Словосполучення як одиниця синтаксису

3.2. Відношення у підрядних словосполученнях

У підрядних словосполученнях виділяють таки три основні типи сематично-синтаксичних відношень:

1. Атрибутивні (означальні) відношення – відношення ознаки до предмета, наприклад: здібний учень, обдарований художник, мій учитель, зошит учня, будинок із цегли, людина в окулярах, прихід хлопця; pretty woman, my life, house of wax, lake house, teacher’s words.

Атрибутивні відношення характерні для іменникових словосполучень. У реченні залежне слово з цією сематикою виступає атрибутивною синтаксемою (сематико-синтаксична функція) і другорядним прислівним членом речення (формально-синтаксична функція).

Олександр Пархоменко впізнав свою дружину і побіг їй назустріч (П.Панч). Хвилі свіжого, пахучого повітря линули їм назустріч (М.Шеремет). На цьому їх і застали піхотинці, послані назустріч командиром стрілецької роти(О.Гончар).

Атрибутивні відношення конкретизують у словосполученнях так:

а) опорне cлово називає предмет, а залежне – власне ознаку: сивий дідусь, карі очі, широкий шлях, talented artist, blue sky, short skirt;

б) опорне слово називає предмет, а залежне – особу, якій цей предмет належить: олівець учня, книжка дівчини, пензлик художника; parents’ advice, friend of mine, father’s watch;

в) опорне слово називає частину предмета, а залежне – весь предмет: плюстка квітки, ніжка стола ,стіни будинку, двері кімнати,;

г) опорне слово називає опредмечену дію, а залежне – діяча: політ комонавта, розмова інженера,спів дівчини, стрибок учня; baby’s crying, my waiting, their serving;

д) опорне слово називає опредмечену ознаку, а залежне – істоту чи предмет, якому властива ця ознака: скромність дівчини, бадьорість хлопчика, щирість друга, широчінь руки; man’s courage, your generousity, honesty of witness, poverty of family.

2. Субтанціальні відношення – відношення предмета до дії, процесу, стану та інших ознак, наприклад: добувати нафту, принести води, оглянути місто, писати лист матері, накривати стіл скатертиною, дивитись у біноколь, читати вірш, пересіваючи борошно на сито, притаманий людині, схожий на артиста; to inform the sponsor, sent the invitations to the guests, looking throught the glass, to announce the results.

Субстаціальні відношення характерні для інфінітивних, дієприслівникових і дієприкметникових словосполучень. Ці відношення наявні у простому ускладненому реченні, за преміщення предиката з центральної позиції (присудкової позиції або з позиції співвідносного з присудком головного члена односкладового речення) у перфірійні (вторинні) для предиката позиції підмета, прислівного другорядного члена речення і детирмінантного члена речення.

3. Адвербіальні відношення – відношення обставини до дії, процесу, стану, якості тощо, наприклад: працювати влітку, знемагати з болю, творити для прийдешнього, ідучи на світанку, прибувши на відпочинок, зрадіти від зустрічі, принишклий у негоду; tired of walking, doing the job, lying in the darkness.

Залежний компонент обставинного значення в підрядних словосполученнях приєднується до опорного слова, вираженого інфінитивом, дієприслівниковим або прикметниковим (дієприкметниковим). Золотую тарілочку всі знають давно (Л.Глібов). Сіном пахне в темній клуні (М.Рильський).

Адвербіальні (обставинні) відношення також розчленовуються на ряд різновидів:

а) головне слово називає діло, а залежне – ознаку дії: наполегливо вчитися, сумно зітхати; do properly, work honestly;

б) головне слово називає дію, а залежне – місце: сидіти на траві, стояти біля столу, грати у дворі, бігати по полю, співати у ванні; to sleep at work, to sing at the window, stood next to me;

в) головне слово називає дію, а залежне – напрямок дії: іти на пошту, поспішати зі школи, вібігати з дому; to go home, come back to the husbend, arrive to the station.

У системі словосполучень відбуваються перехідні сематичні процеси, коли семантика компонента словосполучення взаємодіє з семантикою відношень. Багато словосполучень поєднують кілька значень, на семантику компонента нашаровується значення відношення. Нерідко поєднуються атрибутивні й обставинні значення (мандрівка в гори, повернення з міста), атрибутивні й об`єктні (дума про тебе, написання книжки), об`єктні і обставинні значення (стояти біля річки). Причиною такого синкретизму є те, що частина мови виконує не типову для себе функцію.

