Особливості професії перекладача. Iсторія виникнення перекладу

Вступ

У сучасному світі переклад відіграє дуже важливу і поки що незамінну роль. Звичайно, глобалізація міжнародних відносин, фінансів, бізнесу  і революція в комп’ютерному  світі й світі телекомунікацій  істотно впливає та змінює мови всіх народів світу.

Курс України на перехід  до ринкових відносин та інтеграцію її в Європейську спільноту, інтеграційні процеси та зростаюча участь України  в гуманітарних та миротворчих місіях ООН, різноманітні програми культурних та освітніх обмінів, значне розширення ділових контактів, викликали значний  попит на професійних перекладачів. Фахівці з ґрунтовними знаннями іноземної мови і вмінням нею  спілкуватися сьогодні потрібні як ніколи раніше.

Освітні заклади, які готують  майбутніх перекладачів, формують глибокі  знання основної (технічної або економічної) спеціальності  і професійну компетенцію фахового перекладача, що дозволяє майбутнім фахівцям ефективно працювати, швидко орієнтуватися в динамічному середовищі, підвищувати свій професійний рівень. Якісна професійна підготовка перекладачів потребує постійного оновлення, розширення та удосконалення знань іноземних мов, та певної сфери діяльності, що ставить перед університетами нові завдання для підготовки кваліфікованих кадрів у сфері перекладу.

Професія перекладача  досить багатогранна, вона вимагає  широкої ерудиції та високої освіченості  з більш глибокими знаннями в  певній галузі (в якій спеціалізується  та працює перекладач), гарно розвинутих комунікативних навичок міжнаціонального спілкування, вільного володіння як іноземною, так і рідною мовами. Майбутні перекладачі повинні враховувати  власні психологічні особливості для  правильної орієнтації у своїй спеціалізації, оскільки різниця між роботою  письмового й усного перекладачів –  величезна.

Переклад – це мовна  передача та інтерпретація письмового тексту з однієї мови на іншу.

 Усний переклад дуже  часто переплутується з письмовим.  Головна різниця між усним  та письмовим перекладом полягає  в тому, що при письмову перекладі  використовується написаний текст,  до якого можна звернутися  в будь-який момент під час  перекладу, в той час коли  при усному перекладі вихідний  текст не зафіксований (тому що  він передається усно).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Історія виникнення професії перекладача

 

Професія перекладача, виникнувши багато століть тому, постійно доводила свою потрібність людям. Змінювалося  ставлення суспільства до неї, змінювалися  й етичні норми. На початку 20 століття вони вже мали певні обриси і постійно відточувалися протягом усього 20 століття. Повноцінне ж усвідомлення ролі перекладу  і перекладача припадає на середину 20 століття. Правда, багато сучасних дослідників  відзначають, що соціальний статус професії перекладача і до сьогодні є недостатньо  високим. Європейські й американські автори відзначають нерозуміння  суті професії перекладача з боку багатьох замовників, сприйняття перекладача  як невідворотного зла, низьку оплату та незадовільні умови праці, відсутність  соціального захисту.

Особлива ситуація донедавна  спостерігалася і в Росії та Україні. Побутове уявлення про переклад багато в чому і нині залишається легковажним. Мабуть, це єдина професія, за яку  всі люди, не задумуючись, беруться з легкістю ще в дитячі роки. Звичайне шкільне завдання: «Переклади!» може пролунати на уроках іноземної мови ще у першому класі. При цьому вчитель не пояснює, що для цього слід зробити, а учень не задумується, що для виконання цього завдання потрібно щось додатково вміти. Всі переконані, що для перекладу достатньо знати хоча б незначною мірою іноземну мову. Від людини з хоча б незначною філологічною освітою всі чекають, що вона із легкістю виконає обов’язки перекладача як усного, так і письмового, і вона сама має про себе таку ж думку. Усі – і замовники, і перекладачі – знають, що таке переклад, а з приводу того, яким він має бути, кожний може думати, що йому заманеться.

Однак ситуація з станом перекладу в Україні має свої глибокі історичні корені. З одного боку, тривалий час бездержавності української мови, за якою взагалі  не визнавався статус окремої мови ще з часів царату; призвів до того, що за часи радянщини професійна етика перекладача, не встигнувши остаточно  сформуватися, була пізніше майже  повністю зруйнована у країні атеїзму, що переміг. Адже ігнорування християнських  цінностей відіграло свою роль для  становлення професійної етики перекладача. Утвердження вседозволеності поширилося і на переклад, зробивши його зручною ідеологічною зброєю. Під час перекладу можна було викривити все, що завгодно, якщо це було необхідним з ідейної точки зору. З’явилося поняття «ідеологічно витриманий переклад». Перекладачів оголосили «бійцями ідеологічного фронту». Подібні установки обернулися тим, що перекладач виявлявся професіоналом насамперед у сфері ідеології, а не у сфері перекладу.

