Паливно-енергетичний комплекс України

Крім того, важливим напрямком  роботи у 2011 році є реалізація підписаної у ході візиту Президента України  до КНР Рамкової угоди з фінансового  співробітництва між Міністерством  вугільної промисловості та Державним  банком розвитку Китайської Народної Республіки, відповідно до якої китайській стороні запропоновано для фінансування проектів на загальну суму 1 млрд. 30 млн. дол. США.

У 2012 році планується залучити кредити вищезазначеного банку  КНР на реалізацію пілотного проекту  технічного переоснащення підприємств  галузі на суму 960 млн. грн.

 Також важливим кроком  є гірничі роботи.

Програмою розвитку гірничих робіт вугледобувними державними підприємствами передбачено підготувати гірничими  роботами у 2011 році 116 нових очисних  вибоїв із запасами 40 млн. тонн вугілля, що на 29 лав та на 6,2 млн. тонн або  на 18%, більше, ніж було підготовлено у 2010 році.[15,c38]

Окрім заходів для розвитку вугільної промисловості, які запропоновані  Міністерством енергетики та вугільної  промисловості України. Також є  велика кількість пропозицій від  вітчизняних вчених, які для розвитку вугільної промисловості України  пропонують використати досвід Польщі та Німеччини, які посідають перші  місця в Європі по видобутку вугілля. А саме:

По-перше приватизаційні лоти шахт енергетичного та коксівного вугілля формувати окремо з виставленням їх на відкриті приватизаційні аукціони. При цьому необхідне дотримання правил, по-перше, диверсифікації власників (антимонопольний принцип), по-друге, обумовлена чітка перспектива й  прозорість інформації щодо подальшого розвитку приватизованих підприємств, яка повинна бути доступна всім рівням профспілок гірників. Крім того, необхідний чіткий працюючий механізм повернення приватизаційних лотів державі  в разі невиконання приписів.

По-друге у приватизаційних  лотах у комплексі з вугледобувними підприємствами передбачити участь 53-х вуглезбагачувальних фабрик України.

 Далі скласти єдиний  кадастр усіх вуглевмісних відвалів  України (локалізованих поблизу  шахт, збагачувальних фабрик, коксохімічних  підприємств) із глибоким дослідженням  їх елементного та мінерального  складу, горілості, радіоактивності  тощо, раціональних технологій безвідходної (маловідходної) переробки й очікуваних  продуктів, а також сучасного  майнового їх стану, що дасть  змогу системного вирішення проблеми  екології старопромислових регіонів  та оптимального використання  вторинних ресурсів.

Наступний крок створити галузевий  науково-технологічний центр «Гірництво України», у якому зосередити науково-дослідні та проектно-конструкторські інститути, дослідно-промислову базу. Можливі  форми організації: технопарк; державно-приватне підприємство (аналог – китайський науково-промисловий центр Гуохуа (Таншань)).

А також ініціювати створення  державно-приватних структур (фірм) комерціалізації технічних та технологічних  інновацій у гірничій галузі, які  б мали свою дослідно-промислову полігонну  базу й діяли спільно з інститутами  НАН України, технічними університетами та підприємствами.  Наукові та держконтрольні структури з безпеки робіт  у гірничій промисловості (МакНДІ та інші) залишити в складі Мінвуглепрому  України.

І повністю детінізувати ринок  вугілля України за рахунок вставлення порядку збуту вугілля через  відкриті вугільні аукціони.

Далі  організувати фахове обговорення й прийняття нормативних  документів щодо порядку закриття шахт у контексті питання приватизації. Слід ліквідовувати тільки ті вугледобувні підприємства, що відпрацювали наявні запаси вугілля. Щодо старопромислового  регіону Донбасу, то один із пріоритетних напрямків його розвитку бачиться в  переведенні частини економіки  регіону у сферу високотехнологічних  наукомістких галузей, створенні технологічних парків, ментальній переорієнтації частини населення через зміну роду занять.

А також  метою з уніфікації правил техніки безпеки та практики їх дотримання на вугільних підприємствах  у межах Євросоюзу й країн-партнерів  доцільним є обмін інформацією  в цій галузі між українськими та польськими інституціями.

