Шляхи соціалізації особистості учня в сім’ї

таких сім'ях об'єктивно чи суб'єктивно складаються несприятливі умови

для виховання дитини. Ці сім'ї характеризуються певними негативними

проявами[14. c.284-295.]:

- батьки зловживають спиртними напоями, наркомани, ведуть аморальний

спосіб життя, вступають у конфлікт з морально-правовими нормами

суспільства (тобто припускають різні види правопорушень);

- з низьким морально-культурним рівнем батьків;

- неповні сім'ї;

- зі стійкими конфліктами у взаємостосунках між батьками;

- зовні благополучні сім'ї, які допускають серйозні помилки, прорахунки

у системі сімейного виховання внаслідок низької педагогічної культури та

неосвіченості. Причому, такі помилки і прорахунки в системі сімейного

виховання носять не ситуативний, а стійкий характер. Тобто в таких

сім'ях постійно порушуються певні педагогічні вимоги.

   До зовні благополучних можна віднести сім'ї, у яких:

а) спілкування батьків з дітьми носить формальний характер;

б) відсутня єдність вимог до дитини;

в) безконтрольність з боку батьків за успішністю та поведінкою дитини

або контроль носить однобічний характер;

г) надмірна батьківська любов;

д) надмірна суворість у вихованні, застосування фізичних покарань;

є) має місце насильство стосовно до жінки, дитини;

ж) не враховуються у процесі сімейного виховання вікові та

індивідуально-психологічні особливості особистості дитини.

       Останнім часом стали звертати на себе увагу сім'ї так званих "нових

українців", які основну увагу зосереджують на власному бізнесі, а

сімейне виховання у них зводиться до купівлі дітям дорогих іграшок,

одягу, видачі значних сум грошей. Їм не вистачає часу для збільшення

духовного, морального впливу на дитину.

       Сімейне неблагополуччя негативно позначається на формуванні особистості

дитини. Дитяче виховання в умовах негативного емоційно-психологічного

сімейного мікроклімату визначається ранньою втратою потреби у

спілкуванні з батьками, егоїзмом, замкненістю, конфліктністю, впертістю,

неадекватною самооцінкою (завищеною чи заниженою), озлобленістю,

невпевненістю у своїх силах, недисциплінованістю, втечами з дому,

евпевненістю у своїх силах, недисциплінованістю, втечами з дому,

бродяжництвом та ін. Все це свідчить, що діти з неблагополучних сімей

мають більше причин для поповнення рядів важковиховуваних,

правопорушників, наркозалежних.

      Благополучна сім'я міцна своїми внутрішніми зв'язками, високим рівнем

координації. У такій сім'ї існують взаєморозуміння, взаємна повага, між

усіма її членами, позитивна моральна атмосфера, спільність поглядів на

більшість сфер духовного життя, врахування у сімейному житті інтересів

кожного, душевних переживань, психологічна взаємна підтримка, трудова

співдружність, задоволення почуття власної гідності, своєї значущості,

взаємна довіра, доброта, чуйність, раціональні способи вирішення всіх

сімейних проблем, розуміння завдань сімейного виховання та ін[16. c.71-75].

     Тож ідеальна сім'я—це та сім'я, яка позитивно впливає на формування особистості дитини, яка допомагає дитині відчувати себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять; вона має у сім'ї свої права і свої обов'язки; до її потреб ставляться з розумінням. Така сім'я створює душевний комфорт,

рятує від нервових переживань. Саме в таких сім'ях діти найбільше

цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад. У

нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою, гуманною,

здібною до співчуття, спокійною, оптимістичною, добрим товаришем, з

почуттям гумору, має тверді етичні правила. Отже, для нормального

розвитку дитини потрібна щаслива, повноцінна сім'я, де щасливі між собою

батьки, батьки і діти.

3.2 Характеристика основних проблем сімейного виховання.