Професійна порядність, зрозуміло, не могла зникнути повністю. І вона жевріла усі ці роки, даючи прекрасні  плоди насамперед у сфері художнього і спеціального письмового перекладу. Однак, коли наше суспільство стало  більш відкритим, нагальним завданням  стало відновлення постулатів перекладацької етики.

Усвідомлення необхідності формулювання цих постулатів, відновлення  й утвердження честі професії відбивається у численних публікаціях, присвячених перекладу. Про них  всерйоз заговорили такі відомі усні перекладачі, як А. Паго, П. Палажченко, Г. Мірам, А. Чужакін [ 9; 12; 10 ].

До питань етики неодноразово звертається теоретик і практик  перекладу Р. К. Міньяр-Бєлоручєв [ 11 ]. У вигляді жартівливих «правил» деякі важливі етичні принципи, сформульовані М. Боуен, опубліковані у перекладеному російською мовою підручнику з синхронного перекладу відомої англійської перекладачки Лінн Вісон [ 13 ]. Однак зв’язного уявлення щодо професійної етики перекладача новітні публікації все ж не дають. Типовим є лаконічне нагадування в енциклопедичному посібнику з проблем перекладу «Handbuch Translation» видання 1999 року, де позначено лише завдання існування професійної етики: «усвідомлення майбутнім перекладачем міри його професійної відповідальності і необхідності зберігати таємницю інформації» [6].

 

 

 

 

Історія розвитку перекладу

 

Виникнення мови 100 000 років тому та письма 5000 років тому заклало фундамент для розвитку перекладу. Відомі переклади позначають основні етапи в історії розвитку перекладу.

Про історію розвитку перекладу  в культурах регіонів, що знаходяться  поза Європою, наприклад в Середземномор’ї, мало чого відомо. Дуже схожою є ситуація з історією усного перекладу, розвиток якого є малодослідженим, хоча й слід зауважити, що усний переклад був важливішим, ніж письмовий, так як обмін усною інформацією у давнину мав велике значення.

Один з перших доказів  існування перекладу є Септуаґінта, написана в 247 році до н.е. Це переклад Старого  Заповіту з гебрейської на грецьку  мову, який створювався протягом 72 днів 72 перекладачами. Напис на Розетському  камені 196 року до н.е. – священний  декрет, написаний двома мовами та трьома різними стилями письма: єгипетською  мовою - демотичним письмом й ієрогліфами  та грецькою мовою. Цей багатомовний документ допоміг розшифрувати ієрогліфи.

Переклади часто відігравали  велику роль в обміні знань між  різними народами. Достатньо подивитися на одну з епох, в якій були зроблені численні переклади, щоб зрозуміти, як розповсюджувалась інформація. Стародавній  Рим, де в основному грецька література перекладалася на латинську мову, був центром перекладу. Теоритичне письмо про літературу й риторику, яке було перейнятим з цього часу, провіщає нинішню дискусію про цінність словесного та вільного перекладу на декілька століть вперед.

Відомою постаттю в історії  розвитку перекладу є Ієронім (біля 331- 429), який був проголошений святим і вважається сьогодні покровителем перекладачів. Ієронім отримав доручення  від Папи Дамазусу І зробити переклад Біблії на латинську мову, орієнтуючись на грецькі тексти. Пізніше він  переклав також Старий Заповіт з  гебрейської мови. Протягом багатьох століть його латинська версія Біблії вважалась офіційним біблійним текстом Римо-католицької Церкви.

У 9-10 ст. фокус перекладу перемістився у Багдад. Наукові роботи були перекладені у «домі мудрості» з грецької на арабську мову. Ці переклади відіграли велику роль у розвитку науки в Середньовічній Європі, тому що вони створили підгрунття для заснування великого центру перекладу, так званої «школи Толедо». У 12-12 ст. тексти арабського та грецького походження були перекладені на латинську мову, і пізніше – на іспанську. В епоху Ренесансу, яка розпочалася у 14 ст. в Італії, зростає інтерес до стародавніх текстів, що призвело до раптового піднесення перекладу, яке завдяки письмовому розповсюдженню знань та розвитку книгодрукування, триває до періоду Реформації.

У 20 ст. переклад розвивається дуже швидко, передусім завдяки налагодженню міжнародних стосунків та стрімкому розвитку теорії перекладу, що будує підгрунття для сучасної освіти перекладачів.

  Давніші теорії перекладу підтримують думку про те, що перекладач повинен враховувати якомога більше ознак тексту-оригіналу (наприклад, метафорику та порівняння, наголошені елементи, структуру речення, лінгвістичні особливості, такі як діалект, соціолект). Новітні теорії вимагають, щоб перекладач так враховував мовні ознаки оригіналу, щоб перекладений текст був спрямований на читача відповідної мови. Зовнішні ознаки тексту, такі як час та місце, мета перекладача, особливості, що стосуються отримувача, види текстів у відповідній мові тощо, відіграють при цьому важливу роль.

