Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

       Полтавський національний технічний університет

         імені Юрія Кондратюка 

       Заочний факультет

       Кафедра фінансів, банківської справи та державного управління

 
 
 
 
 
 
 

       Контрольна  робота

       з дисципліни „Податковий менеджмент”

       Залікова  книжка № 11269 

       Виконала  студентка групи 6 – ЕФ

       Михайлець А.А.

       Перевірила  Ставнича М.М. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Полтава 2011

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………...…3

Податкова застава:  поняття, об’єкт та предмет  застосування………………..…....4

Адміністративний арешт активів…………………………………………………...12

Висновки……………………………………………………………………….….….18

Використана література………………………………………………………….….19 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

      Законом встановлено, що право податкової застави  виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення.

      Податкова застава – це спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк. Податкова  застава виникає у силу закону. У силу податкової застави орган  стягнення має першочергове право у разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна перед іншими кредиторами у порядку, встановленому Законом.

      У зв’язку з тим, що податкова застава  – це самостійний інститут, специфічний вид податкових правовідносин, яким широко користуються в країнах з високорозвиненою економікою, виникає вона не внаслідок договору, як звичайна застава, а внаслідок боргу перед бюджетами всіх рівнів та державними цільовими фондами.[4].

      Право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов’язань або податкового боргу.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Податкова застава:  поняття, об’єкт та предмет застосування

      Податкова застава – це спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк. Податкова застава виникає у силу закону. У силу податкової застави орган стягнення має першочергове право у разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна перед іншими кредиторами у порядку, встановленому Законом.

      У зв’язку з тим, що податкова застава  – це самостійний інститут, специфічний  вид податкових правовідносин, яким широко користуються в країнах з  високорозвиненою економікою, виникає  вона не внаслідок договору, як звичайна застава, а внаслідок боргу перед бюджетами всіх рівнів та державними цільовими фондами.

      Право податкової застави поширюється  на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов’язань або податкового боргу.

      Законом впроваджено диференційний підхід до платників податків з врахуванням виконавської дисципліни ведення податкового обліку.[8].

      Так, згідно з Порядком, право податкової застави виникає у разі: неподання  або несвоєчасного подання платником  податків податкової декларації –  з першого робочого дня, наступного за останнім днем строку, встановленого законом для подання такої податкової декларації.

     Право податкової застави  виникає у разі:

     1) ненадання або несвоєчасного  надання платником податків податкової  декларації - з першого робочого  дня за останнім днем терміну,  установленого законом щодо відповідного податку, збору (обов'язкового платежу) для надання такої податкової декларації. Якщо податкову декларацію не надано до ДПАУ то працівник підрозділу, що контролює своєчасність надання податкових декларацій, у зазначений день направляє підрозділу стягнення податкової заборгованості службову записку про неподання відповідної податкової декларації. Підрозділ стягнення податкової заборгованості в день одержання зазначеної службової записки направляє платникові податків повідомлення про виникнення права податкової застави на всі активи такого платника податків на підставі абз. 2 пп. 8.2.1 Закону № 2181;

     2) несплати в граничні строки, установлені  Законом № 2181, суми податкового  зобов'язання, самостійно визначеної  платником податків у податковій декларації, - з дня, наступного за останнім днем зазначеного терміну. День виникнення права податкової застави, передбаченої цим пунктом, визначається на підставі даних карток особистих рахунків платників податків, що ведуться контролюючими органами;

     3) несплати в граничні терміни,  установлені Законом № 2181, суми  податкового зобов'язання, визначеної  контролюючим органом, - з дня,  наступного за останнім днем  граничного строку такого погашення,  визначеного в податковому повідомленні. День виникнення права податкової застави, передбаченої цим пунктом, визначається на підставі даних карток особистих рахунків платників податків, що ведуться контролюючими органами відповідно до чинного законодавства.

     Виняток: На авансові платежі, не внесені вчасно, право податкової застави не поширюється.

      Право податкової застави поширюється  на будь-які види активів платника податків, що знаходилися в його власності (повному господарському веденні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків придбає права власності в майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу. Але в той же час, як і в будь-якому правилі, є свої винятки. Є активи, на які не поширюється право податкової застави.[4].

