Функціональна семантика слова then в авторському дискурсі

Відповідно до Фріза, значущі слова розподіляються по чотирьох "формальних" класах, що отримали умовні позначення: N – субстативні слова, V – дієслівні слова, А – ад’єктивні слова, D – адвербальні. Займенники включаються в позиційні іменні класи на правах слів-заступників.

Окрім цих чотирьох позиційних класів Фріз виділяє ще 15 груп формальних слів (Function words). Для груп вводяться буквені позначення (А, В, С...).

Фріз відзначає істотні відмінності між словами чотирьох позиційних класів і формальними словами. Чотири позиційні класи містять тисячі одиниць, слова 15 груп – лише 154. У чотирьох класах лексичне значення легко відділяється від структурного; у 15 класах функціональних слів це зробити надзвичайно важко.

Конкретні класифікації частин мови в англійській мові дуже численні і детальні. У нашій роботі ми дотримуватимемося традиційної класифікації частин мови, яка ділить словниковий склад мови на підставі трьох критеріїв: семантичного, в якому виражений спільне значення, характерне для всіх слів даної частини мови; формального, який зіставляє морфологічні характеристики слова, функціонального, який має справу з функціями даної частини мови в реченні.

1.2. Частиномовна приналежність слова then, його функції у тексті.

Традиційно при визначенні частиномовної приналежності слова then, його відносять до прислівників, іменників або прикметників. Це означає, що в англійській мові існують  кілька ідентичних лексем, що мають  однакову форму – then, проте відрізняються за граматичними ознаками. При цьому одна з цих лексем історично виступає похідною для інших, утворених від неї за допомогою конверсії. Слід зазначити, що конверсія є досить поширеним способом словотвору в англійській мові, тому наявність у ній великої кількості аналогічних за формою лексем, що відносяться до різних частин мови, є характерною рисою англійської мови.

Очевидно, первинною, похідною для  інших слід вважати лексему then, що відноситься до прислівників і має  ряд значень, зокрема «тоді, у той час», «після, пізніше», «тоді, у такому випадку» тощо. Then відносять до прислівників часу, що виконує в реченні функцію обставини часу, наприклад:  We were happy then.

Відповідно, похідними лексемами  виступають прикметний then у значенні «тогочасний, який існував у той час» та іменник then у значенні «той час», на користь того, що саме ці лексеми є похідними від прислівника, говорить те, що вони мають лише одне значення, яке пов’язане семантично з одним зі значень прислівника, а саме «тоді, у той час». У реченні прикметник then зазвичай виступає у ролі означення, наприклад: The Pakistani Government got signed the Government of Swat (Interim Constitution) Act, 1954, by the then Ruler of the State. Іменник then може виконувати синтаксичну функцію додатка, наприклад: Companion of my happy then!

Якщо віднесення зазначених вище іменника та прикметника до відповідних частин мови не викликає сумнівів, то віднесення лексеми then до прислівників дає привід для дискусії. Існує думка, що слова, які не називають ознаку, а лише вказують на неї, наприклад, there, here, then, so тощо, повинні бути віднесені не до прислівників, а до так званих займенникових прислівників, що виступають підкласом займенників [11, 57].

Окрім того слово then у реченні може виступати не лише у функції обставини, але й виконувати функцію службового слова, наприклад: The screw is sometimes made of wood, and then it is mostly nine or ten inches diameter. Такі прислівники іноді виділяють в окрему групу під назвою сполучні прислівники (conjunctive adverbs). Оскільки в англійській мові існує група таких прислівників, що за формою співпадають з прийменниками і сполучниками, тобто аналогічна словоформи відрізняються лише за синтаксичною функцією і позицією в реченні (наприклад, слова since, before, after тощо), професором Івановою І.П. була висловлена думка про те, що їх слід вважати одиницями омонімічними прислівникам. Адже в іншому випадку одна й та сама одиниця розглядалася б і як повнозначна частина мови і як службова (неповнозначна) частина мови, тобто одна й та сама одиниця могла б функціонувати і як член речення і як службовий елемент [11, 59]. Таким чином, окрім виділення іменника і прикметника, аналогічних за формою до прислівника then, вчені розглядають можливість виділення також неповнозначної частини мови then, що виконує в реченні службову функцію сполучника (у складносурядних реченнях, наприклад, We went along the street, then we turned to the left.) або сполучного слова (у складнопідрядних реченнях, наприклад, If it’s locked, then we’ll need the key.).

