Шляхи соціалізації особистості учня в сім’ї

За допомогою проведеного анкетування, ми можемо зробити висновок, що основні проблеми соціалізаціїї виникають із-за того, батьки не приділяють достатньої уваги дитині. Процент дітей який задоволений кількістю часу проведеного з дитиною—лише 10%, дітей які б хотіли більше часу проводити з батькамим—90%. 

РОЗДІЛ ІІ. ВПЛИВ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ НА ПРОЦЕС СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

2.1. Сім’я як фактор і важливий етап соціалізації особистості

Сім'я - найважливіший інститут соціалізації особистості. Саме в сім'ї людина отримує перший досвід соціальної взаємодії. Протягом якогось часу сім'я взагалі є для дитини єдиним місцем отримання такого досвіду. Потім в життя людини включаються такі соціальні інститути, як дитячий сад, школа, вулиця. Однак і в цей час сім'я залишається одним з найважливіших, а іноді і найбільш важливим, чинником соціалізації особистості. Сім'ю можна розглядати в якості моделі і форми базового життєвого тренінгу особистості [16. c.71-75].      

Соціалізація в сім'ї відбувається по двох паралельних напрямах:
• в результаті цілеспрямованого процесу виховання;
• за механізмом соціального навчання.
    У свою чергу, сам процес соціального навчання також йде за двома основними напрямками. З одного боку, придбання соціального досвіду йде в процесі безпосередньої взаємодії дитини з батьками, братами і сестрами, а з іншого боку, соціалізація здійснюється за рахунок спостереження особливостей соціальної взаємодії інших членів сім'ї між собою. Крім того, соціалізація в сім'ї може здійснюватися також за допомогою особливого механізму соціального навчання, який отримав назву викарне научіння.    Викарне научіння пов'язане із засвоєнням соціального досвіду за рахунок спостереження навчання інших.
      Вивченню впливу стилю батьківської поведінки на соціальний розвиток дітей присвячено безліч досліджень. Наприклад, в процесі одного з них (Д. Баумрінд) було виділено три групи дітей. Першу групу склали діти, у яких відзначався високий рівень незалежності, зрілості, впевненості в собі, активності, стриманості, допитливості, дружелюбності та вміння розбиратися в навколишньому оточенні (модель I) [16. c.71-75].      
    «Маленькі каченята плавали в ставку, жовті, точно канарки, а їх мати, біла-пребелая, з яскраво червоними лапами, намагалася навчити їх стояти у воді вниз головою. Якщо ви не навчитеся стояти на голові, вас ніколи не приймуть до хороше товариство, - промовляла вона і час від часу показувала їм, як це робиться ».
О. Уайльд.
     Другу групу утворили діти, недостатньо впевнені в собі, замкнуті й недовірливі (модель II).
      Третю групу склали діти, які менш за все були впевнені в собі, не виявляли допитливості, не вміли стримувати себе (модель III).
      Дослідники розглянули чотири параметри поведінки батьків по відношенню до дитини: 1) контроль; 2) вимога зрілості; 3) спілкування, 4) доброзичливість. Контроль - це спроба впливати на діяльність дитини. При цьому визначається ступінь підпорядкованості дитини вимогам батьків. Вимога зрілості - це тиск, який батьки надають на дитину, щоб змусити його діяти на межі розумових можливостей, високому соціальному і емоційному рівні. Спілкування - це використання батьками переконання, щоб домогтися від дитини поступки; з'ясування його думки чи ставлення до чого-небудь.                 Доброзичливість - то, наскільки батьки виявляють зацікавленість в дитині    (похвала, радість від його успіхів), теплоту, любов, турботу, співчуття по     відношенню до нього[16. c.71-75].      
    Якими ж виявилися особливості стилів взаємодії батьків з дітьми в сім'ях, де діти демонстрували різні моделі поведінки?
   Модель поведінки I. Авторитетний батьківський контроль. Батьки, діти яких слідували моделі поведінки I, набрали найбільшу кількість очок за всіма чотирма ознаками. Вони ставилися до своїх дітей ніжно, з теплотою і розумінням, доброзичливо, багато з ними спілкувалися, контролювали дітей, вимагали усвідомленого поведінки. І хоча батьки прислухалися до думок дітей, поважали їх незалежність, вони не виходили тільки з бажання дітей. Батьки дотримувалися своїх правил, прямо і ясно пояснюючи мотиви власних вимог. Батьківський контроль поєднувався з безумовною підтримкою бажання дитини бути самостійною і незалежною. Ця модель була названа моделлю авторитетного батьківського контролю.
Прикладом такої моделі можна назвати мудрих батьків сімейства Глас з розповідей Дж. Селінджера, де ніхто не тиранить дітей, але і не дає їм відбитися від рук. У сімох Глассов, від старшого до наймолодшого, безліч спільних інтересів з батьками.
модель I
модель II
модель III
    Типи взаємодії батьків у відповідності з моделлю поведінки дітей
Модель поведінки II. Владна. Батьки, діти яких слідували моделі поведінки II, отримали нижчі оцінки по виділених параметрах. Вони більше покладалися на строгість і покарання, ставилися до дітей з меншою теплотою, меншим співчуттям і розумінням, рідко спілкувалися з ними. Вони жорстко контролювали своїх дітей, легко застосовували свою владу, не спонукали дітей висловлювати свою власну думку. Ця модель була названа владної.
