3. Класифікація культурних
ландшафтів
3.1. Культурні ландшафти виражають
широке різноманіття проявів
взаємодії людини та природного
середовища, поєднуючи в собі
культурну та природну складові.
Вони поділяються на:
- свідомо задумані та створені
людиною ландшафти, що найлегше піддаються
ототожненню з культурним ландшафтом;
сюди включаються сади та парки, створені
з естетичних, екологічних, наукових або
інших міркувань, які можуть бути пов’язані
з різноманітними будівлями або ансамблями
будівель;
- реліктові (або застиглі)
еволюційні ландшафти, що сформувалися
в процесі тривалої взаємодії людини та
природного середовища, і хоча цей еволюційний
процес на певний момент в минулому зупинився,
їхні характерні ознаки досі залишаються
сприйнятливими;
- „живі” еволюційні ландшафти,
що сформувалися у процесі тривалої взаємодії
людини та природного середовища, і хоча
цей еволюційний процес, тісно пов’язаний
з традиційними способами життя, триває,
характерні ознаки їхньої еволюції в часі
досі залишаються сприйнятливими;
- асоціативні культурні
ландшафти – це природні ландшафти,
що пов’язані з певними історичними подіями
або мистецькими чи літературними творами
скоріше асоціативно, ніж через матеріальні
культурні свідчення, які можуть бути
незначними чи навіть відсутніми.
3.2. За розмірами, формами території
та складом елементів, що визначають
культурну цінність, автентичність
та цілісність, культурні ландшафти
відносяться до групи найбільш
різноманітних і здебільшого
комплексних видів визначних
місць. Вони можуть охоплювати
широку гаму утворень – від
міських чи сільських скверів,
садів та парків до великих
неурбанізованих територій різного призначення.
У всякому разі розмір території має встановлюватися
таким, щоб охопити всю сукупність складових
елементів, визначальних для вираження
культурної цінності та підтвердження
автентичності та цілісності культурних
ландшафтів. Крім того, при визначенні
розміру культурних ландшафтів необхідно
враховувати їхні функції та читабельність.
За формою території культурні
ландшафти можуть бути компактними,
лінеарними, дисперсними або різноманітними
поєднаннями цих форм. У будь-якому
разі має бути забезпечена безперервність
сприйняття загальної структури
та вигляду культурних ландшафтів,
читабельність форм та функцій їхніх
визначальних складових елементів,
традиційних життєздатних способів
використання землі, що підтримують
біологічну різноманітність у певних
регіонах, тощо.
Ландшафтні об’єкти культурної
спадщини (культурні ландшафти), насамперед
великі за розміром, можуть включати об’єкти
культурної спадщини всіх видів і
типів (споруди (витвори), комплекси (ансамблі),
археологічні, історичні об’єкти, об’єкти
монументального мистецтва, садово-паркового
мистецтва, архітектури та містобудування
та науки і техніки).
4. Критерії оцінки культурних
ландшафтів
4.1. Занесення культурних ландшафтів
до Державного реєстру нерухомих
пам’яток України, тобто надання
їм статусу пам’ятки, визначається
на підставі критеріїв цінності,
автентичності і цілісності. При
цьому, ціннісні критерії є
базовими, тобто такими, на які
спирається уся методика оцінки
культурних ландшафтів, як і будь-яких
інших об’єктів нерухомої культурної
спадщини. Між тим, у „Порядку”,
затвердженому Кабінетом Міністрів України
в 2001 р. (№ 1760), наведені ціннісні критерії
не в повній мірі охоплюють положення
чинних на сьогодні міжнародних критеріїв
ЮНЕСКО, а крім того – в ньому відсутні
показники й методика щодо визначення
автентичності та цілісності об’єктів
культурної спадщини. Зважаючи на це, при
оцінці культурних ландшафтів слід керуватися
Порядком визначення категорій пам’яток
для занесення об’єктів культурної спадщини
до Державного реєстру нерухомих пам’яток
України (затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 27.12.2001, № 1760) та
враховувати викладені нижче засади.
4.2. Для того, щоб культурні ландшафти
набули правовий статус пам’ятки,
вони повинні відповідати принаймні
одному з критеріїв, викладених
у пунктах 10 і 11 згаданого вище
„Порядку”, а також критеріями ЮНЕСКО:
- бути носіями культурних свідчень
про традиції чи живі або
зниклі цивілізації;
- бути зразками архітектурного
чи технологічного ансамблю або
ландшафту, що ілюструє значний
період або значні періоди
історії суспільства;
- бути зразками традиційного
людського поселення, традиційного
використання території або морської
акваторії, репрезентативними для
культурної спільноти (чи спільнот)
або взаємодії людини з середовищем;
- бути безпосередньо або через
відчуття пов’язаними з подіями
або живими традиціями, ідеями, віруваннями
чи значними мистецькими та
літературними витворами (цим
асоціативним критерієм переважно
слід користуватися разом з
іншими критеріями).
