Патристика та схоластика , як два щаблі філософії середньовічча

Міністерство  аграрної політики та продовольства  України

Новомосковський коледж

Дніпропетровського  державного  аграрному університету 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

« Патристика та схоластика , як два  щаблі філософії середньовічча  »  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконав :ст.гр.Т-301

Гордієнко Владислав

 Тарасович 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Новомосковськ 2011 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

 
 

Середньовічна філософія

      
 

  

Зміст 

1 Основні положення  середньовічної філософії  

2 Виникнення середньовічної філософії.

2.1 Основні положення філософії середньовіччя.

2.2 Відображення  християнського вчення і античної  філософії на ідеологію філософії середньовіччя.  

 3 Напрямки філософської думки середньовіччя.  

4 Фома Аквінський - систематизатор середньовічної схоластики.  

5 Специфіка середньовічної схоластики.

5.1 Ставлення  до природи. 

5.2 Людина - образ і подобу Бога.

5.3 Проблема  душі і тіла.  

6 теоцентризм середньовічної філософії.  

 Основні положення  середньовічної філософії . 

 Середньовіччя  займає тривалий відрізок історії Європи від розпаду

Римської імперії  в V столітті до епохи Відродження (XIV-XV ст). Філософія,яка складалася в цей період мала два основних джерела свогоформування.  

 Перший з  них - давньогрецька філософія,  перш за все в їїплатонівської  і арістотелівської традиціях.  Друге джерело - Святеписання, повернувши цю філософію в русло християнства. Ідеалістичнаорієнтація більшості філософських систем середньовіччя диктуваласяосновними догматами християнства, серед яких найбільше значення малитакі, як догмат про особистісну формі бога-творця, і догмат про творіння богомсвіту "з нічого". В умовах такого жорстокого релігійного диктату,підтримується державною владою, філософія була оголошена

"служницею  релігії", в рамках якої всі філософські питання вирішувалися зпозиції теоцентризм, креаціонізму, провіденціалізму.  

 теоцентризм  - (грец. theos - Бог), таке розуміння  світу, в якомуджерелом і причиною всього сущих виступає Бог. Він центр світобудови,активне і творить його початок. Принцип теоцентризм поширюється і напізнання, де на вищу сходинку в системі знання поміщається теологія;нижче її - що знаходиться на службі в теології філософія; ще нижче - різніприватні і прикладні науки.  

 Креаціонізм  - (лат. creatio - створення, створення), принцип,відповідно до якого Бог з нічого створив живу і неживу природу,тлінні, минущу, що перебуває в постійній зміні.  

 Провіденціалізм  - (лат. providentia - провидіння), система  поглядів, увідповідно до якої  всіма світовими подіями, у тому числі історією таповедінкою окремих людей, управляє божественне провидіння (провидіння --в релігійних уявленнях: Бог, вища істота або його дії).  

 У середньовічній  філософії можна виділити, як  мінімум, два етапи їїстановлення - патристики і схоластику, чітку межу між якимипровести досить важко.  

 Патристика - сукупність теолого-філософських  поглядів «батьків церкви»,які взялися за обгрунтування християнства, спираючись на античну філософіюі перш за все на ідеї Платона.  

 Схоластика - являє собою тип філософствування, при якомузасобами людського  розуму намагаються обгрунтувати  прийняті на віру ідеї іформули.  

 У середньовічній  філософії гостро стояло суперечка  між духом і матерією, щоспричинило  за собою спір між реалістами і номіналіста. Суперечка йшла про природууніверсалій, тобто про природу загальних понять, чи є загальні поняттявторинними, то є продуктом діяльності мислення, або ж вониявляють собою первинне, реальне, існують самостійно.  

 Номіналізм  представляв собою зачатки матеріалістичного напряму.

Вчення номіналістів про об'єктивне існування предметів і явищприроди вело до підриву церковної догми про первинність духовного івторинності матеріального, до ослаблення авторитету церкви і Священногописання.  