Характерно, що типовим семантико-синтачсичним відношеннями для іменикових словосполучень є атрибутивні, для прикметникових, інфінитивних та дієприслівникових словосполучень – субстанціальні та абвербіальні. Субстаціальні відношення відбивають вторину валентність предикатних слів, дереваційно пов`язаних з структурою сематично елементарних простих речень, а атрибутивні й адвербіальні грунтуються на семантико-синтаксичних відношеннях у складному реченні.

Семантико-синтаксичні відношення у підрядних словосполученнях виражаються узгодженими формами прикметників, відмінковими і прикметниково-відмінковими формами прикметників, прислівниками тощо.

3.3. Відношення в сурядних словосполученнях

Основними в сурядних словосполученях є такі типи семантико-синтаксичних відношень:

1. Єднальні відношення – відношення переліку, наприклад: пісня і праця, веселий і щасливий; діброви, долини і луги; учитель, порадник, друг; mother and father; hugs and kisses, food and service.

Єднальні відношення виражаються за допомогою єднальних сполучників (і, й, та(у значенні і ), і..і, ні…ні, ані…ані; and), або безсполучниково, або комбінацією сполучникового зв’зку наприклад:

Благословена кожна половина, і кожний порух свіжого стебла, і чисте небо, і вологі тучі, і дивне диво – світлячки летючі! (М.Рильський). Люди різні між нас бувають – симпатичні, гарні,чудні. (В.Симоненко). Це торжество: надій, проминань, і наближень, і навертань у своє, у забуте і одночасне. (В.Стус). Синичка підстрибнула, ударилась спинкою об сіть, упала, забила крильцями, потім застряла головою у вінку і, розкривши дзьобик, тоненько запищала. (Григір Тютюнник).

2. Протиставні відношення, які стосуються значення протиставлення, наприклад: суворий, але добрий; важкий, проте переможний; не вічність а мить; шаную, проте не славословл; tired but happy, tried but didn’t win, nice but not perfect.

Протиставні відношення виражаються сполучниками: but; а, але, та (у значенні але), проте, однак, зате:

У селі Михайловськім зустрів нас Пушкін сам, не тінь його, а він. (М.Рильський). Не нарікай на тьму злостиво, а краще засвіти свічу. (Д.Павличко).

3. Розділові відношення, що вказують на несумістність, чергування дій, явищ, ознак тощо, наприклад: то сонце то хмари;чи то веселий, чи то сумний;то мочить, то розмовляє; то поспіває, то бариться; snowing or raining, reading and writing, winning or losing.

Розділові відношення в сурядних словосполученнях виражаються сполучниками або, чи, або…або, чи…чи, то…то, не то…не то, чи то…чи то(найуживаніший з них або , чи, то…то); or, and.

Розділові сполучники вказують на можливість одного з явищ, чергування їх, неозначеність, нечіткість сприймання чого-небудь тощо:

Із тих затятих здвоєних ночей на пвнебес зажервіло б  іржання чи сиваша, чи приходу. (В.Стус). Було то блискавка, то грім. (Л.Костенко).

4. Градаційні відношення, які увиразнюють смислову вагу одного з однорідних членів речення, наприклад: не тільки батьки, але й діти; не лише скромний, але й обдарований; не тільки співчуває, але й допомагає; not only work, but rest; not just kidding, but laughing; not only weak but also sick.

Градаційні відношення в сурядних словосполученнях виражаються сполучниками: як…так і, не тільки…а й, не тільки…але й, не лише…а й, не лише…але й, якщо не … то,не стільки…скільки, наприклад:

М. Грушевський поєднав у собі як теоретика, так і практикастильової розбудови української мови. Отже, намагання деяких російських літературознавців пов’язувати творчість Пушкіна не тільки з Байроном, але й з Шаторбріаном не мало достатніх підстав. (М.Рильський ).

Єднальні, протиставні, розділові і градаційні відношення в сурядних словосполученнях грунтуються на семантико-синтаксичних відношенннях у складному реченні і здебільшого виражаються словосполучниками.

Висновки

Словосполучення – синтаксична конструкція, утворена поєднанням двох чи більше повнозначних слів на основі підрядного або сурядного зв’язку і відповідних йому семантико – синтаксичних відношень. Словосполучення мають певну структурну схему – типовий граматичний зв’язок, за яким будуються словосполучення у мовленні. Поєднання двох чи більше повнозначних слів відбувається на основі підрядного зв’язку. Це означає , що одне із цих слів підпорядковуюче (головне , стрижневе , ведуче), друге – підпорядковане (залежне).

