Складне речення займає важливе місце в синтаксисі німецької мови

 

                                                                                   ВСТУП

     Складне речення займає важливе місце  в синтаксисі німецької мови. Проблема дослідження структури німецького речення не загубила своєї актуальності й тепер. Ця проблема дуже важлива і по-своєму складна. Коли ми будемо досліджувати структуру, наприклад, тільки одного означального речення, то зустрінемо в творах письменників найрізноманітніші його конструкції, не кажучи вже про інші типи складнопідрядного речення.

     Вивченням структури німецького речення займаються не тільки вчені, для яких німецька мова є рідна мова, але й германісти інших країн.

     Мета  моєї роботи: дослідити як історично розвивалось складне німецьке речення, та його структуру в сучасній німецькій мові. Під час роботи над темою я проаналізував роман B. Kellermann „Der Tunnel.”

     ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––– 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. Речення в древньоверхньонімецькому періоді не було примітивним. З точки зору тих завдань, які йому ставилися в плані виділення речення, і з точки зору тих можливостей, такого підбору форм, які були в його розпоряджені, речення могло висловити розчленовану багатозначну думку. Цього можна було досягнути або шляхом розширення рамок елементарного речення, або шляхом використання форм складного речення, або найчастіше шляхом з’єднання обох моментів.

     В перекладних пам’ятниках степінь розгорнутосі речення підказувалась самим оригіналом: наприклад, в такому оригінальному творі як “Песня о Хильдебранте”. Навіть в цьому пам’ятнику германської героїчної пісні, меті речення не співпадають з аллітераційним віршем.

     Спостерігаються випадки, коли з одного вірша в  інший переходить більша чи менша  відокремлена частина речення: підрядне речення чи прикладка відокремлене означення, або однорідний член, чи сурядне речення.

                         Напр.wela gisihu ihr in dinem hrustim,

                                   dat du habes heme herron goten...

     В багатьох верхньодревньонімецьких  пам’ятниках важко визначити точні межі речення. Особливо трудно відмежувати складносурядне речення від самостійних.

     Степінь розгорнутосі речення в значній  мірі залежить від жанра і тематики (твору) пам’ятника. У Отфріда речення вміщається в одному – двох віршах і є складним, але інколи поширюється і на більше число віршів і охоплює велике число слів. Це показує, що речення в древньоверхньонімецькому утворило не примітивну і не куцу єдність. Велику роль в структурній організації речення відіграє інтонація, яка об’єднує речення в одне комунікативне ціле. Поряд з цим важливе значення в структурній будові речення відіграє і гармонійність.

     У різних мовах засоби структурної  побудови речення виступають по-різному. В древньоверхньонімецькій мові ці засоби зводяться до двох явищ:

   1) для вживання соціальних службових слів для зберігання повноти і формальної завершеності структурної схеми речення або словосполучення навіть тоді, коли з комунікативно-семантичної точки зору, така повнота не являється необхідністю;

   2) для використання „структурної” функції порядку слів, тобто, для виявлення засобами порядку слів в першу чергу дистанційністю внутрішнього зв’язку  даного відрізка мови. Вже в цьому періоді вживається структурно-замінне iz, в майбутньому es. Але основним службовим словом вживається прислівник so. Володіючи цілим рядом самостійних значень (порівняння, підсилення), це слово виступає часто в ролі підмета і предикатива в реченнях двоскладового типу, а також додатка при перехідному дієслові, підмета в безособовій конструкції в перфекті і плюсквамперфекті. Також для створення завершеності конструкції важливою формою є і форма iz, яка є осномним засобом при оформленні безособових речень.

                         Напр. Iz filu kalt.

     Найважливішою структурою в древньоверхньонімецькому періоді являється постановка відмінюваної форми дієслова на другому місці. Також в цьому періоді широко застосовується як сурядна так і підрядна структура речення. Зростає роль родового відмінку, особливо форми thes як способу зв’язку підрядних речень.

     Важливим  моментом в розвитку системи складнопідрядного речення  являється вироблення засобів, які вказують на самий факт залежності одного речення від іншого. Одним із показників граматичної оформленості складнопідрядного речення вже на ранньому етапі цього періоду являється вживання кон’юнктива в підрядних реченнях, і чітке узгодження часів між підрядним і головним реченням. В області релятивної підрядності загальним показником виступає ther, в області сполучникової підрядності важливу роль починає відігравати thaz. Thaz може виступати в значенні сполучника, вводячи в цих випадках підрядні речення предикативні, об’єктивні, означальні, тобто всі види підрядних речень.

                         Напр. Zit ward tho gireisot,

                                     thet er giangi furi got.

     Для середньоверхньонімецького періоду являється характерним об’єднання елементарних речень в складні.

     Від підрядних тречень самостійні і  головні речення відрізняються  порядком слів і відсутністю сполучників  підрядності на початку речення. Послідовність елементарних речень в середині складного досить різноманітна. Значно швидше ніж в сучасній німецькій мові відносні речення нерідко стоять перед тим словом, до якого вони відносяться. Головному реченні можуть передувати два підрядних. Така побудова, в якій несамостійні конструкції комунікативно і структурно передують головному реченні, тобто, закінчена конструкція, утворюють більш чітку організацію, закриті складні речення, що відповідають загальним тенденціям німецької мови до чіткої структкрної організації речення.

     Для другого етапу ранньоверхньонімецького періоду також характкрні зміни, які проходять в структурі складного речення. Складне речення вже стає більш зібраним і цілісним. Важливим засобом для перетворення складнопідрядного речення в формально більш „закрите”, являється порядок слів. Перш за все саме роз’єднання головного і підрядного речень являється важливим засобом формальної побудови складнопідрядного речення. Так от, одним із засобів організації складнопідрядного речення є рамочна конструкція. Існує дві основні різновидності використовування рамочної конструкції для органіцзації складного речення: постановка всього головного речення після підрядного речення.

