Засобі реалізації комічного ефекту в англійській мові

      ВСТУП 
 

      Серед тем загально-гуманітарного характеру, що вже не одне сторіччя цікавлять філософів, психологів, соціологів, а віднедавна й філологів, проблема комічного є, безсумнівно, однією з найскладніших. Актуальність досліджень вербальних засобів комічного в сучасній лінгвістиці зумовлена спрямованістю наукових праць на комунікативну й прагматичну діяльність людини, що пов’язано з виникненням і розвитком когнітивного напрямку в мовознавстві. До сьогодні питання комічного залишаються маловивченими через відсутність досить чіткої теорії. Це стосується, зокрема, визначення характеру й діапазону мовних засобів комічного, їх реалізації в художньому творі. Наприклад, об’єктом вивчення природничих наук являється гумор, який розглядається як вроджений домовний голосовий сигнал, в той час, як філософія відноситься до гумору, як до визначеного відношенню дійсності. При цьому ряд дослідників комічного використовують поняття «комічне» і «гумористичне» як синоніми.

      Ю.Б.Борєв  визначає комічне як смішне, що має певну і соціальну значимість і естетичну природу. Комічне викликає соціально забарвлений, спрямований на певний об’єкт сміх. Сприйняття комічного обумовлене історично й національно. Це, на думку автора, ще дуже загальні характеристики комічного, що охоплюють його об’єктивну і суб’єктивну сторони в найбільш загальній і недиференційованій формі.

      Специфіку створення комічного ефекту мовними  засобами в структурі художніх творів досліджували такі вчені як Арістотель, Т.Гоббс, Г.-В.-Ф.Гегель, М.Чернишевський, А.Бергсон, Б.Борев, Б.Мінчин, І.Кант, А.Н.Лук, Г.Олпорт, В.Пропп та ін..).

      П. Вудхауз, О. Уайльд, В. Шекспір, чиї твори стали джерелом дослідження, є майстрами створення комічних сцен, специфіка яких полягає у здатності мінімальними мовними засобами викликати максимальний комічний ефект впливу на читача.

      Актуальність обраної теми зумовлена відсутністю єдиного погляду щодо лінгвістичного статусу категорії комічного й важливістю подальшого вивчення теоретичних аспектів проблеми, зростанням інтересу до категорії комічного як загальнолюдського інтеркатегоріального феномена, властивого всім народам і всім літературам; потребою в подальшому  системному, комплексному вивченні засобів лінгвістичного механізму реалізації категорії комічного з’ясувати як універсальні, так і специфічні особливості мовного механізму комічного.

      Метою роботи є висвітлення мовностилістичних засобів реалізації комічного ефекту в англійській мові у зіставленні для з’ясування як універсальних, так і національно специфічних прийомів.

      Поставлена  мета передбачає вирішення таких завдань:

• з’ясування сутності природи категорії комічного і її основних форм;
• визначення й систематизація мовних засобів реалізації категорії комічного;
• відзначити найбільш характерні авторські прийоми і способи актуалізації словесного комічного образу;
• дослідження семантичних процесів та умов, що сприяють створенню додаткової (естетичної) інформації;;
• здійснення системного лінгвостилістичного аналізу функціонування вербальних засобів комічного в англійській мові, зіставлення лінгвостилістичної структури комічного.

      Об’єктом дослідження є вербальне втілення категорії комічного в художньому тексті.

      Предметом дослідження є мовні особливості функціонування лексичних одиниць і синтаксичних структур як засобів реалізації категорії комічного в англійській мові.

      Методи  дослідження. У роботі використана комплексна методика дослідження, зокрема, описовий, зіставний і структурно-функціональний методи, частково метод кількісного аналізу.

      Теоретичне  значення роботи визначається подальшою розробкою таких загальнотеоретичних проблем, як проблема взаємодії мови  й мовлення, семантичний розвиток мови, а саме питання семантичної деривації й семантичного узгодження (валентності), проблеми експресивного синтаксису. Результати дослідження є внеском у лінгвістику тексту, вони розширюють розуміння феномена комічного й лінгвістичних засобів його вираження. 