Прикладів подібної моделі у світовій літературі, мабуть, більше за все - це та поводження з дітьми Плюшкіна, і тиранічна матуся з «господ Головльови» і - якщо звернутися до більш сучасних образів - багато персонажів творів Людмили Петрушевської.
     Модель поведінки III. Поблажлива. Батьки, діти яких слідували моделі поведінки III, були поблажливими, невимогливими, неорганізованими, погано налагоджували сімейний побут. Вони не заохочували дітей, відносно рідко і мляво робили зауваження, не звертали уваги на виховання незалежності дитини та його впевненості в собі. Ця модель була названа поблажливою.
     Яскравий приклад такої моделі змальований у романі Айріс Мердок "Чорний принц" - подружня пара Баффіна, письменник Арнольд і його дружина Рейчел, мало займаються вихованням дочки Джуліан, навіть у 17 років вважають її дитиною, але при цьому не звертають уваги на її складний характер і проблеми, які він породжує.
    Будь-яка деформація сім'ї призводить до негативних наслідків у розвитку особистості дитини. Можна виділити два типи деформації сім'ї: структурну та психологічну. Структурна деформація сім'ї - не що інше, як порушення її структурної цілісності. У наші дні це зазвичай пов'язане з відсутністю одного з батьків (колись раніше про такий деформації говорилося і за відсутності у ній бабусь і дідусів) [16. c.71-75].      
    Французький письменник Ерве Базен повністю присвятив свій роман «Анатомія одного розлучення» тому, як калічить психіку чотирьох дітей розрив їх батьків - художника Луї і домогосподарки Аліни.
Психологічна деформація сім'ї пов'язане з порушенням системи міжособистісних відносин, а також системи негативних цінностей, асоціальних установок і т. п. Сюди можна віднести різні фактори - від спраги накопичення до алкоголізму.
     Існує багато досліджень, присвячених впливу чинника неповної сім'ї на особистість дитини. Так, встановлено, що хлопчики набагато гостріше дівчаток сприймають відсутність батька. У таких сім'ях хлопчики більш неспокійні, більш агресивні і задерикуваті. Особливо сильно помітна різниця між хлопчиками в сім'ях з батьками й без них в перші роки життя дітей. В ході одного з досліджень було встановлено, що 2-річні діти, чиї батьки померли до їх народження, живучи з матерями-вдовами, були менш самостійні, виявляли тривожність і агресивність у більшою мірою, ніж діти, у яких були батьки (П. Массен , Дж. Конджер та ін, 1987). При обстеженні дітей старшого віку з'ясувалося, що поведінка хлопчиків, що ростуть без батьків, виявилося менш мужнім у порівнянні з тими, у кого були батьки. З іншого боку, виявилося, що поведінка та особистісні особливості дівчаток, які виросли тільки з матерями, мало чим відрізняються від тих, хто жив у повній сім'ї. Але в інтелектуальній діяльності виявляється різниця на користь повної сім'ї.
     Довгий час вважалося, що структурна деформація сім'ї є найважливішою причиною порушення особистісного розвитку дитини[16. c.71-75]. Це підтверджувалося і статистичними даними (як зарубіжними і вітчизняними): вибірки підлітків просоціальной і асоціальної, в тому числі і кримінальної спрямованості істотно відрізняються між собою за критерієм «повна - неповна сім'я».
В даний час все більша увага приділяється фактору психологічної деформації сім'ї. Численні дослідження переконливо свідетельствуот, що психологічна деформація сім'ї, порушення системи міжособистісних відносин і цінностей в ній мають потужний вплив на негативний розвиток особистості дитини, підлітка, приводячи до різних особистісним деформацій - від соціального інфантилізму до асоціальної і делінквентної поведінки.
Дисгармонійне розвиток деяких рис характеру дитини може залежати від особливостей сімейних взаємин. Якщо батьки недооцінюють специфіку характеру дітей, конфліктність може не тільки підсилитися, але і привести до розвитку патохарактерологіческіх реакцій, неврозів, формування психопатичного розвитку на базі акцентуйованих рис. Деякі типи акцентуацій найбільш чутливо реагують або особливо уразливі відносно певних типів сімейних відносин. А. Є. Личко виділяє кілька типів неправильного виховання.
    Гіпопротекція - недолік опіки і контролю, істинного інтересу до справ, хвилюванням і захопленням підлітка. Особливо несприятливі при акцентуації по гипертимному, нестійкого типу і конформно типам[16. c.71-75].      
    Домінуюча гіперпротекція - надмірна опіка і дріб'язковий контроль. Не привчає дитину до самостійності і пригнічує почуття відповідальності і обов'язку. Особливо несприятлива для акцентуації за псіхастенічним, сен-сітівним і астенічним типами, підсилює в них астенічні риси. У гіпер-Тімни підлітків призводить до різкої реакції емансипації.
     Потворствуюча гіперпротекція - недолік нагляду і некритичне ставлення до порушень поведінки у підлітків. Це ставлення сприяє розвитку нестійких і істероїдних рис.
     Виховання в культі хвороби - це ситуація, при якій хвороба дитини, навіть незначне нездужання, надає йому особливі права і ставить його в центр уваги сім'ї. Культивується егоцентризм і рентні установки.
Коли в сім'ї присутнє емоційне відкидання, дитина відчуває, що їм обтяжена. Ця установка важко позначається на лабільних, сенситивних і астенічних підлітків, посилюючи риси цих типів[16. c.71-75].      

