Інтеграційні процеси в Центральній Європі

     Надзвичайно великий вплив на формування нової  східної політики Європейського  Союзу зробив процес об’єднання ФРН і НДР у 1989 році. Поява на міжнародній арені об’єднаної Німеччини змінило розклад сил в Європі. Від нової Німеччини, як найбільшої та економічно найпотужнішої країни Спільноти, значною мірою залежала зовнішня політика ЄС. До того ж ФРН традиційно відігравала роль локомотива євроінтеграції. Німеччина одразу після об’єднання виявила надзвичайну зацікавленість у налагодженні тісних політичних та економічних відносин зі своїм східним сусідом – Польщею. Між двома державами на початку 1990-х років встановилися надзвичайно тісні взаємини [3]. Берлін виявився також прихильником розширення ЄС на Схід. У майбутньому підтримка ФРН стала важливим фактором, який сприяв інтеграції Польської Республіки до ЄС.

     Поглиблення інтеграційних процесів у самому Європейському Союзі в 80-х - 90-х роках ХХ століття також сприяло початку нової хвилі її розширення. З часу підписання Єдиного європейського акта, Маастрихтського та Амстердамського договорів євроінтеграційні процеси набули більшої інтенсивності та глибини. Перехід до валютно-економічного союзу, формування спільної зовнішньої політики та політики безпеки, кроки в напрямку інституціональної реформи свідчили про поглиблення інтеграції та фактичне перетворення ЄС у лідера європейських економічних і політичних процесів [8]. Цілком природно, що у такого лідера з’явилося бажання та додаткові можливості здійснити масштабне розширення за рахунок інтеграції з країнами ЦЄ.

     Не  можна відкидати і так званого  морального мотиву інтеграції – вона мала бути своєрідною компенсацією для країн ЦЄ з боку Заходу за Ялтинські домовленості та майже півстоліття вимушеного перебування цих держав у Радянському блоці. Однак про цю компенсацію значно більше говорили в Польщі та інших постсоціалістичних країнах, ніж у Західній Європі. З іншого боку, історична і моральна відповідальність Заходу стала важливим аргументом у процесі здійснення так званого морального тиску країнами Центральної Європи на Європейський Союз. [31]

         Слід зазначити, що ще в Маастриханській угоді 1992 року були закріплені основні вимоги, які висуваються перед країною-кандидатом, а також описана процедура прийняття нових членів. Виділялося дві вимоги:

• держава повинна бути «європейською», що означає належність країни до європейської цивілізації незалежно від географічного положення;
• держава повинна поважати принципи, викладені у ст.6 (1) Договору про Європейський Союз. Це принципи свободи, демократії, дотримання прав людини і основних свобод, верховенства права. [1]

     Надзвичайно важливим фактором, який впливав на формування східної політики Брюсселя, було ставлення західноєвропейського суспільства до ідеї розширення ЄС на Схід. Громадяни країн ЄС переважно підтримували ідею приєднання країн ЦЄ до ЄС. Так, у 1990 році 63% громадян Європейського Союзу виступали за входження країн Центральної Європи до складу ЄС. У 2001 році 43% громадян ЄС підтримували ідею розширення Європейського Союзу, 35% – були проти [3].

     Представники  Європейського Союзу часто наголошували на тому, що процес розширення на Схід не можна здійснити без суттєвих інституційних змін у самому Союзі. Як вже відзначалося, дискусія між прихильниками швидкого розширення та поглиблення інтеграції в межах існуючих кордонів ЄС призвела до появи компромісної позиції, яка відповідала засадам теоретичної концепції європейської інтеграції «поглиблення задля розширення».

     В результаті проведення інституційних змін, необхідних для розширення Європейського Союзу відкрилися  двері для приєднання країн ЦЄ до ЄС, а також були створені всі необхідні умови, які виключали їх дискримінацію з боку «старих» членів ЄС.

     Існували  і досить вагомі перешкоди для  країн Центральної Європи в процесі  інтеграції:

• аграрна спрямованість економік;
• політика протекціонізму щодо сільського господарства;
• проблема міграції робочої сили.