Виховної функції сім'ї надавалося велике значення на всіх етапах розвитку суспільства. На принципово новій основі - на засадах рівноправності і взаємоповазі подружжя - будувалися взаємини в сім'ї, що створювало сприятливі умови для встановлення справедливого розподілу праці між чоловіком і жінкою поведінки домашнього господарства й обопільної відповідальності батьків за дітей. Відзначаючи прогресивні зміни у розвитку сім'ї, не можна не звернути увагу на фактори, які ускладнюють цей розвиток.            Так, зміна положення жінки в суспільстві викликало протиріччя між її соціальними ролями, яке нерідко породжує напруженість і конфлікти в сімейних відносинах і негативно позначається на вихованні дітей.

Зайнятість жінки у сфері суспільного виробництва веде до ослаблення контролю за поведінкою дітей, недостатнього уваги до їхнього виховання. Крім того, протиріччя між професійною та сімейної ролями жінки поряд з деякими іншими обставинами виступає однією з причин зниження народжуваності. У зв'язку з цим виникає проблема виховання в сім'ї одну дитину. Відомо попередження А. С. Макаренка про те, що виховання єдиного сина або дочки набагато більш важка справа, ніж виховання декількох дітей. Як правило, батьки концентрують на одній дитині максимум уваги, оберігають його від всіляких труднощів, зайво опікують, перебуваючи у владі сліпий, нерозумної любові. Труднощі виховання однієї дитини в сім'ї, за словами А. С. Макаренка, закладена у відсутності колективного впливу на його особистість. До того ж відсутність сестер і братів у сім'ї збіднює життя дитини, погано позначається на розвитку її емоційної сфери, формуванні почуттів.
     Говорячи про сучасну сім'ю, не можна обійти мовчанням таку проблему, як зростання кількості розлучень. Це явище відбиває ломку старих і розвиток нових основ сімейних відносин, моральних норм. Причини розлучень різні: протиріччя між професійною та сімейної ролями жінки; прагнення подружжя до максимальної справедливості у розподілі прав і обов'язків у сім'ї, що породжує сімейні колізії, сварки, конфлікти. Тут мається на увазі і побутова перевантаження жінки, яка несприятливо позначається на подружніх взаєминах, створює напруженість у спілкуванні з дітьми.
     Відомо, що більший відсоток розлучень падає на молоді подружні пари (у віці від 20 до 30 років) [17. c.4.]. Відсутність протягом багатьох років необхідної моральної та психологічної підготовки підростаючого покоління до створення сім'ї, до буднів сімейного життя, до подолання труднощів і негараздів в перші роки спільного проживання - вагома причина розпаду сім'ї. До розлучення веде також низька моральність шлюбного союзу, безвідповідальне ставлення батьків (здебільшого батьків) до виховання дітей, пияцтво батьків. У зв'язку з цим виникає проблема виховання дитини в неповній сім'ї. Діти з неповних сімей частіше, ніж їх однолітки, що ростуть у повній сім'ї, здійснюють аморальні вчинки, правопорушення. Про це свідчать дослідження вчених. Зокрема, за даними А. Г. Харчева, з 500 неповнолітніх правопорушників 53% виховувалися без батька [17. c.4.].
      Певні труднощі становить виховання дитини в умовах повного достатку, а часом надлишку. Матеріальні блага часто звертаються на шкоду дітям, якщо батьки не виховують у них здорові духовні потреби. На думку В. О. Сухомлинського, чим більше цінностей побутового характеру і духовної культури надається в розпорядження молодого покоління, тим важче виховувати, тим більше повинна бути відповідальність всіх, причетних до виховання. Неухильне зростання матеріального добробуту сім'ї вимагає пильної педагогічної уваги до формування у дітей розумних потреб, вміння керувати своїми бажаннями, виховання відповідальності перед сім'єю і суспільством за свою поведінку[8. c. 32-40].
      В останні десятиліття сім'я стала предметом пильної уваги педагогів, психологів, соціологів, юристів. Сім'я-специфічна інтимна система. «На відміну від інших виховних установ сім'я здатна впливати і, як правило, впливає на всі сторони, грані людини протягом його життя. Цей величезний діапазон виховної функції сім'ї поєднується з глибокою специфічністю її ідеологічного і психологічного впливу, що робить її не лише у вищій мірі дієвим, але і необхідною ланкою в процесі формування особистості » [8. c. 32-40].
