Канцеляризми

" Канцеляризми і штампи у журналістських текстах"

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………….2

Розділ І. Теоретичні засади публіцистичного стилю……………   ………4

1. Публіцистичний стиль та його різновиди……………………   ……4
2. Розкриття поняття мовних стереотипів у журналістських текстах..7

Розділ ІІ. Недоречні стандартні вислови у журналістських текстах (на прикладі україномовних видань)…………………………………………………13

2.1. Використання канцеляризмів у журналістських текстах    …………13

2.2. Використання штампів у журналістських текстах…………………..17

Висновки…………………………………………………………………….23

Список використаної літератури…………………………………………  26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Мова – це сукупність правил, за якими будується мовлення як основа спілкування людей, а отже, і розуміння одне одного. Головною категорією культури мови є мовна норма.

Культура усного та писемного спілкування  передбачає досконале знання та послідовне дотримування всіх мовних норм.

Усебічному розвиткові особистості  сприяє висока культура мови. Це вміння, по-перше, правильно розмовляти й писати, по-друге, активно використовувати мовні знання, творчо застосовуючи їх відповідно до мети та обставин спілкування. [9, с.58]

Для вироблення навичок культури мови важливо досконало знати специфіку  сфери в якій використовується мова. Для мови публіцистичного стилю характерно використання таких стереотипних мовних засобів як канцеляризми та штампи, надмірне вживання яких призводить до порушення культури мови. Отже, актуальність нашого дослідження полягає в тому, що важливо проаналізувати наскільки грамотно журналісти вміють підбирати лексику, з метою створення найбільшого враження на читачеві.

Метою даної роботи є виявлення ролі канцеляризмів та штампів у журналістських текстах. 

В процесі досягнення поставленої мети будуть визначені наступні задачі:

- дати характеристику  публіцистичному стилю;

- виявити теоретичне  коло понять «канцеляризм» та  «штамп»;

- розглянути особливості використання канцеляризмів і штампів у журналістському тексті;

- провести практичний аналіз декілька сучасних газетних та журнальних україномовних текстів;

- зробити висновки по темі роботи.

Оскільки лексика багатьох журналістів заповнена різноманітними видами мовних штампів, предметом нашого дослідження будуть канцеляризми та штампи в мові сучасної публіцистиці.

Об’єктом дослідження виступають україномовні журнальні та газетні статті.

В процесі дослідження будуть використані наступні методи дослідження: аналітичний, контекстуального, порівняльного аналізу, метод суцільної вибірки, аналіз словникових статей.

Практична значимість даної роботи полягає в тому, що вона вносить вклад у вивчення мови публіцистичного стилю. Результати дослідження стилістичної ролі прислів’їв та приказок в даному типі текстів можуть бути використані в практичній стилістиці.

Структура роботи складається із вступу, двох розділів, висновок та списку використаної літератури. В першому розділі розбирається теоретичне коло по темі даної курсової роботи, в другому розділу проводиться аналіз канцеляризмів і штампів в журналістських текстах, який ґрунтується на теоретичних положеннях, описаних в першому розділі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Теоретичні засади публіцистичного стилю

 

1. Публіцистичний стиль та його різновиди

 

У мовознавстві прийнято розрізняти стилістику описову і стилістику функціональну. Описова стилістика (стилістика мовних ресурсів) вивчає стилістичні засоби всіх мовних рівнів: фонетики, лексики, фразеології, морфології, словотвору, синтаксису. Функціональна, або, практична, стилістика вивчає стилі мовлення. Найпоширенішою є класифікація, за якою виділяють п’ять функціональних стилів: розмовний, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній. Використання того чи іншого стилю зумовлюється метою і завданнями спілкування, а також ситуацією мовлення. Кожен стиль характеризується певною властивою йому системою мовних засобів і стилістичними нормами, проте може містити й елементи іншого стилю. [5, с.248]

Оскільки сферою використання предмета нашого дослідження є публіцистичний стиль, ми детальніше розглянемо теоретичне коло цього питання.

Публіцистичний стиль української мови започатковувався одночасно з художнім, офіційно-діловим, науковим. Проте тривалий час публіцистичний стиль не мав повноцінного розвитку через втрату українським народом державності, через постійні заборони української мови.

