Словосполучення як одиниця синтаксису

2.2. Керування

За давньою традицією, в мовознавстві міцно вкорінилося широке розуміння керування як такого зв’язку, при якому головне слово із значенням дії, процесу, стану або якості вимагає від залежного відповідної відмінкової або прийменниково-відмінкової форми.

О.С.Скобликова дає таке визначення керування: „Керування – такий спосіб вираження граматичного зв’язку слів, при якому слово з предметним значенням ставиться в певній відмінковій або прийменниково – відмінковій формі відповідно до характеру смислових відношень, що передаються” [12; 59].

Визначення керування на основі тих же принципів, що й узгодження, - сильна сторона традиційного розуміння керування. Можна виділити дві ознаки керування:

1) керування розуміється як вид підрядного зв’язку, що виражається відмінковою формою іменника;

2) керування протиставляється узгодженню як зв’язок, що базується не на уподібненні, а на семантично змістовому вживанні відмінкової форми.

Керування мислиться як вид підрядного зв’язку, при якому залежним компонентом виступають відмінкові форми іменників у їх власне субстантивній сутності, тобто не викликані уподібненням відмінковій формі головного слова, як це має місце у прикметників і взагалі при узгодженні, а такі, що виражають певні смислові відношення позначуваного ними предмета до ознаки або предмета, названого головним компонентом сполучення [1; 338].

Керування має спільні і відмінні ознаки з узгодженням. Їх споріднює те, що в обох випадках передається підрядний зв’язок, тобто є підпорядковуючі і залежні слова, наприклад: український депутат, обрати депутата . Однак при керуванні, на відміну від узгодження, при зміні підпорядковуючого слова форма відмінка лишається незмінною, наприклад: обрав депутата, обираю депутата, обиратиму депутата, обирав би депутата тощо. Оскільки форма підпорядковуючого слова не впливає на керований відмінок, засоби вираження підпорядковуючого слова при керуванні більш різноманітні, ніж при узгодженні. Керуючими словами можуть бути не тільки імена – іменники, прикметники, числівники, прислівники, а й дієслова. Кожна частина мови має свою систему керування. Найтиповіше керування для дієслів та дієслівних форм. Менш типове керування для іменників, бо вони часто можуть не тільки керувати, а й мати при собі узгоджені форми. Обмежено керують числівники та прислівники. У зв’язку з тим, що кожна частина мови має свої особливості керування, розрізняють дієслівне, субстантивне, ад’єктивне і адвербіальне керування, наприклад: обирати депутата, піднісши прапор, поважаючий себе; вісник перемоги, рух проти війни, перемога над ворогом; вартий уваги, вірний присязі, схильний до роздумів; п’ять братів, двадцять шість днів.

Звичайно при керуючому слові виступає одне кероване. Таке керування називається одиничним. Але іноді при керуючому слові закономірно виступає два керованих, наприклад: наповнити кімнату галасом, , з’єднати думку з думкою; to give the book to brother, to inform everybody about the meeting тощо. Таке керування називається подвійним. Подвійне керування викликається приналежністю керованих слів до особливих лексико - семантичних груп (дієслова із значенням передачі, постачання, інформування, з’єднання, взаємодії ) або їх морфологічною будовою (наявність префіксів на-, за-, до-, у-, з-, ви-, про-).

Під сильним керуванням розуміють необхідний зв’язок, під слабким – не необхідний.

Сильне керування – головне слово не може обходитись без залежного чи залежних слів, наприклад: вимагати відшкодування, добігти до фінішу, опадання листя, сповнений мудрості, повідомити громадськість про небезпеку, відігравати роль, мати на увазі; got what she wanted, to give up smoking, to meet a friend.

Слабке керування – головне слово може вживатися й без залежних слів: повертатися з роботи, продукція без браку, змужнілий у праці, співати у лісі, зайти без попередження, прокинутись від гуркоту, захворіти серед тижня; to ask without hesitation, live in joy, came with peace, working hardly.

Розрізнення сильного і слабкого керування не є власне синтаксичним розрізненням, а належить до сфери лексико-фразеологічної семантики.

Очевидно, доцільно визначати і напівсильне керування, оскільки справді трапляються випадки різної сили зв’язку правобічної залежної форми (носія об’єктної семантики) від опорного слова. В одному словосполученні може одночасно реалізуватися сильне, напівсильне і слабке керування: привезти меблі сестрі машиною – привезти меблі (сильне), привезти сестрі (напівсильне), привезти машиною (слабке).Часто слабке керування реалізується залежним компонентом із семантикою інструмента (орудний відмінок). Це так зване подвійне керування, один компонент якого перебуває в сильному зв’язку з опорним словом, інший – у слабкому: носити воду відром, копати колодязь трактором; to write the letter with the pencil.