Словосполучення, як і речення є об’єктом вивчення словотвору, але на іншому рівні. Це мінімальні синтаксичні одиниці, які є виразниками складних найменувань. Вони входять у синтаксично-комунікативну систему мови тільки у будові речення як його безпосередні складники. Словосполучення відрізняються граматичними значеннями, смисловими відношеннями та функціями від сполучень слів, які є основними структурними елементами речення – сполучення підмета з присудком.

Словосполучення бувають сурядні і підрядні.

Сурядне словосполучення – це смислове і граматичне поєднання двох або більше повнозначних слів як граматично рівноправних.

Між словами у сурядному словосполученні бувають такі види сурядного зв’язку:

1.      єднальний;

2.      протиставний;

3.      розділовий.

Словосполучення можуть виконувати кілька функцій. Основне призначення словосполучення – бути будівельним матеріалом для речень.

За кількістю компонентів словосполучення поділяються на прості і складні. При цьому зважати на кількість компонентів не завжди можна, бо трапляються стійкі словосполучення слів, складні назви тощо, які виступають у значенні одного слова.

Під простими словосполученнями треба розуміти такі, які не можуть поділятися на інші словосполучення, тобто словосполучення мінімального складу. Це буває, по-перше тоді, коли слова поєднуються одиничним зв’язком, тобто коли їх два.

Під складними словосполученнями розуміють такі, які можна розкласти на словосполучення мінімального складу і слово.

Якщо словосполучення розкладаються на два і більше словосполучень, маємо комбінацію словосполучень з двома чи кількома підпорядковуючими словами. Тому такі словосполучення і називаються комбінованими.

Розрізняють три види підрядного зв’язку – узгодження, якщо форми числа, роду і відмінка прикметників, дієприкметників, порядкових прикметників, займенникових прикметників уподібнюються відповідним формам іменників; керування, якщо залежне слово становиться у формі непрямого відмінка без прийменника чи з прийменником; прилягання, якщо залежне слово має нульову форму.

Узгодження – форма (спосіб) підрядного зв’язку, за якої граматичні форми залежного слова уподібнюються граматичним формам опорного слова.

За давньою традицією, в українському мовознавстві міцно вкорінилося широке розуміння керування як такого зв’язку, при якому головне слово із значенням дії, процесу, стану або якості вимагає від залежного відповідної відмінкової або прийменниково – відмінкової форми.

В українському мовознавстві прилягання здавна визначалося, як такий зв’язок, яким сполучаються незмінні форми.

Підрядні і сурядні словосполучення розрізняються не тільки синтаксичними зв`язками, а й сукупністю сематично-синтаксичних відношень.

У підрядних словосполученнях виділяють таки три основні типи сематично-синтаксичних відношень:

1. Атрибутивні (означальні) відношення – відношення ознаки до предмета.

2. Субтанціальні відношення – відношення предмета до дії, процесу, стану та інших ознак.

3. Адвербіальні відношення – відношення обставини до дії, процесу, стану, якості тощо.

Основними в сурядних словосполученях є такі типи семантико-синтаксичних відношень:

1.Єднальні відношення – відношення переліку.

2. Протиставні відношення, які стосуються значення протиставлення.

3. Розділові відношення, що вказують на несумістність, чергування дій,явищ, ознак тощо.

4. Градаційні відношення, які увиразнюють смислову вагу одного з однорідних членів речення.

Семантико-синтаксичні відношення виявляють зовнішнє спрямування: виражають стосунки між предметами та явищами позамовного світу. Відображаючи відношенння предметів та явищ дійсності, вони вказують на значиннєві (смислові) стосунки поєднаних певними синтаксичним зв’язком синтаксичних одиниць.

Список використаних джерел

1.      Белошапкова В.А. Современный русский язык: Синтаксис. – М.: Высш. шк., 1977.

2.      Булаховський Л.А. Питання синтаксису простого речення в українській мові ∕∕ Дослідження з синтаксису української мови. – К.: Вид-во АН УРСР, 1958.

3.      Виноградов В.В. Вопросы изучения словосочетаний. – М., 1975. С. 231-254.

4.      Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кващук А.Г. Сучасна українська мова. – К.: Вища шк. Головне вид-во, 1974.

5.      Дослідження з синтаксису української мови. – К., 1958.

6.      Каранська М.У. Синтаксис сучасної української літературної мови. – К., 1992.

7.      Курс сучасної української літературної мови: Синтаксис ∕ За ред. Л.А.Булаховського. – К.: Рад. шк., 1951. – Т. 2.