     Специфічність виховної функції сім'ї полягає в тому, що взаємовідносини її членів будуються на основі спорідненості і любові. Відомо, яку величезну силу таїть в собі батьківська любов. Це дорогоцінний почуття цементує сім'ю, сприяє формуванню важливих морально-етичних почуттів.
    Специфічність сімейного виховання полягає і в тому, що вона починається з народження дитини, коли він найбільше потребує догляду і керівництві з боку дорослих. Перебуваючи тривалий час у постійному, безпосередньому спілкуванні з батьками або іншими членами сім'ї, дитина поступово включається в багатогранне життя сімейного колективу, в усі сфери людського життя. У сім'ї діти задовольняють біологічні та духовні потреби, засвоюють найважливіші моральні поняття. Все це сприяє формуванню моральних установок, суджень, виробляє навички та звички, способи поведінки.
     Через відносини дітей з батьками та іншими членами сім'ї реалізуються відносини між представниками різних поколінь і різної статі. Спілкуючись з людьми, близькими по крові, отримуючи від них підтримку, схвалення, осуд, дитина соціалізується, поступово осягає норми життя, вчиться бачити світ очима сім'ї, батьків. Він активно сприймає й освоює соціальний досвід своїх перших вихователів, перш за все батьків[20. c. 2-11].
Взаємини дітей і батьків будуються на емоційній основі, на взаємній любові, турботі, повазі, на тривогах і переживаннях за рідну людину, що надає сімейним контактам особливий характер.
     Слід також підкреслити, що для сім'ї характерна інтимність відносин між її членами, завдяки чому створюються особливі умови для взаємних впливів, виховання добрих почуттів, для індивідуальних рад та потіхи, схвалення, виправлення небажаних якостей особистості. Сім'я готує дитину до виконання ролі громадянина, виступаючи для нього провідником ідей і норм моралі.
Всі ці особливості сім'ї роблять її незамінним соціальним інститутом у підготовці підростаючого покоління до життя, а сімейне виховання - необхідним фактором нормального розвитку особистості дитини.
     А. Г. Харчев пише: «Сім'я - реальне втілення комплексності виховного впливу на що формується особистість, у сфері якого одночасно виявляються й інтелект, і емоції дитини, і його погляди, і його смаки, навички, звички. Вплив це здійснюється як через психологічну атмосферу сімейного колективу, так і через організацію його діяльності, як шляхом словесного переконання, гак і шляхом особистого прикладу батьків, інших членів сім'ї » [20. c. 2-11]. Стало бути, весь устрій сімейного життя, її моральне здоров'я, культура відносин та освітній рівень батьків, їх політичні погляди, моральні установки, поведінку в повсякденному житті є социализирующим і виховують засобами. І суспільству глибоко не байдуже, в яких умовах виховується дитина в сім'ї, який соціальний досвід вона передає йому. Ось чому турбота про сім'ю як виховному інституті, про її педагогічної цінності знаходилася і знаходиться в центрі уваги суспільства.
     Зі зміною соціально-економічного та політичного розвитку суспільства змінюються і його вимоги до морально-виховної діяльності сім'ї. Якщо сімейне виховання не узгоджується з вимогами суспільства, то допускаються серйозні прорахунки у формуванні особистості дитини. А. С. Макаренка надавав цій особливості велике значення і вважав, що наша сім'я не є замкнутим колективом, а становить органічну частину суспільства, що всяка спроба сім'ї побудувати свій досвід незалежно від моральних вимог суспільства обов'язково призведе до диспропорції, яка звучить як тривожний сигнал небезпеки[20. c. 2-11].
    Єдність виховних завдань сім'ї та суспільства, узгодженість вимог сімейного і суспільного виховання виступають найпершим необхідністю у формуванні всебічно, гармонійно розвиненої особистості.