Умови жорстких взаємин виражається в зриванні зла на підлітку і душевної жорстокості. Сприяє посиленню рис характеру та розвитку епілептичних чорт з урахуванням конформной акцентуації.
Умови підвищеної емоційної відповідальності полягають у тому, що на дитину покладаються недитячі турботи і завищені вимоги. Дуже чутливим виявляється психастенический тип, риси якого загострюються і можуть переходити в психопатичний розвиток чи невроз.
    Суперечливе виховання - це несумісні виховні підходи різних членів сім'ї. Таке виховання може виявитися особливо травмуючим для будь-яких типів акцентуацій.
    Ставлення до родини в ході дорослішання змінюється. У процесі соціалізації група ровесників у значній мірі заміняє батьків (за висловом X. Ремшмидт, відбувається «знецінювання» батьків). Перенесення центру соціалізації з родини в групу ровесників призводить до ослаблення емоційних зв'язків з батьками. Необхідно зауважити, що зауваження щодо «знецінення» батьків у підлітковому та юнацькому віці є дуже поширеними і навіть, можна сказати, стали загальним місцем. Наприклад, для підліткового віку описана спеціальна поведінкова особливість «реакція емансипації». Дослідники неодноразово робили спроби пояснити її з еволюційно-біологічної точки зору. Однак не слід перебільшувати: гіперболізація ідеї про «заміщенні батьків» групою однолітків мало відповідає реальній психологічної картині.
     Судячи за даними досліджень, батьки як центр орієнтації та ідентифікації відступають для підлітків на другий план - але лише в певних сферах життя. Для більшості молодих людей батьки і особливо мати залишаються головними емоційно близькими особами[16. c.71-75].      
      Наприклад, одне з досліджень показало, що в проблемних ситуаціях найбільш емоційно близькою, довіреною особою для підлітка, насамперед, служить матір, а потім, в залежності від ситуації в різній послідовності - батько, подруга чи друг. У ході іншого дослідження старшокласникам запропонували відповісти, з ким вони хотіли б проводити свій вільний час - з батьками, з друзями, в компанії однолітків своєї статі, в змішаній компанії і т. д. Батьки виявилися у юнаків на останньому (шостому) місці, у дівчат - на четвертому місці. Проте відповідаючи на питання «З ким би ти став радитися в складній життєвій ситуації?» - І ті й інші поставили на перше місце мати. На другому місці у хлопчиків виявився батько, у дівчаток - друг, подруга. Інакше кажучи, як зауважив з приводу цих результатів психолог І. С. Кон, з друзями приємно розважатися, але у важку хвилину краще звернутися до мами.

