Заперечення як граматична категорія англійського дієслова

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Дрогобицький державний педагогічний університет ім. Івана Франка

кафедра практики англійської мови

Заперечення як граматична категорія англійського дієслова

курсова робота

з англійської філології

за І семестр 2011 / 2012 н.р.

Львів

2011

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………… 3

І. ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЯК МОВНА УНІВЕРСАЛІЯ

І.1. Визначення поняття “заперечення” ………………………………. 6

І.2. Погляди теоретиків щодо модальності категорії заперечення ….. 7

І.3. Предикативність заперечення …………………………………….. 10

ІІ. ТИПИ ЗАПЕРЕЧЕННЯ У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

ІІ.1. Загальне заперечення ………………………………………...…… 12

ІІ.2. Часткове заперечення ……………………………………...……… 15

ІІІ. ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ЗАПЕРЕЧЕННЯ

АНГЛІЙСЬКОГО ДІЄСЛОВА

ІІІ.1. Граматичні засоби вираження заперечення……………………... 19

ІІІ.2. Морфологічні засоби вираження заперечення ………………….. 20

ІІІ.3. Лексичне заперечення  …………………………………..……….. 23

ВИСНОВКИ …………………………………………………………...……… 25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………….. 27

ВСТУП

Актуальність дослідження. Заперечення є важливою категорією мови, однієї з основних розумових операцій. У лінгвістиці найчастіше заперечення розглядається як елемент значення речення, який вказує, що зв'язок, який встановлюється між компонентами речення, на думку мовця, реально не існує або що відповідне стверджувальне речення відкидається мовцем як помилкове.

Категорія заперечення в мові характеризується розгорнутою, складною системою засобів вираження й неоднорідністю семантики, що продовжує привертати увагу дослідників, не дивлячись на багатолітню традицію в її вивченні. Проте в науковій літературі до цих пір немає єдності думок відносно категоріальної приналежності заперечення. Воно визначається як логіко-граматична (В.Бондаренко), граматична (Е.Шендельс), синтаксична (Б. Мамедов, Е.Шендельс), понятійна (О.Єсперсен) категорія.

Лінгвістичне поняття заперечення крім його відношення до слова і виразу включає також і його віднесеність до морфеми. Лінгвісти звертаються до поняття заперечення в морфемній структурі слова, розглядаючи проблему антонімічних стосунків у мові. Заперечні афікси як один із способів вираження опозиційних ознак властиві не лише українській та англійській мовам, але й іншим мовам з розвиненою системою афіксації.

Заперечення є однією з парадигм сучасної англійської мови. Багато лінгвістів минулого і сьогодення намагаються дослідити це багатогранне явище. Беручи до уваги дослідження, які вже зроблені у цій галузі мовознавства, можна встановити певні закономірності прояву заперечення в англійській мові.

Актуальність дослідження обумовлена універсальним характером категорії заперечення, складністю проблематики в межах даної категорії, недостатньою вивченістю прояву заперечення на рівні мови. У той же час уснорозмовна область функціонування категорії заперечення в структурі слова не отримала повного освітлення. Залишається недостатньо вивченою семантика заперечення, що виражається заперечними префіксами в народних говорах, не дивлячись на існування робіт, присвячених даній проблемі.

Мета дослідження – огляд та аналіз найбільш поширених способів вираження заперечення в дієслівній категорії сучасної англійської мови.

Об'єкт дослідження – граматична категорія заперечення у сучасній англійській мові.

Предмет дослідження – мовні засоби і способи вираження заперечення як граматичної категорії англійського дієслова.

Відповідно до мети, об'єкта і предмета дослідження визначено такі завдання:

– розкрити суть поняття “заперечення” як граматичної категорії;

– проаналізувати типи заперечення та встановити відмінності між ними;

– охарактеризувати граматичні, лексичні, морфологічні засоби вираження заперечення англійського дієслова.

Матеріалом для написання курсової роботи послужили праці відомих лінгвістів-германістів минулого і сьогодення, які проводили дослідження англійської мови на базі вивчення її граматики, синтаксису, морфології та лексики. За основу практичного застосування досліджуваного явища взята значна кількість різного роду заперечних висловлювань з класичної англійської літератури, зокрема твори Чарльза Діккенса “Девід Коперфілд” (Charles Dickens “David Copperfield”) і Анни (Енн) Бронте “Незнайомка з Вілдфел-Холу” (Anne Brontё “The Tenant of Wildfell Hall”).