    Отже, на сучасному етапі суспільства подальшого розвитку і вдосконалення виховної функції сім'ї сприяють: невпинна турбота держави про сім'ю; неухильне підвищення її матеріального добробуту і поліпшення житлово-побутових умов; єдність виховних завдань сім'ї і суспільства; узгодженість виховних впливів на дитину школи, сім'ї і всього суспільства; зростання загальноосвітнього, культурного та педагогічного рівня батьків, підвищення моральної і громадянської відповідальності батьків за виховання підростаючого покоління.
     «Позитивний вплив сім'ї на особистість дитини полягає в тому, що ніхто, крім самих близьких для нього людей в сім'ї, не відноситься до дитини краще, не любить його так і не піклується про нього стільки, як мама, тато, бабусі, дідусі, брати , сестри » [20. c. 2-11].
      Питання виховання є одним з найважливіших питань, тому що має пряму і безпосередню зв'язок з розвитком людства. Традиційно, основним інститутом виховання людини, починаючи безпосередньо з моменту його народження і закінчуючи часом його становленням як зрілої особистості, була і залишається сім'я. Саме в сім'ї відбуваються перші кроки по вихованню майбутньої людини, щодо прищеплювання йому певних якостей, ідей і поглядів. Свої перші життєві уроки людина отримує в сім'ї, під впливом сформованого оточення починає відбуватися формування характеру і розвиток дитини як особистості. Сім'я є тим чарівним дзеркалом, в якому як у казці відображаються всі невдачі, переживання, тривоги, перемоги й успіхи, як в особистому, так і в суспільному     житті всіх членів сім'ї.
       Те, що дитина набуває в дитячі роки в родині, він зберігає протягом усього подальшого життя. Важливість сім'ї обумовлена ​​тим, що в ній дитина перебувати протягом значної частини свого життя і до моменту надходження в школу, він вже більше ніж на половину сформувався як особистість. Сім'я - це особливого роду колектив, який грає у вихованні основну, довгострокову і важливу роль.
       Позитивний вплив сім'ї на особистість дитини полягає в тому, що ніхто, крім самих близьких для нього людей в сім'ї, не відноситься до дитини краще, не любить його так і не піклується про нього стільки, як мама, тато, бабусі, дідусі, брати, сестри. І разом з тим, ніщо інше не може потенційно завдати стільки шкоди в вихованні дитини, скільки може зробити це сім'я.
Ряд дослідників відзначає, що цінності сім'ї витісняються цінностями індивідуалізації, матеріального достатку і професійного зростання, що веде до збільшення кількості неблагополучних сімей (А. І. Антонов, О. М. Здравомислова, Н. Г. Марковська та ін.)
      Проте, якщо слідувати цій логіці, то батьки, що запустили сімейну сферу, повинні досягати великих успіхів у сфері позасімейних, задовольняючи там потреби в самоактуалізації свого «Я», саморазвіваясь і самовдосконалюючись. Але відомо, що в більшості неблагополучних сімей цього не відбувається (А. Н. Єлізаров).
     Інші дослідження, навпаки, констатують першорядну значущість цінності сім'ї (І. С. Артюхова, Т. М. Кухтевіч, Н. Л. Москвичова, А. А. Реан, В. С. Собкін, Є. М. Марич та ін) .
     На наш погляд, функціонування всієї сімейної системи пов'язано не стільки з місцем сім'ї в індивідуальній ієрархії, скільки з тим, які термінальні цінності та індивідуальні потреби людина реалізує у сімейній сфері. Основні функції сім'ї - виховна, господарсько-побутова, психологічної розрядки, духовного (культурного) спілкування, соціального контролю, репродуктивна - дозволяють людині реалізувати цілий комплекс особистісних потреб різного рівня[20. c. 2-11].
Уявлення людини про те, як, за допомогою яких «засобів» повинні реалізовуватися ті чи інші функції сім'ї, і є сімейними цінностями.
     Таким чином, функціонування сімейної системи та сімейне виховання будуть залежати від ступеня значимості тих чи інших цінностей і гармонійності ціннісно-смислової сфери особистості, а також від того, які термінальні цінності і за допомогою яких засобів людина реалізує у своєму сімейному житті.
     Стиль сімейного виховання - способи, методи і прийоми виховання в сім'ї. Стиль сімейного виховання є інтегративної характеристикою виховної системи (О. А. Карабанова), системи батьківства (М. О. Ерміхіна, Р. В. Овчарова).
