Основи побудови фінансового обліку

     За  умови сформованої структури  бухгалтерського апарату підприємства та розподілу обов'язків між окремими його працівниками організовується документооборот, тобто шлях проходження документа від його складання до здачі в архів. У графіку документообороту вказується призначення документа, хто і коли його складає, хто підписує, які показники контролює, коли і кому передає, наступне використання документа. Графік документо обороту затверджується головним бухгалтером, який і здійснює контроль за його дотриманням.

     Залежно від конкретних умов діяльності підприємства, обсягу облікової інформації, рівня  її автоматизації, наявності кваліфікованих кадрів головний бухгалтер обирає доцільну форму ведення бухгалтерського обліку, яка забезпечувала б ефективне здійснення облікового процесу з мінімальними витратами. 
Завершальним етапом організації бухгалтерського обліку є встановлення складу й обсягу оперативної, бухгалтерської і статистичної звітності відповідно до строків подання.

     Отже, зважена та обґрунтована система  заходів з організації бухгалтерського  обліку і проведення облікової політики має гарантувати своєчасне та повне інформаційне забезпечення внутрішніх і зовнішніх користувачів.

     Техніка здійснення облікової  політики підприємства

     Документом, в якому фіксуються положення  облікової політики, є наказ або  розпорядження керівника підприємства, який складається на кожний наступний  звітний рік. Складання наказу, що затверджує на поточний рік прийняту методологію бухгалтерського обліку та його організацію вимагається Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні".

     Наказ про облікову політику — це документ внутрішнього користування, який підписують особи, що мають право першого та другого підпису (традиційно — керівник та головний бухгалтер або бухгалтер). При складанні наказу, крім факторів нормативно-правового характеру, необхідно також враховувати: юридичний статус підприємства (форма власності та організаційно-правова форма), галузеву специфіку підприємства, наявність кваліфікованих бухгалтерських кадрів та ін. Сам наказ має повно відображати особливості організації та ведення бухгалтерського обліку і складання звітності на підприємстві. Форма та зміст наказу на сьогодні не регламентуються.

     Внесення змін до наказу про облікову політику протягом поточного року не допускається. Цю принципову норму регламентує чинний Закон. Будь-яка зміна положень облікової політики має бути обґрунтована і відображена у пояснювальній записці до річного звіту підприємства.

     Наказ може містити такі розділи:

1. Нормативи та методичні принципи бухгалтерського обліку.
2. Техніка бухгалтерського обліку.
3. Організація бухгалтерського обліку.

     У першому розділі наказу (розпорядження) відображаються: нормативна база, що регулює методологію, техніку та організацію ведення бухгалтерського обліку та складання звітності (вказують перелік основних документів, якими необхідно керуватися); зміни облікової політики, межі істотності та операційного циклу, порядок оцінки необоротних активів, терміну функціонування, нарахування і відображення амортизації; порядок обліку та методи оцінки запасів і транспортно-заготівельних витрат; види створюваних резервів; визнання доходів і витрат, фінансових результатів та порядок розподілу прибутку.

     У другому розділі наказу (розпорядження) затверджують робочий план рахунків, форми обліку на підприємстві, графік (план) документообороту, порядок ведення  аналітичного обліку, форми бухгалтерських документів (якщо немає стандартних), організацію та порядок проведення інвентаризації, організацію управлінського обліку і контролю (внутрішнього аудиту), перелік та порядок складання і подання оперативної, бухгалтерської (фінансової) та статистичної звітності, стан та розвиток комп'ютеризації облікових робіт.

     У третьому розділі, пов'язаному з  організацією бухгалтерського обліку, визначають організаційну структуру  бухгалтерської служби (апарату бухгалтерії); встановлюють відповідальність за організацію обліку на підприємстві, порядок призначення та звільнення головного бухгалтера, працівників апарату бухгалтерії; взаємовідносини центральної бухгалтерії з обліковим апаратом структурних підрозділів; визначають напрями соціального розвитку апарату бухгалтерії.

     Формуючи  облікову політику підприємства, вибирають, як правило, тільки один варіант із кількох, передбачених відповідними нормативними документами. Якщо чинним положенням не регламентується порядок ведення  обліку стосовно якогось конкретного  об'єкта, то підприємство самостійно встановлює його, виходячи з принципу доцільності, не порушуючи чинних положень бухгалтерського обліку.

     У Законі [1] та в П(С)БО 1 визначено принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

     1.Принцип періодичності — діяльність підприємства поділяється на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності. Фінансова звітність подається з річною періодичністю, проміжна — з квартальною.

     2.Автономності підприємства — кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, тобто особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображуватися у фінансовій звітності підприємства.

     3.Безперервності діяльності — оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюються, виходячи з припущення, що його діяльність триватиме далі. Оцінка майна підприємства при безперервній діяльності та в разі його ліквідації буде різною.

     4.Історичної (фактичної) собівартості — всі активи підприємства оцінюють за історичною вартістю, тобто за вартістю придбання або за чистою реалізаційною вартістю. Якщо чиста реалізаційна вартість менша від історичної собівартості, оцінка визначається виходячи із чистої реалізаційної вартості. Чиста реалізаційна вартість — очікувана ціна реалізації активів за вирахуванням очікуваних витрат. Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості визначається як різниця між всією сумою заборгованості та сумою сумнівної заборгованості. Запаси оцінюють до чистою реалізаційної вартості.