Відповідно до окреслених завдань, використано такі методи: аналіз і синтез – визначення об’єкта, предмета, мети й завдань роботи; пошуково-бібліографічний – систематизація і класифікація літературних джерел; індуктивно-дедуктивний – аналіз спільних рис і відмінностей логічного і лінгвістичного заперечення; порівняльно-зіставний – порівняння окремих випадків вживання заперечення у перекладах українською мовою.

Практичне значення дослідження полягає в подальшому використанні його результатів студентами, учителями англійської мови у навчальній діяльності та всіма, хто вивчає англійську мову.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (22 позиції).

І. ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЯК МОВНА УНІВЕРСАЛІЯ

І.1. Визначення поняття “заперечення”

Заперечення завжди було об'єктом вивчення лінгвістики і формальної логіки. З точки зору формальної логіки заперечення є логічна операція, що протиставляє істинне судження неістинному, нехибне судження хибному, вказує на невідповідність предиката суб'єкту або творить доповнення до даного класу [6, 76].

Будучи універсальною категорією мови зі складною й багатоаспектною семантикою та багатообразним арсеналом засобів вираження, заперечення одержує окреме тлумачення у світлі кожного нового напрямку мовознавства.

Заперечення – елемент значення речення, який вказує, що зв'язок, який встановлюється між компонентами речення, на думку мовця, реально не існує [2, 249] або що відповідне стверджувальне речення відкидається мовцем як помилкове. Найчастіше негативне висловлювання спостерігається в такій ситуації, коли відповідне стверджувальне було зроблено раніше або входить у загальну презумпцію мовців. Заперечення – одна із властивих всім мовам світу вихідних, семантично нерозкладених значеннєвих категорій, які не піддаються визначенню через більш прості семантичні елементи [3, 223].

Синтаксичний аспект проблематики заперечення завжди був основним у дослідницькій практиці, і це іноді навіть приводить до тверджень, що заперечення – категорія, властива тільки реченню. Так, наприклад, В.В. Лебедєв [11] висловлює думку, що “мінімальною мовною одиницею, в межах якої функціонує заперечення, являється предикативна конструкція” [11, 56]. Така позиція відбиває більш вузьке розуміння даного мовного явища й не узгоджується з фактами наявності заперечних мовних форм непредикативного характеру.

Багато лінгвістів вважають заперечення самостійною мовною категорією, яка має відповідність в реальному світі. Будь-яка мовна категорія є, як прийнято в лінгвістиці, єдністю протилежностей, які її складають. Згідно з теорією А.І. Смирницького, який визначає властивості категорії і способи її визначення, категорія утворюється протиставленням не менше чим двох несумісних один з одним мовних явищ. Протиставлення не менше чим двох взаємовиключних категоріальних явищ є єдиним можливим способом виникнення мовної категорії, єдиною формою її існування [1, 89]. Ми без сумніву можемо вважати заперечення мовною категорією. Воно корелює із своєю протилежністю – ствердженням. Це два полярних мовних значення , два протичлени опозиції, які формують єдину категорію – “ствердження-заперечення” Обидва протичлени цієї логіко – граматичної категорії відносно самостійні, і кожен з них можна досліджувати поодиноко.

І.2. Погляди теоретиків щодо модальності категорії заперечення

Багато лінгвістів розглядає значення ствердження і заперечення як основні форми модальності, включає їх в категорію модальності. Багато з них розглядають заперечні слова і частки в якості модальних. Такий підхід вже став традиційним.

Що ж власне розуміють під заперечною модальністю? Деякі автори ствердження і заперечення називають відповідно стверджувальною і заперечною модальностями, які виділяються ним нарівні з розповідною, спонукальною і питальною “модальностями” речення. Проте розповідні, питальні і спонукальні речення власне не модальні, а функціональні, або комунікативні типи речення (в основі їхньої класифікації лежить цільова настанова мови, а не будь-яке ставлення мов), які за якістю можуть бути як стверджувальними, так і заперечними.

Цілий ряд авторів пов’язує заперечення з суб’єктивною оцінкою змісту речення – з модальною оцінкою мовцем висловлювання, а саме з характером вираженого в реченні ставлення до дійсності. Заперечення розглядається не як об’єктивна категорія, яка має визначений онтологічний характер, а як суб’єктивна, оцінна категорія. “Порівняно з стверджувальними за формою висловлюваннями, – пише І.В. Толстой, – заперечні володіють модальним забарвленням оцінного характеру (несхвалення, незадоволення, небажання, посилення або послаблення якості, ознаки в залежності від лексичного наповнення висловлювання)” [4, 65].

