Паливно-енергетичний комплекс України

Промислові родовища нафти  є також в Причорномор’ї та на Кримському півострові. Завдяки  детальному вивченню надр цього району тут відкрито ряд нафто і газоносних структур (західна частина Криму, на півострові Тарханкут , Казантипське родовища).

Підприємства нафтопереробної  промисловості зосереджені в  районах видобування нафти, в  портових містах, на шляхах пролягання нафтопроводів. У Прикарпатті вони розміщенні в Дрогобичі, Бориславі, Надвірній, Долині, Львові. У Причорномор’ї нафтопереробна промисловість розвинена в Одеському та Херсонському промислових вузлах. В Центрі України, де пролягають великі магістральні нафтопроводи, переробка нафти зосереджена у Кременчуцькому та Вінницькому промислових вузлах. На Сході України, в районі Донбасу, функціонує один з найпотужніших в Європі Лисичанський нафто газохімічний комплекс.

Розвиток газовидобувної промисловості пов’язаний з відкриттям і освоєнням родовищ природного газу в Прикарпатському нафтогазовому  районі. Уже в 1940 році на газових  промислах цього району було видобуто майже 500 млн. м³ газу. Після 1945 року газова промисловість Прикарпаття набула значення як паливна база України. Центрами газовидобутку стали Дашава, Більче-Волиця, Рудки, Угерське, Битків, Опара, Косів та ін. З цього району був прокладений перший магістральний газопровід Дашава-Київ, а також ряд газопроводів міжобласного і місцевого значення. Сьогодні у Прикарпатті видобувається менше 1/5 газу нашої держави.

Основним і найважливішим  районом газовидобутку України  в наш час є Дніпровсько-Донецький. Тут видобувається 80% газу від загальної  кількості в Україні. Найбільші  газові родовища природного газу знаходяться  у Харківській (Шебелинське, Хрестищенське, Єфремівське), Сумській (Рибальське, Качанівське), Полтавській (Солохо-Диканське), Дніпропетровській  та Чернігівській областях. Найбільше  із зазначених родовищ – Шебелинське. Звідси прокладене магістральні газопроводи  до багатьох міст України – Харкова, Києва, Дніпропетровська та ін.

Поступово освоюються газові родовища Причорноморського району України. Передусім на півострові Крим. Експлуатуються Джанкойське, Глібівське, Аленівське, Задорненське та ін. [4,с. 183 ]

    Розміщення електроенергетики  залежить від 2 факторів: наявності  паливно-енергетичних ресурсів та  споживачів електроенергії. Її розвиток  базується на таких основних  принципах: концентрація виробництва  електроенергії на великих районних електростанціях; комбінування виробництва електроенергії і тепла з метою теплопостачання міст і промислових вузлів; освоєння гідроенергоресурсів з урахуванням комплексного вирішення завдань територіальної організації виробництва; розвиток атомної енергетики в районах з напруженим паливно-енергетичним балансом.

Найпоширенішим в країні є теплові електростанції (ТЕС). Перевагою  цих підприємств є що вони можуть розміщуватись у будь-якому районі, і вартість капіталовкладень на їх будівництво порівняно з іншими типами електростанцій значно нижча. Найбільша  концентрація ТЕС спостерігається  у промислових районах Донбасу  і Придніпров’я.

В умовах загального дефіциту палива посилилась роль атомних електростанцій. Атомна енергетика України представлена 5 станціями: Чорнобильська, Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська та Хмельницька.

Розвитку гідроенергетики  сприяло створення каскаду ГЕС  на Дніпрі та деяких інших річках. Всі  великі електростанції об’єднані в  районні енергосистеми, що утворюють  єдину державну енергосистему. Функціонують Донбаська, Дніпровська, Харківська, Київська, Вінницька, Львівська, Одеська, Кримська районні енергосистеми. Державна об’єднана  енергосистема пов’язана з енергосистемами  сусідніх з Україною держав та енергосистемою “Мир”. Через високовольтні лінії  передачі пролягли мости з України  у Поволзький район Росії,  Угорщину, Румунію. [4, с.143]

1.3  Передумови розвитку  паливно-енергетичного комплексу  України.

На всіх етапах розвитку цивілізації енергетика була і продовжує  залишатися головною складовою всякого  виробництва. У ХХ столітті мінеральні види палива (нафта, газ, вугілля, горючі сланці) і електроенергетика стали  основою світового  промислового виробництва і науково-технічного прогресу. Ступінь енерго-  і електрозабезпеченості  – один із головних чинників, що визначають рівень економічного і технічного розвитку кожної країни.

  У структурі промисловості України на частку паливної припадає 15 % вартості основних фондів і майже 8 % середньорічної чисельності промислово-виробничого персоналу. Паливно-енергетичний комплекс виробляє 11 % вартості промислової продукції України.

На всіх етапах економічного розвитку першочергове значення завжди відводилось розвитку енергетики. В  результаті в Україні була створена досить могутня паливна і енергетична  база як складова частина ядерного паливно-енергетичного комплексу колишнього СРСР, яка забезпечувала енергетичними ресурсами потреби народного господарства республіки та експорту. Разом з тим подальше забезпечення розвитку продуктивних сил України енергетичними ресурсами у зв’язку з набуттям нею незалежності 
в 1991 р. пов’язане з певними труднощами.[5,с.167]

Паливно-енергетичний комплекс України почав формуватись у  ХХ столітті. Однією з передумов  формування паливно-енергетичного  комплексу є наявність власної  сировини. Власні паливно-енергетичні  сировинні ресурси України представлені кам’яним та бурим вугіллям  Донецького, Львівсько-Волинського та Придніпровського басейнів. А також нафтою та газом, що видобувається у північно-східному економічному районі, а саме Харківська та Полтавська області, у 1989—1991 рр. було відкрито 12 промислових родовищ нафти і газу із загальними запасами 219 млн. тон нафтового еквіваленту.

Електроенергетика є капіталомісткою  складовою частиною паливно-енергетичного  комплексу держави, являючись його базовою галуззю. Це провідна галузь у розвитку НТП, яка в багатьох країнах світу фінансується з  держаного бюджету. Україна володіє потужною енергетичною системою, що складається з теплоелектростанцій, мережі атомних станцій ( близько 25 % загальної генеруючої енергії) і гідроелектростанцій.

Проте головною передумовою  розвитку паливно-енергетичного комплексу  є близькість його складових галузей, а саме тісні коопераційні зв’язки  паливної промисловості та електроенергетики  з іншими галузями народного господарства. Крім того, галузі, що виробляють енергію, мають районоутворююче значення, на базі їх формуються територіально-виробничі комплекси. Вони впливають на процеси концентрації виробництва, комбінування, промислову спеціалізацію і поглиблення територіального поділу праці. Завдяки зазначеним вище органічним взаємозв’язкам галузей, що виробляють паливо і енергію, з іншими галузями народного господарства створюється реальна основа для системного, комплексного підходу до розміщення цих галузей і обґрунтування оптимальних шляхів їх розвитку з урахуванням народногосподарської загальнодержавної ефективності.[6, с.97]

На сучасному етапі  роль паливно-енергетичного комплексу  неухильно зростає. Його розвиток значною  мірою обумовлює темпи, масштаби і економічні показники зростання  продуктивних сил та їх розміщення, створює необхідні умови для  подальшого покращання умов праці і  підвищення рівня життя людей.

Розділ 2. Аналіз функціонування паливно-енергетичного комплексу  України 

2.1  Загальна характеристика  вугільної промисловості. Динаміка 

 видобутку вугілля

Вугільна промисловість  за обсягом видобутку палива в  натуральному вираженні посідає перше місце серед інших галузей. Тут зосереджена більшість працівників і основних фондів паливної промисловості. Основним районом видобутку кам'яного вугілля є Донецький басейн. Видобувають вугілля на 295 кам'яновугільних шахтах, з них 131 шахта з коксівним вугіллям. Вугільні шахти зосереджуються переважно у центральній і північній частинах Донецької та південній частині Луганської областей. Коксівне вугілля добувають головним чином у центральній частині Донецької області в районі Єнакієвого, Горлівки, Макіївки, Донецька, Красноармійська, Костянтинівки та інших міст, а також в Краснодонському та Кадіївському районах Луганської області.

 Майже 14 млн. т кам'яного  вугілля видобувають у Львівсько-Волинському  кам'яновугільному басейні. Запаси  вугілля тут невеликі, тому передбачається, що в перспективі у басейні працюватимуть тільки 2 шахти з 15 діючих.[3,c.113]

Донецький вугільний басейн — найважливіший вугільний басейн в Україні. Розташований головним чином в Луганській, Донецькій і Дніпропетровській, частково Полтавській та Харківській областях України; у Ростовській області Росії. Площа близько 60 тис. км² (650х200 км), у тому числі в межах України 50 тис. км². Донецький кам'яновугільний басейн є складовою частиною найбільшої на Європейському континенті рифтогенної структури — Дніпровсько-Донецької западини. У центр. частині басейну розташований Донецький кряж — найбільш піднесена частина Лівобережної України. Найбільші промислові центри: Донецьк, Луганськ, Горлівка, Стаханов. Донецький вугільний басейн в промислових масштабах розробляється з кінця ХУІІІ ст. Першу шахту у Донецькому вугільному басейні збудовано в Лисичанську 1796 року.

В межах Львівсько-Волинського  басейну виявлено 4 кам'яновугільні  родовища: Нововолинське, Забузьке, Межиріченське  і Сокальське. Здебільшого пласти вугілля простої будови, але є  і складні пласти з двох-трьох  пачок. Вугілля залягає на глибині 315 до 535 м, майже як і в Донбасі. Глибина залягання вугілля збільшується у південному напрямку. По простяганню  потужність різко змінюється від 2,4 до 1 м, а тоді і менше. Вугілля басейну доброї якості. Воно містить в собі: 10-12 % вологи, 29-45 % летких сполук на горючу масу, 1,5-3,5 % загальної сірки. Теплоздатність вугілля 7700-8300 кал/кг. Вугілля Львівсько-Волинського басейну зараз використовується як енергетичне паливо, але цілком можливо, що вугілля західної частини басейну може бути використане і для коксування.

Дніпровський буровугільний  басейн має 27 родовищ на території 5 центральних областей України. Видобуток вугілля відкритим і підземним способами. Балансові запаси – 2,24 млрд. т, у тому числі для відкритих робіт – понад 500 млн. т. Підготовлено до експлуатації 8 родовищ сумарною потужністю 115 млн. т, з них 4 для відкритої розробки. У межах Дніпровсько-Донецької западини відомі Сула-Удайське в Полтавській області і Ново-Дмитрівське в Харківській області родовища бурого вугілля із загальними балансовими запасами близько 900 млн. т. з яких 570 млн. т придатні для відкритої розробки. За своїми характеристиками вугілля цих родовищ аналогічне вугіллю Дніпровського буровугільного басейну. Вугільні пласти потужністю 3-4 м залягають на глибині 15-100 м.

Дніпровський буровугільний  басейн поділяють на 12 буровугільних  районів, в яких налічується понад  сто родовищ. Вугілля басейну без брикетування непридатне для транспортування на далекі відстані, характеризується високою вологістю, використовується здебільшого для місцевих потреб. Запаси вугілля, яке можна видобувати відкритим способом, розподіляються у 58 родовищах. Найбільше таких родовищ у Кіровоградській (29), Дніпропетровській (19) та Черкаській (5) областях.

[3, c112.]

Запаси вугілля в Україні  цілком достатні для задоволення  власних потреб і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови розробки вугільних родовищ України, в першу чергу Донбасу, суттєво впливають на економічну ефективність виробництва у вугільній промисловості.

                                                                                                         Таблиця 2.1

              Загальна характеристика вугільних  басейнів України

                                                                                                    (за даними 2008р.)