Словоскладання як засіб утворення термінів

  - інтернаціональний характер (знаючи терміни-інтернаціоналізми, легко спілкуватися з іноземними фахівцями, читати іншомовну літературу, проте їхні значення непрозорі і це ускладнює, зокрема, навчальний процес: рамбурсація, ампліація, сапропель, польдер, драйвер, лаж);

  - стислість (дуже зручно користуватися короткими термінами, але не завжди вдається утворити короткий термін, який би при цьому був ще й точним, наприклад: акредитив з платежем на виплат);

  - здатність утворювати похідні, наприклад:  зношення - зношування - зношеність - зношуваний; зрошення – зрошування - зрошувальний – зрошувач.

      Проте усе це - вимоги до ідеального терміна, на практиці ж далеко не завжди вдається утворити термін, який би відповідав усім вищеназваним вимогам. 

  1.2. Способи творення  термінів 

      Терміни утворюються за такими способами:

1. Вторинна номінація - використання наявного в мові слова для називання наукового поняття. Це найдавніший спосіб термінотворення.
2. Словотвірний - утворення термінів за допомогою префіксів, суфіксів, складанням слів і основ, скороченням слів. Цей спосіб термінотворення - один із найпродуктивніших на всіх етапах становлення термінології, включаючи сучасний.
3. Синтаксичний - використання словосполучень для називання наукових понять. Терміни-словосполучення становлять понад 70% сучасних термінів. Синтаксичний спосіб - найпродуктивніший спосіб творення термінів у наш час.
4. Запозичення - називання наукового поняття іншомовним словом.

        Причини запозичання  термінів різноманітні:

        - запозичання терміна разом з новим поняттям;

        - паралельне використання власного і запозиченого терміна в різних сферах (наприклад, науковій і навчальній);

        - пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно існують запозичені і власні терміни;

        - відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав вимогам до терміна.

        Неоднозначним є  і ставлення до запозичених термінів. Деякі термінознавці - так звані пуристи - заперечують потребу запозичати терміни з інших мов, натомість пропонуючи творити терміни з ресурсів власної мови (такі спроби були в німецькій, чеській, російській мовах, у 20-х роках 20 століття - і в українській). Проте насправді це не завжди вдається. Інші науковці розглядають запозичення як об’єктивну реальність мовного життя, але вважають, що іншомовних слів у термінології не повинно бути більше 15%, оскільки наявність більшої кількості запозичень призводить до втрати термінологією національного обличчя.

        Проте слід негативно  оцінювати вживання запозичених  слів за наявності власних термінів та паралельне вживання запозичень із тим самим значенням з кількох мов. 
 

     Розділ 2. СЛОВОСКЛАДАННЯ 
 

     Слова поділяються на прості і складні.

     Слово може утворюватися шляхом складення  двох або більше слів. При цьому  приєднується незалежні діючи основи, наприклад: skid-lid “захисний шолом водія”, aircraft “літак”. Якими критеріями слід керуватися у визначенні структури наведених прикладів?

     У сучасному мовознавстві форма складного  слова вживає на визначення: те, що написано разом, вважається одним словом. Але  оскільки писемна мова вторинна, то і в усному мовленні мають бути критерії, за якими слід визначити тип слова. Не дотримуються постійності і лексикографічні джерела слова sunflower може писатися sun-flower і sun flower. Слово sun-burn означає “загар, засмага”, а sunburn – “сонячний опік”. Слова, що пишуться через дефіс, можуть бути і складними словами і словосполученнями.

     Другий  фактор, що впливає на визначення складного  слова – це його значення. Якщо складне  слово має одне, відокремлене значення, що відрізняється від значення компонентів, то таке слово можна вважати окремою одиницею. Значення слова handful “пригорщня” охоплює специфічну міру, відмінну від значень слів –full і –hand. Фрази tomato soup чи commander-in-chief вказують на єдність значення, проте не можна з певністю стверджувати, що це окремі слова. Ця особливість стосується багатьох фразеологічних одиниць, наприклад: in the least, to be ahead of.

     Існує найважливіша фонетична ознака, що відрізняє складне слово від  словосполучення. Це наголос. Якщо слово має один головний наголос то його можна вважати окремим словом, наприклад: a ’blackbird – a’ black ‘bird a ‘handful – a’hand ‘full (of)

     Словосполучення, що має тенденцію до об’єднання в одне слово, може зазнати навіть фонетичних змін. Це видно на прикладі злиття слів break i fast; у слові breakfast дифтонг [ei] звузився до звуку [e].

     У сучасній англійській мові складні  слова або композити (compounds words, composites) є наслідком продуктивного процесу  словотвору. Складні слова – це такі лексичні одиниці, що складаються з двох і більше основ і вживаються як незалежні форми.

     Словоскладення на думку окремих дослідників, є головним напрямком розвитку лексики мови, бо воно – найпродуктивніший тип словотвору. Складні слова розподіляються наступним чином:

     1. З точки зору приналежності до різних частин мови (функціонально).

     Більшість складних слів – це складні іменники типу aircraft, moonshine, red-headed, white-faced, складні  дієслова є наслідком подальшої  деривації, тобто утворюється від  складних іменників, що вже існують, шляхом конверсії, наприклад: to snub-nose, to deep-root, to bad-test.

     Складні прислівники і сполучники складають  незначну частину із загальної кількості  композитів; неологізми серед них  не зустрічаються. Слова типу inside, within, існують у мові протягом давнього часу. На увагу заслуговують ще й такі факти. Значна кількість старих слів застаріла, що дає змогу окремим дослідникам вважати словоскладання непродуктивним видом словотвору. Головна ознака зовнішнього характеру складного слова полягає у його відокремлені від фрази; остання утворюється за певними синтаксичними правилами, тоді як складне слово має власні правила словотвору.