Проблеми перекладу

Еквівалентність. Метою перекладу є створення еквівалентності. Перекладений текст повинен не тільки відбивати текст-оригінал, але й бути спрямованим на читача. Переклад повинен або ознайомити читача з культурою та мовою тексту-оригіналу, або виконувати своє призначення у відповідній культурі та мові.

 У літературному перекладі, наприклад, специфічна граматична структура може характеризувати стиль тексту, в той час як буквальний переклад, який дуже відрізняється від мовних особливостей та стилю мови, на яку виконується переклад, збиває читача. Тому переклад оцінується за наступними критеріями: наскільки точно і достовірно він передає зміст вихідного тексту і чи він це робить додаючи або опускаючи інформацію та в якій мірі переклад сприймається носієм мови не як переклад, а як оригінальний текст, який відповідає граматичним, синтаксичним та ідеоматичним нормам його мови.

Суб`єктивність. Процес перекладу супроводжують багато суб’єктивних факторів, а саме:

1. Вибір між двома варіантами тексту, який перекладається;
2. Делікатність перекладача щодо культурних та соціальних особливостей;
3. Pозуміння та інтерпретація першопочаткового тексту (герменевтика);
4. Різноманітні методичні та технічні рішення щодо процесу аналізу та оцінки;
5. Думка перекладача про текст (враховуючи функцію, мету і стратегію перекладу).

Філософські припущення. Переклад – предмет багатьох філософських галузей, включаючи герменевтику, філософію мови та епістемологію. Герменевтика розглядає особливість перекладу в досвіді відстані та неоднаковості. Це означає, що переклад повинен враховувати деякі важливі герменевтичні аспекти, такі як розгляд тексту з врахуванням історії та традицій вихідної мови. Недостатньо перекласти зміст тексту з вихідної мови на іншу відповідну мову.

 Перекладач повинен  вирішити:

1. чи він перекладає текст оригіналу так, щоб він наблизився до мови, на яку виконується переклад, і таким чином приховує мовні особливості тексту;
2. чи він хоче спробувати відобразити мову та контекст вихідного тексту, за допомогою відповідної іноземної мови.

Можна використовувати обидва методи; рішення, який варіант є «ближчим» до оригіналу, не можна прийняти просто посилаючись на оригінал тексту.

Стосовно питання перекладності, змістовного перенесення тексту, філософ Квін притримувався думки, що неможливо об`єктивно поставити всі можливі варіації перекладу в один ряд і що переклад – питання досвіду. Меншою мірою, можливо включити в переклад точні висловлювання оригіналу, якщо ні, тоді можна використовувати суб`єктивні культурні та/або емоційні коннотації, наявні в відповідній мові. В принципі, в природних людських мовах можна все виразити та перекласти. Якщо в мові, на яку перекладається текст, не має лексичних одиниць для певних термінів або понять, можна виразити їх за допомогою морфологічних структур, зміни структури речення або позиції дієслова/іменника, парафрази або інших методів. Саме ці вимоги до мови та значення слова ускладнюють переклад.

Літературний  переклад – можливо найвідоміша форма перекладу, хоча вона займає лише маленьку частину перекладацького ринку. В порівнянні  з іншими перекладачами, перекладачі літературних текстів заробляють набагато менше, тому можна зробити припущення, що в більшості випадків вони обрали цю професію через особисте захоплення певною мовою та культурою. Літературні перекладачі та перекладачі релігійних чи історичних текстів притримуються завжди оригіналу тексту. Переклад може часто бути дуже важким, в зв’язку з формою тексту та іншими стилістичними ознаками, такими як сленг, метафорика, тощо. Це означає, що перекладач повинен «розширювати» межі відповідної мови, щоб створити неідіоматичний текст. Літературні переклади відіграють важливу роль для міжнародного обміну, бачення інших культур у певній мовній спільноті, розвиток національної культури та ідентичності. Дуже відомий цьому приклад – німецький романтизм. Під час цієї епохи праці багатьох європейських письменників, таких як Шекспір і Сервантес, Август Вільгельм фон Шлегель, Доротеа Тік та Людовик Тік, були перекладені німецькою мовою. Ці переклади використовуються і сьогодні.

Машинний переклад – процес, під час якого створюються автоматичні переклади за допомогою комп`ютера, без участі людини. Але машинний переклад ніколи не зможе замінити переклад, виконаний людиною. Незважаючи на це, є багато корисних технічних ресурсів для перекладачів, наприклад, банки даних термінології, перекладацькі системи збереження, які автоматично розпізнають вже перекладені і збережені вислови. Інтернет може бути також хорошим допоміжним засобом, завдяки якому можна зрозуміти, чи визначення певного терміна існує і вживається у певній мові.