Управління фінансовими ризиками

     ● якщо відмова від одного фінансового  ризику не тягне виникнення другого  ризику вищого чи такого ж рівня;

     ● якщо рівень ризику не зрівнюваний  з рівнем доходності фінансової операції за шкалою “доходність – ризик”;

     ● якщо фінансові втрати по даному виду ризику перевищують можливості їх відшкодування  за рахунок власних фінансових засобів  підприємства;

     ● якщо розмір доходу від операції, що створює певні види ризику, не суттєвий, тобто займає незначну питому вагу в формованому позитивному грошовому  потоці підприємства;

     ● якщо фінансові операції не характерні для фінансової діяльності підприємства, носять інноваційний характер і по ним відсутня інформаційна база, що необхідна для визначення рівня  фінансових ризиків і прийняття  відповідних управлінських рішень.

     2. Лімітування концентрації ризику. Механізм лімітування концентрації фінансових ризиків використовується за звичай по тим їх видам, які виходять за межі допустимого їх рівня, тобто по фінансовим операціям, здійснюваним в зоні критичного чи катастрофічного ризику. Таке лімітування реалізується шляхом встановлення на підприємстві відповідних внутрішніх фінансових нормативів в процесі розробки політики здійснення різних аспектів фінансової діяльності.

     Система фінансових нормативів, забезпечуючи лімітування концентрації ризиків, може включати:

     ● граничний розмір (питому вагу) позичкових засобів, використовуваних в господарській  діяльності. Цей ліміт встановлюється окремо для операційної та інвестиційної  діяльності підприємства, а в ряді випадків і для окремих фінансових операцій (фінансування реального інвестиційного проекту, фінансування формування оборотних  активів тощо);

     ● мінімальний розмір (питома вага) активів  в високоліквідній формі. Цей  ліміт забезпечує формування так  званої “ліквідної подушки”, яка характеризує розмір резервування високоліквідних  активів з метою майбутнього  погашення невідкладних фінансових зобов’язань підприємства. В якості “ліквідної подушки” в першу чергу  виступають короткострокові фінансові  вкладення підприємства, а також  короткострокові форми його дебіторської заборгованості;

     ● максимальний розмір товарного (комерційного) чи споживчого кредиту, наданого одному покупцю. Розмір кредитного ліміту, направлений  на зниження концентрації кредитного ризику, встановлюється при формуванні політики надання товарного кредиту  покупцям продукції;

     ● максимальний розмір депозитного вкладу, що розміщується в одному банку. Лімітування  концентрації депозитного ризику в  цій формі здійснюється в процесі  використання даного фінансового інструменту  інвестування капіталу підприємства;

     ● максимальний розмір вкладення засобів  в цінні папери одного емітента. Ця форма лімітування направлена на зниження концентрації несистематичного (специфічного) фінансового ризику при формуванні портфеля цінних паперів. Для ряду інституційних інвесторів цей ліміт встановлюється в процесі  державного регулювання їх діяльності в системі обов’язкових нормативів;

     ● максимальний період відлучення засобів  в дебіторську заборгованість. За рахунок цього фінансового нормативу  забезпечується лімітування ризику неплатоспроможності, інфляційного ризику, а також кредитного ризику.

     Лімітування концентрації фінансових ризиків є  одним з найпоширеніших внутрішніх механізмів ризик-менеджменту, що реалізують фінансову ідеологію підприємства в частині прийняття цих ризиків  і не вимагають високих затрат.

     3. Хеджування. цей термін використовується в фінансовому менеджменті в широкому і вузькому прикладному значенні. В широкому тлумачення термін хеджування характеризує процес використання будь-яких механізмів зменшення ризику можливих фінансових втрат – як внутрішніх (здійснюваних самим підприємством), так і зовнішніх (передачу ризиків іншим господарюючим суб’єктам – страховикам) в вузькому прикладному значенні термін хеджування характеризує внутрішній механізм нейтралізації фінансових ризиків, що базується на використанні відповідних видів фінансових інструментів (як правило похідних цінних паперів – деривативів). В наступному викладення термін хеджування буде використовуватись в цьому прикладному його значенні.

