Металургійний комплекс України

Отже, сучасна металургія посідає одне з чільних місць у народному господарстві країни і є матеріальною базою всього комплексу важкої індустрії України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

            ^{2. Сучасний стан металургійного комплексу України}

 

 

Гірничо-металургійний комплекс України залишається одним із базових елементів економіки держави. Металургія є основним донором бюджету, головним постачальником валюти в Україну. У докризовий період частка ГМК у валовому внутрішньому продукті (ВВП) України становила 27%.

Більш як 40% валюти надходило в державу від металургів. З діяльністю ГМК мають прямий і зворотний зв'язок енергетика, вуглевидобуток, машинобудування, будівництво, фінансова сфера тощо. Зазначені та багато інших галузей спираються і працюють на металургійну промисловість. Сьогодні галузь забезпечує близько 500 тисяч робочих місць у найбільш густонаселених регіонах України. Донедавна металургійна промисловість України за обсягами виробництва посідала сьоме місце в світі.

Сучасний стан металургійного комплексу можна охарактеризувати як кризовий. Через падіння світового попиту і цін на металопродукцію влітку 2008 року, вітчизняним металургам довелося піти на безпрецедентні кроки. Майже половина доменних печей зупинилися, повністю припинили виробництво усі феросплавні заводи, а склади були переповнені дорогим і нікому не потрібним металопрокатом.

За 2008 рік в цілому обсяги виробництва в галузі знизилися на 13%, з 42 до 37 млн. тонн рідкої сталі (Додаток Б). Але цього року гірничо-металургійний комплекс демонструє перші ознаки виходу із кризи. Експерти кажуть, що не останню роль у відновленні металургійного виробництва зіграла стрімка девальвація гривні. Адже здешевлення національної валюти до долара на більше ніж половину, дозволило експортерам знизити ціну на метал на зовнішньому ринку [14].

Для вітчизняної економіки проблеми у галузі, яка створює близько 7% ВВП країни, 10% валового випуску товарів і послуг, 22% промислового виробництва і 40% експорту, стали ключовим чинником розгортання внутрішньої економічної кризи [8].

Подолання кризових явищ в українській економіці неможливе без стабілізації ситуації у цьому секторі. Будучи стратегічною частиною національного виробництва, вона є ключовою базовою галуззю промисловості і загалом економіки країни, яка поряд з іншими визначає стан соціально-економічного розвитку держави.

Закономірно, що глибоке падіння обсягів виробництва у даному сегменті стало одним із найважливіших чинників розгортання кризи. У першому півріччі саме металургія внесла більш ніж 10 процентних пунктів у 30-відсотковее загальне падіння промисловості.

Вітчизняна металургія, будучи залежною від зовнішніх факторів, чітко прямує за глобальним трендом. Світова ж чорна металургія наразі знаходиться у важкому стані, хоча є підстави говорити про досягнення дна спаду на рівні 80% від обсягів виробництва пікового періоду.

Водночас, різні країни постраждали неоднаковою мірою. Показники виробництва сталі в Україні є дещо кращими, ніж в розвинутих країнах, проте гірші, ніж у її головних конкурентів

Проти національних виробників зіграли наступні чинники:

1. Висока енергоємність продукції через застарілі технології та 
зношеність основних фондів. Загалом українські металурги витрачають 
майже двічі більше енергії, ніж їхні конкуренти. При цьому вітчизняні 
підприємства щорічно споживають 6-7 мільярдів кубометрів газу, тоді як 
більшість світових виробників уже давно відмовилися від використання 
цього енергоносія.

2. Монополізм на сировинних ринках України, передусім у сегментах 
залізної руди, коксівного вугілля та коксу, що призводить до подорожчання 
сировини за її низької якості.

При цьому якщо імпорт вугілля є об'єктивним явищем через відсутність достатнього об'єму потрібних марок цього товару в Україні, то проблема з рудою - політична. Профіцит сировини на внутрішньому ринку сягає 20-22 мільйонів тонн - 30% від загальної потреби, однак українські металургійні підприємства вимушені возити її з Бразилії.

3. Неконтрольований ріст цін на послуги державних монополій. 
Передусім, мова йде про тарифи на електроенергію, залізничні перевезення 
та ставки портових зборів.

4. Відсутність швидкої, адекватної та ефективної антикризової політики 
з боку уряду. Кабмін лише у листопаді 2008 року вжив ряд заходів, 
спрямованих на підтримку сектора. Більшість з них зводилися до зменшення 
фінансового тиску на підприємства [8].

Натомість конкуренти вітчизняних металургів - турецькі, китайські та російські компанії - за допомогою адміністративних заходів домоглися оперативного замороження і навіть зниження цін на сировину і тарифи. Завдяки цьому, стверджують дані «Укрзовнішекспертизи», собівартість продукції у Китаї знизилася з 700 до 510 доларів за тонну, у Туреччині - з 624 до 430 доларів за тонну, у Росії - з 560 до 390 доларів за тонну. Українські металурги зуміли здешевити тонну продукції з650до 550 доларів за тонну. Як наслідок, вітчизняні компанії з вересня 2008 року були часткового витиснуті із світових ринків. Піком падіння стали жовтень та листопад, після чого виробництво почало зростати.