     2. Розподіляються складні  слова і у відповідності  з типами словотвору. Два види композиції охоплюють власне композити і ті слова, що утворені водночас за двома зразками – словоскладання і деривації. Останні утворення - похідного типу.

     До  дериваційних складних слів слід віднести і похідні складні іменники, наприклад: a hold-up, big to hold up, a cast-away, big to be cast away.

     Конверсія у таких випадках перетворює дієприслівникові фрази у слова. До складних слід віднести також фрази яки набули статусу  композитів завдяки широкому вжитку, що спонукало до їхнього орфографічного оформлення як окремих лексичних  одиниць. Для прикладу пошлемося на прикметники middle-of-the-road “половинчастий”, never-to-be-forgotten “незабутній”.

     Складні слова умотивовуються і семантично, і структурно компонентами, що ці слова  утворюють. Стосунки між компонентами досить складні, тому що при утворенні складного слова значення їх можуть змінюватися. До того ж, вони обов’язково впливають один на другий і мають підмічати певним граматичним правилам. Суборденативні складні слова – це такі слова, складові частини яких структурно і семантично взаємозалежні, не дорівнюючи при цьому одна одній.

     Складні іменники субординативного типу часто  несуть у собі семантичну зміну значення, пор.: white-eye “різновид птаха”, bluecoat “солдат, вояк”, pony-tail “зачіска, кінський хвіст”.

     Порядок основ у композитах може бути таким:

     1. прикметник + іменник, наприклад: blackbird, dead-line, free-trader, left-hand.

     2. дієслово + іменник: dash-board, dive-bomb, feed-pipe, tow-rope.

     3. іменник + іменник: ash-bin, axe-stone, foot-ball, iceberg, kettle- drum.

     4. іменник + прикметник: brain-sick, cafe-free, sky-blue.

     5. прикметник + прикметник: pole-green, red-hot.

     6. числівник + дієприкметник: six-numbered, two-faced.

     У координативному композиті один із складових компонентів не має  переваги над другим. Обидва компоненти і структурно, і семантично до якоїсь міри незалежні. Переважна більшість коорденативних складних слів – це надбання розмовного шару лексики. Їм властива проста морфологічна форма, семантична влучність і широке емоційне забарвлення. Складні слова розпадаються на великі групи – частини мови. Найчисленнішими є складні іменники.

     Складні іменники розподіляються в залежності від типу взаємин між компонентами. Ці взаємини визначаються порядком модифікації  складових частин: перший компонент  може індифікувати другий, і навпаки  один із компонентів, крім того, взагалі може бути не іменником. Складні іменники тому поділяють на екзоцентричні, тобто такі, у яких лише комбінація обох елементів дає назву відповідного поняття, наприклад: baffle-board “перегородка”, dog-bee “трутень”, leather-head “дурень”.

     Найпоширенішою структурною формулою складних іменників є формула N+N.

     Останнім  часом спостерігається значна продуктивність складних іменників утворених від  дієслів з постпозитами (прийменниками) або прислівниками.

     Останній  компонент ніби умотивовує конверсію утворюючи врешті складний іменник, наприклад: a black-out “скорочення робочого дня з наступними скороченнями платні”. 

2.2. Скорочення кількості композитних частин терміну шляхом використання термінів – складних слів замість словосполучень 

         Термін – складне  слово становить собою найчастіше сполучення двох або більше основ  іменників, які співпадають за формами, що приводяться в словниках: piston pin (поршневий палець), pivot pin (цапфа шарніру) и т. ін. Термінологічне стале словосполучення зазвичай утворюється сполученням іменника і прикметника, іменника та іменника, іменника та дієслова: driving pin (повідковий палець), end pin (єднальний палець), pitch of thread (шаг різьби).

         Терміни – складні  слова все більш проникають в  англійську науково-технічну літературу, оскільки значення складного слова завжди більш точно спеціалізовано, ніж значення словосполучення. Наприклад, складне слово allweather fighter («всепогодній винищувач) і fighter for all weather (винищувач, придатний для використання у будь-яку погоду).

         С.Н. Горе ликова формулює ряд формальних правил перекладу  двокомпонентних термінів – складних слів, так як «если удается выяснить значения компонентов, то эти правила помогут раскрыть значение сложного слова в целом»[2, №6].

         Перед усім треба визначити, до якої лексико-змістової категорії відносяться компоненти складного слова, тобто що саме вони позначають: предмети, дію, властивості. Складне слово – термін, обидва компоненти якого позначають предмети (машини, механізми, прилади, тощо), перекладається по-різному, в залежності від того, в якому співвідношенні, в якій залежності знаходяться між собою дані предмети.

Якщо другий предмет – частина першого, то український еквівалент має вигляд: іменник одн., Н.в. + іменник одн., Р.в.:

         wheat consumption (споживання пшениці)

         control system (система контролю).

Якщо перший предмет – частина другого, то перший компонент перекладається за допомогою прикметника, тобто він  визначає якісну особливість другого  предмета, що відрізняє його від  інших:

         semiconductor device (напівпровідниковий прилад)

         laboratory research (лабораторне дослідження)

         gas turbine (газова турбіна).

   Якщо  ж перший компонент складного  слова позначає предмет, а інший – його властивості, то український еквівалент другого компоненту отримує форму називного відмінка, а еквівалент першого – іменник в родовому відмінку.