     Хеджування  фінансових ризиків шляхом здійснення відповідних операцій з похідними  цінними паперами є високоефективним механізмом зменшення можливих фінансових втрат при настанні випадку ризику. Проте воно вимагає певних затрат на виплату комісійної винагороди брокерам, премій по опціонам тощо. Але рівень цих затрат значно нижчий, ніж рівень затрат за зовнішнім страхуванням фінансових ризиків. Різноманітні форми хеджування фінансових ризиків вже отримали поширення в практиці вітчизняного ризик-менеджменту.

     Залежно від використовуваних видів похідних цінних паперів розрізняють наступні механізми хеджування фінансових ризиків:

     ● хеджування з використанням ф’ючерсних контрактів. Цей принцип базується  на тому, що якщо підприємство несе фінансові  втрати через зміну цін до моменту  поставки як продавець реального  активу чи цінних паперів, то воно виграє в тих же розмірах як покупець ф’ючерсних контрактів на таку ж кількість активів  чи цінних паперів і навпаки. В  зв’язку з цим в механізмі  нейтралізації фінансових ризиків  даної групи розрізняють два  види операцій з використанням ф’ючерсних контрактів – хеджування купівлею і хеджування продажем цих контрактів;

     ● хеджування з використанням опціонів. Воно характеризує механізм нейтралізації  фінансових ризиків за операціями з  цінними паперами, валютою, реальними активами чи іншими видами деривативів. В основі цієї форми хеджування лежить офера з премією (опціоном), сплачуваною за право (але не обов’язково) продати чи купити протягом передбаченого опціонним контрактом цінний папір, валюту, реальний актив чи дериватив в обумовленій кількості і за зарання вказаною ціною. В механізмі нейтралізації фінансових ризиків з використанням цього виду похідних цінних паперів розрізняють хеджування на сонові опціону на купівлю (що дає право купівлі за обумовленою ціною); опціону на продаж (що дає право продажу за обумовленою ціною); подвійного опціону або “стелажу” (що дає одночасно право купівлі чи продажу відповідного фінансового чи реального активу за узгодженою ціною). Ціна, яку підприємство сплачує за придбання опціону, по суті є сплачуваною страховою премією;

     ● хеджування з використанням операції “своп”. Воно характеризує механізм нейтралізації  фінансових ризиків по операціях  з валютою, цінними паперами, борговими  фінансовими зобов’язаннями підприємства. В основі операції “своп” лежить обмін (купівля-продаж) відповідними фінансовими  активами чи фінансовими зобов’язаннями з метою покращення їх структури  і зниження можливих втрат. В механізмі  нейтралізації фінансових ризиків  з використанням цієї форми хеджування застосовують операції валютного свопу (обміну майбутніх зобов’язань в  одній валюті на відповідні зобов’язання в іншому виді валюти); фондового  свопу (зобов’язання перетворити один вид цінних паперів в інший, наприклад, облігації підприємства в обігу  на емітовані ним акції); процентного  свопу (обміну боргових фінансових зобов’язань  з фіксованою відсотковою ставкою  на зобов’язання з плаваючою відсотковою  ставкою чи навпаки).

     Механізм  нейтралізації фінансових ризиків  на основі різних форм хеджування буде отримувати все більший розвиток в вітчизняній практиці ризик-менеджменту  в силу високої його результативності.

     4. Диверсифікація. механізм диверсифікації використовується перш за все для нейтралізації негативних фінансових наслідків несистематичних (специфічних) видів ризиків. Разом з тим він дозволяє мінімізувати в певному ступені систематичних (специфічних) ризиків – валютного, процентного і деяких інших. Принцип дії механізму диверсифікації базується на розмежуванні ризиків, що перешкоджає їх концентрації.