Основні параметри виховання і класифікації стилів сімейного виховання представлені в роботах А. Болдуіна, Д. Баумрінд, А.Я. Варги, В.І. Гарбузова, А.І. Захарова, Е.Г. Ейдеміллер і В.В. Юстицкис та ін У центрі уваги дослідників опиняються ті аспекти в стилі виховання, які викликають відхилення від нормального, гармонійного розвитку особистості дитини, тобто порушення виховання: гіпер-або гіпопротекція, потурання або ігнорування потреб дитини, непослідовність у відносинах батьків з дітьми, завищення або недостатність вимог, огранічітельство, надмірність заборон або їх недостатність, надмірність санкцій або повна їх відсутність і т.д.
      Стійкі поєднання різних параметрів виховання утворюють стилі виховання.
У кожній сім'ї складається певна, далеко не завжди усвідомлена її членами, система виховання чи стиль сімейних взаємин. З урахуванням цілей, завдань, методів і прийомів виховання, того, що можна і чого не можна допустити у ставленні до дитини, можна виділити кілька типів сімейного виховання.
1 тип - «Виховання по типу Попелюшки» [19.  c.20-32].
      Батьки, які дотримуються цього типу виховання, надмірно прискіпливі до своєї дитини, вимагають від нього беззаперечного послуху, дотримання порядку, підпорядкування всіх сімейних традицій. А карають своїх дітей за недотримання порядку, за погані шкільні оцінки, за невиконання батьківських вимог, за порушення багатьох інших заборон[19.  c.20-32].
      При такому вихованні, як правило, батьки молодших школярів, готують з ними уроки, при цьому стають у позицію далеко не кращого вчителя: всіма силами намагаються «вичавити» з дитини самостійне дію. Діти відповідають на «натиск» різноманітними прийомами: плачем, несподіваної «тупістю», безпорадністю. Строгість і надмірна вимогливість батьків нерідко обертаються тим, що дитина не хоче вчитися, створюється тривожне ставлення до оцінок, похвалу, осуду.
      Як правило, при такому типі виховання дитина - боязкий, «забитий». Перебуваючи під страхом покарання і образи, багато хто з таких дітей виростають неохайними, полохливими, нездатними постояти за себе. У деяких випадках у дітей з'являється прагнення до самоствердження через агресивність або конфліктність, або хлопці починають багато фантазувати, йдуть у світ фантазій, замість того, щоб активно діяти.
   2 тип - «Виховання постійною опікою». При такому типі виховання батьки тепло ставляться до своїх дітей, але контролюють кожен їх крок, не дозволяють їм нічого, що могло б викликати невдоволення дорослих.
Постійна опіка призводить до того, що дитина позбавлена ​​самостійності, його ініціатива придушується, він не може проявити свої здібності. Серед таких дітей виростають залежні, нетовариські, не пристосовані до життя люди. Вони звикають до того, що за них хтось - то все вирішує, і їм не залишається нічого іншого, як підкорятися чужій волі.
    3 тип - «Виховання по типу« кумира »сім'ї». При такому стилі виховання виконуються всі вимоги і найменші примхи дитини. Вся сім'я прагне задовольнити його бажання та примхи. Діти, при такому вихованні, ростуть свавільними, впертими, не визнають заборон, не замислюються про матеріальні та інші можливості батьків. Наслідки такого виховання - споживацьке ставлення до оточуючих, нездатність відстрочити отримання задоволення, безвідповідальність.
  4 тип «Виховання байдужістю». Дитина не отримує в сім'ї досить тепла, уваги, любові, він наданий сам собі і ніким не контролюється. Ніхто не навчає його розуміння «що таке добре, а що таке погано». Як правило, у таких дітей можливі серйозні порушення поведінки.
  5 тип - «Виховання подарунками». При такому типі виховання, як правило, батьки не займаються достатній час своїми дітьми, відбуваючись від них подарунками. Батьки передоручають виховання своїх дітей родичам, репетиторам і т. д., аби діти не заважали їм працювати і робити кар'єру. Замість батьківської любові, турботи, тепла і ласки дитина отримує від батьків подарункову любов.