     Постановка  невеликого числа підрядних речень після головного приміняється дуже широко. Піся головного речення в першу чергу ставились такі підрядні, які за своєю семантикою і за своєю конструкцією являються ніби моментом в дальшому розвиткудумки по відношенню до головного речення: об’єктивні,  мети та інші. Так от, велике значення має і розвиток підрядних сполучників як als, weil, indem, nach, da,wenn, dass, а також зближення підрядного речення з різними видами відокремлених зворотів та конструкцій. Це зближення здійснювалося шляхом відпадання відмінюваної форми дієслова в підрядному реченні. В більшості це допоміжні дієслова haben, sein, i werden.

                         Напр. Wiest du nicht,

                                   wie es den alten Einsidlern ergangen.

     Але повного співпадання між підрядними реченнями без відмінюваної форми  дієслова і різними зворотами все-таки не відбувається: наявність сполучника проводить між ними мету. Але відсутність відмінюваної форми дієслова, характерної для будови речення в німецькій мові різко підкреслює відмінність відповідних підрядних речень від повноцінних, самостійних речень, які можуть виступати в мові як закінчені висловлювання.

     Таким чином, розглядаючий нами період характеризується висуванням на передній план форм, якби проміжних між реченням і членом речення.

     Вже в нововерхньонімецькому періоді  створюються два основні типи організації обширної синтаксичної побудови, яка виступає у формі складнопідрядного речення. Перший тип: головне елементарне речення становить центр всієї будови, хоч воно і може мати всередині себе ті чи інші звороти і, навіть, підрядні речення, значна частина цих компонентів, знаходиться за його рамками. Другий тип: головне речення охоплює все, або майже все складне речення. Головне речення нерідко ділиться при цьому на невеликі відрізки, які можуть бути навіть з одного слова. Між цими відрізками знаходяться різноманітні залежні структури: підрядні речення, звороти, вставні речення і т. д. В мові художньої літератури все більший розвиток одержує пряма мова. Також значну роль в побудові різних синонімічних рядів починають відігравати дієприкметники і Infinitiv.

     В наш час не відбувається принципіального  відхилення від основних рис в  характері синтаксичної будови німецької  мови. Прагнення до чіткого, формально  підкресленому вияву єдності  речення, а також чіткому його членуванню, яке діяло з тою чи іншою силою на протязі всіх розглянутих нами періодів історії німецької мови, продовжує діяти і в теперішній час. Однак синтаксична основа всіх основ, структура елементарного речення, продовжує бути і зараз чіткою і строгою побудовою, в якій відповідними формальними засобами чітко виявляється і його цілісність, і його членування на його утворені компоненти.

     2. Речення – як комунікативна одиниця мовлення, крім своїх загальних особливостей, має в кожній мові і свій специфічний характер. Ця особливість характерна і для німецького речення. Вона проявляється перш за все в будові німецького речення. Основними характерними рисами цієї своєрідності німецького речення є те, що німецьке речення характеризується наявністю обидвох головних членів речення, і є найважливішим зв’язком для мовної комунікації. Слід зауважити, що тут проявляється двосторонній вплив головних членів один на одного і їхня двостороння обумовленість. Ці члени речення роблять речення відносно закінченою одиницею мовлення, тому вони і називаються головними членами речення. Основним типом німецького речення є речення з головними членами – підметом і присудком. Від цих головних членів і залежить подальша розбудова речення.

     Крім  двочленності німецьке речення характеризується і модальністю.

     Модальність – це відношення співрозмовника до змісту висловленого, а також його особисте ставлення до реального здійснення висловленого. Модальність може бути виражена різними граматичними і синтаксичними засобами:

   а) дієслівними формами (формами  способу, часовими формами, порядком слів, структурою речення)

                         Напр. „Du wirst dich erkälten, Liebling.”

   б) інтонаційними засобами

                         Напр. „Das ist Mae Allan!”

   в) лексичними засобами (модельними дієсловами, дієсловами haben, sein з zu + Infinitiv, scheinen)

                         Напр. „Die Hitze schien sich plotzlich

                                      verdreifach zu haben.”

   г) лексично-граматичними засобами (модальними дієсловами і дієсловом lassen)

                         Напр. „Nun musste auch Allan lachen.”

     Всі ці засоби надають реченню певних модальних відтінків.

     Характерною особливістю німецького речення  є його дієслівність присудка. Присудок у німецькій мові завжди виражений  дієслівною формою; навіть у іменному присудку є дієслівна зв’язка. Цю особливість називають дієслівністю німецького речення (der verbale Charakter des deutschen Satzes),

                          Напр. Будинок високий – das Haus ist hoch.

   З нею  зв’язане явище так званої предикативності німецького речення.

   Будова  німецького речення характеризуються також твердим порядком слів. Головні члени, як правило, займають у реченні тільки певне місце. Розміщення другорядних членів більш вільне. Розрізняють два види порядку слів:

1. прямий порядок (gerade Wortfolge);
2. зворотний (invertierte Wortfolge).

   При прямому  порядку слів на першому місці  стоїть підмет, на другому – відмінювана частина присудка, після неї другорядні члени речення, а невідмінювана частина присудка, якщо вона є, стоїть в кінці речення.

                         Напр. „Er nahm ihren Plan für eine Laune,

                                      eine Spielerei.”

     При зворотньому порядку слів на першому місці стоїть другорядний член, на другому – відмінювана частина присудка, а на третьому місці – підмет, після нього другорядні члени, а невідмінювана частина присудка, якщо вона є, в кінці речення.