Перше півріччя 2009 року стало для вітчизняних металургів періодом адаптації до нових умов на зовнішніх ринках. В середньому ж у першому півріччі цей товар коштував 260-320 доларів за тонну. Як наслідок, за підсумками першого півріччя 2009 року українські підприємства гірничо-металургійного комплексу скоротили виробництво чавуну, сталі і прокату на 39% порівняно з аналогічним періодом 2008 року, залізорудної сировини - на 35%. При цьому виробництво труб знизилося на 43% до 728 тисяч тонн, дрібних металевих виробів - на 50% до 99 тисяч тонн. Водночас, вже у липні висхідна тенденція різко прискорилася. За цей місяць виробництво сталі зросло до 2,7 мільйона тонн, що є найвищим показником з серпня 2008 року. Зараз завантаження виробничих потужностей українських профільних підприємств складає 64%. Це був помірний результат серед металургійних країн світу [8].

Починаючи з другого півріччя падіння призупинилося і за 2009 рік обсяги виробництва у металургії скоротились на 26,7 % (Додаток В).

Дещо наростити виробництво вітчизняним компаніям дозволяє відновлення сприятливої кон'юнктури на світових ринках металопродукції. Аналіз стану справ у галузі свідчить, що найменше виробництво впало на підприємствах, які мають власну сировинну базу та займаються модернізацією. Так, за рахунок інвестиційної активності Алчевський та Дніпровський металургійні комбінати вперше вийшли на третє і четверте місця за показниками виплавки сталі.

Підтримують вітчизняну металургію наступні чинники:

1. Девальвація національної валюти, що створила додатковий ресурс цінової конкурентоспроможності та очистила внутрішній ринок від конкурентів. За п'ять місяців 2009 року імпорт металопродукції до України скоротився на 72,9% порівняно з аналогічним періодом 2008 року до 426,7 тисячі тонн.

2. Замороження і навіть зниження цін на деякі ресурси і тарифи - газ, електроенергію, транспортні послуги, що стало наслідком співпраці металургійних компаній з урядом. Зокрема, у липні 2009 року Кабмін продовжив на 6 місяців - до кінця року - дію постанови "Про заходи щодо стабілізації ситуації у гірничо-металургійному та хімічному комплексах країни". Документ ввів мораторій на підвищення тарифів на вантажні залізничні перевезення і електроенергію, скасував 12-відсоткову цільову надбавку при продажі газу. Також уряд пообіцяв сприяти зниженню цін на основні види сировини для металургійного виробництва і скороченню до п'яти днів термінів відшкодування ПДВ для експортерів.

3. Розширення географії експорту. Зокрема, українські компанії вперше з 2004 року повернулися на ринки Південно-східної Азії, зокрема Китаю. Це стало    можливим    за    рахунок    збільшення    цінового    ресурсу їх конкурентоспроможності внаслідок девальвації гривні.

Підвищення доходів від подорожчання долара дозволило компаніям зменшити вартість металопродукції та збільшити відшкодування ПДВ. Варто зазначити, що основні конкуренти України проводили більш м^!яку девальвацію своїх національних валют, а найбільший конкурент у Південно-Східній Азії Китай взагалі відмовився від девальвації власних грошей.

Це зробило вітчизняну продукцію дешевшою, ніж товар китайських виробників, що дозволило українським металургійним компаніям частково потіснити їх з ринку.

4. Мінімізація собівартості продукції. Якщо до початку кризи собівартість тонни заготовки становила 585 доларів, то зараз вона становить 250 доларів за тонну. Цього вітчизняним металургам вдалося досягти за рахунок зниження вартості сировини: вартість концентрату впала із 125 до 54 доларів, коксу - з 376 до 126 доларів, металобрухту - з 472 до 130 доларів [4].

Наразі можна констатувати стабілізацію виробництва сталі в Україні на рівні 60% від докризових обсягів. Водночас, позитивні фактори мають зовнішнє походження, тоді як внутрішні резерви підтримки галузі не задіяні. Це створює поле дій для української влади.

За прогнозами експертів Україна вийде на докризовий рівень щодобового виробництва сталі у 100 тисяч тонн не раніше 2012 року [13].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      3.Територіальна організація металургійного комплексу

 

         Металургійні заводи України зосереджені у трьох галузевих районах чорної металургії - Придніпровському, Донецькому та Приазовському.

