Функції ідіом

    Занадто вузьке і структурно лімітоване тлумачення ідіоматики призвело до того, що ідіоми досліджувалися переважно на рівні  словосполучення (тобто ідіоми-фразеологізми), у той час як однослівним ідіомам  майже не приділялося уваги. Проте, як свідчать результати аналізу наукової літератури та ілюстративного матеріалу, однослівна ідіоматика є актуальним і цікавим об’єктом лінгвістичного дослідження. 
 
 
 
 
 
 
 

      1.2 Місце ідіом в системі фразеологічних одиниць мови 

     Як  можна зрозуміти з викладеного  вище, сфера фразеології усвідомлюється по-різному у різних теоретичних  концепціях. Проте більшість дослідників  сходяться в тому, що фразеологізми  повинні характеризуватися трьома найважливішими параметрами: неоднослівністю, стійкістю та ідіоматичністю. Перший з цих параметрів можна вважати  єдиним відносно ясним та операційним  поняттям, хоча й тут виникають  проблеми, пов’язані з наявністю  або відсутністю в тій чи іншій  мові орфографічної традиції, розрізненням слів і словосполучень, слів и речень в даному морфологічному типі мови тощо. Категорія стійкості є вже  менш визначеною, але найбільші запитання  викликає поняття ідіоматичності. В  найбільш загальному розумінні ідіоматичність позначає «властивість мовних одиниць  формувати цілісне значення не із суми значень її складників або незалежно  від них» Фразеологія виявляється  лише одним з проявів ідіоматичності.

      Розглянемо  фактори, які можна розглядати як причину стійкості ідіоматичних одиниць. Вочевидь, достеменно виявити  справжні причини формування стійких  зворотів тільки в рамках лінгвістики  неможливо, адже найчастіше причини  стійкості носять екстралінгвістичний  характер. Тут може виявитися важливою культурна значущість вихідного  тексту (пор. численні ідіоми-біблеїзми, ідіоми літературного походження з  відомих художніх творів, зокрема, з  творів В. Шекспіра в англійській  мові); підвищення престижності та/або  поширення сфери функціонування певних фахових мов або жаргонів (поширення сленгізмів через розмовне мовлення та ЗМІ до художньої літератури). культурно-історичний контекст (так, за даними А.Швейцера, внаслідок контактів  з представниками інших народів  протягом колонізації Північної  Америки, в американському варіанті англійської мови опинилися ідіоми не лише британського, а й індіанського, французького, голандського, німецького та іспанського походження). Втім, багато з причин узуалізації залишаються незрозумілими.

      Роль  власно лінгвістичних факторів узуалізації, вочевидь, є невеликою, однак суто лінгвістичні особливості мовних виразів, що сприяють узуалізації, безсумнівно, існують. Можна впевнено вказати  лише один з них – ускладненість  форми. Найчастіше – це рима, пор. укр. «не сіло, не впало», «часто-густо», «попав на ліки – пропав навіки», «ні  сват ні брат»; англ. “high and dry”, “by hook or by crook”, “at sixes and sevens”. До цього ж  типу ідіоматичних утворень належить також подвоєння основи на зразок: «вік вікувати», «дурень дурнем», “in bag and baggage”. До числа прийомів ускладнення  форми належать також алітерації (характерні для германських мов), асонанси тощо. Зокрема, В.Колінз зазначає: “Sometimes a dominating factor in the formation or the popularity of an idiom must have been a desire for euphony, alliteration, rhyme, repetition”.

      Зауважимо, що в сучасній лінгвістиці поняття «ідіоматичності» пов’язується не лише з фразеологією. Ідіоматичність проявляє себе також  у морфології та синтаксисі. Так, у  словотворі ідіоматичність представлена простим чи складним словом, формальні  складники якого не беруть участі у формуванні його семантики. Такі слова  характеризуються умовною мотивацією (псевдомотивацією). Причинами такої  ідіоматичності значення є формальні  зміни, утрата значень слів-мотиваторів  або їхнє переосмислення, руйнування первісного образу, покладеного в  основу творення слова, невірне калькування, ефективність вибору мотиваторів, які  є випадковими, що надає слову  особливої експресивності й увиразнює  мовлення. У синтаксисі ідіоматичність розглядається на підставі фразеологізованих  неподільних речень.