 Реалісти  показували, що загальні поняття  по відношенню до окремих речейприроди  є первинними і існують реально,  самі по собі. Вониприписували  загальним поняттям самостійне  існування, не залежне відокремих  речей і людини. Предмети ж  природи, на їхню думку, являютьлише  форми прояву загальних понять.  

 Середньовічна  філософія внесла істотний внесок  у подальшийрозвиток гносеології,  для формування основ природничо-наукового  іфілософського знання. XIII століття - характерна риса цього століття --повільне, але неухильне наростання  в лоні феодалізму його розкладання,формування зачатків нового, капіталістичного ладу [11]. Розвитоктоварно-грошового господарства в країнах Західної Європи викликало значнеекономічне пожвавлення. Зміна у виробничих відносинах, неминучевикликали певні перетворення в ідеологічній надбудові. Внаслідокцього наприкінці XII ст. і першій половині XIII в. феодальні міста починаютьпрагнути до створення власної інтелектуальної та культурної атмосфери.

Міська буржуазія  прагне до розвитку міських шкіл, виникненнюуніверситетів.  

 Філософським  вираз пробудження цьому житті  і розширення науковогопізнання  був сприйнятий арістотелізм. У  філософії Арістотеля намагалисявідшукати  не стільки практичні рекомендації, які могли бутивикористані в економічній та суспільно-політичного життя. Цяфілософія стала поштовхом для вчених того часу, які змушені визнати,що августінізм вже перестав відповідати склалася інтелектуальноїситуації. Адже августінізм, що спирався на платонівські традиції, бувспрямований проти природничо-наукових досліджень. Августин стверджував, щопізнання матеріального світу не приносить ніякої користі, бо не тільки непримножує людського щастя, а поглинає час, необхідний дляспоглядання набагато більш важливих і піднесених предметів. Девіз філософії

Августина: «Хочу  зрозуміти бога й душу. І нічого більше? Абсолютно нічого! ».

Зрозуміло, що розуміється  таким чином філософія не могла бути натхненникомнових духовних течій. Інтелектуальні запити вимагали нової філософії.  

 розвинулась  у кінці XII і в XIII столітті в країнах Західної Європиінтелектуальний рух спричинило за собою зростання тенденцій до відділеннянауки від теології, розуму від віри. У результаті тривалих суперечок,що ведуться між окремими мислителями і церквою, викристалізувалосякілька точок зору на те, як вирішити проблему відношення віри та розуму:

- раціоналістична  точка зору. Прихильники її вимагали  піддати догмати віри оцінці розуму як вищого критерію істини або на сміх,

- Точка зору  двоїстої істини, висунута захисниками  теорії двох істин - теологічної  та наукової;

- Точка зору  предметного розмежування. Її прихильники розмежовували теологію і науку по їх предметів і цілей;

- Точка зору  повного заперечення цінності  науки.  

 В умовах, коли все більш широко прокидався  інтерес до науки йфілософії, не можна було, як і раніше  підтримувати повне заперечення цінностіраціонального знання, необхідно було шукати інші, більш тонкі способивирішення питання про ставлення теології і науки. Це було нелегкою справою, бомова йшла про вироблення такого методу, який, не проповідуючи повногозневаги до знання, одночасно був би в змозі підкоритираціональне мислення догматам одкровення, тобто зберегти примат віри надрозумом. Це завдання здійснює Фома, спираючись на католицьке тлумаченняарістотелівської концепції науки.  

 Виникнення  середньовічної філософії.  

 Виникнення  середньовічної філософії дуже  часто пов'язують зпадінням Західної  Римської імперії (476 рік н.е.), однак така датуванняє не зовсім коректною. У цей час ще панує грецькафілософія, і з її точки зору початком всього є природа. Усередньовічної філософії, навпаки, реальністю, яка визначає все суще є

Бог. Тому перехід  від одного мислення до іншого не міг  відбутисямиттєво: завоювання Риму не могло відразу змінити ні соціальних відносин

(адже грецька  філософія належить епосі античного  рабовласництва,а середньовічна філософія відноситься до епохи феодалізму), ні внутрішнього міропредставленія людей, ні релігійних переконань, побудованихстоліттями. Формування нового типу суспільства триває доситьтривало. У I-IV століттях н.е. конкурують між собою філософськівчення стоїків, епікурейців, неплатників, і в цей же часформуються осередки нової віри і думки, які згодом складуть основусередньовічної філософії. Отже, період виникнення середньовічноїфілософії - I-IVвек н.е.  