Придніпровський металургійний район простягся вздовж Дніпра від 
Дніпродзержинська до Нікополя, поблизу родовищ залізної і марганцевої 
руд. Він лежить в межах перетину важливих залізниць, які зв'язують 
Придніпров'я з Донбасом, Харковом, Києвом, південними областями 
України, і займає проміжне положення між районами видобутку вугілля та 
залізних руд. Головні фактори розміщення металургії у цьому районі - це 
вода і електроенергія. Тут сформувався надзвичайно насичений комплекс з 
великими металургійними і трубними заводами (всього - 14). Центри 
розміщення підприємств з повним циклом - Дніпропетровськ, 
Дніпродзержинськ, Запоріжжя. Трубні заводи працюють у Новомосковську 
та Нікополі. В районі виділяються три великі промислові вузли з 
профілюючими галузями металургії: Дніпропетровський, до якого входять 
металургійні заводи Дніпропетровська, Дніпродзержинська, Новомосковська; 
Запорізький (заводи «Запоріжсталь», електроплавильний «Дніпроспецсталь», феросплавний завод «Дніпросталь»); Криворізький (кар'єри, шахти, гірничо-збагачувальні комбінати, аглофабрики, металургійний завод, коксохімзавод в Кривому Розі, Південнотрубний і феросплавний заводи у Нікополі).

Донецький металургійний район сформувався на території Донецької і Луганської областей (13 великих заводів). Поряд з металургійними заводами або поблизу них розміщені коксохімічні підприємства. Район добре забезпечений паливом, флюсами. Залізні та марганцеві руди надходять сюди з Придніпров'я. Лімітуючим фактором розвитку металургійного виробництва є недостатня забезпеченість підприємств водою. В межах Донбасу функціонують такі великі металургійні центри і вузли: Донецько-макіївський, Горлівсько-Єнакієвський, Алчевсько-Алмазнянський, Харцизький,     Костянтинівський,     Краматорський. Найпотужнішими металургійними заводами є Донецький і Макіївський. Тут працюють установки безперервного розливу сталі, заготівельний стан, у вузлі створено трубопрокатне виробництво, коксохімію, налагоджено виробництво вогнетривів. На підприємствах Донбасу вперше освоєно технологію виробництва сталі в конверторах, на трубному заводі в Харцизську працює трубозварювальний цех, який випускає труби для магістральних газопроводів. Гордістю металургії району є феросплавний завод у м. Стаханов.

Особливе місце посідає Приазовський металургійний район, до складу якого входять два великі комбінати: «Азовсталь» та ім. Ілліча. Ці підприємства використовують переважно збагачені руди Комиш-Бурунського родовища (Керченський півострів), криворізьку руду, коксівне вугілля шахт Донбасу та флюси, що видобуваються в Донецькій області. Вони мають повний цикл і випускають чавун, конверторну сталь, сталевий лист та інші види продукції. Металургія Приазов'я комплексується з хімією і галузями важного машинобудування. У Маріупольському промисловому вузлі споруджено агломераційну фабрику для переробки залізних руд [5, ст.176].

В Україні сформувались два райони кольорової металургії - Донецький і Придніпровський. У Донбасі ще в 1887 році був побудований Микитівський ртутний завод, який використовував місцеві поклади кіноварі. Сьогодні це великий комбінат з рудниками та збагачувальною фабрикою. У Костянтинівні працює цинковий завод «Укрцинк». Сировиною для нього служать девізні цинкові концентрати. Основний фактор, що зумовив розміщення цього підприємства у Донбасі, - висока енергомісткість виробництва. Ще одне підприємство по обробці кольорових металів (латуні, латунного та мідного прокату) розміщене в Артемівську. Цей завод довозить із-за меж України переважну частину міді і свинцю.

У Придніпровському районі кольорова металургія представлена Дніпровським алюмінієвим заводом і магнієвим комбінатом, які були прив’язані до енергетичного комплексу «Дніпрогес». Алюмінієвий завод забезпечується сировиною з Миколаївського глиноземного заводу, що працює на імпортованих гвінейських бокситах. У зв'язку з відкриттям Високопільського (Дніпропетровська обл.) і Смілянського (Черкаська обл.) родовищ бокситів, ніфеліносієнітів у Придніпров'ї і Побужжі, алунітів у Карпатах, в Україні буде збільшуватись обсяг переробки місцевої сировини. У післявоєнні роки Дніпровський магнієвий завод освоїв виробництво титану і його перетворено у титано-магнієвий комбінат. Магнієву сировину для переробки комбінат одержує з Калуша (Прикарпаття), Сиваша (Кримська АР); титанову - з Іршанського (Житомирська обл.) та Самотканського (Дніпропетровська обл.) родовищ та з Кримського заводу діоксиду титану. На Дніпропетровщині збудовано Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат; а на Кіровоградщині - Світловодський завод чистих металів. Ці енергомісткі підприємства використовують енергію Придніпровської теплової та Кременчуцької гідроелектростанцій. В Кіровоградській області споруджено Побузький нікелевий завод, який працює на місцевих нікелевих рудах, донецькому паливі та електроенергії теплових, гідравлічних і атомних станцій.