2.3. Прилягання

В мовознавстві прилягання здавна визначалося , як такий зв’язок, яким сполучаються незмінні форми, тобто воно тлумачилося у вузькому розумінні слова. Прилягання – такий зв’зок двох членів речення, при якому пояснюючий член речення не має тих граматичних форм, у яких відбувається узгодження або керування (тобто форм роду, числа, відмінка, особи) [8; 15].

Розвиваючи ідеї В.В.Виноградова, Н.Ю.Шведова встановила наявність двох видів прилягання – власне прилягання і відмінкове прилягання.Так виник широкий погляд на прилягання. При широкому тлумаченні прилягання доводиться давати два визначення – для власне прилягання і для відмінкового прилягання. В „Русской грамматике” 1980 року власне прилягання визначається так:

„Власне прилягання – це зв’язок, при якому у ролі залежного слова виступають слова незмінні: прислівник, невідмінюваний прикметник, а також інфінітив, компаратив або дієприслівник”.

„Відмінкове прилягання – це приєднання до повнозначного слова (будь-якої частини мови) відмінкової (без прийменника чи з прийменником) форми імені з означальним значенням”. При цьому означальне значення розуміється широко – і як власне означальне, і як обставинне. Наприклад: приїхати п’ятого травня , прийти надвечір, ложка з дерева, місто на Дніпрі, будинок на два вікна, сірий у клітинку, вродливий обличчям, кришка чайника, попереду на крок, хтось у блакитному, перший у шерензі [10; 21].

Найтиповіше прилягання для прислівникі. Прислівники як частина мови позначають ознаку ознаки, тому звичайно сполучаються з дієсловами, прикметниками і прислівниками. Наприклад: захоплено розповідають, нещадно критикували, зустріч увечері, ліс восени, очікуваний давно, працювати відмінно; very interesting, really cold, run fast, late at night, write correctly тощо. Отже, прилягання прислівників зумовлене їх лексико-граматичним значенням. При керуванні різні смислові відношення виражаються вживанням відмінкових форм, при приляганні – підбиранням прислівників різного значення.

При приляганні підпорядковуюче слово може вживатися в усіх своїх формах, а залежне здебільшого у своїй єдиній незмінній формі. Це свідчить , що прилягання будується за формою слово+слово, наприклад: пишу (писав, писатиму, писав би, писали) швидко; дуже вдалий (вдала, вдале, вдалі, вдалого, вдалим), шлях (шляхом, на шляху, шляхи) уперед тощо.

Оскільки при власне приляганні залежне слово пов’язується з головним тільки змістом, а не зміною форми, це означає, що на основі підпорядковуючого слова не можна передбачити форму залежного, вона завжди незмінна. Отже, прилягання – зв’язок не передбачуваний. Поява залежного слова у більшості випадків не обов’язкова. Наприклад, коли ми вимовляємо слово писав, це не означає, що з ним ми обов’язково пов’яжемо якийсь прислівник – сьогодні, вчора, швидко, поволі тощо. Тому прилягання у багатьох випадках – зв’язок необов’язковий, тобто слабкий.

Оскільки синтаксичні відношення при приляганні залежать від характеру підпорядкованої форми , власне прилягання поділяють на такі типи:

1.      прилягання прислівників;

2.      прилягання дієприслівників;

3.      прилягання інфінітивів.

Під відмінковим приляганням ми розуміємо такий зв’язок, який виникає при приєднанні до повнозначного слова відмінкової чи прийменниково-відмінкової форми з означальним чи обставинним значенням.

Відмінки з таким значенням сполучаються найчастіше з дієсловами. Відмінкове прилягання до дієслів – зв’язок не передбачуваний і переважно необов’язковий, бо при дієслові можуть виступати форми з різноманітним обставинним значенням, передбачити які заздалегідь важко і поява яких не обов’язкова, наприклад: працювати на заводі, в цеху, з захопленням, з перервами , на перемогу , всупереч перешкодам. Лише при деяких дієсловах із значенням місце розташування, руху більш-менш закономірно виступають відмінкові форми з просторовим значенням, тобто відмінкове прилягання стає більш обов’язкове, хоча й не передбачуване, наприклад: жити в селі, за лісом, біля річки; іти на завод, з заводу, до заводу.

У російському мовознавстві вже складений докладний опис відмінкового прилягання – в „Грамматике современного русского литературного языка” 1970 р. і „Русской грамматике” 1980 р. В українському мовознавстві ще немає такого опису, хоча праць з загальним, недиференційованим оглядом уживання відмінкових і прийменниково-відмінкових форм чимало (дослідження Є.К.Тимченка, М.Ф.Наконечного, Л.А.Булаховського, О.С.Мельничука, А.С.Колодяжного, І.Г.Чередниченка, М.М.Богдана, І.Р.Вихованця , М.Я.Плюща, З.І.Іваненко та ін.). На основі цих праць можна скласти уявлення про відмінкове прилягання і в сучасній українській мові.

