Особливості професії перекладача. Iсторія виникнення перекладу

Дотримання вимог пристойності й акуратність в одязі є  важливими не лише тому, що перекладач не повинен нічим привертати до себе увагу. На жаль, якщо перекладач недбало  одягнений, розкуто поводиться, перебиває  тих, хто говорить, то сам факт його невихованості справляє негативне  враження на учасників комунікації  й ускладнює сприйняття інформації. Їй просто менше довіряють. Сам перекладач, справляючи неприємне враження, створює  негативний фон своїм власним  словам.

Говорячи про загальнолюдські  принципи поведінки перекладача  у ситуації перекладу, зазвичай мається  на увазі ситуація конструктивного  спілкування. Проте іноді партнери під час діалогу створюють конфліктну ситуацію. Зрозуміло, що перекладач не зобов’язаний і, як правило, не в змозі її розв’язати. Він навіть може не зуміти поводитися у ситуації конфлікту строго відповідно до норм етики через складність обстановки. Мабуть, як у будь-якій іншій роботі, він не повинен допускати приниження своєї гідності; але при цьому йому важливо вирішити: що перекладати і що не перекладати у такій ситуації зі сказаного партнерами. Етика не допускає при цьому ні участі перекладача у скандалі, ані перекладу лайки, якою обмінюються співрозмовники. Він повинен перевести для сторін основний зміст їх реплік, послуговуючись літературною нормою мови, а лайку коротко прокоментувати: «Пані N ужила різкі лайливі висловлювання».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Отже, можна зробити висновок, що підготовка перекладачів вимагає  постійної роботи з вдосконалення  форм і методів навчання, раціонального  поєднання загальних та спеціальних  дисциплін, навчання та практики.

Слід пам’ятати, що майстерність і висока кваліфікація перекладача  – це не лише вільне володіння лексико-граматичними системами тих мов, з якими  він працює (іноземною та рідною) та базовим знанням перекладознавчих дисциплін, тобто володінням засобами та прийомами перекладу різних за характером (чи жанром) текстів.

Професіоналізм перекладача  є результатом його безперервної і наполегливої праці по самовдосконаленню. Висококваліфіковані перекладачі  використовують свої знання, уміння та навички, необхідні для роботи в  постійно змінних умовах для того, щоб відповідати вимогам сьогодення та стати конкурентоспроможними  фахівцями у сфері власних  професійних інтересів.

Для якісної підготовки усного перекладача-професіонала необхідно  визначити низку знань, навичок  та умінь, індивідуальних якостей, сформувати які можливо лише витративши значні зусилля навчального, виховного  та професійно тренувального характеру.

Сфера діяльності перекладача  – міжмовна усна комунікація у  різних галузях та за різноманітних  умов – фактично є безмежною. Протягом своєї професійної діяльності він  має постійно розширювати предметні  та мовні знання. Отже, перекладачеві  треба увесь час  займатися  самоосвітою, мати природне задоволення  від отримання нових знань, умінь  знаходити інформацію за допомогою  різноманітних джерел, бути відкритим  для знань та вражень. Іншими словами, перекладачу потрібно увесь час  самовдосконалюватися.

Підготовка усного перекладача має бути комплексною, тобто включати не тільки навчання професійно спрямованих курсів та факультативів, а й психологічну підготовку, аутотренінг та формування особистості перекладача на різних етапах її розвитку.

Вихід нашої країни на Європейський ринок та стрімкий розвиток міжнародних відносин не тільки відкривають нове поле для діяльності перед перекладачами, але й ставить їх в умови гострої конкуренції, що веде до посилення жорстких вимог до представників цієї  професії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ  ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Карпова О.М. Из опыта подготовки специалистов по дополнительной квалификации «Переводчик в сфере профессиональной коммуникации» // Перевод в современном мире. – М.: Всероссийский центр переводов, 2001. – С.53-59.
2. Комиссаров В.Н. Современное переводоведение. – М.: Издательство ЭТС, 1999. – 190 с.
3. Латышев Л.К. Технология перевода. – 3-е изд., стер. – М.: Издательский центр «Академия», 2007. – 320 с.
4. Миньяр-Белоручев Р.К. Теория и методы перевода. – М.: Московский Лицей, 1996. – 208 с.
5. Успенский Ю.Л. О профилактике лингвострановедческих ошибок в письменном переводе и критерии оценки его качества // Проблемы обучения переводу в языковом вузе: Тезисы докладов Первой Международной научно-практической конференции. – М., 2002. – С. 42-45.
6. Цвиллинг М.Я. Переводоведение как синтез знания // Тетради переводчика. Научно-теоретический сборник. Вып. 24.– М.: МГЛУ, 1999. – С. 32-37.
7. Чернов Г.В. Основы синхронного перевода. – М.: Высш. шк., 1987. – 256с.
8. Чужакин А.П. Последовательный перевод: практика+теория. Синхрон. – М.: Р.Валент, 2005. – 272 с.
9. Мирам Г. Профессия: переводчик. – К., 1999. – С. 145-157.
10. Паго А. Голос из будки // Studio. – СПБ, 1999. – №1. – С. 9-16.
11. Миньяр-Белоручев Р. К. Как стать переводчиком. – М., 1999. – С. 86-93.
12. Чужакин А., Палажченко П. Мир перевода, или Вечный поиск взаимопонимания. – М., 1999. – С. 13-14.
13. Виссон Л. Синхронный перевод с русского на английский. – М., 2000. – с.268-269.