      Практична цінність дослідження визначається можливістю використання його результатів на практичних заняттях з інтерпретації тексту, а також у подальших наукових дослідженнях студентів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ 
 

      1.1. Категорія комічного та передумови виникнення комічного ставлення 
 

      Починаючи аналіз категорії «комічне», відзначимо, що довідкова література не дає конкретного визначення. Як правило, комічне в житті та мистецтві ототожнюють із смішним. Але це не зовсім правильно. Сміх – явище багатозначне, і комічне несумісне із осміюванням, глузуванням над людськими стражданнями, смертю, фізичними вадами. Комічне може бути засобом осміювання поганого заради прекрасного, тобто воно опосередковано утверджує позитивно естетичне.

      Формами прояву комічного в мистецтві  є: гумор, сатира, фарс, сарказм, іронія, гротеск, карикатура тощо. В комічному більше, ніж в інших категоріях естетики, виражається історична та національна специфіка.

      Комічне хоч і ставиться традиційно в  пару до категорії трагічного, проте  не є ні її антиподом, ні якоюсь модифікацією [15]. Споріднює їх тільки те, що історично вони ведуть своє походження від двох стародавніх жанрів драматичного мистецтва - трагедії і комедії. Історія комічного, як і трагічного, пов’язана із святами на честь бога Діонісія в Давній Греції. З моменту свого виникнення несерйозний жанр ставив вічні питання про щастя, гідність людини, подолання зла у світі. Комічне збуджує сміх, але не чисто фізіологічну реакцію на роздратування спеціальних нервових центрів, а сміх, викликаний інтелектуально-смисловою грою. Жарти, висміювання людських недоліків, безглуздих ситуацій, нешкідливі омани здавна супроводжували життя людини, полегшуючи її біди і негаразди, допомагаючи знімати психічні стреси. У тому випадку, коли смішне доставляє задоволення, радість, ми можемо говорити про естетичний феномен комічного. Вже гомерівський епос пронизаний елементами комічного. При цьому з гумором описується передусім життя богів. Ці описи пронизані жартами, лукавством, нешкідливими хитрощами, «гомеричним» реготом. Цьому ідеальному життю протистоїть життя людей (героїв його епічних поем), пов’язане з труднощами, небезпеками, загибеллю, і тут, як правило, не до жартів та гумору.

      У греко-римській античності сформувалося багато жанрів комічних мистецтв: від  класичної театральної комедії  до всіляких розважальних вистав типу міма - напівбалаганного комічного  видовища, що використовує всі хитрощі і технічні досягнення пізньоантичного театру і розрахований на невимогливі смаки натовпу. З античності почалося і теоретичне осмислення комедії.

      Підходячи  до   аналізу  комічного, Арістотель спирався на принцип контрасту, протистояння потворного і прекрасного, трагічного і комічного.

      Арістотелівський  підхід  в історії естетики  повторюватиметься неодноразово, змінюючись залежно від того, якої системи категорій дотримується дослідник. 

      Так, комічне розглядається через протистояння нікчемного і піднесеного (Кант), псевдозначного і значного (Гегель), безкінечної доцільності і безкінечного свавілля (Шеллінг).

      Християнство  в цілому негативно відносилося  до комічних жанрів мистецтва, тому комічне зберігалося і розвивалося в низовій непрофесійній народній культурі, яку М.Бахтін в своєму дослідженні «Творчість Франсуа Рабле і народна культура Середньовіччя і Ренесансу» (1965) позначив як «сміхова культура» [1, с. 152]. В епоху Просвітництва зростає інтерес до комічних жанрів мистецтва, до смішного і сміху, як дієвим прийомам впливу на недоліки людей, їх незліченні помилки, аморальні вчинки. Найбільший комедіограф XVII ст. Мольєр був переконаний, що завдання комедії полягає в тому, щоб «виправляти людей, забавляючи їх». Немало цікавих думок на цю тему можна знайти у Шефтсбері, Дідро, Лессінга та інших мислителів XVII—XVIII ст.

