Металургійний комплекс України

Новий район розвитку кольорової металургії - Прикарпаття. Тут працює Калуське виробниче об'єднання «Хлорвініл», а також збудовано магнієвий завод у виробничому об'єднанні «Оріана». Важливого значення набуває дальший розвиток Іршанського гірничо-збагачувального комбінату у Житомирській області. Він працює на місцевих ресурсах ільменіту і рутилу, що містяться в каолінових розсипах і вивітрених габро. Комбінат виробляє титановий (Ільменітовий) концентрат і відправляє його на переробку в Придніпровський район [5].

Особливістю теперішнього стану розвитку металургійного комплексу України є недосконалість структури виробництва; внаслідок чого при загальних обсягах випуску металопродукції, які значно перевищують потреби України, поки що відчувається гострий дефіцит тонкого листу, білої жесті, листу і труб з покриттям, нержавіючої сталі, сталі електротехнічного призначення та інших видів продукції. З метою забезпечення України металом власного виробництва, необхідно організувати виробництво найбільш дефіцитних видів продукції.

       4. Основні проблеми розвитку металургійного комплексу України

                                      та шляхи їх вирішення

Основними проблемами української металургії є надмірна залежність від експортних ринків, той факт, що Україна мало виробляє якісного прокату, і поганий технічний стан галузі.

Гальмують розвиток вітчизняної металургії наступні негативні тенденції.

1. Зростання у структурі експорту частки низькотехнологічної продукції. За підсумками першого півріччя, частка напівфабрикатів у загальній структурі експорту металу з України досягла 55,1%, тоді як за аналогічний період 2008 року вона склала 45,7%.

Така тенденція - наслідок низької якості української продукції з вищою доданою вартістю, а також надто високою її собівартістю. Оскільки кожен переділ є більш ресурсоємним, ніж у конкурентів, у підсумку кінцева продукція виявляється дорожчою [13].

2. Зростання частки експорту. Якщо у 2008 році співвідношення між частками металопродукції, що була реалізована на внутрішньому ринку та на експорт, складало 32 до 68, то у 2009 році частка експорту перевищила 80%. Хоча експортна орієнтація української металургії є ключовим ризиком для розвитку галузі, доступ до зовнішніх ринків дозволив вітчизняному гірничо-металургійному комплексу дещо пом'якшити наслідки кризи.

3. Зупинка модернізації виробничих фондів. Закономірно, що криза майже повністю законсервувала інвестиційну діяльність. Це негативно впливає на галузь, яка характеризується високою енергоємністю та високим питомим споживанням сировини. Водночас, падіння вкладень почало спостерігатися ще у період надвисоких цін на металопродукцію. Це свідчить про відсутність стимулів для інвестування у виробничі фонди.

В середньому по галузі зношеність основних виробничих фондів сягає 60 відсотків. Більше половини металургійних підприємств працює на морально застарілому обладнанні, рівень амортизації якої перевищує 50 відсотків. Відтак витрати енергетичних та матеріальних ресурсів на одиницю продукції значно перевищують відповідні норми аналогічних сучасних підприємств за кордоном. Отже, проблема конкурентоспроможності вітчизняної металопродукції надзвичайно актуальна, але не лише на зовнішньому ринку, а й на внутрішньому. Для того, аби її розв'язати, потрібно зменшити негативний вплив на економіку металургійних підприємств цін і тарифів таких галузей-монополістів, як енергетика та газова промисловість, залізничний транспорт.

4. Погіршення рентабельності вітчизняних металургійних компаній. Через кризу рентабельність підприємств чорної металургії у першому півріччі знизилася на 18% до -9%, що негативно позначається на їх фінансовому стані. Загалом виробничі показники у секторі за червень-липень дають підстави констатувати, що металурги уже досягай дна падіння. Більш того, названі позитивні зрушення дають підстави говорити про початок відновлення ринків [8].

Ринок металопродукції поділяється на внутрішній і зовнішній. Металургійний комплекс України відвантажує тільки 20% металопродукції на внутрішній ринок, а 80% - експортує. У нашого сусіда і найближчого конкурента в металургійній сфері - Росії - це співвідношення становить приблизно 50:50 [3]. Можна не сумніватися, що росіяни не віддадуть свого внутрішнього ринку сталевого прокату іноземним виробникам, а свій експорт, у тому числі в Україну, нарощуватимуть. Підтвердженням цієї тези є той факт, що обсяги експорту української металопродукції до країн СНД постійно зменшуються. Саме завдяки розвиненому внутрішньому ринку металопродукції російські меткомбінати в умовах світової економічної кризи зазнають менших втрат, ніж українські. Металурги України можуть сподіватися лише на те, що товстий лист, що традиційно займає перші позиції (25%) в експорті українського металопрокату, залишиться на тому ж високому рівні, оскільки в Україні експлуатуються три сучасні товстолистові прокатні стани (стан «3000» на Маріупольському ім. Ілліча і Алчевському меткомбінатах і стан «3600» на «Азовсталі»).