      Слід  додати, що статус ідіом як складової  частини фразеологічної системи  ніколи не було поставлено під сумнів, на відміну від прислів’їв, приказок, крилатих слів, яким багато вчених відмовляють  у приналежності до фразеології, вважаючи, що подібні одиниці утворюють  так званий пареміологічний фонд, який є предметом дослідження специфічної маргінальної наукової галузі – пареміології, яка корелює з лінгвістикою та фольклористикою, або так званих кліше, чи мовних штампів, на зразок «добрий день», «шановне товариство» тощо. Звернемо увагу також на величезний лінгвокультурознавчий потенціал фразеології, адже саме в ідіоматичних одиницях мови відбито багатовікову історію народу, своєрідність його культури та побуту. Внаслідок того, що в ідіоматичних виразах чітко відображається національний характер народу, їхнє активне засвоєння необхідно кожному, хто вивчає мову. Також необхідно розвивати вміння коректно вживати ідіоми в мовленні, правильно відчуваючи їхній стилістичний регістр – чи належать вони до просторіччя, або вульгаризмів, канцеляризмів або книжкового стилю.

      Автори  також зазначають, що нові ідеї можуть бути вираженими не тільки окремими лексемами-неологізмами, але також і комбінацією двох-трьох  слів, наприклад: відомі слова wage і to freeze, але ідея a wage-freeze прийшла в мову лише на початку вісімдесятих років  минулого століття. To freeze wages – інший  вираз, що прийшов з британської  політики та економіки та означає  «зупинити зростання заробітної плати». Подібну ідею передають усталені вирази to freeze prices та a price-freezer.

      Отже, ідіоматичні одиниці, або фразеологічні  зрощення складають ядро фразеологічного  фонду будь-якої мови. Вони не тільки містять у собі історико-культурну  інформацію, а й відображують динаміку розвитку мови. 
 
 
 
 
 
 
 

1.3 Ідіоми в ПД

    Досліджуючи природу і функції ідіом у  ПД, слід нагадати, що однією з головних рис спілкування через засоби ЗМІ є його опосередкованість мас-медійними засобами. Економічні та ідеологічні умови цього опосередкування досить жорстко визначають правила викладення суспільних явищ і подій у цьому типі дискурсу.

    Маркетингова (продуктова й виробнича) концепція  припускає завоювання споживача, у  тому числі шляхом використання оригінальних методів і форм у подачі матеріалу (оригінальність, мова, стиль тощо). У світлі даних вимог стає очевидним, що естетичний мотив, що супроводжує  вживання ідіом, навряд чи може бути домінуючим у ПД. Ідіома у такому контексті  не може бути просто естетичним додатком до інформації, а стає засобом досягнення інституціональних цілей, зумовлених економічною та оцінно-ідеологічною конкуренцією. Таким чином, зростаюча практика вживання ідіом у сучасних ЗМІ свідчить про значні прагматичні можливості ідіоматичних одиниць, використання яких дозволяє конкретним мас-медіа зберігати й підвищувати свою конкурентоспроможність.

    Це, звісно, не заперечує естетичної функції  ідіом, а лише визначає її статус як допоміжної стосовно функції впливу. Отже, ідіоматичний спосіб викладення інформації спрямований не на задоволення  естетичних потреб адресату, а на оптимізацію інформаційного впливу на нього і, тому, не може вважатися звичайною прикрасою мовлення.

    Мову  не можна вважати лише пасивним відображувачем і накопичувачем інформації про  об’єктивний світ. Мова сама може бути активним знаряддям формування дійсності. Наприклад, мова пропаганди використовується для досягнення економічних переваг  у бізнесі або політичних переваг  у сфері управління. У публіцистичному  дискурсі велику роль відіграє лексика  з емоційно-експресивною та оцінною  конотацією. Щоб надати тексту дискурсу потрібну у цей момент конотацію, слід постійно контролювати лексику, яка  у ньому використовується .

    Функція оцінки та стильової організації  тексту виступає як основна в стилістичній синоніміці. Емоційне вираження оцінки ґрунтується на різній стильовій  закріпленості маркованих синонімічних слів (вище нейтрального: високе, поетичне, книжкове; нижче нейтрального: розмовне, просторічне, жаргонне й ін.), що є  підставою позитивної або негативної кваліфікації позначуваного об'єкта. Сполучуваність у тексті вимагає  стилістичного узгодження слова  з текстом, інакше відбувається стилістична  транспозиція.

    Засоби  масової інформації – це не просто провідник необхідної інформації, але  й агент соціалізації суспільства, розповсюджувач соціальних норм і стереотипів. Соціальні стереотипи – це схематичні, стандартизовані образи або уявлення про соціальний об'єкт, що характеризуються високою стійкістю і, як правило, є емоційно забарвленими. Жодний стереотип  сам по собі не руйнується, оскільки потребує спеціальних довготривалих  зусиль для того, щоб переважна  частина суспільства відмовилася  від нього. Якщо старий стереотип  продовжує активно відтворюватися, він починає гальмувати зміни, що відбуваються у системі практичних відносин людини із природою та створеним  нею світом матеріальної й духовної культури. Виникає гострий конфлікт між носіями нових і захисниками  застарілих стереотипів.