Останні дані, отримані на вибірках сучасних підлітків, юнаків та дівчат, підтверджують цю тенденцію[16. c.71-75].  Як показано в одному такому дослідженні (А. А. Реан, М. Ю. Саннікова), в системі відносин особистості до соціального оточення саме ставлення до матері виявилося найбільш позитивним. Було встановлено, що зниження позитивного ставлення до матері, збільшення негативних дескрипторів (негативних характеристик) при описі матері співвідноситься із загальним зростанням негативізації всіх соціальних відносин особистості. Можна припускати, що за цим фактом криється фундаментальний феномен прояви тотального негативізму (негативізму до всіх соціальних об'єктів, явищ і нормам) у тих особистостей, для яких характерне негативне ставлення до власної матері. У цілому, як встановлено в дослідженні, негативне ставлення до матері є важливим показником загального неблагополучного розвитку особистості.

Також можна виділити два типи деформації сім'ї: структурну та психологічну. Структурна деформація сім'ї є не що інше, як порушення її структурної цілісності, що в даний час зв'язується з відсутністю одного з батьків. Психологічна деформація сім'ї пов'язане з порушенням системи міжособистісних відносин у ній, а також з прийняттям та реалізацією в сім'ї системи негативних цінностей, асоціальних установок і т. д[16. c.71-75].

В даний час все більша увага приділяється саме фактору психологічної деформації сім'ї. Численні дослідження переконливо свідчать, що психологічна деформація сім'ї, порушення системи міжособистісних відносин і цінностей в ній мають потужний вплив на негативний розвиток особистості дитини, підлітка, приводячи до різних особистісним деформацій - від соціального інфантилізму до асоціальної і делінквентної поведінки.

Є дані, що хоча батьки як центр орієнтації та ідентифікації відступають у підлітковому та юнацькому віці на другий план, це відноситься лише до певних сфер життя. Для більшості молодих людей батьки і особливо мати залишаються головними емоційно близькими особами і в цьому віці.

Тож, сім'я є найважливішим інститутом соціалізації особистості. Саме в сім'ї людина отримує перший досвід соціальної взаємодії. Протягом певного часу родина взагалі є для дитини єдиним місцем отримання такого досвіду.      Сім'ю можна розглядати в якості моделі і форми базового життєвого тренінгу особистості.  

Соціалізація в сім'ї відбувається як в результаті цілеспрямованого процесу виховання, так і за механізмом соціального навчання. У свою чергу, сам процес соціального навчання також йде за двома основними напрямками. З одного боку, придбання соціального досвіду йде в процесі безпосередньої взаємодії дитини з батьками, братами і сестрами, а з іншого боку, соціалізація здійснюється за рахунок спостереження особливостей соціального взаимодейсвтия інших членів сім'ї між собою. Будь-яка деформація сім'ї призводить до негативних наслідків у розвитку особистості дитини.

Наше анкетування показало, що 80% процентів дітей більше спілкуються з матір'ю і хочуть бути схожими на неї. Тож я вважаю, що батьку слід приймати більше участі в житті дитини і заслуговувати її авторитет.   