Основними споживачами металопродукції є базові галузі промисловості - машинобудування, автомобілебудування, будівництво і т. ін. На найближчу перспективу продукція чорної металургії не має конкурентів і не має реальних замінників. Водночас вимоги до металопродукції (в частині механічних властивостей, корозостійкості, бездефектності та ін.) зростатимуть і розширюватимуться. Купівельна спроможність споживачів металопродукції цілком залежить від стану світової економіки.

Кожна держава повинна надавати (і це робиться) певні переваги і преференції своїм виробникам. Дії України в цій сфері ще недостатньо ефективні. Підтвердженням цього є те, що при потужній металургійній промисловості Україна останнім часом імпортує понад 1 млн. тонн металу на рік. З одного боку, це свідчить про незахищеність українського ринку металопродукції. З іншого - причина полягає в тому, що Україна скоротила виробництво на своїх підприємствах високотехнологічної металопродукції, наприклад з легованих, нержавіючих та спеціальних сталей.

Основними конкурентами листопрокатних підприємств України в Європі є металургійні комбінати Німеччини, Франції, Італії, Нідерландів, Словаччини, а на Сході - комбінати Японії, Китаю, Індії, Південної Кореї. Слід очікувати, що вже у найближчому майбутньому металурги Китаю, Індії завдяки швидким темпам розвитку витіснять іноземну металопродукцію з ринків своїх країн і збільшать свої частки в країнах Близького Сходу та Індокитаю. Для продажу українського металу за світовими цінами місця на тих ринках не залишиться. А демпінгувати українські металурги не зможуть через застарілі технології та обладнання підприємств, собівартість продукції яких значно вища, ніж на сучасних виробництвах.

Головною причиною такого стану речей є те, що гірничо-металургійні підприємства України за екстремально високих цін на металопродукцію у попередні роки стрімко нарощували обсяги її виробництва, не приділяючи належної уваги і не виділяючи необхідних коштів на переоснащення, модернізацію і реконструкцію виробничих потужностей. Фінансово-промислові групи, що володіють металургійними комбінатами України, не бачили потреби в переоснащенні підприємств і розвитку сучасних технологій та обладнання. В результаті зношеність фондів ГМК України становить приблизно 65%, у галузі використовуються застарілі технології виробництва сталі, а собівартість продукції занадто висока. Поліпшення цих показників не відбулося і найближчим часом не очікується.

Унаслідок низького технологічного рівня виробництва на підприємствах металургійної галузі на виготовлення однієї тонни сталі в Україні витрачається 52,8 людино-години, тоді як у Росії цей показник становить 38,1, а в Німеччині - 16,8 людино-години. За повної завантаженості металургійних комбінатів України з повним металургійним циклом продуктивність праці становить приблизно 200-250 тонн сталі на одного робітника на рік, у той же час на сучасних електрометалургійних міні-заводах з обсягами виробництва 1,5-2,0 млн. тонн сталі на рік цей показник дорівнює 3000-4000 тонн. Висновок один - штати на підприємствах ГМК треба скорочувати [3].

Виведення з експлуатації застарілих потужностей і скорочення кількості працюючих, переорієнтація їх на інші галузі виробництва і сфери діяльності, безумовно, потребують значних фінансових витрат. Україні треба ретельно проаналізувати досвід Франції у розв'язанні цієї проблеми, коли за десять років виробничі потужності в металургії були зменшені з 30 млн. до 16 млн. тонн на рік, а кількість працюючих - із 200 тис. до 50 тис. за умови вирішення соціальних питань. На це витрачалося до 3 млрд. дол. щороку [5]. Для здійснення подібних кроків в Україні потрібні глибокі економічні розрахунки, оцінка можливих наслідків і політична воля керівництва країни. А також розуміння того, що рано чи пізно пріоритети галузей в українському господарстві буде переформатовано і не на користь застарілих металургійних підприємств та їхніх власників. Невідкладним є вирішення проблеми розвитку екологічної інфраструктури, тобто сукупності необхідних технологічних систем, споруд, закладів, підприємств, які б забезпечували комплексну переробку сировини й відходів і таким чином сприяли охороні природного середовища та збереженню здоров'я людей. Для цього потрібно провести дослідження сучасного екологічного стану центрів і районів чорної та кольорової металургії, розробити системи адміністративних заходів щодо регіонального використання та охорони природи .