Досліджуючи історію виникнення публіцистичного стилю, слід зазнати, що його корені сягають давньої полемічної української літератури, славу якій склали такі неперевершені майстри іронічно-сатиричного та запального пера, проповідники і письменники, діячі української церкви, як ректор Острозької академії Герасим Смотрицький («Ключ царства небесного», 1587р.), Христофор Філалет (Мартин Броневський, «Апокрисис», 1597р.), Мелетій Смотрицький («Тренос», 1620р.), Юрій Рогатинець («Пересторога», 1605-1060 рр.), Іов Борецький («Аполлея апології»), Петро Могила, Інокентій Гізель, Лазар Баранович («Меч духовний», 1666 р.), Іоаникій Галятовський («Месія правдивий»), Стефан Яворський («Камінь віри»), Дмитрій Туптало, Єлисей Плетенецький, Захарія Копистенський, надзвичайно яскрава постать, аскет, талановитий публіцист і фанатик правди напряму Іван Вишенський та багато інших.

До початків публіцистичного  стилю нової української літературної мови відносять окремі українські тексти з російськомовної харківської  періодики першої половини ХІХ ст..: Г.Квітки-Основ’яненка «Супліка до пана іздателя»,  Є. Гребінки «Так собі до земляків», «До зобачення»; передмову Тараса Шевченка до другого видання «Кобзаря» та журнали «Русалка Дністрова» (1837р.) і «Вінок русинам на обжинки» (1846-1847 рр.). Далі були такі видання західноукраїнської періодики, як «Зоря Галицька», «Новини», «Лада» (1848-1860 рр.) та «Слово», «Вечорниці», «Галичанин», «Русь», «Правда» (1861-1876 рр.). У кінці ХІХ ст.. українська преса була представлена західноукраїнськими виданнями «Друг», «Громадський друг», «Дзвін», «Слово», «Молот», «Світ», «Житє і слово», «Старина», «Літературно-науковий вістник». Публіцистичний стиль другої половини ХІХ- початку ХХ ст. збагатився працями таких видатних діячів української культури, як П.Куліш, о.Кониський, М.Костомаров, М. Драгоманов, І.Франко, П.Грабовський, Олена Пчілка, Леся Українка, М.Павлик, І. Нечуй-Левицький, Б.Грінченко, В.Виниченко, М. Грушевський, А.Кримський, М.Хвильовий та ін..

Вони обстоювали, хоч і різною мірою, окремішність українського народу, політичні й національно-культурні права українців, вимагали освіти для українського народу рідною мовою, заохочували українську громадськість до пізнання самої себе, своєї історії, будити національну свідомість, закликали служити рідному народові.

Після 1905 р., коли було знято царську  заборону на українську мову, розгортається  широка мережа української періодики  на східних землях України, що значно активізувало національно-визвольні  змагання українців. Все це сприяло  розвиткові і збагаченню публіцистичного стилю, який уже настільки зміцнів, що витримав наступні більшовицько-комуністичні негласні обмеження й утиски української мови, хоча він і зазнає найбільшої шкоди від заборони, тому що обслуговує серцевину суспільного життя – ідеологію, громадську думку.[13, с.270-272]

Тематична необмеженість  публіцистичного стилю визначає надзвичайну широту і різноманітність  його лексики. З цієї точки зору публіцистика - найбільш багатий різновид літератури.

Кожен стиль по-своєму розпоряджається словом. Наукове мовлення прагне обмежити значення слова поняттям - чітким, окресленим, стабільним. У розмовної мови слово має часто широке, слабо диференційоване, розпливчасте значення. Для слова в художній літературі характерно розкривання його внутрішньої форми, закладеної в ньому образності.

Принципова відмінність  публіцистичного слова полягає  у великій ролі в ньому емоційного, що здобуває в рамках публіцистичного стилю оціночний характер.

Публіцистика - це література з суспільно-політичних питань. Предмет публіцистики - життя в суспільстві, політика, економіка - стосується інтересів кожної людини. А там, де є інтерес, не може бути байдужості, індиферентності.

Неможливо безпристрасно писати про те, що турбує мільйони людей, наприклад про етнічні конфлікти, про ціни та інфляції. Необхідна оцінка соціальних, політичних явищ, тенденцій, процесів.

За самою своєю природою публіцистика покликана активно  втручатися в життя, формувати суспільну думку.[19, с.102]

Сфера використання публіцистичного стилю – громадсько-політична, суспільно-культурна, виробнича діяльність, навчання.

Основне призначення  – вирішення суспільно-політичних питань, активний вплив на слухача, спонукання його до діяльності; пропаганді певних думок, переконань, агітація за втілення їх у життя.

Основні ознаки публіцистичного стилю: поєднання логічності доказів, точності висловлення наукових положень з емоційно-експресивною образність, використання художніх засобів – епітетів, порівнянь, метафор.

