Функціональна семантика слова then в авторському дискурсі

Курсова робота на тему «Функціональна семантика слова then в авторському дискурсі»

Зміст

Вступ

У останній третині XX століття у зв'язку з розвитком в лінгвістиці комунікативно-функціонального аспекту сформувалися нові напрями досліджень (лінгвопрагматика, прагмастилістика, психолінгвістика та ін.), мета яких полягає в аналізі мовних засобів не з позицій системи, норми, а з позицій варіантів системи, представленої в динамічному застосуванні норми до цілей і завдань спілкування. Усвідомлення закономірності даного процесу зумовило перехід мовознавства до дослідження тексту як мовної одиниці на рівні мовного дискурсу і мовної комунікації.

Індивідуально-авторське  варіативне віддзеркалення загальномовної картини в авторському художньому тексті представляє аспекти мовної особистості письменника, варіант мовної картини миру. Спостерігається взаємодія загального і індивідуально-авторського в творчому ідіостилі, внаслідок чого з'являється авторський текст.

Художній твір привертає увагу дослідників в аспекті своєї антропоцентричної сутності, що дозволяє побачити письменника як мовну особистість і художника, що відображає в своїх творах творчу особистість, індивідуальне сприйняття світу через призму мови його власної когнітивної системи.

Текст представляється  цілісним структурно-смисловим мовним утворенням, аналіз якого на всіх рівнях лінгвістики може проводитися з врахуванням виконуваних ним функцій: знакової, номінативної, комунікативною, психологічною, гносеологічною, естетичною і ін.

Актуальність обраної теми визначена, по-перше, включеністю її в контекст сучасних досліджень антропоцентричної орієнтації; по-друге, необхідністю вирішення завдань розробки теорії дискурсу і реалізації мовної особистості автора в художньому тексті, які в даний час особливо активно аналізуються на тлі зростаючого інтересу дослідників до психолінгвістичної дії авторського слова на сприйняття адресата. Якщо проблеми теорії художньої мови з різною мірою повноти вирішуються в науковій літературі, то питання реалізації мовної особистості окремих авторів вимагають різноаспектного дослідження.

Об'єкт дослідження – текст художньої літератури як лінгвістично і стилістично організована система, в якій виявляються авторське творче сприйняття і інтелектуально-емоційне осмислення навколишнього світу С.Моемом.

Предмет дослідження – функціонально-семантичні особливості вживання слова then у текстах художньої літератури.

Мета роботи – дослідити специфіку функціонування лексеми then в авторському дискурсі С.Моема. Дана мета вимагає вирішення наступних завдань:

• Визначити граматичні та семантичні характеристики лексеми then в англійській мові;
• Визначити сутність поняття авторський дискурс художнього тексту;
• Дослідити характер функціонування лексеми then в авторському дискурсі С.Моема;
• Зробити висновок щодо особливостей використання лексеми then у романах С.Моема.

Методи дослідження визначаються специфікою матеріалу, а також метою і завданнями його вивчення. У дослідженні використовуються такі лінгвістичні методи і прийоми: метод суцільної вибірки, метод аналізу словникових тлумачень, метод виявлення змісту через синтагматичні зв'язки слів і деякі інші прийоми компонентного аналізу. Структура і закономірності функціонування аналізованої лексичної підсистеми досліджувалися за допомогою порівняльного й описового методів.

Теоретичне  значення роботи полягає в узагальненні відомостей про специфічний статус та особливості функціонування займенникових прислівників англійської мови, а також у функціонально-семантичному описі лексеми then.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані при подальшому дослідженні особливостей авторського дискурсу С.Моема на більш широкому матеріалі.

Джерелом матеріалу для дослідження є тексти романів С.Моема «Місяць і гріш» і «Театр».

Курсова робота складається  зі вступу, двох розділів, висновків  та списку використаної літератури.

Розділ І. Проблема виділення  частин мови в англійській мові.

1.1. Розмежування повнозначних та неповнозначних частин мови.

Мова в цілому утворює  систему значної складності, причому  елементи системи – граматична будова, лексичний склад, звукова будова – також системи, що у свою чергу  складаються з менших систем різних рангів. Словниковий склад залежно від різних формальних і семантичних властивостей слів розділяється на системи, групи або класи слів. Такий поділ може відбиватися або на словниковому складі в цілому, або лише на його частині. Щоб відобразити ці найважливіші характеристики угрупувань лексем термінологічно, в загальних рамках розбиття безлічі лексем слід розрізняти об'ємну ієрархію "під-" і "над-" – відношень.