Ми можемо зробити висновок, що стиль виховання батькам потрібно обирати з максимальною обережністю і оптимально влучно, запобігати тих методів і засобів, які викликають відхилення від нормального, гармонійного розвитку особистості дитини, тобто порушень виховання завищення вимог  або ігнорування потреб дитини. Отже, за даними нашої анкети ми можемо визначити такі моменти в вихованні і соціалізації особистості дитини, що батьки намагають приділяти час дитині, але коли це відбувається вони віддають перевагу тому, що вказують на провигну, помилки дітей, але не намагаються розібратися в суті проблеми. В кожній родині такох існують правила поведінки і обов’язки, але батьки більше слідкують за виконанням їх дитиною, а не власним. Позитивний момент те, що в процесі вирішення питань відносно дитини батьки зазвичай питають думку дитини.   

Анкетування  проводилось в Маріупольському міському гуманітарному ліцеї за участю учнів 133 групи(7 клас). В ньому взяли участь усього—32 дітей, 9 хлопчаків і 23 дівчинки.

   Проаналізувавши перше питання можна сказати, що хлопчики хочуть бути подібними більше на батька, а дівчатка на маму. Тобто, незважаючи на те, з ким вони проводять більше часу, вони ставлять в приклад саме того з батьків хто відповідає їм по статі.

   Відповіді учнів на друге запитання розподілилися на дві рівносильні групи. Лише 50% учнів відчувають провину, коли на неї вказують батьки і стільки ж учнів не розуміють в чому полягає провина.

   Щодо третього запитання, то відповіді на нього дало наступні результати: 

лише 50% дітей вважають поведінку своїх батьків зразковою, 10% дітей вважають поведінку своїх батьків “іноді зразковою”, зате 40% відсотків чесно признали, що поведінка їх батьків не є зразковою.

   На четверте запитання більшість дітей, а саме 70% відповіли, що вони почувають комфорт при стосунках з батьками, а 20% іноді почувають цей комфорт і лише 10% його не почувають.

   Відповіді школярів на п’яте запитання радують тим, що 90% відсотків батьків враховують думку своїх дітей на родинних зборах.

   Точно так само, як і на п’яте запитання, на шосте запитання 90% учнів відповіли, що батьки зазвичай запитують згоди у дітей про вирішення питань відносно них.

   Сьоме запитання, дає змогу зробити висновок що у малої кількості сімей існують сімейні традиції, про що свідчить незначна кількість позитивних відповідей, а саме у 10% анкетованих дітей, сім’ї бережуть та розвивають сімейні традиції.