     Але, для нівелювання цих проблем  були встановлені перехідні періоди, в тому числі для участі у Економічному та Валютному Союзі ЄС. [1]

     Таким чином, на рубежі 80-90-х років XX століття рішення про початок розширення Європейського Союзу на Схід формувалося під впливом кількох визначальних і водночас протилежних факторів: поглиблення внутрішньої інтеграції, бажанням зберегти геополітичну стабільність на Європі та острахом перед додатковими витратами, з якими пов’язане приєднання менш заможних країн ЦЄ. Зрештою, політичні фактори, посилені моральним і дипломатичним тиском з боку країн-східних сусідів Спільноти, взяли гору над факторами економічного характеру, які здебільшого стримували процес східного розширення ЄС. Значною мірою ця перемога була обумовлена підтримкою суспільством ЄС ідеї розширення Об’єднання на Схід. 
 
 

     2.2 Передумови вступу Республіки Польщі до Європейського Союзу 

     Республіка  Польща (РП) однією з перших країн Центральної Європи заявила про членство в ЄС як про свою стратегічну мету. Інтерес до Польщі обумовлений і тим, що вона, знаходячись у найбільш важкому економічному стані відносно інших країн соціалістичного табору, змогла успішніше за всіх провести економічні реформи.

     З політичної точки зору зближення Польщі з ЄС почалося з червня 1988 р., саме тоді ЄС і СЕВ підписали Спільну Декларацію про взаємне визнання. Ця подія дозволила встановити дипломатичні відносини РП з Європейською Спільнотою.

     1989 р. Польща заявила про членство  в ЄС як про свою стратегічну  мету. На практиці початок європейської  інтеграції був покладений підписанням у 1989 р. Договору про торговельну і економічну співпрацю між Польщею і ЄС. Він привів до відміни більшості кількісних обмежень зовнішньоторговельного обороту між сторонами, зниження рівня митних зборів на промислові товари, що експортуються з Польщі в ЄС, і визначив рамки співпраці в майбутньому. Цей договір став відправним пунктом у проведенні подальших переговорів щодо інтеграції Польщі до ЄС.

     Важливе значення для стабілізації польської  економіки, продовження курсу реформ та глибшої інтеграції в ЄС має  допомога Співтовариства. У Договорі про асоціацію ЄС узяв на себе зобов’язання надати Польщі допомогу з метою підтримки  реформ. Вона надавалась в трьох видах: безвідплатної – програма PHARE, кредитів Європейського Інвестиційного Банку та тимчасової допомоги в надзвичайних ситуаціях, необхідної для стабілізації економіки.

     Необхідно зауважити, що Польська держава, починаючи  з 90-х рр. XX ст., приділяла велике значення розвитку регіонального та міжнародного співробітництва, що відігравало позитивну роль в процесі європейської інтеграції (участь у Вишеградському об’єднанні, Раді держав Балтійського моря, співпраця з ОБСЄ, НАТО, Радою Європи тощо).

     Ключове значення для Польщі мав саміт  країн-членів ЄС у Копенгагені, який відбувся 21 – 22 червня 1993 р. Саме тут Європейська Рада сформулювала політичні і економічні критерії вступу:

• стабільність державного устрою, який гарантує демократію та законність дотримання прав людини й основних свобод, захист прав національних меншин;
• функціонування ринкової економіки, здатної впоратися з конкуренцією й ринковим тиском, який існує в ЄС;
• можливість виконати всі зобов’язання, які випливають із членства в ЄС;
• здатність Союзу поглинути нових учасників [11].

     Треба відзначити, що всі ці вимоги виявилися  занадто широко сформульованими  та складними для виконання. Не було впроваджено чіткої системи оцінки виконання критеріїв, за якими визначається ступінь їх виконання.

     Проведення  структурних реформ в країні викликало  відповідні економічні наслідки. Відбувалася  зміна в макроекономічних показниках Польщі. Найкраще ці зміни можна проаналізувати за показниками приросту ВВП.  

     Рис 2.1 Приріст ВВП Полщі (1990-2002)  

     Головним  фактором, що обумовлював економічне зростання Польщі, було розширення експорту, яке пов’язується перш за все з різким підвищенням внутрішнього попиту в промислово розвинутих країнах. Також значно зріс експорт в країни з перехідною економікою. Якщо порівнювати товарний експорт Польщі 1980-х років та напередодні вступу до Європейського Союзу, то у 1980 році він становив 13,071 млн. дол., перед початком реформ та в процесі їх виконання цей показник дещо змінювався (1989 р. – 14,665 млн. дол., 1990 р. – 18,291 млн. дол., 1992 р. – 13,187 млн. дол.). 1992 року почався поступовий підйом економіки Польщі і експорт поступово зростав до 27,362 млн. дол. у 1999 році.

     Темпи зростання імпорту характеризуються більш поступовими темпами зростання. Протягом періоду з 1980-1999 рр. імпорт Польщі зріс від 14,705 до 45, 885 млн. дол. Сальдо товарної торгівлі країни протягом всього періоду було від’ємне. (1980 р. - -1,634, 1999 р. - -18,522 млн. дол.)

     Важливим  аспектом макроекономічних змін в Польщі було пожвавлення інвестиційної  діяльності. Особливо зріс об’єм інвестицій в основний капітал, що свідчить про  процес модернізації виробничих потужностей. Крім того, якщо розглянути об’єм інвестицій по окремим секторам, то спостерігається значна концентрація капіталовкладень в сфері високих технологій і обробних галузях, орієнтованих на експорт. В Польщі темпи росту інвестицій в машини та обладнання становили близько 15-17% на рік. Загалом, приплив прямих іноземних інвестицій в економіку Польщі за 1990-1999 роки зріс із 10 млн. дол. до 6757 млн. дол.

     Отже, значна частина інвестицій на початку 90-х років спрямовувалася на раціоналізацію і модернізацію виробництва Польщі. Це призвело до створення робочих  місць на нових приватних підприємствах, але загалом показники зайнятості населення знижувалися в результаті вивільнення робочої сили у зв’язку із трансформацією сільського господарства та реорганізацією державних підприємств.

     Отже, одним із прямих наслідків реформ перехідного періоду було зниження зайнятості на початку 1990 років та її подальше зниження, яке було дещо призупинене  з 1993 року. У 1990-1993 роках спостерігався  не лише значний спад валової зайнятості, але і значні зміни зайнятості по секторах економіки, які відбивали  зміни в структурі виробництва. 

     Рис 2.2 Зміна структури виробництва  Польщі 

     Проаналізувавши гістограму зміни структури зайнятості населення з досить короткий період 1989-1993 рр., можна зробити висновок про реальний вплив проведених економічних  реформ в Польщі. Зростання часки  зайнятого населення в сфері  послуг та відповідне скорочення зайнятих в с/г та промисловості свідчить про структурні зрушення в економіці країни та її розвиток.

     Одним із негативних соціально-економічних  наслідків реформ було безробіття, яке зростало дуже швидкими темпами. Для планової економіки явище  безробіття було феноменом, а в умовах переходу до ринкової економіки –  закономірність. З початку  і до середини 1990-х рр. безробіття в Польщі зросло на 7%.

     Отже  на початку 1990-х років почали відбуватися  структурні зміни в економіках країн  Центральної Європи, зокрема Польщі. Протягом 1990-х років економічна ситуація в країні значно покращилась. Низка  реформ, пов’язаних із переходом до ринкової економіки та перспективами  вступу до Європейського Союзу, дало позитивні результати у зростанні  основних макроекономічних показників, хоча для деяких соціально-економічних  аспектів розвитку країни були виявлені і негативні наслідки (зростання  безробіття, зменшення зайнятості). Економічний підйом почався з 1992 року, який обумовлювався економічним  пожвавленням після спаду, викликаного  структурною перебудовою економіки  Польщі. Особливо важливим було покращення інвестиційного клімату, збільшення обсягів  прямих іноземних інвестицій в економіку  країни.

     Щоб якнайкраще підготуватися до входження  до складу ЄС, 8 серпня 1996 р. польський Сейм своїм законом створив Комітет Європейської Інтеграції – інституцію, відповідальну за процес європейської інтеграції Польщі. Крім того, цей орган координував діяльність уряду у сфері отримання закордонної допомоги. За 1990 – 1996 рр. Польща отримала від ЄС за програмою PHARE майже 1,4 млрд євро [11].

     До  початку 2000-х років країна поступово  вийшла на новий рівень розвитку економіки, хоча ще значно відставала від інших  високорозвинених країн ЄС.