Клас слів буде визначений як сукупність слів, виділена по таких  ознаках, які є істотними з точки зору організації словникового складу в цілому [13, 18]. Це означає, що підстава, за якою виділяється клас, потенційно розбиває весь словниковий склад на співвідносні класи, хоча фактичного здійснення даного поділу прийняте визначення не вимагає.

Підклас слів, на відміну  від класу слів, слід визначити  як сукупність слів, виділену по заданих  ознаках усередині класу слів.

Надклас, навпаки, є сукупність слів, виділена по певних ознаках, що об'єднують класи. Двома найважливішими надкласами слів є, з одного боку, повнозначні слова, що служать самостійними назвами предметів і відношень дійсності, і, з іншого боку, неповнозначні слова реляційно – уточнюючої семантики. Одним з основних типів класів слів є граматичні класи  [3, 62].

Виходячи з наведеного вище визначення класу слів, визначимо частину мови як окремий клас слів, виділений за граматично істотними властивостями і безпосередньо співвіднесений з іншими класами в розбитті словникового складу на загальних підставах.

Термін "частина мови" слід прийняти як умовний, але міцно усталену назву, що давно загубило мотиваційний зв'язок з явищем, що позначалося. Він виник у старогрецькій граматиці, яка ще не вичленувала поняття речення в лінгвістичному сенсі, не відокремила його від загального поняття "мова" і, отже, не проводила строгої різниці між словом як одиницею лексикону і словом як елементом речення [3, 64].

Навряд чи знайдеться в сучасній теоретичній граматиці  яка-небудь інша область дослідження, яка викликає настільки ж бурхливі суперечки мовознавців, як розподіл слів по частинах мови. Прийняті схеми розбиття звинувачуються в нестрункості, ненауковості, повній відсутності логіки і так далі. Кожен лінгвіст має свою точку зору на цю проблему. Наприклад, Л.В.Щерба писав: «Хоча підводячи окремі слова під ту або іншу категорію, ми отримуємо свого роду класифікацію слів, проте саму відмінність «частин мови» навряд чи можна вважати результатом «наукової» класифікації слів» [4, 75]. А ось М.І. Стеблін-Каменський критикує класифікацію частин мови, він пише: «Нам, лінгвістам, навряд чи доцільно, уподібнюючись страусам, ховатися від того факту, що наші пізнання в області природи слова, і зокрема його граматичної природи, ще не досить глибокі для того, щоб можна було побудувати граматичну класифікацію слів в науковому сенсі цього слова. Розподіляючи слова по частинах мови, тобто стверджуючи, що серед слів є так звані іменники, прикметники, дієслова і так далі, ми приблизно, робимо теж саме, неначебто ми підсумовуючи те, що ми знаємо про людей, що оточують нас, сказали, що серед них є блондини, брюнети, є математики, є професори, а є і розумні люди.» [4, 76].

Розглянемо деякі існуючі принципи класифікації слів.

У сучасному мовознавстві граматичні класи слів (частини мови) виділяються або по декількох, або по одній групі ознак. Ці два принципи можна назвати, відповідно полідиференціальними і монодиференціальними.

Полідиференціальний принцип, що розвиває на новому етапі стару філологічну традицію, розроблений головним чином в радянському мовознавстві. З найбільшою повнотою і послідовністю він сформульований в працях Л.В. Щерби і В.В. Віноградова, присвячених опису російської мови, в працях А.І.Смірніцкого  і Б.А.Ільіша, присвячених опису англійської мови. Відповідно до цього принципу частини мови виділяються по сукупності трьох фундаментальних критеріїв: "семантичного", "формального", "функціонального". Розглянемо дані критерії у вказаному порядку [13, 45].

Семантичний критерій передбачає оцінку абстрактної семантики слів, об'єднуючої їх в словесні сукупності, які в змістовному плані протиставлені один одному з найбільшою мірою явності. Така семантика встановлюється на основі двох аспектів зіставлення: з одного боку, позамовного або денотативного, з іншою внутрішньомовного, або формально-релятивного. За цією ознакою протиставляються слова знаменні, або повнозначні, і слова службові, або неповнозначні. Відмінність полягає в тому, що знаменні слова є елементами будови мови. Що стосується службових слів, то вони є "стройовими елементами лексики" (Л.В.Щерба), вони виконують різні уточнювальні функції. Відмінність між класовим і підкласовим етапами поділу службових слів не є такою важливою, як відповідний поділ повнозначних слів: кожна службова лексема, на відміну відповнозначної, важлива сама по собі саме як елемент будови мови в цілому.