І  не менш важливим для  підвищення безпеки ведення гірничих робіт і видобутку газу метану є доцільне задіяння механізму Кіотського протоколу з метою залучення  іноземних інвестицій для створення  промислових потужностей дегазації  шахт.[16,c.46]

      3.2 Перспективи  розвитку нафтогазової промисловості.

Подальший розвиток нафтової промисловості в Україні обумовлює необхідність вирішення цілого ряду проблем. Одна з найголовніших — це пошук шляхів стабілізації та подальшого приросту видобутку нафти в Україні.

Зростання глибини залягання  продуктивних покладів нафти, ускладнення  технології їх освоєння, зниження темпів приросту промислових запасів є  стримуючими факторами щодо збільшення видобутку нафти. Одночасно наявність на території України значної кількості науково обґрунтованих прогнозних запасів високоякісної нафти з низьким вмістом сірчаних сполук, високим виходом світлих фракцій, а також зросла потреба в нафтопродуктах стимулюють розвиток нафтовидобувної промисловості. Успіхи цієї галузі прямо залежать від результатів геологорозвідувальних робіт по пошуку нафти.[18,c.135]

Необхідно відзначити, що ці роботи проводились в останні  роки з низькою ефективністю та систематичним  невиконанням завдань щодо приросту промислових запасів. Практично  в останні роки не було відкрито жодного нафтового родовища не тільки велико-об'ємного за запасами, але й  середньооб'ємного.

У нафтовидобувній промисловості  країни необхідно різко збільшити  обсяги експлуатаційного буріння на діючих родовищах, значно прискорити освоєння нових родовищ, які передбачається відкрити в процесі геологорозвідувальних робіт, ущільнити мережу свердловин, а також впровадити комплекс методів щодо поліпшення стану заводнення та нових методів нафтовіддачі.

Перспективи розвитку газової  промисловості України пов'язані з розширенням геолого-пошукових робіт, збільшенням обсягів пошукового буріння та прискоренням промислового освоєння відкритих родовищ. Поряд з цим слід широко впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, зокрема новітніх технологій і техніки.

Для забезпечення зростання  видобутку газу і нафти необхідно  залучати інвестиції для розвідки нових  родовищ та підготовки до промислового видобутку, проте їх теперішній обсяг  є недостатнім. Потреба в інвестиціях  складає 2,1-2,3 млрд. гривень щороку, це дозволить збільшити щорічний видобуток  до 22 млрд. м³. Значні перспективи видобутку газу є на шельфі Чорного й Азовського морів, але, окрім проблем недосконалого законодавства, негараздів з видачею ліцензій та інших бюрократичних перепон, є і інші ускладнення: видобуток на шельфі є більш складним технологічно і потребує більших витрат. Тому для значного зростання видобутку (приблизно на 4 млрд. м³) на шельфі потрібно вкласти до 2 млрд. доларів для розвідки, підготовки родовищ, закупівлі коштовного обладнання для глибоководного буріння тощо. Іншою проблемою є невизначеність морських кордонів України та Росії, що не дозволяє почати масштабне освоєння низки родовищ (площа Паласса, Одеське, Безіменне тощо). Розширення розвідки та видобутку стримується також проблемою ціни на газ: оскільки українські компанії повинні реалізувати видобутий газ переважно населенню та бюджетним організаціям за заниженою ціною, вони не можуть акумулювати достатньо коштів на інвестування коштовних проектів видобутку, особливо у глибоководній частині шельфу. Залучення іноземних інвестицій стримується низкою чинників, серед яких виділяють недосконалі механізми видачі ліцензій на розвідку і розробку родовищ (складність, непрозорість та ін.), непередбачуваність дій влади в довгостроковій перспективі щодо зміни „правил гри”, нестабільність політичної ситуації в країні, а також значні ризики щодо повернення вкладених інвестицій і одержання прибутку.

3.3 Перспективи розвитку  енергетики.

Розвиток окремих типів  електростанцій. Основним напрямом розвитку ТЕС на органічному паливі є їх реконструкція і модернізація, впровадження нових технологій, орієнтація на використання низькосортного вугілля.

Плануються такі кроки  у розвитку ТЕС:

• продовження на 15—20 років строку служби діючих енергоблоків
• шляхом впровадження мало затратних повузлових реконструкцій;
• підвищення ефективності, екологічної безпеки та маневреності енергоблоків, спорудження газотурбінних надбудов на Вуглегірській, Трипільській та Зуєвській електростанціях;
• застосування високоефективного парогазового обладнання;
• проектування ТЕС для нового будівництва;
• виведення з експлуатації і демонтаж неефективних і екологічно небезпечних енергоблоків та іншого застарілого обладнання ДРЕС та ТЕЦ;
• будівництво нових енергоблоків на існуючих ТЕС з використанням нових технологій і обладнання.