Основні мовні засоби – сплав елементів наукового, офіційно-ділового, художнього стилів. В ньому широко використовуються суспільно-політична лексика, політичні заклики, гасла, точні найменування (подій, дат, місцевості, учасників), а також багатозначна образна лексика, що здатна привернути увагу слухача (читача) і вплинути на нього.

В публіцистичному стилі  виділяються кілька підстилів, кожний з яких має жанрові й мовні  особливості: стиль засобів масової  інформації (газети, журнали, радіо, телебачення), художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, нариси), есе (короткі нариси вишуканої форми); науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди тощо). [11, с.114]

В публіцистичному стилі  поєднані дві найважливіші функції  мови – інформаційна та впливова. Інформаційна функція обумовлює його стилеутворювальні риси: точність, логічність, офіційність, стандартизованість. В умовах швидкої підготовці статей, журналісти використовують добре відомі їм публіцистичні прийоми, частотні мовні засоби, мовні стандарти й сталеві мовні кліше. 

 

2. . Розкриття поняття мовних стереотипів у журналістських текстах

 

Кожний із нас, творячи  текст, усний чи писемний, користується готовими висловами – своєрідними  кліше, стандартами, твердо «вмурованими»  в наше вербальне мислення. Тривале усунення української мови із суспільного життя, спеціально організований хаос у її вивченні, утиски, чужинська експансія призвели до багатьох негативних наслідків. Наслідки такої мовної політики відчутні й сьогодні. Помилки – лексичні, граматичні, орфоепічні, акцентуаційні, стилістичні – забруднюють наш ефір, їх чимало на сторінках періодики. [15, с.3-4]

Серед мовних покручів, які  мовець не завжди усвідомлює як помилку, є готові вислови, тобто канцеляризми.

Деякі мовознавці визначають канцеляризмами слова й вислови з офіційно-ділового мовлення, вжиті за його межами. Переважно у визначенні цього поняття беруть до уваги тільки очевидне – те, що канцеляризми є словами й висловами, властивими офіційно-діловому стилю. У низці досліджень їх автори ототожнюють поняття «ділова лексика», «лексика і фразеологія офіційно-ділового стилю» та «канцеляризми», що є не зовсім виправданим.

За тлумаченням Зубкова, канцеляризми – слова й мовленнєві звороти, що позбавляють образності, емоційності та індивідуальності стилю, надають йому нейтрального, офіційного та шаблонного значення. Відзначаються сухістю, безбарвністю, без емоційністю, словотворчою одноманітністю, часто архаїчним кліше з переваженням багатокомпонентних іменних конструкцій, безособово-предикативних форм та ін.., наприклад, формуляр, розпорядження, вищезазначений, заактовано, пояснювальна записка, взяти участь, поставити питання, доводити до відома, засвідчено факт присутності й под.. [9, с.310- 311]

Негативним явищем є  проникнення канцеляризмів у публіцистичну лексику, збіднюють її, роблять сухою, мертвою, важкою для розуміння, надають казенного звучання. Таке явище отримало назву канцеляристу.

Термін «канцелярит» винайшов відомий російський дитячий  письменник, справжній цінитель слова  К.Чуковський. У своїй книжці «Живой как жизнь», присвяченій проблемам російської мови, він робить висновок про поступове розширення сфери функціонування канцелярських висловів, зокрема про засілля їх у розмовно-побутовій мові. Письменник на яскравих прикладах демонструє, як штучне перенесення засобів одного стилю в інші робить спілкування людей сухим, безбарвним, неживим. К.Чуковський виявив явище канцеляристу у російській мові, але це явище притаманне будь-якій із сучасних мов.

Насичені штампами тексти не викликають емоцій та почуттів, вбивають живий інтерес у читачів. Саме в цьому полягає їхній шкідливий вплив. Відомий мовознавець Б.Головін радить: «Для того щоб такого впливу не було, для того щоб його подолати, необхідна боротьба зі словесним стереотипом, а вона має підтримуватися не лише вивченням мови, її виражальних можливостей, але й активною роботою думки і почуттів авторів мови: дуже часто словесні стереотипи залишаються неподоланими через властиве чималій кількості людей ледарство думки і душевної байдужості: чи не однаково, яка сказати, лише було б, як дозволено…». [4, с.61-65]

Ознаками канцеляризму є:

• розщеплений присудок (виконати роботу);
• скорочене означення (міндобрива, держзамовлення);
• нагромадження віддієслівних іменників (виконання завдання з метою підвищення рівня задоволення потреб населення в наданні послуг з пошиття зручного взуття);
• «нові прийменники» - прийменники, які походять від повнозначних слів, що втрачають своє лексичне значення (у питанні використання сировини, в силу складних обставин);