      І.Кант хоч і не відносив сферу сміху  і веселості до витончених мистецтв, проте їх значення не заперечував: «сміх є афект від раптового перетворення напруги очікування у ніщо» шляхом особливого ігрового прийому [10, с. 234]. Він наводить приклад жарту: один купець, повертаючись з Індії, потрапив в бурю і вимушений був викинути весь свій товар за борт, щоб врятуватися. Він до того горював про нього, що у нього... (тут ми напружено чекаємо якогось дуже серйозного наслідку горя купця і несподівано чуємо) в одну ніч посивіла перука. Сміх викликає несподіваний смисловий хід розповідача, що вдало обдурив наші очікування. «Комічному ,- читаємо у Гегеля, — властива нескінченна доброзичливість і упевненість в своєму безумовному підвищенні над власною суперечністю, а не сумне його переживання: блаженство суб´єктивності, яка, будучи упевнена в самій собі, може перенести розпад своїх цілей і їх реальних втілень». Очевидно, що тут йдеться про цілі, які тільки видаються на якомусь конкретному етапі істотними. Сміхом, на думку Гегеля, в комедії руйнується не дійсні цінності, але тільки їх спотворення, наслідування. В комічному він бачить дієву силу в боротьбі з псевдоідеалами, або, використовуючи постмодерну термінологію – із симулякрами. За характером змісту, який може стати предметом комічної дії, Гегель виділяє три основні випадки [15]:

• по-перше, коли дрібні і нікчемні цілі реалізуються з великою серйозністю і величезними приготуваннями;
• по-друге, коли люди намагаються підносити свої цілі до рівня субстанційних цілей, але на це просто неспроможні;
• по-третє, коли зовнішні обставини створюють шляхом дивних хитросплетень ситуації комічного контрасту між внутрішнім характером і формою його зовнішнього прояву. У всіх цих випадках виникає дійсне комічне вирішення конфліктів, що становить суть комічного.

      Отже, категорія комічного – специфічна сфера естетичного досвіду, в якій на інтелектуально-ігровій основі здійснюються доброзичливе заперечення, викриття, засудження якогось фрагменту буденної дійсності (характеру, поведінки, претензії тощо. Цей процес звичайно реалізується шляхом створення або спонтанного виникнення штучної опозиції між ідеалом і конкретною спробою його актуалізації, що несподівано лопається як мильна бульбашка і викликає у суб´єкта сприйняття реакцію сміху. Очищення сміхом, зняття психічних, емоційних, інтелектуальних, етичних напружень  в естетичному катарсисі - суттєва функція комічного.

      Згідно  з даними дослідників існує низка об'єктивних передумов і суб'єктивних якостей людей, взаємодія яких необхідна для виникнення комічного ставлення [13].

      По-перше, комічне стосується тільки гуманітарної сфери, суспільних явищ, а неживі предмети можуть лише опосередковано втягуватися в комічне ставлення людини до людей чи суспільних явищ.

      По-друге, суб'єкт комічного ставлення має  відчувати свою перевагу над об'єктом  висміювання і бути в цілковитій безпеці (страх за життя, як правило, виключає почуття комізму).

      По-третє, несподівана невідповідність очікуваного і дійсного в контакті людини з суспільством, між прогнозованим і справжнім розв'язком комічної ситуації динамізує почуття і емоційну напругу, підтримує увагу учасників комічної ситуації (багато важать інтрига, перипетії).

      По-четверте, будь - яка недоцільність, недоречність,  абсурдність,  відхилення від норми породжує нову грань комізму.

      По-п’яте, все мертве, механічне, шаблонне, що видає себе за живе, природне, органічне, завжди викликає відчуття комічності.

      Живильним середовищем комічного як в житті, так і в мистецтві є буденне життя людини, де незліченні дрібниці постійно сприяють виникненню комічних ситуацій. Тому комічне реалізується в тих видах і жанрах мистецтва, де є можливим образотворчо-описове представлення буденного життя, - в літературі, драматургії, театрі, образотворчому мистецтві (особливо в графіці), в кіно. 

1.2. Функції та форми комічного у літературі 
 

      Поділяючи точку зору Ю. Борєва , ми виділяємо  такі характеристичні ознаки комічного [2, с. 167]: