Особливості формування екологічного мислення

Особливої ваги набуває необхідність розвитку екологічного мислення в процесі  формування професійного мислення - провідного інструменту інженерної освіти. Екологічна експертиза будь-якого інженерного  рішення має передувати експертизам  економічної та виробничої доцільності  та рекомендації до його впровадження. Результатом екологічного контролю, екологічного підходу, мають бути не штрафи за забруднення довкілля, а  неможливість початку будівництва, введення в дію проекту без жорсткої екологічної експертизи. Керівники підприємств, які вважають економічно невигідним впровадження ресурсозберігаючих і екологічно безпечних технологій, реорганізацію вже існуючих підприємств для зменшення викидів в атмосферу та забруднення стічних вод, не усвідомлюють, що на одну шальку терезів покладено тимчасовий прибуток, а на іншу - здоров'я тих самих людей, їх дітей, онуків і, навіть, життя майбутніх поколінь. Для студентів навчальних закладів культури особливого значення в процесі формування екологічної культури особистості набуває розвиток естетичного сприйняття середовища, вміння побачити красу в повсякденному оточенні людини і передати іншим свої почуття й думки, розвиток творчої уяви, емоційного світу особистості з перевагою гностичних, комунікативних, естетичних і альтруїстичних емоцій.

Глибинна сутність екологічної  культури - це творча діяльність людини, спрямована в майбутнє. Отже, розвиток творчого потенціалу особистості, креативності, як здатності до творчої діяльності, стає провідним чинником формування екологічної культури особистості, розвитку екологічного мислення.

В психологічній літературі творчим мисленням називають  тип діяльності, що відповідає хоча б одній з наступних вимог:

• Продукт розумової діяльності характеризується новизною і цінністю для індивіда або його культури;
• Розумовий процес теж характеризується новизною, вимагає трансформації або відмови від раніше засвоєних засобів;
• Розумовий процес характеризується сильною внутрішньою мотивацією, стійкістю, інтенсивністю;
• Проблема нечітко визначена, отже формулювання самої проблеми є одним із завдань розв'язку творчих задач.

Творчість - це не талан вибраних. Це простір, відкритий, в тій чи іншій  мірі, для кожного. Але головна  умова осягнення цього простору - це розвиток природних задатків, нахилів, творчого потенціалу кожної особистості, розвитку креативності як особистісного  новоутворення.

Формування творчого мислення як процесуального аспекту креативності, на думку автора, базується на:

• Оволодінні базисним об'ємом знань як необхідної умови формування творчого мислення;
• Свідомому цілеспрямованому розвитку розумових операцій, оперуванні інформацією (аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування, порівняння, класифікація, систематизація, знаходження причинно-наслідкових зв'язків тощо);
• Розвитку продуктивного мислення;
• Створенні мотивації підтримки процесу мислення за межами необхідних вимог;
• Створенні проблемних ситуацій у навчанні;
• Формуванні індивідуального стилю інтелектуальної діяльності студента.

Під індивідуальним стилем діяльності ми будемо розуміти індивідуально-своєрідну  систему психологічних засобів, до яких свідомо або стихійно вдається людина з метою найкращого врівноваження  своєї індивідуальності із зовнішніми умовами діяльності. В пізнавальних процесах індивідуальний стиль діяльності виступає як стиль мислення і залежить від типу вищої нервової діяльності суб'єкта. Але ж творчий потенціал особистості не вичерпується рівнем розвитку й якості її інтелекту. Креативність може виявлятися як в інтелектуальній діяльності, так і в соціальній активності, в художній творчості, в здатності приймати моральне рішення. Едвард Трик (Тгук У.Б.) визначає чотири основні напрямки дослідження креативності: креативність як продукт, креативність як процес, як здібність, як поєднання рис особистості [16]. Вагомим чинником ефективності формування екологічної культури особистості є розвиток особистісних аспектів креативності: інтелектуальної ініціативи, вольової самоорганізації, стійких емоційних станів задоволення від напруженої роботи, радості творчості. Формування цих властивостей особистості, рис характеру відбувається в процесі особистої участі студента в одній з форм творчої діяльності (як у навчальній, так і позанавчальній роботі), різних формах творчої самореалізації: це й робота студентських наукових конференцій, клубів, дискусійних круглих столів, тренінгів. Головне завдання такої роботи - сформувати у студентів потребу в творчості, як головної складової способу життя повноцінної здорової особистості, сприйняти творчість як засіб самоактуалізації, засіб психологічного захисту особистості. Особливо важливим в розвитку креативності є механізм мотиваційного зміщення, коли робота над творчим завданням керівника студії, викладача поступово стає потребою особистості студента. Отже, спосіб задоволення потреби - виконати завдання, спільний науковий, художній або соціокультурний проект - стає поступово самостійною потребою в творчих пошуках.

Розгляд морального аспекту  екологічного мислення приводить нас  до висновку: ефективність функціонування психічного процесу мислення є результатом  соціально-психологічних умов його формування і розвитку. Спрямованість, як провідна компонента структури особистості, здійснює вплив на формування таких властивостей особистості, як відповідальність за свої дії, здатність прогнозувати наслідки своїх вчинків, сумління, доброта, нездатність знищення живого. Адже у суспільстві, де царюють меркантилізм, споживацька психологія, гендлярські стосунки, екологічна культура та екологічне мислення ніколи не отримають пріоритету і підтримки. Ми наголошуємо на пріоритеті моральної відповідальності саме тому, що сучасні технічні можливості людства дійшли до межі самознищення. І тільки виконання вимог екологічного імперативу, усвідомлення безальтернативності вибору коеволюційного шляху розвитку цивілізації дає надію на майбутнє для наших нащадків.

3. Екологічне мислення як складова громадської думки

Екологічне мислення не може розвиватися на основі знайомства тільки з газетною - чи телеінформацією про неблагополучні з екологічної точки зору події і регіони. Безперечно, подібна інформація може служити причиною занепокоєння, однак у той же час вона може породжувати свого роду громадський інфантилізм, виявляємий у повному перекладанні відповідальності на фахівців та органи управління, котри, у свою чергу, вирішити проблему самі по собі просто неспроможні. Без хоч би загального знайомства з фундаментальними законами екології фахівців будь-якого профілю вже, мабуть, не обійтися.

Виходячи з міри занепокоєності і міри приняття НЕП індивідом  чи групою, оцінки їми стану середовища у конкретному місці і готовності до участі у колективний дії, виділяються  такі типи екологічної свідомості: розвинута, багатостороння; одностороннє занепокоєна, негуманітарна; активна (з техніко-економічною домінантою); пасивна традиційна (з виховною домінантою) і традиційно активна з тією ж домінантою (М.Лауристін, Б. Фірсов) [6, 149].

Екологічна занепокоєність, як правило, вища у великих містах (так званний феномен екологічної  концентрації, провокуючий солідарну  свідомість), у середовищі осіб з вищою освітою, а головне - орієнтованних на постматеріальні цінності. Названі вище типи екосвідомості визначають готовність до особистої участі у колективних діях та їх характер.

Трансмежовий перенос  забруднень, міждержавні екологічні конфлікти, формування міждержавних союзів (Європейське товариство, НАТО, АСЕАН), посиленнння активності транснаціональних  корпорацій - усі ці процеси стимулювали  інтеграцію національних та регіональних проекологічних сил і сітку глобального екологічного товариства.

На прикладах інтернаціональних  зелених організацій-лідерів (ГРІНПІС, «Друзі Землі», «Земля перш за все!», Соціально-екологічна спілка) розглядаються структура і форми соціальної дії міжнародних екологічних організацій. Фактично, в їх лиці ми маємо справу з феноменом глобалізації громадянського суспільства, яке висуває принципи і пріоритети нового світового економічного та політичного порядку, альтернативні існуючим. З соціального-філосовської точки зору, формування глобального «зеленого братства» є початок практичної реалізації ідеї Ноосфери. Одночасно утілюються у життя керівний принцип колективного діяння зелених: «Думати глобально, діяти локально» [5, 112].

Використовуючи матеріали  про діяльність Європейської спілки зелених, у котру усе тісніше  інтегруються і українські екоактивісти, висловлюються потенціальні можливості такої транснаціональної кооперації: взаємне навчання, особливо способам мобілізації ресурсів; обмін ресурсами чи їх об`єднання з метою виявлення тиску на міжнародні політичні інститути (Европейський парламент, НАТО, Світовий банк); підтримка і створення сітки родиних груп; колективний опір переміщено з однієї країни в іншу рискогенних виробництв; розширення можливостей в інформуванні населення; участь у прийнятті міждержавних вирішувань і розробленні загальноєвропейських екологічних стандартів; мобілізація сил спілки на ліквідацію наслідків аварій та катастроф (Д. Рухт, В. Грант, О. Мол, О. Яницький, О. Мозгова та інши).

Специфіка екологічної громадської  думки обумовлюється залежно  від того, хто і у чиїх інтересах інтерпретує еколгічне знання, інформацію про ризики і таке інше. Вона залежить також від динаміки як саме екологічної, так і загальної соціально-економічної ситуації у суспільстві, від міри довір`я респондентів державі і іншим інститутам суспільства. Громадська думка про стан середовища структурується по багато яким параметрам: загальний рівень запокоєності на шкалі пріоритетних суспільних проблем; її масштаб (локальні, національні, глобальні проблеми); фокусованність (скажемо, на забрудненні атмосфери); рівень громадської підтримки / відповідальності держави та інших аспектів екологічної діяльності; міра готовності до особистої участі у рішенні певної проблеми; ставлення до екологічного руху, рівень його підтримки чи ідентифікації з ним; міра готовності до зміни звучного укладу життя, скороченню структури та обсягу споживання і таке інше (Р. Данлеп, В. Рукавішников, В. Сафронов, Б.Фірсов) [8, 211-212].