4.3. Культурні ландшафти можна
вважати такими, що задовольняють
умовам автентичності, якщо автентичність
їхніх складових елементів –
носіїв визначальних культурних
цінностей, вважається задовільною
на підставі даних достовірних
джерел інформації. Ці оцінки
можуть стосуватися, наприклад,
концепції, структури, форми, матеріалів,
призначення, виду та способу
використання, традиції, духовної атмосфери
тощо. Так, автентичність історичних
садів та парків має підтверджуватися
оцінкою ступеня автентичності
їхніх складових елементів, визначених
Флорентійською хартією ІКОМОС-ІФЛА,
а саме:
- розпланування та різноманітних
рельєфів території;
- рослинних масивів, їхніх порід,
обсягів, гри кольорів, прогалин
та відповідних висот;
- будівель, споруд, малих архітектурних
форм, благоустрою;
- проточних або стоячих вод,
віддзеркалення неба.
Джерелами інформації можуть бути будь-які
письмові, іконографічні та інші документальні
свідчення, а також дані, отримані
в результаті безпосередніх натурних
обстежень та досліджень культурних
ландшафтів в цілому та їхніх складових
елементів.
4.4. Культурні ландшафти мають
відповідати умовам цілісності,
тобто оцінці з погляду повноти
та неушкодженості їх в цілому
та їхніх складових елементів
– носіїв визначальних культурних
цінностей. Висновки щодо ступеня
цілісності культурних ландшафтів
мають спиратися на вивчення
того, в якій мірі конкретний
культурний ландшафт:
- має достатню кількість складових
елементів або один складовий
елемент, культурна цінність якого
істотно переважає сукупну культурну
цінність усіх інших складових
елементів, необхідних для відображення
його культурної цінності;
- є достатнього розміру, який
дає можливість повною мірою
репрезентувати ключові ознаки
та процеси, що відображають
його культурну цінність;
- є спроможним підтримувати
традиційні динамічні зв’язки
та функції, суттєві для збереження
своєрідності в умовах „живого”
ландшафту;
- зазнає негативних впливів,
пов’язаних з цивілізаційним
розвитком, відсутністю належного
нагляду або утримання як в
цілому, так і його складових
елементів – носіїв культурної
цінності.
Фізична субстанція (природна підоснова)
та складові елементи – носії культурної
цінності ландшафтів мають бути в
гарному стані, а процеси їхнього
можливого погіршення – строго контрольованими
та, в міру можливості, належним чином
убезпечені.
5. Порядок визначення
культурних ландшафтів як об’єктів
культурної спадщини
5.1. Основою для визначення культурного
ландшафту як об’єкта спадщини
є виявлення його культурної
цінності. Для цього на підставі
аналізу віднайдених даних з
різних джерел інформації, а також
результатів натурних обстежень
та досліджень, необхідно встановити
відповідно до п.2.2 культурні контексти,
в яких оцінюється культурна
складова ландшафту.
Ця оцінка може відбуватися в
одному контексті (наприклад, архітектурному,
історичному, науковому, археологічному
тощо) або водночас в декількох
контекстах (наприклад, археологічному,
історичному та архітектурному; історичному,
науковому та технічному, тощо).
5.2. Для кожного культурного контексту
необхідно виявити елементи –
носії культурної цінності, які
оцінюються за характерними наборами
ознак. Отже, оцінка культурного
ландшафту в цілому може підтверджуватися
декількома критеріями цінності,
якщо виявлені цінності в декількох
контекстах більш-менш рівнозначні,
або одним критерієм, якщо виявлена
цінність в якомусь одному
контексті істотно переважає
сукупність цінностей в усіх
інших контекстах.
5.3. Крім встановлення критерію
або критеріїв оцінки культурної
складової ландшафту необхідно
дати в описовій формі оцінку
його природної складової з
метою забезпечення збереження
або покращення її стану в
подальшому.
5.4. Спираючись на положення,
викладені в пунктах 4.3 та 4.4, необхідно
встановити, чи відповідає культурний
ландшафт в цілому умовам автентичності
та цілісності, а також виявити
складові елементи, які не відповідають
цим умовам і тому в подальшому
можуть або мають бути змінені
або видалені з метою покращення
чи посилення загального враження
від сприйняття культурного ландшафту
в цілому та його складових
елементів.
5.5. Межі культурних ландшафтів
мають встановлюватися так, аби
гарантувати якомога повніше
виявлення їхньої культурної
цінності, автентичності та цілісності.
Враховуючі викладене в п. 3.2, необхідно
встановити точні межі культурного
ландшафту з метою віднесення
його території до земель історико-культурного
призначення та включення її
до документації, зазначеної у
п. 2.3, а також створення умов
ефективного захисту території
культурного ландшафту в подальшому.
Межі визначаються науково-проектною
документацією на основі історико-архітектурного
опорного плану. При розробленні історико-архітектурного
опорного плану слід керуватися ДБН Б.2.2-3-2008.