     5. Обачності — методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати заниженню зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів та доходів підприємства (наприклад, запаси необхідно оцінювати, але не можна дооцінювати).

     6. Нарахування та відповідності доходів і витрат — для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображуються в обліку та звітності у момент їх виникнення, незалежно від дати оплати: надходження або сплати грошових коштів. Зокрема, дохід від реалізації відображується в бухгалтерському обліку за датою відвантаження продукції, а не її оплати (у податковому обліку за датою події, яка відбулася раніше — чи відвантаження, чи оплата).

     7. Послідовності — підприємство повинно застосовувати обрану облікову політику постійно (з року в рік). Зміна облікової політики можлива у випадках, передбачених у національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, і має бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності.

     8. Повного висвітлення — фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

     9. Превалювання змісту над формою — операції повинні обліковуватись виходячи із їх сутності, а не лише з їх юридичної форми.

     10. Єдиного грошового вимірника — вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій у фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці.

     Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності для прийняття рішень в ринковій економіці є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

     Відповідно  до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність  в Україні” фінансова звітність  підприємств не є комерційною  таємницею підприємства. Емітенти облігацій, банки, довірчі товариства, валютні  та фондові біржі, інвестиційні фонди  та компанії, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансові установи зобов’язані щорічно надавати річну фінансову звітність для публікації в пресі.

     Однак, крім відкритої для зовнішніх  користувачів, існує ще й закрита  звітність. Вона задовольняє інтереси власника, її призначення – забезпечити ефективне управління внутрішніми підрозділами, прийняття оперативних рішень на рівні цехових дільниць тощо. Це досягається шляхом створення системи додаткового внутрішньогосподарського або управлінського обліку. Тому в ст. 14 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (далі – Закон) визначені суб’єкти, що зобов’язані надавати фінансову звітність вузькому колу осіб: органам, яким вони підпорядковуються, власникам (засновникам) та трудовим колективам на їх вимогу тощо. Органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до чинного законодавства. 
 

     Користувачі фінансової інформації та їх інформаційні потреби

     Користувачами фінансових звітів є існуючі та потенційні інвестори, працівники, позикодавці, постачальники та інші торгові кредитори, замовники, уряд та урядові установи і громадськість. Вони використовують фінансові звіти для задоволення певних різноманітних потреб у фінансовій інформації. Такі потреби, зокрема, мають:

     Інвестори. Особи, які дають венчурний капітал, та їх консультанти, стурбовані ризиком, притаманним інвестиціям і доходам від цих інвестицій, їм потрібна інформація, яка допомагає визначити, що необхідно робити: купувати, утримувати або продавати. Акціонери також зацікавлені в інформації, що дозволяє їм оцінити спроможність підприємства сплачувати дивіденди.

     Працівники. Працівники і групи їх представників, зацікавлені в інформації щодо стабільності та прибутковості роботодавців. Вони також зацікавлені в інформації, яка дозволяє їм оцінити здатність підприємства забезпечувати оплату праці, пенсію та зайнятість.

     Позикодавці. Позикодавці зацікавлені в інформації, яка дозволяє їм визначити, чи будуть їхні позики та відсотки з суми позик сплачені своєчасно.

     Постачальники та інші торгові кредитори. Постачальники та інші торгові кредитори зацікавлені в інформації, яка дозволяє їм визначити, чи будуть вчасно сплачені заборговані їм суми. Ймовірно, що торгові кредитори будуть цікавитися підприємством протягом більш короткого проміжку часу порівняно з позикодавцями, якщо тільки вони не залежать від існування підприємства як головного клієнта.

     Клієнти. Клієнти виявляють інтерес до інформації щодо безперервності діяльності підприємства, особливо у випадках, коли вони мають довгострокові угоди з підприємством або залежать від нього.

     Уряди та урядові установи. Уряди та урядові установи зацікавлені у розміщенні ресурсів, а значить, і у діяльності підприємства. Інформація їм також потрібна для того, щоб регулювати діяльність підприємств, визначати податкову політику і як основа статистичних даних про національний дохід та інших даних.

     Громадськість. Підприємства впливають на членів суспільства різним чином. Наприклад, підприємства можуть здійснювати суттєвий внесок у місцеву економіку різними шляхами, в тому числі шляхом забезпечення зайнятості і здійснення патронажу серед місцевих постачальників. Фінансові звіти можуть допомогти громадськості через надання інформації щодо останніх тенденцій і досягнень у добробуті підприємства та обсягів його діяльності.

     Хоча  фінансові звіти не спроможні  задовольнити інформаційні потреби  всіх цих користувачів, існує ряд  потреб, які є спільними для  всіх користувачів інформації. Оскільки інвестори є постачальниками венчурного капіталу підприємству, подання фінансових звітів, які відповідають їхнім потребам, також відповідатиме більшості потреб інших користувачів фінансових звітів.

     Відповідальність  за складання і подання фінансових звітів підприємства в першу чергу несе керівництво підприємства. Керівництво також зацікавлене в інформації, яку містять фінансові звіти, хоча воно має доступ до додаткової управлінської та фінансової інформації, яка допомагає виконувати функції планування, прийняття рішень та контролю. Керівництво може визначати форму й зміст такої додаткової інформації, яка б задовольняла його власні потреби. Але відображення подібної інформації виходить за межі даної концептуальної основи. І все ж, фінансові звіти, що публікуються, базуються на інформації, яку використовує керівництво і яка стосується фінансового стану, результатів діяльності та змін у фінансовому стані підприємства.