Питання частиномовної  приналежності одиниць, які традиційно відносять до прислівників, є досить суперечливим у лінгвістиці. Ще В.В.Виноградов зазначав, що стара граматична традиція зближувала прислівник з частками. "Всі частки, первинні прислівники, прийменники, сполучники складають одну лише частку мови, що різниться вживанням", — писав Н. І. Греч. У російському мовознавстві визнання прислівника проміжною, перехідною областю від "знаменних" частин мови до службових, формальних складало загальновизнану тезу граматичних систем майже до епохи Потебні . Окремими російськими лінгвістичними течіями цей погляд на прислівник донесено до сучасності (у якості сучасних йому робіт, що репрезентують такий погляд В.В.Виноградов наводить. книгу А. В. Добіаша "Досвід семасіології частин мови" та "Синтаксис російської мови" А. А. Шахматова). Втім, погляд на прислівник як на проміжну сферу між частинами мови і частками мови взагалі властивий фахівцям з індоєвропейських мов [5, 184].

Аналізуючи прислівники  російської мови, В.В.Виноградов зазначав, що цей погляд не може знайти анінайменшої опори в сучасній російській мові, в якій прислівник , — одна з найбільш продуктивних і семантично повноважних, хоча і дуже широких граматичних категорій. Її центр складають морфологічні типи, співвідносні з іменами, частково з дієсловами. І лише на її периферії спостерігаються перехідні типи слів, близьких до часток, сполучників і прийменників. Звичайно, семантична вага прислівника, його морфологічний склад впливають і на стійкість його граматичного значення. Так, прислівник, не співвідносний з живими граматичними типами іменних або дієслівних форм, а також займенниковий прислівник нерідко дуже розширює свої синтаксичні можливості, зближуючись з частками, або поєднує функції прислівника із значеннями часток (зазвичай з відтінком модальності).

На думку В.В.Виноградова, тісний зв'язок категорії прислівника з частками призводить до утворення проміжних типів між прислівниками і сполучниками [5, 90]. Це вказує на активний процес перетворення прислівника на сполучники. Таким чином, прислівник виступає як широка, багата значеннями і строката категорія, яка , — при всій її граматичній визначеності — включає складну систему досить далеких один від одного типів слів і є сферою взаємодії між частинами і частками мови. Тим граматичним горнилом, за допомогою якого прислівники переплавляються в частки мови, перш за все є дієслово.

Проаналізувавши основні  теорії щодо граматичної характеристики прислівників, ми визначаємо частиномовну приналежність омонімічних лексем then наступним чином: у залежності від позиції та синтаксичної функції в реченні дана лексема може бути віднесена до іменників, прикметників або прислівників. Причому прислівники можуть виконувати у реченні наступні функції: обставини часу, сполучного слова, сполучника (у двох останніх випадках прислівник граматично наближується до неповнозначних частин мови, тому визначення його як прислівника є лише даниною традиції).

1.3. Роль модифікаторів  у структурі речення.

Модифікація – стосунки між двома елементами, коли один елемент є провідним, а другий (modifier — модифікатор) залежним. Тобто,даний термін може використовуватися в широкому сенсі стосовно до будь-якого другорядного члена. Проте найчастіше його вживання обмежене факультативними членами речення – обставиною та означенням (adverbial modifier, attributive modifier).

Термін модифікатор активно  використовувався у працях М.Я.Блоха. Відповідно до його концепції, просте речення в цілому організовано як система функціонально виражених  позицій, зміст функцій при цьому є відображенням ситуації події [3, 173]. Номінативні частини простого речення, кожна з яких має значущу позицію в ньому, це підмет, присудок, додаток, обставина, ввідний член речення, звертання; спеціальна напівзначуща позиція належить вигуку – відокремленому модифікатору емоційності. Ці частини утворюють ієрархію, у якій кожна з них виконує певну модифікуючу роль. Основним об’єктом, що має найвищий рівень у цій системі модифікації, є речення в цілому, через речення і відбувається відображення ситуації (події).

Таким чином, у концепції М.Я.Блоха  підмет виступає модифікатором особи  відносно присудка. Присудок є модифікатором  процесу відносно підмета-особи. Додаток  є модифікатором змісту відносно процесуальної частини (дійової чи статичної). Обставина є модифікатором якості (у широкому значенні) процесуальної частини чи цілого речення (яке виражає процес, невід’ємний від відображуваної події). Означення є модифікатором якості для субстантивної частини. Ввідний член речення є відокремленим, прив’язаний до мовця модифікатором будь-якого члену речення чи речення в цілому. Звертання є субстантивним модифікатором призначення речення певній особі і відповідно, модифікатором речення в цілому. Вигук є прив’язаним до мовця емоційним модифікатором речення [3, 175].