Розвиток гідроенергетики  в майбутніх проектах передбачається у таких напрямах:

• збільшення потужностей на ГЕС + ГАЕС до 9 млн. кВт, доведення середньорічного виробництва електроенергії до 17 млрд. кВт • год.;
• передбачається ввести в експлуатацію Дністровську ГЕС-2, Олександрівську ГЕС, ряд ГАЕС та дрібних гідроелектростанцій;
• ввести нові потужності на Канівській ГАЕС, на нових ГЕС в басейні річок Тиса та Верхнього Дністра.

Подальший розвиток атомної  енергетики залежить від виконання  таких програм:

Насамперед підвищення рівня  безпеки АЕС, які вимагають докорінної реконструкції автоматизованої  системи управління технологічними процесами, системи діагностики, введення додаткових систем безпеки, проведення комплексу робіт щодо надійності і безпеки експлуатації, модернізації протипожежних систем та ін.

По-друге  створення ядерно-паливного  циклу в Україні на базі передових технологій, який забезпечить гарантовану незалежність АЕС від імпорту ядерного палива і знизить потреби України в його закупівлі.

До складу ядерно-паливного  циклу повинні входити підприємства по видобутку і переробці уранової руди, виробництву цирконієвого сплаву та його прокату, тепловиділяючих елементів та підприємства по переробці відпрацьованого ядерного палива і по його похованню.

Нетрадиційні  та поновлювані джерела енергії. Одним з перспективних шляхів вирішення проблеми виходу з енергетичної кризи є залучення до паливно-енергетичного балансу України нетрадиційних поновлюваних джерел енергії (енергія сонця, вітру та ін.).

Фахівці-енергетики відзначають  досить високий природний потенціал  поновлювальних джерел енергії України, якому сьогодні особливу увагу приділяють промислово-розвинені країни. Серед  таких джерел: гідроресурси, вітер, сонячна енергія, органічна сировина, тепло землі.

Гідроелектроенергія. Потенційні ресурси потужних ГЕС складають  до 4700 МВт, а ГЕС малих річок  – близько 2400 МВт. На цих річках існують 27 тис. ставків та водосховищ, на яких можуть бути споруджені окремі міні- та мікро-ГЕС з потужностями 5 – 250 кВт. Потенційні можливості в цьому плані  дають змогу побудувати в Україні  понад 2300 малих і середніх ГЕС.

Вітроенергетика. Розвиток вітроенергетики в Україні обумовлений  наявністю великого і технічно доступного для освоєння потенціалу енергії  вітру. Для розміщення вітроенергетичних установок можуть використовуватися площі, які не задіяні у господарюванні (пасовиська, безлісні ділянки гір, мілководні акваторії штучних та природних водоймищ, озер, лиманів, заток, морів). Так, в затоці Азовського моря Сиваш є потенційна можливість розмістити до 135 тис. МВт загальної потужності вітроенергетичних установок. Найбільші середньорічні швидкості вітру, що перевищує 5 м/с, спостерігаються в зонах водних акваторій, приморських районах, південних степах і Донбасі. Ці території, а також гірські райони Карпат і Криму, є також перспективними з точки зору використання енергії вітру. Використання основної частки потенціалу вітру на території України дасть можливість виробляти таку кількість електроенергії, що значно перевищить її нинішнє виробництво всіма електростанціями .

Сонячна енергія. В Україні  річне надходження сонячного  випромінювання знаходиться на одному рівні з країнами, які активно  використовують сьогодні сонячні колектори (Швеція, Німеччина, США тощо). Вся  територія України придатна для  розвитку систем теплопостачання з  використанням сонячної енергії.

Біоенергетика. Уже сьогодні готові до використання такі технології: анаеробне зброджування гною, спалювання відходів АПК та інших галузей, використання агрокультур для отримання спиртового палива шляхом ферментизації, перетворення біомаси у газоподібні або  рідкі види палива за допомогою термохімічних  процесів, виробництво із рослинних  культур масел – замінників дизельного палива тощо.