Термін відмінкове прилягання загалом правильний, але не цілком точний, бо прилягають не тільки безприйменникові, а й прийменникові відмінки. До того ж більшість обставинних значень передається саме прийменниково-відмінковими формами. Тому є підстави серед відмінкового прилягання виділити два види – відмінкове і прийменниково-відмінкове.

Відмінкове прилягання виникає при вживанні безприйменникових відмінків. З такою метою використовується головним чином орудний відмінок як найбільш семантичний, за визначенням Є.Куриловича, почасти родовий і знахідний.

Крім того, треба мати на увазі й те, що прийменниково-відмінкове прилягання може бути не тільки одиничне, а й двовідмінкове, наприклад: жити душа в душу, сісти між дверима і вікном, шугати між небом і землею, працювати з четверга до суботи [9; 51].

Відмінкове і прийменниково-відмінкове прилягання ще можливе при деяких інших частинах мови (ми розглянули відмінкове і прийменниково-відмінкове прилягання при дієсловах), але рідше. Наприклад, при прикметниках можуть прилягати знахідний і орудний відмінки. Знахідний відмінок означає час чи міру, наприклад: новий кожен день, веселий увесь тиждень, відомий багато років, правий тисячу разів. Орудний відмінок має обмежувальне значення, наприклад: невеликий ростом, молодий літами, рясний квітами. Прийменниково-відмінкові форми прилягають тоді, коли означають простір, час, причину, якість, міру, наприклад: синій під водою, веселий з початку тижня, червоний від хвилювання, повний до краю, wrong from the very beginning, nice to meet. При цьому так само можлива варіативність, наприклад: невеликий ростом – на зріст, червоний від хвилювання – з хвилювання – через хвилювання тощо.

При прислівниках відоме не стільки відмінкове, скільки прийменниково-відмінкове прилягання, наприклад: влітку цього року, низько над полем, вгорі за хмарами.

При деяких займенниках можливе прийменниково-відмінкове прилягання, наприклад: хтось на заході, дещо до сніданку тощо [ 9; 77].

Розділ 3. Семантико-синтаксичні відношення між компонентами словосполучень

3.1. Семантико-синтаксичні відношення і синтаксичні зв’язки

На противагу синтаксичним зв’язками, які спрямовані у внутрішню структуру синтаксичних одиниць – конструкцій (речень і словосполучень) і відображають характер формальних граматичних стосунків, семантико-синтаксичні відношення виявляють зовнішнє спрямування: виражають стосунки між предметами та явищами позамовного світу. Відображаючи відношенння предметів та явищ дійсності, вони вказують на значиннєві (смислові) стосунки поєднаних певними синтаксичним зв’язком синтаксичних одиниць.

Семантико-синтаксичні відношення і синтаксичні зв’язки не існують ізольовано, а пребувають у складних взаємовпливах. З-поміж їх ознак вирізняють такі:

а) нетотожність;

б) паралельне функціонування;

в) специфічність вияву в різних синтаксичних одиницях.

Синтаксичним зв’язкам і семантико-синтаксичним відношенням притаманна різнобічна спрямованість. До того ж не завжди формально-синтаксична вершинність компонента відповідає такій же семантичній його якості. Зокрема, про відмінні власне синтаксичні і семантичні ознаки слів слушно висловився Л.Теньєр, зазначивши, що:"Шкала синтаксичної залежності слів перебуває у зворотньому відношенні до шкали семантичної важливості. Що нижче розташоване слово на синтаксичній шкалі, то більше в нього шансів виявитися суттєвим для смислу речення. Створюється враження, що підпорядковуюче слово потрібно тільки для того, щоб служити свого роду семантичною точкою опори для підпорядкованого."

Структурно-семантичний підхід передбачає врахування форми і семантики складників (компонентів, елементів) синтаксичних одиниць-конструкцій – словосплучення, речення, складного синтаксичного цілого (тексту). Кожна синтаксична одиниця-конструкція членується на компоненти різної складності: компонентами словосполучень виступають головне і залежне слово, простих речень – співвідносні з членами речення словоформи, складних речень – їх частини (прості речення).

Словосполученню властива певна сематично-синтаксична організація, яка виявляється у сематико-синтаксичних відношеннях між його компонентами.

Підрядні і сурядні словосполучення розрізняються не тільки синтаксичними зв`язками, а й сукупністю сематично-синтаксичних відношень.