Формальний критерій класового  розподілу слів передбачає виділення  таких елементів їх будови, які, повторюючись в досить великих вукупностях, є їх типовими прикметами в розмежуванні один з одним і тим самим індексами класового пізнання будь-якого випадково обраного слова. Даний принцип затверджує свою життєвість саме для категоріального розпізнавання необмеженої безлічі слів різноманітної, але такої, що відрізняється груповими ознаками, будови. Формальні ознаки частин мови є релевантними для того, що розносити по їх розрядах повнозначних слів, що створюють в мові відкриті системи з характерними категоріально - граматичними формами словозміни і лексичними, але граматично значущими формами словотворення. Що ж до службових слів, то їх форма визначається простим перерахуванням класів.

Функціональний критерій розподілу слів по частинах мови передбачає розкриття їх синтаксичних властивостей в реченні. Для значущих слів – це перш за все позиційно-членні характеристики, тобто здатність виконувати роль самостійних членів речення: підмета, дієслова-присудка, предикатива, доповнення, визначення, обставини. Службові слова в реченні мають залежну функцію. Вони виявляють свою близькість до граматичних афіксів – показників різних категоріальних значень слів (наприклад: прийменники, відмінкові форми і так далі).

Отже, в результаті сукупного вживання трьох критеріїв класової ідентифікації  слів – семантичного, формального  і функціонального –  всі слова  розподіляються по рубриках значущих і службових частин мови з необхідними підкласовими характеристиками. Основними значущими частинами мови в англійській мові зазвичай визнаються, у традиційному перерахуванні: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник; основними службовими частинами мови, відповідно: артикль, прийменник, сполучник, частка, модальне слово, вигук. Дана класифікація береться за основу в нашій роботі.

У ході критики полідиференціальної рубрикації словникового складу був висунутий монодиференціальний принцип, заснований на врахуванні лише синтаксичних властивостей слова. Висунення даного принципу було обумовлене тим, що при полідиференціальній класифікації слів виникає специфічна складність у встановленні граматичного статусу таких лексем, які володіють морфологічними характеристиками значущих слів, але різко відрізняються від значущих слів по функції, виконуючи роль службових і допоміжних елементів різної міри лексичної спустошеності (наприклад: модальні дієслова разом з їх еквівалентами, допоміжні дієслова) [8, 23].

Відмічена складність може бути подолана при прийнятті лише одного критерію з трьох можливих. Синтаксична характеристика слова, що встановлюється вже після розкриття його морфологічних властивостей, є на даному етапі розвитку лінгвістики одночасно і актуальною, і універсальною з точки зору потреб загальної класифікації лексикону. Ця характеристика актуальна, оскільки розподіляє слова по функціях, тобто групує їх відповідно до того призначення, яке вони мають в будові мови. Ця характеристика універсальна, оскільки не орієнтована спеціально на флективну сторону мови, і, отже, однаково підходить мовам різних морфологічних типів. Крім того, вона органічно пов'язана з семантичними властивостями слів, оскільки синтаксичні функції формуються на основі узагальнення семантичних.

На матеріалі англійської мови принципи синтаксичної класифікації слів в позиційно – дистрибутивному  аспекті намічалися Л. Блумфілдом і  його послідовниками і отримали розгорнену розробку в системі Ч. Фріза. В основу позиційно – дистрибутивної класифікації слів покладена оцінка їх сполучуваності, що виводиться за допомогою системи тестів в підстановчо – діагностуючих моделях словосполучень і речень. У своїй книзі «Структура англійської мови» Чарльз Фріз  пропонує звернути увагу на той факт, що навіть в позбавленому сенсу реченні можна без зусиль встановити приналежність слів до певних граматичних розрядів – частин мови: Woogles ugged diggles. Встановити ж це можна по тій позиції, яку слова займають в реченні, і по їх формі в зіставленні іншим позиціям і формам. Фріз вважає, що немає єдиної властивості, яка має бути властивою частині мови у всіх прикладах її вживання у висловах англійської мови, тобто слова можуть бути віднесені до однієї частини мови лише в тому сенсі, що в структурних моделях англійської мови всі вони мають лише одне функціональне значення [8, 60].