2.2. Врахування потреб дитини в процесі виховання і соціалізації

      Сучасні психолого-педагогічні дослідження проблем розвитку особистості на певному віковому періоді дозволяють виділити такі етапи процесу соціалізації особистості[5. 347-348с.].
      Перший етап  - забезпечує фізіологічне виживання, появу свідомості і самосвідомості. Це постнатальний (післяродовий) та переддошкільний період розвитку дитини. В цей час соціалізація особистості здійснюється у трьох сферах: діяльності, спілкування, самосвідомості. Домінуючим механізмом розвитку особистості є наслідквання.
     У сфері діяльності відбувається поступове розширення і урізноманітнювання її видів, осмислювання результатів найбільш ефективними у вихованні на цьому етапі соціалізації є ігрові форми діяльності дитини. Основне виховне завдання ігрової діяльності дітей є створення доброзичливих гуманних взаємостосунків між членами сім’ї. Для дітей такі родинні взаємини є джерелом не тільки великого задоволення і втіхи, а й великої виховної сили. Стиль спілкування в сім’ї має бути гуманний[5. 347-348с.].
     Особливо вагомий вклад у сферу родинного спілкування вносять контакти дітей з старшим поколінням – бабусями та дідусями. У душах онуків вони на все життя залишають незгладимий слід. В.О. Сухомлинський згадував: “… бабуся Марія – чудова людина, якій я зобов’язаний усім, що ввійшло в мою душу гарного, чесного, мудрого. Вона відкрила переді мною світ казки, рідного слова і людської краси … Усе найскладніше вона вміла пояснювати казкою”. В процесі соціалізації мова розглядається не тільки як засіб спілкування, а є виразником духовного акумулює в собі весь досвід людини і забезпечує їй особистісну орієнтацію.
     У сфері самосвідомості вирішується проблема рушійних сил саморозвитку (потреби мотиви), спрямованих на осмислення своєї соціальної ролі, формування самооцінки. На першому етапі соціалізації особистості переважаючий вплив має родина, де встановлюються перші міжособистісні зв’язки дитини започатковується формування свідомості її починається опанування мови[5. 347-348с.]. Виховання в родині має грунтуватися на таких засадах, щоб:
-    дитина пізнавала і засвоювала істинно людське (правдиве, справедливе, моральне, етичне, добре, корисне);
-    дитина пізнавала себе як людину (для себе, для природи, для добра, творчості, праці тощо);
-    дитина проявляла свою істинну індивідуальність і неповторність;
-    дитина знаходила суспільний простір для розвитку своєї істинної природи;
-    інтереси людини співпадали з загальнолюдськими.
Реалізація цих умов передбачає задоволення потреб контакту дитину з дорослими, дає можливість отримати підтримку своїм дітям, відчуття емоційного “комфорту”, соціальної захищеності, коли життя дитини “… входить в життя дорослих як річечка, народжена в горах, набирає сили приток і виливається в море чи океан”. Отже, в родині має бути сприятливий морально-психологічний клімат для саморозвитку, самовиявлення, самоутвердження дитини[5. 347-348с.].
     На другому етапі процесу соціалізації особистості встановлюються і розвиваються соціальні зв’язки поза межами родинних  стосунків (участь в іграх, працях, навчанні). У цьому періоді (переважно – дошкільному та молодшому шкільному віці) закладаються основи етичного та естетичного ідеалів, смаків уподобань.
В цей період підвищена чутливість особистості до пізнання, навчання виховних впливів є важливою умовою соціалізації, формування здібностей, налагодження початкових соціальних стосунків.
     Система спільної діяльності дітей, вихователів та вчителів забезпечує стимулююче співробітництво, спрямоване на вільний вибір дітьми способів поведінки у випадку морального вибору. Тому виховання і розвиток особистості має здійснюватись на позитивних прикладах, на чітко визначених правилах, принципах, закономірностях, традиціях, має бути особистісно-орієнтованим, з широким використанням новизни, гнучкості варіативності форм різних видів діяльності. У цьому плані важливо вже з дошкільного віку вивчити розпізнавати негативні явища, виявляти їх об’єктивні та суб’єктивні причини. Включення дитини у різновиди діяльності стає тим “місточком”, через який позитивні риси соціального макросередовища трансформується у мікросередовище, а потім у індивідуальні якості особистості, які і визначають рівень соціального досвіду[5. 347-348с.].
     Отже, виховання досягає своїх цілей, якщо спрямовує власну діяльність дитини в контексті самого дитинства, а також сприяє розвитку, формування процесі цілеспрямованого впливу. При цьому певне врахування і особливості власної діяльності дитини сприяє її соціалізації, а спроба вихователя, вчителя “дати” дитини пізнання і моральні норми, минаючи її власну діяльність, “підриває” основу здорового розумового, морального розвитку, формуванню її особистісних якостей [18. c.70-72].
   Соціалізація особистості дитини, таким чином, відбувається шляхом засвоєння соціальних норм діяльності, що історично склалися. Тут має місце перехід від зовнішніх, розгорнутих колективних форм діяльності, а також в особливі діяльності привласнення суспільно заданих здібностей, такій, що з самого початку розгортається через спілкування з дорослими. І якщо такому спілкуванню, діяльності надається необхідна спрямованість, виникає власне виховання, як важлива умова розвитку, соціалізація особистості.
       Третій етап є власне основний період соціалізації, коли школяр засвоює принципи поведінки, опановує окремі види діяльності (через ознайомлення з її різновидами), досвід людства. Потреба саморозвитку виникає через взаємодію з предметами, світом та іншими людьми як переживання власних інтелектуально-пізнавальних. Соціальні цінності, визначенні суспільством регулюють поведінку, формують почуття, які набувають ознак сенсу буття, сприяють засвоєнню певного досвіду. Ціннісні орієнтації виступають як вищий рівень готовності до сприйняття умов життя і діяльності поведінки довготривалі перспективі, а в ситуаціях морально-етичного вибору вони виступають базовими критеріями прийняття рішень життєво важливих для соціалізації особистості.
     Формування й утвердження ціннісних орієнтацій особистості здійснюється, як вказувалося, в процесі виховних впливів, де чільне місце займає спосіб життя як сукупність спільного досвіду [15. c.55-64.].
    У цьому розумінні суть виховання полягає у забезпеченні переходу від вихідного етапу системи особистісних орієнтацій і соціально моральних цінностей до передбачуваних результатів, які характеризують змістом, етапами, спрямованістю, а також характером реагування вихованця. Тому, важливим є залучення учнів до самоаналізу способів діяльності, самооцінки, самопізнання, самовдосконалення відповідно до власних інтересів, можливостей, здібностей.            На основі результатів діагностики рівня соціальної активності визначаються виховні завдання (впливи), планується і організовується життєдіяльність учнів, здійснюється моніторинг динаміки їх активної діяльності, аналізується й прогнозуються результати виховного впливу.
     Така система виховання активізує процес соціалізації особистості, вибірковий досвід, життєві цінності становлять основу, на якій формується поведінка, вчинки, система соціально важливих установок, риси характеру, впевненість у своїх цілях, готовність і здатність долати перешкоди, ставити складні завдання і виконувати їх. З другого боку – нехтування життєвизначальними закономірностями гальмує повноцінну самореалізацію особистості [7. c.89-96.].

