Формування іншомовноï компетенціï учнів у діалогічному мовленні на початковому етапі оволодіння німецькою мовою

     Питаннями ситуативності мовлення і створення навчальних комунікативних ситуацій займалося багато вчених ( Е.П. Шубін, Й.М. Берман і В.А. Бухбіндер, В.Л. Скалкін і Г.А. Рубінштейн, Є.М. Розенбаум, О.О. Леонтьєв, В.О. Артемов, Ю.І. Пассов, Хорнбі, Д. Берн, В. Апельт та багато ін.). Проте ніхто доступніше за О. Артемова [8, c.148]не сформулював компонентний склад навчальної комунікативної ситуації, аналізуючи комунікативні ознаки мовленнєвих вчинків: "для сценічної актуалізації мовленнєвого вчинку важливо враховувати: хто, кому, що, навіщо, в яких обставинах і з яким відношенням повідомляє (наказує, пропонує і т.п.)."

     Спираючись на іншу роботу, можна конкретніше визначити компоненти комунікативних ситуацій:

а) комуніканти і їх стосунки (суб'єкти спілкування);

б) об'єкт (предмет) розмови;

в) відношення суб'єкта (суб'єктів) до предмета розмови;

г) умови мовленнєвого акту.

     Навчальні комунікаційні системи створюються на уроці за допомогою вербальних і різних вербальних аудіовізуальних засобів. Вони повинні стимулювати мотивацію навчання, викликати інтерес до участі у спілкуванні, бажання якнайкраще виконати завдання.

     Характерною особливістю діалогічного мовлення є його емоційна забарвленість. Мовлення, як правило, емоційно забарвлене, оскільки мовець передає свої думки, почуття, ставлення до того, про що йдеться. Це знаходить відображення у відборі лексико-граматичних засобів, у структурі реплік, в інтонаційному оформленні тощо. Справжній діалог містить репліки подиву, захоплення, оцінки, розчарування, незадоволення та ін.

Іншою визначальною рисою діалогічного мовлення є його спонтанність.

     Відомо, що мовленнєва поведінка кожного учасника діалогу значною мірою зумовлюється мовленнєвою поведінкою партнера. Саме тому діалогічне мовлення, на відміну від монологічного, неможливо спланувати заздалегідь. Обмін репліками відбувається досить швидко, і реакція вимагає нормального темпу мовлення. Це й зумовлює спонтанність, непідготовленість мовленнєвих дій, потребує досить високого ступеня автоматизованості й готовності до використання мовного матеріалу.

     Діалогічне мовлення має двосторонній характер. Спілкуючись, співрозмовник виступає то в ролі мовця, то слухача, який повинен реагувати на репліку партнера. Іншими словами, обмін репліками не може здійснюватися без взаємного розуміння, яке відбувається через аудіювання [8, c.149]. Отже володіння діалогічним мовленням передбачає володіння говорінням та аудіюванням, що вимагає від учасників спілкування двосторонньої мовленнєвої активності та ініціативності. Виходячи з цього, в учнів необхідно розвивати вміння ініціативно розпочинати діалог, реагувати на репліки співрозмовника і спонукати його до продовження розмови.

Розглянемо питання  структури діалогу.

     Будь-який діалог складається з окремих взаємопов'язаних висловлювань. Такі висловлювання, межею яких є зміна співрозмовника, називають реплікою. Репліка є першоелементом діалогу. Репліки бувають різної протяжності -від однієї до кількох фраз. В діалозі вони тісно пов'язані одна з одною - за своїми комунікативними функціями, структурно та інтонаційно. Найтісніший зв'язок має місце між суміжними репліками. Сукупність реплік, що характеризується структурною, інтонаційною та семантичною завершеністю, називають діалогічною єдністю. Діалогічна єдність є одиницею навчання діалогічного мовлення.

     Перша репліка діалогічної єдності завжди ініціативна (її називають ще реплікою-спонуканням або керуючою реплікою). Друга репліка може бути або повністю реактивною (інакше залежною або реплікою-реакцією), або реактивно-ініціативною, тобто включати реакцію на попереднє висловлювання і спонукання до наступного.

Приклад 1.

Martin: Kann ich mal deinen Kugelschreiber haben?

Anke: Tut mir leid. Ich habe keinen.

Приклад 2.

Peter: Wann hast du Geburtstag?

Anna: Am 28. Juli. Und du, Peter?