Усі зазначені модифікатори можуть бути виражені як окремими одиницями (одиничні модифікатори), так і кількома (так звана координована комбінація) – спів модифікаторами, зокрема гомогенними.

Говорячи про виконання  прислівниками ролі модифікаторів, слід зазначити що вони є дискурсивними коректорами семантики, інтерес до яких у лінгвістиці в рамках дискурсивно-прагматичних досліджень протягом останнього часу значно посилився. На функціонування прислівників-модифікаторів спричиняє вплив тип дискурсу, у якому вони використовуються, а також цілі і завдання комунікації. На думку дослідників, існує певна залежність між типом прислівника-модифікатора і прагматичним ефектом впливу тексту на адресата: чим більше модифікується семантика одиниць тексту, тим більшим є прагматичний ефект його впливу на адресата.

Функція прислівника як модифікатора виступає дуже важливою у зарубіжній лінгвістиці (англійській, французькій), де при класифікації прислівників враховують передусім синтаксичну поведінку прислівника, яка напряму пов’язується у цій лінгвістичній традиції із значенням прислівника. Окрім прислівників ступеня, виділяють прислівники, що модифікують або все речення, або дієслово(англ. sentence modifiers, sentence adverbials и verb-modifiers, verb-adverbials відповідно) [17, 156].

При цьому у мові може існувати формальний засіб для протиставлення вживання прислівників у ролі модифікатора дієслова vs речення. Так, у англійській  мові таким засобом виступає позиція  прислівника у реченні (модифікатори речення стоять до дієслова). Проте це стосується лише мов із фіксованим порядком слів у реченні. Таким чином зв’язок позиції прислівника і його інтерпретації є лінгвоспецифічною, а не універсальною рисою у поведінці прислівників.

Розділ ІІ. Особливості авторського дискурсу С.Моема (на матеріалі романів «Театр» та «Місяць і гріш»).

2.1. Текст і  дискурс як мовні одиниці.

У сучасній лінгвістичній  літературі терміни «текст» і  «дискурс» використовуються паралельно і недостатньо чітко розмежовуються. Перш за все слід зазначити, що до цього часу не існує єдиної думки серед лінгвістів відносно тих критеріїв, які лежать в основі визначення тексту . Більшість лінгвістів вважають, що поняття текст не може бути визначене чисто лінгвістичним шляхом. Текст є перш за все поняття комунікативне, орієнтоване на виявлення специфіки певного роду діяльності. Текст з його функціонального боку розуміється як мовна реалізація авторського задуму і комунікативна одиниця найвищого рівня, реалізована як в письмовій, так і в усній формі.

Ряд учених вказує на зв'язок тексту не лише з комунікативною, але і з  когнітивною функцією мови. На перший план висуваються ознаки тексту, пов'язані  із смисловим, тематичним, прагматичним аспектами [6], [16].

Спробу відобразити в одному визначенні багатоаспектність тексту зробив І.Р. Гальперін. «Текст, – пише він, –це витвір мовотворчого процесу, що володіє завершеністю, об'єктивованою у вигляді письмового документа; твір, що складається з назви і ряду особливих мовних одиниць (надфразових єдностей), що об'єднані різними типами лексичного, граматичного, стилістичного зв'язку, мають певну цілеспрямованість і прагаматичну установку» [6, 18-19]. Отже, автор вважає, що текст може бути реалізований лише у письмовій формі. Проте, більшість лінгвістів вважають текстами будь-які мовні твори не лише письмового, але і усного (у тому числі спонтанного) мовлення [21].

Розглянемо послідовно ознаки і  властивості тексту.

Однією з найбільш важливих властивостей тексту є цілісність. Сучасні лінгвісти  відносять цілісність до смислової (змістовної) сторони тексту.

У традиційній лінгвістиці цілісність розглядається як структурована  суто текстова категорія, що визначає єдність інформаційного і тематичного  полів тексту. В процесі дискурсивної діяльності цілісність як змістовна категорія набуває якостей впорядкованості і організованості і отримує мовне втілення [6, 10].

Проте всі точки зору на цілісність передбачають, що основним чинником, що визначає статус тексту як такого, є не характер структури  тексту і навіть не його розміри, а співвіднесеність з ситуацією. Співвіднесеність з ситуацією – конкретною або абстрактною – обов’язкова умова цілісності тексту. Слід зазначити, що більшість лінгвістів відзначають комплексний характер цілісності. Цілісність є результатом дії цілого спектру нетекстових параметрів, а також свідчить про можливість виявлення набору чинників, що впливають на формування її як продукту комунікативної діяльності в конкретній сфері.