    Газетно-публіцистичний дискурс є дистантною формою комунікативної діяльності інституціонального та когнітивного характеру, основними учасниками якої є представники засобів масової  інформації як соціального інституту  та масова аудиторія.

    Сфера ідіоматики взагалі та підклас ідіом  зокрема, здатні здійснювати опосередкований  вплив завдяки образності та емотивній  оцінці, що експлікують ставлення  до позначуваного. Ідіоми-фразеологізми  є більш експліцитними за своїм  характером внаслідок усталеної  та відтворюваної у готовому вигляді  структури речення або словосполучення. Це робить їх більш помітними на фоні тексту повідомлення. Ідіоми є  формально спорідненими з іншими лексичними одиницями мови, що робить їх відносно латентними у порівнянні з ідіомами-фразеологізмами. Ідіоми здійснюють вплив через емоційну сферу людини, залишаючись при цьому майже непомітними для пересічного споживача ЗМІ. Під час сприйняття тексту адресант нібито “підключається” до свідомості адресата, переходить на його “колію думки” і переживає висвітлювані події через призму автора. Ідіоми при цьому функціонують у якості прихованих вказівок на те, як слід розуміти повідомлення. Реципієнт підсвідомо (оскільки вони спрямовані на емоційну сферу) сприймає вказівки, але в нього залишається оманливе враження незалежності у формування думки та самостійності прийняття рішень. 
 

      1.4 Висновки

      У першому розділі дослідження  робиться спроба надати оцінку сучасному  стану наукових досліджень в галузі ідіоматики. Зазначається, що у вітчизняній  лінгвістиці мовознавці є здебільшого  послідовниками так званого «вузького» розуміння ідіоматичних одиниць, згідно з традиціями, започаткованими радянським вченим В.Виноградовим, в той час, як їхні британські та американські колеги віддають перевагу «широкому» підходу, вносячи до складу ідіом такі одиниці, як приказки, прислів’я, крилаті вирази, які за вітчизняними науковими традиціями прийнято вважати предметом вивчення фольклористики, або пареміології.

      Крім  класифікації В.Виноградова – М.Шанського, розглянуто також низку типологій  ідіоматичних одиниць, зокрема: типологія  Н.Амосової, О.Куніна, також дуже цікава та змістовна семантична класифікація Г.Грінь, яка розподіляє дієслівні фразеологічні одиниці американського варіанту англійської мови за семантичною ознакою. Серед класифікацій, пропонованих зарубіжними дослідниками, особливий інтерес становлять класифікації ідіом британських лексикологів Дж.Сейдл та У.Макморді за походженням, а також за критеріями повної/неповної фіксованості.

      Розглянуто  також феномен «ідіоматичності» як такий, що визначає місце ідіом  в системі фразеологічних одиниць  мови як її ядро, або ключова складова. 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Розділ  ІІ

1.3  Функції  ідіом.

    Функціональність  у мовознавстві почали тлумачити  як комунікативність, виходячи з того, що “мова є засобом спілкування  з провідною комунікативною функцією”. Те, що мова є засобом комунікації, а комунікація, у свою чергу, є  її функціональною якістю, не викликає сумнівів. Питання полягає у тому, чи є можливим розглядати комунікативність як функцію мови, тобто, чи є комунікативність “тією головною функціональною якістю, що каузує існування мови”. Уявлення про акт комунікації як такий, у якому протікає простий обмін  інформацією, видається занадто  ідилічним і не відповідає реальності, оскільки акт спілкування – це арена для впливу на свідомість співбесідника.

    О. В. Лещак підкреслює той факт, що функція визначає структуру, а не навпаки (порівняйте протилежну думку: “функція є структурно обумовленою”) і зазначає, що людське визначення конкретно-фізичних предметів відбувається не за їх матеріальною сутністю, а за їх функціональним призначенням. На думку автора, буттєві властивості предметів, такі як молекулярна і атомарна структура, ігноруються нашою свідомістю на користь прагматично-функціональних потреб. “Дзеркало для нас – це не скло, а предмет, у якому можна побачити своє відображення <…>. Спосіб нашого бачення предметів органічного і неорганічного світу, які не є результатом людської діяльності, також підпорядковується принципу функціонального залучення до нашої предметної прагматичної діяльності <…>”.