В обох прикладах перша репліка діалогічної єдності звичайно ініціативна, друга репліка у прикладі 1 - реактивна (тут розмова може і зупинитися), а в прикладі 2 вона реактивно-ініціативна: спочатку реакція (відповідь на запитання), а потім спонукання (пропозиція), тобто розмова продовжується.

Учні мають  навчитися:

1) починати розмову, використовуючи  ініціативину репліку;

2) правильно і швидко  реагувати на ініціативну репліку  співрозмовника реактивною реплікою;

3) підтримувати бесіду, тобто  з метою продовження розмови  вживати не суто реактивні,  а реактивно-ініціативні репліки.

Наведемо приклади деяких видів діалектичної єдності.

1. Діалектична  єдність «повідомлення - повідомлення».

 Lisa: Ich möchte ein schönes Kleid kaufen.

Susi: Schöne Kleider gibt es im Kaufhaus am Marktplatz.

2. Діалектична єдність «повідомлення - запитання».

Werner: Unsere Fußballmannschaft hat gestern gespielt.

Paul: Wirklich? Wer hat gewonnen?

3. Діалогічна єдність «запитання - контрзапитання».

Christa: Hast du den Aufsatz geschrieben?

Hella: Den Aufsatz? Und du?

4. Діалогічна єдність «спонукання - запитання».

Olaf: Wollen wir draußen spielen!

Stefan: Im Garten?

     Усі види діалогічної єдності, згадані у прикладах, називаються простими, бо містять репліки, кожна з яких виконує лише одну комунікативну функцію. Але в реальних діалогах більшість діалогічних єдностей є складними, наприклад: "запитання - відповідь - спонукання" тощо.

     Залежно від провідної комунікативної функції, яку виконує той чи інший діалог, розрізняють функціональні типи діалогів. Результати досліджень, проведених на автентичних навчальних матеріалах англійською, німецькою і російською мовами, показали, що найпоширенішими є чотири основні типи діалогів:

• діалог-розпитування,
• діалог-домовленість,
• діалог-обмін враженнями думками,
• діалог-обговорення / дискусія.

     Діалог-розпитування може бути одностороннім або двостороннім. У першому випадку ініціатива запитувати інформацію належить лише одному партнеру, у другому - кожному з них. Двосторонній діалог-розпитування розвиває ініціативність обох партнерів, характерну для природного спілкування.

     Одне з важливих умінь, яким учні повинні оволодіти з першого року навчання іноземної мови, є уміння вести діалог-домовленість. Діалог-домовленість використовується при вирішенні співрозмовниками питання про плани та наміри він є найбільш посильним для учнів. Після оволодіння діалогом - домовленістю здійснюється навчання змішаного типу діалогу: розпитування-домовленості.

     Наступним за складністю є діалог-обмін враженнями і думками, метою якого є виклад свого бачення якогось предмета, події, явища, коли співрозмовники висловлюють свою думку, наводять аргументи для доказу, погоджуються з точкою зору партнера або спростовують її. При цьому ініціатива ведення бесіди є двосторонньою.

     Найскладнішим для оволодіння є діалог-обговорення і дискусія, коли співрозмовники прагнуть виробити якесь рішення, дійти певних висновків, переконати один одного в чомусь.

     Кожен функціональний тип діалогу характеризується певним набором діалогічної єдності. Види діалогічних єдностей для кожного типу діалогу подані за ступенем їх поширеності в мовленні.

     Основними якісними показниками сформованості загального вміння вести діалог іноземною мовою є такі:

1. Уміння починати діалог, вживаючи відповідну ініціативну  репліку (повідомлення, спонукання, запитання);

2. Уміння швидко реагувати  на репліку співрозмовника, використовуючи  репліки, що мають різні комунікативні  функції;

3. Уміння підтримувати  розмову, додаючи до репліки-реакції  свою ініціативну репліку;

4. Уміння стимулювати  співрозмовника до висловлювання,  виражаючи свою зацікавленість  за допомогою реплік оцінювального  характеру;

5. Уміння продукувати  діалогічні єдності різних типів;

6. Уміння продукувати  діалоги різних функціональних  типів на основі запропонованих  навчальних комунікативних ситуацій (в межах тематики, мовного і мовленнєвого матеріалу, визначених чинною програмою для даного класу і типу школи);

7. Уміння в разі необхідності (нерозуміння репліки співрозмовника  чи утруднення при висловлюванні  своєї думки) ввічливо перервати  розмову і звернутися за допомогою  до партнера або навіть до  довідника (розмовника, словника).