   У восьмому запитанні діти визначали свою самооцінку і лише у 30% відсотків дітей висока самооцінка, а саме від 7 до 10 балів. В інших дітей нажаль самооцінка нижча вона коливається від 4 до 6. На щастя не виявилося  жодного учня який би оцінив свою самооцінку нижче 4 балів.

   З дев’ятого запитання зрозуміло, що 100% дітей знають: що таке правила, можуть перерахувати основні правила, яких необхідно дотримуватися.

   В десятому запитанні, результати показують, що лише 30% опитуваних задоволені тим скільки часу вони проводять з батьками  

   Щодо одинадцятого запитання зрозуміло, що у 100% сімей існують правила поведінки, яких необхідно дотримуватися.

   Проаналізувавши відповіді на дванадцяте запитання, ми бачимо, що лише у 20% дітей батьки завжди виконують свої обов’язки перед ними і аж 805 відсотків незавжди їх виконують. Такі відповіді можуть бути пов’язані з тим, що більшість дітей відносить до обов’язків своїх батьків — реалізацію матеріальних та нематеріальних бажань.

   З тринадцятого питання, стає зрозуміло, що діти в 100% випадків усвідомлюють свої обов’язки перед своїми батьками і вважають за необхідне їх дотримуватися.

   В чотирнадцятому запитанні  про збіг поглядів батьків та дітей, більшість учнів, а саме 80% все-таки відповіли негативно. Тут проявляється вічна проблема поколінь, про розбіжність поглядів батьків та дітей.

   З відповідей на п’ятнадцяте запитання ми бачимо, що 70% батьків анкетованих дітей, приділяють увагу навчанню своїх дітей і лише 30% іноді звертають увагу на успіхи своїх дітей в школі.
   З цього можна зробити висновок, що батьки не приділяють достатньої уваги своїм дітям, тим самим спричиняючи відхилення від повноцінної соціалізації дитини в родині і дітям залишається лише своїми зусиллями чи за допомогою впливу різноманітних факторів, зрозуміти як поводити себе в цьому житті. Діти мусять вибирати свій власний шлях розвитку і соціалізації. І важко сказати чи буде він позитивно спрямований. 

3.3. Педагогічні умови позитивної соціалізації дитини в сім’ї

  Сімейний вплив на дитину унікальний по інтенсивності і результативності. Адже він охоплює всі сторони особистості, що формується, триває багато років безперервно й ґрунтується на емоційних стосунках дітей і батьків між собою.
     Тут мова йде не про почуття любові й довірі, а про відчуття дітьми своєї безпеки, захищеності, можливості ділитися своїми переживаннями і отримувати допомогу. Сім'я - основне середовище проживання і життєдіяльності дітей в ранній період їхнього життя. Багато в чому ця якість зберігається в підлітковий період.
     Відношення і атмосфера в сім'ї представляється в очах дітей не лише як надійний притулок від негараздів, але і його модель. Життя надає нам безліч прикладів міцності переконань, мотивів, стереотипів поведінки, які люди сприймають у дитячі роки від батьків та інших старших членів сім'ї. Але, на жаль, не завжди такі приклади позитивні.

