних копалин АН УРСР (Л.Г.Ткачук, С.З. Сайдаковський та інші, 1949). Мінеральними водами південно-західної окраїни Східно-Європейської платформи на початку 50-х рр. цікавились Л.М. Кудрін та Г.А. Гонсовська-Голева. У 1957-59 р.р. виходить низка робіт І.І.Цапенка з питань регіональної гідрогеології і особливостей хімічного складу підземних вод Поділля. У 1958 р. з’являється праця А.Є. Бабинця „Джерела мінеральних вод Радянської України”, де наведено короткий опис відомих на той час родовищ мінеральних вод України, в тому числі Поділля. У тому ж році за редакцією Т.Т. Глухенького публікується монографія «Курорти Західних областей України». Починаючи з 1958 р. трестом „Київгеологія” проводяться регіональні комплексні геолого-гідрогеологічні знімання масштабу 1:200 000 листів М-35-ХХ (В.І. Власов, В.С. Анісімов, В.М. Шестопалов, 1961), М-35-ХХІ (В.А. Ролик, Г.М. Пацалко, П.Г. Лазавренко, 1966). За матеріалами знімань вперше були складені гідрогеологічні карти масштабу 1:200 000, видані у 1970 та 1974 рр. У 1961 р. побачила світ робота А.Є. Бабинця „Підземні води південного заходу Руської платформи”, у котрій розглядались умови формування і особливості розповсюдження підземних вод Волино-Подільського артезіанського басейну. У 1965 р. закінчене комплексне геолого-гідрогеологічне знімання масштабу 1:200 000 листа М-35-ХХХІІІ (Ю.Ю. Сіпливий та ін. 1965), а у 1967 р. листа М-35-ХХVІІ (Є.Я. Жовинський та ін.1967), у межах яких знаходяться Ново-Збручанське та Збручанське родовища мінеральних вод. Вперше за даними буріння свердловин в смт Сатанів Хмельницької області і смт. Гусятин Тернопільської області була обґрунтована думка про можливість вияву слабомінералізованих вод типу „Нафтуся”. Що стосується власне мінеральних вод, то спеціальних робіт щодо їх виявлення та вивчення не проводилось до 1969 р., доки Одеським НДІ курортології та фізіології за заявкою Хмельницького облздороввідділу не були досліджені фізико-хімічні та мікробіологічні особливості мінеральних вод з району смт. Сатанів. На основі проведених робіт відкрита вода була рекомендована як столова.

Офіційно першовідкривачем „Збручанської Нафтусі” вважається фармацевт-провізор Ніна Андріївна  Несторова, яка у 1968 р. звернула увагу  на особливий запах води, що витікала поблизу села Сатанівська Слобідка, із свердловини (142 м), пробуреної ще у 1965 р. Н.А.Несторова відправила взяті проби в Одеський НДІ курортології та фізіотерапії, де у 1972 р. було визнано „Збручанську Нафтусю” унікальною за лікувальними властивостями.

У 1973-78 рр. Побузькою (пізніше - Правобережною) геологічною експедицією тресту „Київгеологія” в долині р.Збруч у смт Сатанів розвідане значне Збручанське родовище мінеральних вод типу „Нафтуся”, приурочене до силурійського водоносного комплексу. Запаси мінеральних вод типу „Нафтуся” були затверджені в ДКЗ СРСР за категорією В у кількості 257 м3 /добу. У 1977-78 та 1981-83 р.р. там же розвідані хлоридно-натрієві води (розсоли) з мінералізацією 30-33 г/дм3 і вмістом брому 70-115 мг/дм3, запаси котрих у кількості 96 м3/добу прийняті НТР ДГП „Північукргеологія” за категорією С1.

У 1984 р. була закінчена розвідка Маківського родовища мінеральних  вод нафтусеподібного типу і вод типу „Миргородська” для санаторію „Україна” в с. Маків Хмельницької області. Запаси, прийняті на НТР ДГП „Північукргеологія”, відповідно, у кількості 43 та 60 м3/добу за категорією В.

Вагомий внесок у вивчення мінеральних вод типу «Нафтуся»  зробили співробітники Інституту геологічних наук АН УРСР В.М. Шестопалов та А.П. Іщенко, котрі проводили як польові дослідження, так і теоретичне опрацювання фактичного матеріалу. В.М.Шестопалов також на початку 60-х р.р. активно займався дослідженням сірководневих вод Конопківського родовища у зв’язку з перспективою нафтогазоносності території.