1 Основні положення  філософії середньовіччя.  

 Корені філософії  середніх століть ідуть у релігії єдинобожжя

(монотеїзму). До  таких релігій належать іудаїзм, християнствоі мусульманство, і саме з ними пов'язаний розвиток як європейської, так і арабської філософії середніх віків. Середньовічне мислення теоцентрічно:

Бог є реальністю, що визначає все суще.  

 Найбільш  сильний вплив на західну філософію  зробила християнськарелігія, тому  далі буде обговорюватися саме  вона.  

 В основі  християнського монотеїзму лежать  два найважливіших принципу,далеких релігійно-міфологічного свідомості і відповідно філософськомумисленню язичницького світу: ідея творення та ідея одкровення. Обидві вони тісноміж собою пов'язані, тому що припускають єдиного особистого Бога. Ідея творіннялежить в основі середньовічної онтології, а ідея одкровення складаєфундамент навчання про пізнання. Відповідно до християнського догмату, Бог створив світ з нічого, створили впливом своєї волі, завдяки своємувсемогутність, що в кожну мить зберігає, підтримує буття світу.

 Такий світогляд характерно для середньовічної філософії і називається креаціонізму (creatio - творіння, створення).  

 Догмат про  творіння переносить центр ваги  з природного на понадприродний початок. На відміну від античних богів, які були спорідненіприроді, християнський Бог стоїть над природою, по той бік її ітому є трансцендентним Богом. Активне творче начало як бивилучається з природи, з космосу і передається Богу; в середньовічнійфілософії космос тому не є більше самодостатнє й вічне буття, неє живе і істота ціле, яким його вважали багато згрецьких філософів.  

 Іншим важливим  наслідком креаціонізму є подолання  характерного для античної філософії  дуалізму протилежних начал --активного та пасивного: ідей чи форм, з одного боку, матерії - зінший. На місце дуалізму приходить моністичний принцип: є тількиодне абсолютне начало - Бог, а все інше - його творіння. Різницяміж Богом і творінням - величезна: це дві реальності різного рангу.

Справжнім буттям володіє тільки Бог, йому приписується ті атрибути,якими античні філософи наділяли буття. Він вічний, незмінний, саметотожний, ні від чого іншого незалежний і є джереломвсього сущого.  

 Християнський  філософ IV-V століть Августин Блаженний  (354-430)говорить тому, що Бог є  вище буття, вища субстанція,вища (нематеріальна) форма, вище благо. Ототожнюючи Бога збуттям, Августин слід священного писання. У Старому завіті Бог повідомляєпро себе людині: "Я Той, що є". На відміну від Бога, створений світне має таку самостійність, бо існує не завдяки собі, азавдяки іншому; звідси відбувається мінливість, мінливість,тимчасовий характер всього, що ми зустрічаємо у світі. Християнський Бог, хочасам по собі недоступний для пізнання, проте відкриває себелюдині, і його одкровення явлено у священних текстах Біблії, тлумаченняяких і є основний шлях богопізнання. Розуміння буття в середністоліття в середні століття знайшло своє вираження у формулі: ens et bonumconventuntur (буття і благо оборотні). Так як Бог і тільки Бог є вищебуття і благо, то все, що їм створено, теж добре і досконало.

Звідси випливає твердження про те, що зло саме по собі - небуття, воно неє сутністю. Так, диявол, з точки зору середньовічногомислення, це небуття прикидається буттям. Зло живе благом за рахунокблага, тому в кінцевому рахунку добро править світом. У цьому навчаннівисловився оптимістичний мотив середньовічної свідомості.  

2 Відображення християнського вчення і античної філософії на ідеологію філософії середньовіччя.