     В якості основних форм диверсифікації фінансових ризиків підприємства можуть бути використані наступні їх напрями:

     ● диверсифікація видів фінансової діяльності. Вона передбачає використання альтернативних можливостей отримання доходу від  різних фінансових операцій – короткострокових фінансових вкладів, формування кредитного портфеля, здійснення реального інвестування, формування портфеля довгострокових фінансових вкладень тощо;

     ● диверсифікація валютного портфеля (“валютної корзини”) підприємства. Вона передбачає вибір для проведення зовнішньоекономічних операцій декількох  видів валют. В процесі цього  направлення диверсифікації забезпечується зниження фінансових втрат по валютному  ризику підприємства;

     ● диверсифікація депозитного портфеля. Вона передбачає розміщення крупних  сум тимчасово вільних грошових засобів на зберігання в кількох  банках. Так як умови розміщення грошових активів при цьому суттєво  не міняються, цей напрям диверсифікації забезпечує зниження рівня депозитного  ризику портфеля без зміни рівня  його доходності;

     ● диверсифікація кредитного портфеля. Вона передбачає різноманіття покупців продукції підприємства і направлена на зниження його кредитного ризику. Як правило, диверсифікація кредитного портфеля в процесі нейтралізації цього  виду фінансового ризику здійснюється разом з лімітуванням концентрації кредитних операцій шляхом встановлення диференційованого за групами покупців кредитного ліміту;

     ● диверсифікація портфеля цінних паперів. Цей напрям диверсифікації дозволяє знижувати рівень несистематичного ризику портфеля, не зменшуючи при  цьому рівень його доходності;

     ● диверсифікація програми реального  інвестування. Вона передбачає включення  у програму інвестування різноманітних  інвестиційних проектів з альтернативною галузевою і регіональною направленістю, що дозволяє знизити загальний інвестиційний  ризик по програмі.

     Характеризуючи  механізм диверсифікації в цілому, слід відмітити проте, що він вибірково  впливає на зниження негативних наслідків  окремих фінансових ризиків. Забезпечуючи безсумнівних ефект в нейтралізації  комплексних, портфельних фінансових ризиків несистематичної (специфічної) групи, він не дає ефекту в нейтралізації  переважної частини систематичних  ризиків – інфляційного, податкового  тощо. Тому використання цього механізму  носить на підприємстві обмежений характер.

     5. Розподіл ризиків. Механізм цього напряму нейтралізації фінансових ризиків базується на власному їх трансферті (передачі) партнерам за окремими фінансовими операціями. При цьому господарським партнерам передається та частина фінансових ризиків підприємства, за якою вони мають більше можливостей в нейтралізації їх негативних наслідків і мають ефективніші способи внутрішнього страхового захисту.

     В сучасній практиці ризик-менеджменту  отримали широке поширення наступні основні напрями розподілу ризиків (їх трансферту партнерам):

     ● розподіл ризику між учасниками інвестиційного проекту. В процесі такого розподілу  підприємство може здійснити трансферт  підрядчикам фінансових ризиків, пов’язаних з невиконанням календарного плану  будівельно-монтажних робіт, низькою  якістю цих робіт, крадіжкою переданих  їм будівельних матеріалів і деяких інших. Для підприємства, що здійснює трансферт таких ризиків, їх нейтралізація  заключається в переробці робіт  за рахунок підрядчика, виплати йому сум неустойок і штрафів та в інших формах відшкодування  понесених втрат;

     ● розподіл ризику між підприємством  і постачальником сировини і матеріалів. Предметом такого розподілу є  перш за все фінансові ризики, пов’язані  з втратою (порчею) майна (активів) в  процесі їх транспортування і  здійснення вантажно-розвантажувальних  робіт. Форми такого розподілу ризиків  регулюються відповідними міжнародними правилами – “ІНКОТНРМС”;

     ● розподіл ризику між учасниками лізингової операції. Так при оперативному лізингу  підприємство передає орендодавцю  ризик морального старіння використовуваного (лізингованого) активу, ризик втрати ним технічної продуктивності (при  дотриманні встановлених правил експлуатації) і ряд інших видів ризиків, передбачених відповідними спеціальними зазначеннями в укладеному контракті;

     ● розподіл ризику між учасниками факторингової (форфейтингової) операції. Предметом  такого розподілу є перш за все  кредитний ризик підприємства, який в переважній його частині передається  відповідному фінансовому інститут – комерційному банку чи факторинговій  компанії. Ця форма розподілу ризику носить для підприємства платний  характер, проте дозволяє в значній  мірі нейтралізувати негативні фінансові  наслідки його кредитного ризику.