Починаючи з 1967 року, у західних областях України, проводила роботи, спрямовані на пошуки і вивчення родовищ та проявів мінеральних вод Чернівецька комплексна гідрогеологічна партія Львівської геологорозвідувальної експедиції. У 1985 р. партія у смт. Гусятин завершила розвідку Ново-Збручанського родовища мінеральних вод типу „Нафтуся” і високомінералізованих вод типу „Друскінінкай” (В.Ю. Усов, В.В. Жуков, 1985). Запаси мінеральних вод затверджені, відповідно, у кількостях 40 і 112,3 м3/добу за категоріями, відповідно, А і В в ДКЗ України.

У 1977-1980 р.р. гідрогеологічним управлінням „Укркаптажмінвод” (Н.І. Пархомець, І.Ю. Буджерін) проведені розвідувальні роботи на Конопківському родовищі сульфідних та слабосульфідних вод у районі с.с.Конопківка–Настасів. У результаті робіт детально вивчені гідрогеологічні умови родовища, генеза вод і затверджені в ДКЗ СРСР запаси сульфідних та слабосульфідних вод за категоріями, відповідно, А+С, та А у кількостях 126+142,5 м3/добу та 19,5 м3/добу. Одночасно при розвідці Конопківського родовища було розкрито свердловиною нижньокембрійський водоносний горизонт і вивчені хлоридно-натрієві розсоли з мінералізацією 54 г/дм3. Дебіт свердловини становив 0.55 л/с при пониженні рівня на 22м.

У вісімдесятих роках Львівською ГРЕ проводилось пошуково-розвідувальне буріння, у результаті якого було виявлено низку ділянок з водами малої та середньої мінералізації без специфічних компонентів та типу „Нафтуся” (Я.Є Бартків, 1988; М.Б Охітва, 1989; В.І. Кулик, 1988).

На базі розвіданих родовищ  у регіоні було відкрито санаторно-курортні заклади різної потужності. Перша водолікарня у м. Хмільнику, відкрита у 1938 р., була зруйнована в період бойових дій і відновила роботу у 1944 р. У 1961 р. почав діяти санаторій „Хмільник” на 950 місць. Особливого розвитку курорт набув у 70-х роках минулого століття. Створюються санаторії „Південний Буг”, „Радон”, „Поділля”, „Березовий гай” у Хмільнику, санаторій «Авангард» - у Немирові та ін.

Разом з тим, на Вінниччині збільшується випуск мінеральної води „Реґіна”, заснованої у ХІХ ст. та відновленої у 1945 р. Налагоджується випуск мінеральних вод „Абсолют”, „Ордана”, „Бронничанка”, "Шумилівська", "Княжна", „Вінна” тощо. Станом на 2000 р. в області відомо 48 родовищ та водопроявів столових вод, випускається близько 50 видів мінеральних столових вод загальним об’ємом понад 4225,9 тис.м3.

Санаторно-курортний комплекс Хмельницької області почав формуватись  у 70-90-х рр. минулого віку і на сьогодні в області діють 12 санаторіїв, 9 санаторіїв-профілакторіїв, 2 бази відпочинку тощо. У смт. Сатанів  протягом 1975-1989 рр. створені санаторії „Берізка” (на 75 ліжок), „Товтри” (на 504 ліжка), „Збруч” (100 ліжок), санаторій МВС; у с. Маків – санаторій „Україна” (на 325 ліжок); у м. Полонне – райводолікарня; у Кам’янець-Подільському – будинки відпочинку „Поділля” (на 190 ліжок), "Фільварки -Центр", „Хмельницьктурист”; у с. Волиця Польова Теофіпольського району – санаторій-профілакторій „Колос” (на 50 ліжок); у с. Привороття Кам’янець-Подільського р-ну – санаторій „Лісова пісня” (на 70 ліжок) тощо. На Хмельниччині 14 родовищ природних столових вод попередньо оцінені за категорією С1, всі вони експлуатуються. Окремі родовища експлуатуються без ліцензії. Проводиться промисловий розлив лікувально-столових вод „Перлина Поділля”, „Санлі”, „Збручанська”, „Вільхівчанка”, „Маківчанка” тощо.

Тернопільська область має  слабо розвинений санаторно-курортний  комплекс. На території с. Конопківка у 1974-1976 рр. гідрогеологічним підприємством „Укркаптажмінвод” за участю Е.П. Студзінського, Б.А. Сергієнка, а у 1977-1979 рр. М.І. Пархомця, Н.С. Струкової, О.Д. Гончарова, І.Ю. Буджеріна були проведені додаткові буріння та вивчені запаси мінеральних вод, на основі яких, збудовано санаторій „Медобори” (на 350 ліжок). Ці води також використовуються водолікарнею у смт. Микулинці.