  Можемо зробити висновок, що приклад поведінки батьків—є найголовнішим для школяра, і успішність його соціалізаціїї і формування рис характеру, норм та правил поведінки прямим чином залежить від поведінки батьків в родині. Також добра новина, по результатам нашого анкетування в кожній родині є правила поведінки, тож батьки якмсь чином намагаються контролювати і систематизувати поведінку дитини згідно з суспільними нормами.

РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ЕФЕКТИВНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ УЧНЯ В СІМ’Ї

3.1. Вплив типу сім 'ї на розвиток особистості учня

1. Типи сімей

    Я вважаю за доцільне визначати типи сімей залежно від функції, яку

виконує сім'я. І в той же час слід зазначити, що якусь конкретну сім'ю

можна віднести до різних типів, залежно від того, під яким кутом зору

вона розглядається. Отже, виходячи з основних функцій сім'ї, можна

назвати такі типи сімей[14. c.284-295.]:

1. Залежно від виконання матеріально-економічної функції:

- за рівнем матеріальної забезпеченості - бідні, малозабезпечені,

середньої забезпеченості, бідні, малозабезпечені,

забезпечені, багаті;

- за професійною приналежністю, освітнім рівнем, віком, ставленням, до

релігії та за особливими умовами сімейного життя - сім'ї робітників,

службовців, акторів, вчителів та ін.; студентські сім'ї; неповнолітніх;

баптистів, мусульманів; моряків, космонавтів, висококваліфікованих

спортсменів, геологів та ін.