     Об'єктами податкової застави  не можуть бути: 

     1  Рухоме та нерухоме майно, майнові  та немайнові права  Майно  та кошти благодійних організацій  (ст. 19 Закону № 531) 

     2  Майно, що відповідно до законодавства  України може бути відчужене  заставником і на яке може бути звернене стягнення  Приватизаційні папери (стаття 5 Закону № 2173) 

     3  Майно, що стане власністю заставника  після виникнення права податкової  заставної, у тому числі продукція,  плоди й інший прибуток (майбутній  врожай, приплід худоби тощо)  Національні, культурні та історичні цінності, що знаходяться в державній власності і занесені до Держреєстру національного культурного надбання; вимоги, що мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом; об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майно, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, що не підлягають приватизації, у т.ч. казенних підприємств (ст. 4 Закону № 2654) 

      Основним  нормативним актом, що регулює заставні правовідносини в Україні, тривалий час залишався Закон "Про заставу". Тепер у ЦК заставі присвячені ст. ст.572-593, де визначені основні положення цього засобу забезпечення виконання зобов'язань. Водночас зберігають чинність норми Закону "Про заставу", які не суперечать ЦК.

      Сутність  застави полягає в тому, що кредитор-заставодержатель набуває права у разі невиконання  боржником зобов'язання, забезпеченого  заставою, отримати задоволення за рахунок заставленого майна переважно  перед іншими кредиторами.

      Предметом застави може бути різне майно, в  тому числі речі і майнові права (вимоги), на яке може бути звернене стягнення.

      Оцінка  предмета застави здійснюється заставодавцем  разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом.

      Оцінка  майна, що передається у заставу  у відносинах з участю комерційних  банків, здійснюється з урахуванням  Методичних рекомендацій щодо застосування комерційними банками Закону України "Про заставу", затверджених інструкцією від 8 жовтня 1993 р. №230/5/11 Національного банку України.

      Предметом застави може бути не тільки наявне майно, а й таке, яке заставодавець  набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо). При цьому права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. Право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором.

      Однак предметом застави не можуть бути: майно, вилучене з цивільного обігу; вимоги, нерозривно пов'язані з особистістю  боржника (про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю, вимоги про аліменти); інші вимоги, застава яких заборонена законом, тощо (ст.576 ЦК). Предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. [11].

      Ризик випадкового знищення або пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі випадкового знищення або пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов'язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений або пошкоджений предмет застави.

      Якщо  предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню, він може бути застрахований  за згодою сторін на погоджену суму. У разі настання страхового випадку  предметом застави стає право вимоги до страховика.

      Предметом застави може бути також майно, що належить кільком особам. Особливості  такої застави залежать від виду спільної власності. Якщо майно перебуває  у спільній сумісній власності, кожен  з учасників такої власності  має право укладати договори щодо передання майна в заставу (якщо інше не передбачене угодою сторін). Але зробити це він має право за згодою всіх учасників спільної власності.

      Якщо  майно знаходиться в спільній частковій власності, то враховується те, чи передається в заставу все майно чи лише частка співвласника. Якщо в заставу передається все майно, для цього необхідна згода усіх співвласників, оскільки розпорядження майном, що є у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх її учасників (ст.578 ЦК). Якщо в заставу передається частка якогось із співвласників, останній може розпорядитися нею лише після виділу її в натурі.

      Сторонами заставного правовідношення є заставник (заставодавець) - особа, що передає  своє майно в заставу, і заставодержатель - особа, що приймає в заставу майно заставодавця з метою забезпечення виконання зобов'язання. Заставодавцями і заставодержателями можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також суб'єкти публічного права. Заставодержателем може бути лише кредитор за забезпеченим заставою основним зобов'язанням.

      Як  заставодавець може виступати боржник  за основним зобов'язанням, забезпеченим заставою, а також третя особа (майновий поручитель). Основна вимога, що пред'являється до заставодавця, полягає в тому, що він має бути власником майна, яке передається в заставу, або мати інше речове право на це майно. Це пов'язано з тим, що застава припускає можливість продажу предмета застави, а отже, у заставодавця має бути право розпорядження заставленим майном.

      Підставами  виникнення застави можуть бути: договір, припис закону, рішення суду. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення ЦК щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. [11].

      Договір про заставу укладається письмово. Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.