Базовий рівень володіння  іноземною мовою передбачає опанування учнями такими типами діалогу:

- діалог етикетного характеру;

- діалог-розпитування;

- діалог-домовленість;

- діалог-обмін думками,  повідомленнями.

В результаті учні мають навчитися виконувати такі мовленнєві завдання для ведення  діалогів згаданих типів:

1) для ведення  діалогу етикетного характеру:

- привітати і відповісти  на привітання;

- назвати себе, назвати  іншу людину;

- попрощатися;

- поздоровити, висловити  побажання і прореагувати на  них;

- висловити вдячність  і прореагувати на неї;

- погодитися / не погодитися  з чимось;

- висловити радість / засмучення.

2) для ведення  діалогу-розпитування:

- запитувати і повідомляти  інформацію з позиції того, хто  відповідає, і навпаки;

- цілеспрямовано запитувати  інформацію в односторонньому  порядку за допомогою запитань: Хто? Що? Де? Куди? Коли? тощо.

3) для ведення  діалогу-домовленості:

- звернутися з проханням,  висловити готовність / відмову його  виконати:

- висловити пропозицію  і погодитися / не погодитися з  нею;

- запросити до дії / взаємодії і погодитися / не погодитися  взяти в ній участь,

домовитися про певні  спільні дії.

4) для ведення  діалогу-обміну думками, повідомленнями:

-вислухати думку/повідомлення  співрозмовника і погодитися/не

погодитися з ним;

-висловити свою точку  зору, обґрунтувати її, щоб переконати  спів-

розмовника;

-висловити сумнів, невпевненість;

-висловити схвалення  / несхвалення, осуд.

 

 

1.3. Психологічні особливості учнів молодшого шкільного віку для навчання діалогічного мовлення

Велика увага в програмі середньої загальноосвітньої школи 1-4 класів з іноземної мови надається питанням оволодіння учнями вміннями орієнтуватися в ситуації спілкування, зв’язно, логічно, послідовно викладати думки. Саме цим пояснюється потреба в якісному навчанні школярів діалогічного мовлення.

У молодшому шкільному  віці(7-11 років) відбувається інтенсивне засвоєння дітьми лексики, граматики (відомостей про граматичні форми), елементів синтаксису (відомостей про нескладні синтаксичні конструкції), а також відомостей про інтонування речень і текстів. Розвиток мовлення, у тому числі й діалогічного, слід поєднувати з вивченням відомостей з фонетики, граматики, правопису.

Діалогічне мовлення школярів необхідно збагачувати новими словами. На уроках учитель повинен проводити словникову роботу, постійну увагу приділяючи визначенню рівня сформованості в дітей основних навичок говоріння. Говоріння має бути правильним, свідомим, виразним.

Усне мовлення учнів має бути грамотним, виразним, емоційним, що передбачає:

• розпізнавання ними відтінків лексичних значень слів, словосполучень, фраз та усвідомлення змісту всієї розповіді;
• уміння в темпі, нормальному для сприймання співрозмовником, передати, доповнити, продовжити сказане чи почуте, застосовуючи художні засоби виразності, та вживання синонімів із метою уникнення повторення слів;
• знання дітьми норм етики спілкування.

Навчання школярів мовлення, зокрема діалогічного, ґрунтується  на врахуванні педагогічних закономірностей  і таких лінгвометодичних принципів:

    -   взаємозв’язок у навчанні, вихованні та розвитку молодших школярів;

    -   функціонально-комунікативна спрямованість;

    -   стилістична диференціація;

    -   взаємозв’язок розвитку усного і писемного мовлення;

    -   оцінка виразності мовлення;

   -    розвиток чуття мови;

   -    взаємозв’язок мовлення і мислення;

   -    системний підхід до мовленнєвого розвитку;

   - активне керівництво процесом розвитку мовлення; безперервність і наступність в мовленнєвому розвитку;

   -    оптимізація у виборі методів, прийомів та засобів навчання мовлення.

Принцип взаємозв’язку в навчанні, вихованні та розвитку молодших школярів передбачає чітке визначення і врахування загальних вимог щодо засвоєння учнями мовних і мовленнєвих знань та виховання й розвитку молодших школярів відповідно до змісту шкільної програми.