     2. Залежно від виконання житлово-побутової функції, за структурою сім'ї

        та особливостей проживання:

- за складом сім'ї (структурою): неповні, прості нуклеарні (батьки і

діти), складні (батьки, діти, дідусі, бабусі - у різних варіантах);

великі (батьківська пара, декілька дітей зі своїми сім'ями - три і

більше подружніх пар).

     3. Залежно від виконання демографічної функції:

- за кількістю дітей в сім'ї: інфертильні (бездітні), однодітні,

малодітні (2 дитини), багатодітні (3 і більше дітей до 16 років);

- за однорідністю соціального вкладу: однорідні (сім'я складається з

представників однакових соціальних прошарків - робітничі сім'ї, сім'ї

інтелігентів, сім'ї вчених і т.д.) - їх налічують до 70 відсотків;

різнорідні сім'ї (члени сім'ї мають різну освіту, професію. У таких

сім'ях у їх членів загальних інтересів менше) за регіональними принципом

(міські, сільські);

- за тривалістю подружнього життя - сім'ї молодожонів (до 1 року);

сім'ї з тривалістю подружнього життя від 1 до 3 років; і т.д.

  Деякі автори таку типологію розглядають дещо інакше і виділяють етапи

життєвого циклу, що враховують тривалість спільного проживання й вік

дитини: молоді сім'ї, сім'ї з дітьми певного віку, сім'ї пенсіонерів.

В зарубіжній літературі визначаються відповідно такі типи сімей: сім'я

двокар'єрна (чоловік і жінка - професіонали); сім'я середнього класу,

сім'ї кольорових (в США), міжнаціональні сім'ї, сім'ї безробітних,

гомосексуалістів, емігрантів, національних меншин у зоні конфлікту та

ін. [14. c.284-295.].

   4. Залежно від виконання комунікативної функції[14. c.284-295.]:

- сім'ї за типом керівництва - гелітарні (рівноправні, демократичні);

авторитарні (підпорядкування одного члена подружньої пари іншому);

- за типом юридичних взаємостосунків - побудовані на шлюбних стосунках;

позашлюбні (співжиття без оформлення шлюбу); оформлені юридичне, але

проживають окремо;

- за юридичними взаємостосунками батьків та дітей - чоловік і жінка

живуть з різними дітьми; чоловік або жінка (чи обидва) мали дітей до

вступу в шлюб, зведені діти; усиновлені діти; опікунські сім'ї;

- за якістю емоційно-психологічних взаємостосунків у сім'ї: гармонійні;

конфліктні; емоційно неврівноважені; дезорганізовані (панує страх, культ

сили);

- соціальнo неблагополучні (мають негативні взаємостосунки з

морально-правовими органами суспільства);

- сім'ї зі специфічними проблемами - сім'ї з психічними та фізичними

захворюваннями; сім'ї правопорушників; сім'ї алкоголіків, наркоманів;

сім'ї з захворюваннями на СН1Д; сім'ї зі схильністю до суїциду; сім'ї

інвалідів.

    5. Залежно від виконання виховної функції[14. c.284-295.]:

- благополучні;

- неблагополучні (в тому числі, зовні благополучні);

зовні благополучні);

- сім'ї групи ризику.

Таких типологій можна назвати значно більше. Крім того, у межах кожного

типу можна ще визначити окремі види сімей. Наприклад, види

неблагополучних (зовні благополучні, неповні). Свої типи мають також

міські, сільські сім'ї. Але в основному сім'ї змішані, в яких поєднано

кілька типів і видів. Наприклад, міські сім'ї можуть мати різний рівень

матеріальної забезпеченості, різний характер взаємостосунків, різну

структуру. Або неповна сім'я може бути матеріально забезпеченою або

бідною, з хорошими взаємостосунками у сім'ї або поганими тощо.

     З точки зору соціальної роботи найбільшої уваги з боку соціальних служб

потребують сім'ї, яким потрібна соціально-психологічна,

соціально-педагогічна допомога. До таких відносяться типи сімей, залежно

від виконання ними виховної функції. Це так звані неблагополучні сім'ї.

До неблагополучних відносяться сім'ї, які повністю або частково втратили

свої виховні можливості через ті чи інші причини. В результаті цього в