Стиль спілкування в сім’ї має бути гуманний[13.  c. 3-19].
Особливо вагомий вклад у сферу родинного спілкування вносять контакти дітей з старшим поколінням – бабусями та дідусями. У душах онуків вони на все життя залишають незгладимий слід. В.О. Сухомлинський згадував: “… бабуся Марія – чудова людина, які я зобов’язаний усім, що ввійшло в мою душу гарного, чесного, мудрого. Вона відкрила передімною світ казки, рідного слова і людської краси … Усе найскладніше вона вміла пояснювати казкою”[13.  c. 3-19]. В процесі соціалізації мова розглядається не тільки як засіб спілкування, а є виразником духовного акумулює в собі весь досвід людини і забезпечує їй особистісну орієнтацію.
У сфері самосвідомості вирішується проблема рушійних сил саморозвитку (потреби мотиви), спрямованих на осмислення своєї соціальної ролі, формування самооцінки. На першому етапі соціалізації особистості переважаючий вплив має родина, де встановлюються перші міжособистісні зв’язки дитини започатковується формування свідомості її починається опанування мови. Виховання в родині має грунтуватися на таких засадах, щоб[13.  c. 3-19]:
-    дитина пізнавала і засвоювала істинно людське (правдиве, справедливе, моральне, етичне, добре, корисне);
-    дитина пізнавала себе як людину (для себе, для природи, для добра, творчості, праці тощо);
-    дитина проявляла свою істинну індивідуальність і неповторність;
-    дитина знаходила суспільний простір для розвитку своєї істинної природи;
-    інтереси людини співпадали з загальнолюдськими.
   Реалізація цих умов передбачає задоволення потреб контакту дитину з дорослими, дає можливість отримати підтримку своїм дітям, відчуття емоційного “комфорту”, соціальної захищеності, коли життя дитини “… входить в життя дорослих як річечка, народжена в горах, набирає сили приток і виливається в море чи океан”. Отже, в родині має бути сприятливий морально-психологічний клімат для саморозвитку, самовиявлення, самоутвердження дитини.

ВИСНОВКИ
      Отже, ми дослідили сучасні проблеми соціалізації учня в сім'ї  і виявили, що серед шляхів їх вирішення найбільш оптимальним є переймання традицій, яке згуртовує сім'ю. А також живий приклад батьків дуже важливий у розвитку дитини, за допомогою якого вона переймає усі норми поведінки в суспільстві. Розвиток дитини у взаєминах і під впливом навколишнього середовища можна визначити як результат її соціалізації, тобто засвоєння і відтворення культурних цінностей і соціальних норм, а також саморозвитку і самореалізації у тому суспільстві, в якому вона живе.

     Проаналізувавши сучасний стан дослідженості проблем соціалізації особистості учня ми виявили, що багато педагогів вивчали дану проблему, вони вважали, що в процесі життя індивіда відбувається взаємодія його з навколишнім середовищем, яке впливає на нього. Але зовнішні обставини впливають на дитину через внутрішні умови, через ті якості, що в неї

сформулювалися раніше, ті що сформовані батьками.

   Тож розглянувши основні теорії соціалізації особистості ми дойшли висновку, що на характер змін в особистості  впливають багато факторів: вік, інтелектуальний рівень, стать і вага. Навколишнє середовище також може впливати на особистість. Особистість значною мірою формується на основі власного індивідуального досвіду. Іншим важливим аспектом формування особистості є культура: дитина засвоює культуру, що склалася в нашому суспільстві, під впливом батьків вчителів і однолітків.

   Також якщо казати про значення батьківського авторитету в становленні особистості дитини, то він займає найвищу позицію значущості для дитини. Таким чином, від соціального клімату в сім'ї, духовного розвитку та фізичного становлення в ній дітей залежить успішність процесів розвитку та соціалізації дитини. У сім'ї закладаються взаємини з оточуючими, межі влади і відповідальності, які стають нормою. У конфліктній родині діти низькоорганізовані  і не мають власного потенціалу розв'язання кризових ситуацій. А в кримінальних сім'ях діти не мають елементарних умов для виховання, по відношенню до них допускаються насильство, жорстоке поводження. Часто залучаються у злочинну діяльність батьків.

  Позитивну соціалізацію дитини можна реалізувати при умові задоволення потреб контакту дитину з дорослими, яке дає можливість отримати підтримку своїй дитині, також відчуття емоційного “комфорту”, соціальної захищеності, коли життя дитини “… входить в життя дорослих як річечка, народжена в горах, набирає сили приток і виливається в море чи океан”. В родині має бути сприятливий морально-психологічний клімат для саморозвитку, самовиявлення, самоутвердження дитини.