На думку О. Єсперсена, “ствердження і заперечення виражають абсолютну впевненість мовця відповідно до наявності або відсутності чогось”. Заперечні частки виражають не тільки власне заперечне речення, але і різні суб’єктивні значення – нерішучості, вагання, невизначеності, емоційні відтінки захоплення, здивування. Всі ці значення пов’язуються з додатковою суб’єктивною модальністю. При цьому, під суб’єктивною модальністю розуміється будь-яке, не обмежене визначеними рамками, суб’єктивно-оцінне ставлення мовця до висловлювання.

Деякі автори ставлять ствердження і заперечення в один ряд з такими без сумніву модальними реченнями, як проблематичність і категоричність. Так, О. Єсперсен, встановлюючи відповідність між логічним і граматичним запереченням, визначає граматичне заперечення носієм троїстого (потрійного) характеру. У якості протичленів опозиції, які формують категорію заперечення (С), він виділяє ствердження (А) і сумнів (В), який займає проміжне місце між ствердженням і запереченням. Ствердження і заперечення ніби виражають впевненість: перше – в наявності, друге – в відсутності чогось. Модальне значення проблематичності (сумніву) протиставляється, на його думку, в однаковій мірі і ствердженню і запереченню.

A –- John is rich «Джон багатий»

B –- Perhaps John is rich «Можливо, Джон багатий»

C – John is not rich «Джон не багатий»

Всі три члени в схемі О. Єсперсена є неначе однорідними і рівноправними, оскільки позначають суб’єктивне ставлення мовця до змісту висловлювання (абсолютну впевненість і невпевненість (тобто сумнів).

Запропонована трьохчленна система неприпустима хоча б логічної точки зору, оскільки тут в наявності дві основи поділу суджень, а саме: якість суджень, за якою вони поділяються на стверджувальні і заперечні, і ступінь достовірності їх змісту з точки зору суб’єкта думки – проста достовірність суджень А і С протиставляється проблематичній достовірності судження В; зміст судження, яке виражене реченням В, може характеризуватись і категоричною достовірністю:

No doubt John is not rich – Без сумніву, Джон не багатий

Крім того, судження, яке виражене реченням В у схемі О. Єсперсена, за якістю може бути і заперечним:

Perhaps John is not rich – Можливо, Джон не багатий.

No doubt John is not rich – Без сумніву, Джон не багатий.

Суб’єктивна модальність (проблематична і категорична ступені достовірності, які виражені службовими модальними словами perhaps і no doubt відповідно, і протилежна їм достовірність з нульовим показником) не змінює стверджувальної або заперечної якості змісту речень. Можливість наявності в одному і тому ж реченні засобів вираження суб’єктивної модальності і заперечення свідчить про різнорідність цих категорій.

Включення значень ствердження і заперечення в категорію модальності пояснюється тим, що модальність помилково сприймається як всеохоплююча, комплексна, багатопланова категорія. Багатьма лінгвістами прийнята дефініція модальності, де вона визначається як категорія, яка виражає відношення висловлювання до дійсності з точки зору мовця. Це загальне визначення модальності в багатьох авторів конкретизується в поняттях об’єктивної і суб’єктивної модальностей, які виражають відповідно відношення висловлювання до дійсності і ставлення мовця до цього висловлювання.

І.3. Предикативність заперечення

Категорія модальності корелює з категорією предикативності. На думку Т.П. Ломтєва, предикативність як “загальна, глобальна, логічна властивість будь-якого висловлювання, вираженого реченням” (тобто властивість не речення, а його змісту, думки) проявляється: 1) в логічних значеннях істинності або хибності і 2) в значеннях заперечення і ствердження, семантика яких є також ніби логічною властивістю речення і одночасно його граматичною властивістю. [4, 126]. Проте за предикативністю слід розрізняти синтаксичну категорію, проявами якої є ніби ствердження і заперечення. Але предикативність, як належність змісту речення до дійсності, є властивістю всього речення в цілому (а не будь-якого члена речення), і властива логіко-граматичному рівню речення (а не синтаксичному рівню розчленування речення).