За даними статистики, найбільше шкідливих викидів у повітря утворюють підприємства чорної й кольорової металургії Маріуполя, Кривого Рогу, Дніпропетровська, Запоріжжя, Донецька, Макіївки, Дебальцевого. Для їх знешкодження відносно ефективними є будівництво високих труб, встановлення фільтрів, утилізація уловлених речовин. Високі труби збільшують радіус викидання шкідливих викидів; за допомогою найпростіших типів фільтрів можна очищати шкідливі викиди на 50 - 90%. Проте найбільше ними вловлюються менш шкідливі тверді частинки і аерозолі, а газові шкідливі речовини через відсутність складного й дорогого устаткування для утилізації викидів потрапляють в атмосферу. Через це райони чорної та кольорової металургії нині ще досить забруднені, особливо міста Придніпров^!я, де потужні металургійні заводи стоять на високому правому березі Дніпра, що при західному вітрі створює дуже складну екологічну ситуацію для населення цих міст [12].

Запланована реконструкція металургійних комбінатів за умови дотримання законодавства про охорону природи сприятиме поліпшенню навколишнього середовища та здоров'я людей у центрах їх розміщення.

Основні завдання розвитку чорної металургії країни - реконструкція металургійних комбінатів, перегляд структури на користь найрентабельніших виробництв, докорінне поліпшення якості та збільшення обсягів виробництва металопродукції, нових видів продукції, особливо легованої   та   інших   видів   сталі,   пропорційне   співвідношення між виробництвом сталі і прокату, зменшення обсягів випуску висококремнієвої сталі, яка не відповідає світовим стандартам, оскільки швидко піддається корозії.

Потрібно розвивати й удосконалювати киснево-конверторний процес, збільшувати частку агломерату та окотків у залізорудній частині шахти при виплавленні переробного чавуну, реконструйовувати й модернізовувати устаткування, інтенсифікувати технологічні процеси, механізувати й автоматизувати їх, поліпшити технології прокату і труб, особливо обсади их, придатних для глибокого буріння нафти та природного горючого газу, спеціальних видів труб, у т. ч. багатошарових для газопроводів, освоїти випуск нових марок феросплавів, підвищити якість металопродукції і розширити її сортамент.

Поки що недостатніми є обсяги виробництва термозагартованого, а також сортового конструкційного прокату. Мають бути розширені випуск і сортамент полегшених балок та швелерів, складних за розміром спеціальних профілів для машинобудування, застосування яких дає змогу значно зекономити метал.

Сучасному машинобудуванню України особливо потрібні холоднокатаний металевий прокат, гнуті профілі, прокат з антикорозійним покриттям, стальна холоднокатана стрічка, високоякісні метизи, порошки з легованих сталей і сплавів, а також металокераміки.

Останніми роками у світовій практиці склалася тенденція будівництва невеликих заводів з неповним циклом потужністю 50-500 тис. т, оснащених електропечами, машинами неперервного розливу сталі і сортовими станами. Такі заводи є перспективними в Україні (подібний завод діє у м. Василькові Київської області), оскільки працюють на ресурсах металевого брухту і задовольняють попит споживачів на різні ефективні види прокату.

У чорній металургії знизилися темпи зростання продуктивності праці (в гірничодобувному виробництві), що пов'язано з поглибленням гірничих робіт,  збільшенням  гірничого  тиску,  повільними  темпами технічного переоснащення підприємств. Упродовж певного періоду в чорній металургії спостерігається систематичне зниження капітальних вкладень та основних виробничих фондів, зумовлене погіршенням природних умов видобутку рудної і нерудної сировини, експлуатацією родовищ з низьким вмістом заліза в рудах і збільшенням собівартості основних виробничих фондів, що пов'язано з охороною навколишнього середовища. Успішне розв'язання цих проблем має велике економічне й соціальне значення.

Завдяки освоєнню нових родовищ руд кольорових металів і створенню підприємств для їх переробки значно поліпшується забезпечення господарства кольоровими металами. Нещодавно відкрито 5 родовищ золота промислового значення поблизу Кривого Рогу та 5 у Донецькій області, невелике родовище золота в Закарпатській області. Провадяться підготовчі роботи з їх експлуатації. За попередніми прогнозами, Україна на перспективу зможе видобувати майже 25 т золота щороку. Проте й сьогодні наша країна залишається великим споживачем кольорових металів, які закуповуються в інших держав.